Види та організаційні форми підприємств

Підприємства можуть бути різних видів та організаційно-правових форм. Відповідно до ст. 63 ГК України, підприємства класифікуються за різними ознаками:

1. Залежно від форм власності в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи

- суб'єкта господарювання (юридичної особи);

- підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

- державне підприємство, що діє на основі державної власності; підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

2.За критерієм наявності в статутному фонді підприємства іноземної інвестиції та розміру останньої ч. 2 ст. 63 ГК розрізняє:

- підприємства з іноземними інвестиціями (в статутному фонді такого підприємства іноземна інвестиція має становити не менше ніж 10%);

- іноземні підприємства (в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить 100%).

3.Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації

продукції за рік, відповідно до ч. 7 ст. 63, підприємства бути можуть віднесені до

малих підприємств, середніх або великих підприємств:

• малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні;

Кількість працюючих, за якою підприємство відносять до категорії малих, диференційовано залежно від галузей народного господарства:
- у промисловості та будівництві - до 200 чоловік;
- в інших галузях виробничої сфери - до 50 чоловік;
- у науці і науковому обслуговуванні - до 100 чоловік;
- у галузях невиробничої сфери - до 25 чоловік;
- у роздрібній торгівлі - до 15 чоловік.

великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро за середньорічним курсом І [атонального банку України щодо гривні;

усі інші підприємства вважаються середніми (середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік від 50 до 1000 осіб; обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік у межах гривневого еквівалента суми від 500 тис. євро до 5 млн. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні).

Залежно від способу утворення (заснування), формування статутного фонду та порядку управління підприємством розрізняють унітарні підприємства та корпоративні підприємства (частини 3-5 ст. 63 ГК України):

унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника;

корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів і ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Підприємства, що використовують закріплене за ними майно та праві господарського відання чи оперативного використання, є залежними від власника майна (засновника) підприємства. Проте і підприємства-власники. попри наявність у них манна на праві власності, можуть опинятися в організаційній та/або економічній залежності від іншого суб'єкта. Зазначена обставина зумовила ще одну класифікацію підприємств, що закріплена в ст. 126 ГК України: за критерієм залежності від іншого суб'єкта господарювання або можливості впливу на інше підприємство розрізняють асоційовані підприємства двох видів:

залежне підприємство (контрольним пакетом акцій або відповідною часткою в майні чи голосів та загальних зборах якого володіє інший суб'єкта господарювання);

контролююче підприємство (підприємство, яке здійснює вирішальний вплив на інше підприємство через володіння контрольним пакетом акцій чи відповідною часткою в майні залежного підприємства, або на підставі володіння більшістю голосів у загальних зборах чи в інших органах управління залежного підприємства).

Підприємство (П.) - несамостійний в правовому відношенні суб'єкт господарювання правової ланки економіки, який діє на підставі статуту, виконує виробничу, науково-дослідницьку, торговельну та інші види господарської діяльності як відокремлений товаровиробник, має самостійний баланс, розра­хункові та інші рахунки в банківських установах, має права та несе обов'язки, пов'язані з виконуваною ним діяльністю, в т.ч. має права юридичної особи

Ознаки

Безпосереднє здійснення виробничої, науково-дослідницької, торговельної діяль­ності та іншої господарської діяльності

Можливість функціонування на будь-якій формі власності

Установчий документ - зазвичай статут, якщо інше не встановлено законом (так, для П., що діють у формі повного чи командитного товариства установчим документом буде засновницький договір - ч. 1 ст. ГК 82; статті 120, 134 ЦК, меморандум (командитне това­риство з одним повним учасником) - ч. З ст. 134 ЦК

Наявність власного найменування (фірмової назви), що відображається у вихідних доку­ментах П., печатці; як платник податку П. по­винно мати ідентифікаційний код

Порядок управління П. залежить від типу П. - унітарного (управління здійснюється одноособовим керівником, що призначається власником майна її.) чи корпоративного типу (управління та контроль здійснюється за допо­могою створених учасниками органів: збори учасників, виконавчий та контрольний ор­гани)

Функціонування на базі відокремленого майна, що знаходить вираз у наявності само­стійного балансу та рахунку в банку; це майно може бути закріплено за П.: на праві власності, праві господарського відання або праві опе­ративного управління; право користування - додатковий правовий титул до названих

Наявність господарської правосуб'єктності, а тому числі статусу юридичної особи з одно­часною забороною мати у своєму складі ін­ших юридичних осіб

Ступінь самостійності П. залежить від пра­вового титулу майна П.: а) максимальний - для підприємств-власників майна: б) менш значний - для комерційних унітарних П. (суб'єкти права господарського відання); в) мінімальний - для некомерційних унітарних П. (суб'єкти права оперативного управління)

Види (ст. 63 ГК)

Залежно від форм власності: 1) приватне II., що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); 2) П., що діє на основі колективної власності (П. колективної влас­ності); 3) комунальне П... що діє на основі комуналь­ної власності територіальної громади; 4) державне П., що діє на основі державної власності

За критерієм наявності в статутному фонді П. іно­земної інвестиції та розміру останньої: а) П. з іно­земними інвестиціями (в статутному фонді такого П. іноземна інвестиція має становить не менш як десять відсотків); б) іноземні П. (в статутному фонді П. іноземна інвестиція становить сто відсотків)

Залежно від кількості працюючих та обсягу валово­го доходу від реалізації продукції за рік: 1) малі (П., в яких середньооблікова чисельність працюючих за, звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, ек­вівалентної п'ятистам тисячам євро за середньоріч­ним курсом НБУ щодо гривні); 2) великі (П., в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг ва­лового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні); 3) середні (середньооблікова чисельність працюю­чих за звітний рік від 50 до 1000 осіб; обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік в межах гривневого еквівалента суми від п'ятисот ти­сяч євро до п'яти мільйонів євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні)

Залежно від способу створення (заснування), фор­мування та складу майна, порядку управління П.): а) унітарне П. створюється одним засновником; має статутний фонд, не поділений на частки (паї); управління П. здійснює одноособовий керівник, що призначається його засновником; б) корпоративне П. утворюється, як правило, двома або більше засно­вниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпо­ративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у роз­поділі доходів та ризиків П.

За критерієм залежності від іншої господарської організації (п.) або можливості впливу на інше п. розрізняють асоційовані п. двох видів: а) залежне п. (контролюється іншим п.); б) контролююче н. (здій­снює вирішальний вплив на залежне п..)

У разі виникнення вирішальної залежності між двома суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи залежне підприємство вважається дочірнім щодо контролюючого підприємства. З метою захисту прав і законних інтересів таких видів залежних підприємств, як корпоративні підприємства холдингової компанії, ч. 6 ст. 126 ГК встановлює випадки субсидіарної відповідальності холдингової компанії за зобов'язаннями корпоративного підприємства (якщо останнє через дії або бездіяльність холдингової компанії виявиться неплатоспроможним і буде визнане банкрутом).

Разом з тим слід зазначити, що в ГК не згадуються деякі види підприємств, зокрема:

підприємство художніх промислів, особливості правового становища якого визначається Законом України від 21.06.2001 р. "Про народні художні промисли". Згідно зі ст. 9 цього Закону, підприємство народних художніх промислів - це підприємство, у випуску товарів і послуг яких вироби народних художніх промислів становлять не менше ніж 60% загальної вартості товарів і послуг за відповідний звітний період. Метою діяльності підприємства народних художніх промислів є: збереження і розвиток особливостей певних народних художніх промислів; забезпечення випуску виробів народних художніх промислів відповідно до національної самобутності місцевих традицій народного мистецтва; дотримання й удосконалення традиційних технологій виготовлення виробів народних художніх промислів; створення умов для підвищення кваліфікації та творчої активності майстрів народних художніх промислів шляхом сприяння творчому варіюванню при виготовленні виробів народних художніх промислів тощо. Підприємство набуває статусу підприємства народних художніх промислів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, на підставі відповідної звітної документації підприємства;

інноваційне підприємство, особливості правового статусу якого визначаються Законом України від 04.07.2002 р. "Про інноваційну діяльність"; таке підприємство, попри різні назви (інноваційний центр, технопарк, технополіс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо), має визначальну ознаку - грошовий вимір частки інноваційного продукту (результат науково-дослідної та/або дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам цього Закону) і (або) інноваційної продукції (нові конкурентноздатні товари чи послуги, що відповідають вимогам закону) має перевищувати 70% грошового виміру загального обсягу продукції (послуг) підприємства.

3. Суть поняття підприємництво, його значення та функції.

Підприємець - це суб'єкт, який поєднує в собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів і методів виробництва, а також нових благ, якостей та сфер застосування капіталу.

Звідси і підприємництво - тип господарської поведінки підприємців з організації розробок виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту.

Водночас слід зазначити, що підприємництво - це особливий вид діяльності, і ця особливість характеризується такими ознаками:

це самостійна діяльність, діяльність "за свій рахунок". Головне, на чому тримається підприємницька діяльність, це власність підприємця;

це ініціативна, творча діяльність. Основою здійснення підприємницької діяльності є власна ініціатива, творчо-пошуковий, інноваційний підхід;

це систематична діяльність. Підприємницька діяльність повинна бути постійною, пов'язаною з відтворювальним процесом, і обов'язково офіційно зареєстрованою;

це діяльність, яка здійснюється на власний ризик, під власну економічну (майнову) відповідальність;

метою підприємницької діяльності є одержання прибутку або власного доходу.

Отже, ми можемо дати узагальнююче визначення підприємництва.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична діяльність господарюючих суб'єктів з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, яка здійснюється на власний ризик з метою одержання прибутку або власного доходу.

Не слід ототожнювати поняття "підприємництво" і "підприємливість".

Підприємливість - це здатність до самостійних, неординарних, нетипових дій господарюючих суб'єктів.

Тому в умовах ринку практично всі люди мають бути підприємливими, але це не означає, що всі повинні і можуть бути підприємцями. Як засвідчує світовий досвід, лише п'ять-вісім відсотків населення тієї чи іншої країни є представниками підприємницьких кіл.

Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції - інноваційну (творчу), ресурсну, організаційну, стимулюючу (мотиваційну) (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Основні функції підприємницької діяльності

Інноваційна (творча) функція підприємництва полягає в сприянні генеруванню та реалізації нових комерційних ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.

Ресурсна функція підприємництва передбачає мобілізацію на добровільних засадах матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів.

Організаційна функція підприємництва полягає в безпосередній організації виробництва, збуту, реклами тощо, зводиться до поєднання ресурсів в оптимальних пропорціях здійснення контролю за їх виконанням.

Стимулююча (мотиваційна) функція підприємництва зводиться до формування стимулюючого (мотиваційного) механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача.

4 Характерні ознаки функціонування основних видів господарських товариств

Поширеною організаційно-правовою формою підприємницької діяльності є господарські товариства. Порядок створення та діяльності господарських товариств регулюється Законом «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. (із змінами і доповненнями).

Господарське товариство – це підприємство, установа або організація, створені на засадах угоди юридичними та фізичними особами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Господарські товариства є юридичними особами і можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не суперечить законодавству України.

Розрізняють такі види господарських товариств:

- товариства з обмеженою відповідальністю;

- товариства з додатковою відповідальністю;

- повні товариства;

- командитні товариства;

- акціонерні товариства.

В основі класифікації видів господарських товариств лежить ступінь майнової відповідальності учасників товариства за невиконання ним договірних зобов’язань.

При створенні господарського товариства утворюється статутний фонд.

Статутний фонд-це сукупність (у грошовому виразі) вкладів учасників у майно господарського товариства. Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, отримані в кредит та під заставу.
В окремих видах господарських товариств утворюється обов’язковий резервний (страховий) фонд у розмірі, передбаченому установчими документами, але не менше 25 відсотків статутного фонду. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду не може бути меншим 5 відсотків суми чистого прибутку.

Товариство з обмеженою відповідальністю – це товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Члени товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів. Розмір статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам. До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов’язаний внести не менше ЗО відсотків вказаного в установчих документах вкладу, що підтверджується банківськими документами. Учасник зобов’язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства. Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному фонді. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий колегіальний або одноособовий орган: дирекція або директор.

Товариство з додатковою відповідальністю – це товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум – додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеска кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

Повне товариство – це товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном. Такий вид цивільно-правової відповідальності більш вагомо захищає права кредитора, який вправі задовольнити майнові претензії з одного боржника, а останній, в свою чергу, може пред’явити вимоги щодо сплати боргів до інших боржників у регресному порядку. Ведення справ повного товариства здійснюється за загальною згодою всіх учасників.

Командитне товариство – це товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників). Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства. Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50 відсотків майна товариства, зазначеного в установчому договорі. На момент реєстрації коман-дитного товариства кожен з учасників повинен внести не менше 25 відсотків свого внеску. Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю.

Акціонерне товариство – це товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства. Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд акціонерного товариства, який не може бути меншим суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам.

Розрізняють два види акціонерних товариств:

- відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу;

- закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися чи продаватися на біржі.

Порядок емісії (випуску) та обігу акцій регулюється Законом «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991.

Акція- це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Акції можуть бути:

- іменними та на пред’явника;

- привілейованими і простими.

При створенні акціонерного товариства акції можуть бути розповсюджені шляхом відкритої підписки на них (у відкритих акціонерних товариствах) або розподілу всіх акцій між засновниками (у закритих акціонерних товариствах).

Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства організовується засновниками. Засновники відкритого акціонерного товариства (емітенти) зобов’язані опублікувати інформацію про випуск акцій. Особи, які бажають придбати акції, зобов’ящіі внести на рахунок засновників не менше 10 відсотків вартемзгі на які вони підписалися. Строк відкритої підписки на акції не -може перевищувати 6 місяців. Після закінчення вказаного у повідомленні строку підписка припиняється. Якщо до того часу не вдалося покрити підпискою 60 відсотків акцій, акціонерне товариство вважається не заснованим. Засновники в будь-якому випадку зобов’язані бути держателями акцій на суму не менше 25 відсотків статутного фонду і не менше як на два роки.

Закрите акціонерне товариство має право випускати тільки іменні акції. Обіг іменних акцій фіксується у книзі реєстрації акцій, при цьому в книгу реєстрації вносяться відомості про кожну іменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також кількість таких акцій у кожного акціонера.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації.

Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом. Привілейовані акції не можуть бути випущеними на суму, що перевищує 10 процентів статутного фонду акціонерного товариства.

Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів. Голосування здійснюється на загальних зборах акціонерів за принципом: одна акція – один голос.

Господарські товариства набувають прав юридичної особи з моменту державної реєстрації, яка здійснюється за тими ж правилами, що застосовуються і до інших суб’єктів підприємницької діяльності. Основні відомості про господарське товариство, яке підлягає державній реєстрації, містяться в його установчих документах.

Установчими документами акціонерного товариства, товариства з обмеженою і товариства з додатковою відповідальністю є установчий договір і статут, а повного і командитного товариства – установчий договір. Товариство зобов’язане у п’ятиденний строк повідомити орган, який провів реєстрацію, про зміни в установчих документах для внесення змін до державного реєстру.

Припинення діяльності господарського товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації.

Реорганізація товариства відбувається за рішенням вищого органу товариства. При реорганізації товариства вся сукупність прав і обов’язків товариства переходить до його правонаступників.

Товариство ліквідується:

- після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його створенні;

- за рішенням вищого органу товариства;
- на підставі рішення суду або господарського суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства;

- на підставі рішення господарського суду в порядку, встановленому Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»;

- з інших підстав, передбачених установчими документами.

Командитне товариство, крім загальних підстав, припиняється також у разі вибуття всіх учасників з повною відповідальністю.

Дата добавления: 2015-05-26