Аналогія закону та аналогія права в цивільному праві

1. Якщо цивільні відносини не врегульовані ЦК, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

2. У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

^ 11. Наука цивільного права

Цивілістика є вченням про цивільне право як галузь права, об'єднане в

систему понять, категорій, думок, концепцій, теорій.

^ Предметом науки цивільного права (цивілістики) є: концепція приватного та цивільного права; норми цивільного права (цивільного законодавства);

цивільні відносини; юридичні факти (обставини), завдяки яким ці

відносини перетворюються на правовідносини; умови і порядок реалізації

цивільних прав та обов'язків, практика застосування норм цивільного права (цивільного законодавства).

Цивілістика вивчає: поняття цивільного права як галузі права та його

місце в загальній системі права, систему і зміст цивільно-правових інститутів; джерела цивільного законодавства, їх види та значення,

прийоми і методи тлумачення цивільно-правових норм та ефективність їх

вивчення. Крім того, важливою складовою цивілістики є історія становлення і розвитку приватного (цивільного) права взагалі і різних систем цивільного права (локальних, національних) зокрема. Вивчення історії цивільного права дає можливість як запозичити позитивний досвід минулого, так і уникнути повторення помилок.

Система науки цивільного права в цілому збігається з системою цивільного права і складається з таких елементів:

1. Вчення про предмет, метод, функції і систему цивільного права.

2. Вчення про цивільні закони, підзаконні нормативні акти.

3. Загальне вчення про цивільні правовідносини.

4. Вчення про цивільну правосуб'єктність (правосуб'єктність громадян; правосуб'єктність організацій; правосуб'єктність суверенних держав).

5. Вчення про угоди.

6. Вчення про здійснення і захист цивільних прав.

7. Загальне вчення про право власності. Вчення про суб'єктів права власності і форми власності (право приватної власності, право колективної власності, право державної власності, право власності сумісних підприємств).

8. Вчення про особисті немайнові права.

9. Теорія авторського права.

10. Теорія винахідницького права.

11. Вчення про право на промисловий зразок і товарні знаки.

12. Загальна теорія зобов'язань. Вчення про цивільний договір. Вчення про окремі види зобов'язань.

13. Вчення про спадкове право.

Внаслідок диференціації наукових знань сформувалася система юридичних наук: теоретико-історичні, галузеві та міжгалузеві, прикладні. Цивільне право — наука галузева. Вона тісно пов'язана з теорією держави і права, з наукою сімейного права, певний зв’язок існує з наукою трудового права.

^ 12. Поняття цивільних правовідносин.

Цивільно-правові відносини — це особисті немайнові та майнові відносини між майново-самостійними, юридично рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування державного примусу. Для цивільно-правових відносин характерні специфічні ознаки, які вирізняють їх з-поміж інших видів правових відносин, що виникають у суспільстві. Зокрема, слід визначити такі їх особливості:
• цивільно-правові відносини — це особисті немайнові та майнові відносини;
• вільне волевиявлення, майнова відокремленість та юридична рівність учасників цих відносин;
• юридичні права та обов'язки суб'єктів цивільно-правових відносин виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів;
• невиконання будь-ким з учасників правовідносин взятих обов'язків або порушення чужих прав тягне за собою застосування до порушника засобів державного примусу. Як правило, засоби такого примусу мають майновий характер.
Цивільно-правові відносини складаються з трьох основних елементів: суб'єкта, об'єкта і змісту.
Суб'єктами цивільних правовідносин виступають їх учасники. Ними можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим і територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Об'єкти цивільно-правових відносин — це те, на що спрямовані суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок з метою задоволення інтересів суб'єктів. Об'єктами цивільно-правових відносин є: а) особисті немайнові блага, б) речі, в) дії, в тому числі послуги, г) результати духовної та інтелектуальної творчості.
Зміст цивільних правовідносин утворюють суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок. Суб'єктивне цивільне право — це вид і міра можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, яка забезпечується виконанням обов'язків іншими суб'єктами і можливістю застосування до них державного примусу. Суб'єктивне право пов'язане із суб'єктивним обов'язком, оскільки здійснення цього права залежить від поведінки зобов'язаних осіб. Суб'єктивний цивільний обов'язок — це міра необхідної поведінки зобов'язаної особи для задоволення інтересів уповноваженої особи. Зміст цивільно-правового обов'язку полягає в тому, що закон (договір) зобов'язує особу до певної поведінки (здійснити певні дії чи утриматися від певних дій). Тобто це заснована на законі міра відповідної (щодо задоволення інтересів певної особи) поведінки зобов'язаної особи.

Дата добавления: 2015-05-26