Припинення зобов’язань зарахуванням

Зобов'язання можуть припинятися зарахуванням зустрічної однорідної вимоги (ст. 217 ЦК). Зарахуванням визнається угода, за якою з двох зустрічних однорідних вимог по предмету зобов'язань одна — менша за сумою — погашається повністю, а друга — більша за сумою — припиняється у частині, рівній меншій вимозі. Якщо ж обидва зобов'язання за сумою рівні, то вони повністю погашаються зарахуванням.

Для припинення зобов'язань зарахуванням необхідна наявність низки умов.

По-перше, зарахування можливе у разі, коли зобов'язання є зустрічним. Для зарахування необхідна наявність двох зобов'язань.

По-друге, вимоги, які підлягають зарахуванню, повинні бути однорідними. В зв'язку з цим, як правило, зарахуванню підлягають вимоги по грошовим зобов'язанням. Проте не тільки грошові зобов'язання підлягають зарахуванню. Це ж можливе й щодо будь-яких зобов'язань, предмет яких визначений родовими ознаками.

Різнорідні, наприклад, грошові зобов'язання однієї сторони та обов'язок виконати роботу другої зарахуванням припинені бути не можуть.

По-третє, для зарахування взаємної вимоги важливе значення має час виконання зобов'язань. Зарахування можливе лише у разі, коли строк виконання зобов'язання настав або не вказаний чи визначений моментом затребування.

Для здійснення зарахування достатньо заяви тільки однієї сторони. Проте друга сторона має право оспорити заявлену вимогу про зарахування у зв'язку, наприклад, з її недійсністю або відсутністю передбачених законом умов для зарахування.

Зарахування, проведене за заявою однієї сторони, діє з того моменту, коли в наявності всі умови для зарахування, яких потребує ст. 217 ЦК. Заява про зарахування є способом привести зарахування у дію, але вона не є способом визначення того моменту, з якого починається дія зарахування. Заява про зарахування має зворотну дію.

У низці випадків зарахування взаємної вимоги не допускається. Так, відповідно до ст. 218 ЦК це має місце, коли за зобов'язанням минув строк позовної давності, а також якщо зобов'язання носять цільовий характер (наприклад, зобов'язання про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті; зобов'язання про довічне утримання). Законодавством можуть бути передбачені й інші випадки, коли зарахування взаємної вимоги не допускається. Це, наприклад, стосується всіх видів аліментних зобов'язань, тому що таким шляхом аліментне зобов'язання виявилося б погашеним без досягнення його мети — надання утримання впродовж тривалого часу.

^ 66. Припинення зобов’язання за домовленністю сторін

Згідно зі ст. 220 ЦК зобов'язання припиняються угодою сторін. Сторони можуть досягти згоди про припинення правового зв'язку або з моменту його виникнення, або на майбутнє, їх згода має силу двосторонньої угоди.

При припиненні зобов'язань угодою сторін розрізняють прощення боргу, мирову угоду і новацію.

Прощення боргу здійснюється за ініціативою кредитора і повністю звільняє боржника від виконання зобов'язання у разі відсутності спору між ними. Проте прощення боргу не може порушувати прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Мирова угода — припинення спірного зобов'язання шляхом взаємних уступок сторін. Вона може бути як судовою або арбітражною (затверджується судом або арбітражним судом), так і позасудовою (оформлюється згідно з вимогами до укладення угод).

Новація — угода сторін щодо заміни первісного зобов'язання, яке існувало між ними, іншим зобов'язанням між тими ж самими сторонами. Новацію як один із видів припинення зобов'язань угодою сторін передбачено

ст. 220 ЦК. У новації суб'єктний склад правовідносин залишається тим же, проте предмет зобов'язання або засіб його виконання замінюються. Важливо визначити, що припинення первісного зобов'язання припиняє і пов'язані з ним додаткові зобов'язання, якщо вони мали місце (наприклад, застава), але сторони можуть їх передбачити у новому зобов'язанні.

Строк позовної давності за новим зобов'язанням розпочинається з дня здійснення угоди про новацію. Новілюваним може бути лише дійсне зобов'язання. У разі визнання зобов'язання недійсним визнається недійсним і нове зобов'язання. Якщо буде визнана недійсною угода про новацію, новілюване зобов'язання не продовжує діяти.

Не можуть бути припинені угодою сторін зобов'язання, що виникають внаслідок ушкодження здоров'я або смерті громадянина.

^ 67. Основні напрямки і форми участі держави та органів місцевого самоврядування у сфері господарювання

Відповідно до ст. 19 ГК держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарю­вання у таких сферах:

збереження та витрачання коштів і матеріальних цінно­стей суб'єктами господарських відносин - за станом і дос­товірністю бухгалтерського обліку та звітності;

фінансових, кредитних відносин, валютного регулюван­ня та податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютно­го законодавства, податкової дисципліни;

цін і ціноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;

монополізму та конкуренції - з питань додержання ан-тимонопольно-конкурентного законодавства;

земельних відносин - за використанням і охороною зе­мель; водних відносин і лісового господарства - за викори­станням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ре­сурсів і лісів;

виробництва і праці - за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, еко­логічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;

споживання - за якістю і безпечністю продукції та по­слуг;

зовнішньоекономічної діяльності - з питань технологі-і чної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.

Органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за гос­подарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.

Важливим чинником активізації підприємництва в умовах побудови ринкової економіки є державна підтрим­ка підприємництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 ГК з метою створення сприят­ливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, пе­редбачених законом:

надають підприємцям земельні ділянки, передають дер­жавне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;

сприяють підприємцям в організації матеріально-тех­нічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів;

здійснюють первісне облаштування неосвоєних тери­торій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку;

стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;

подають підприємцям інші види допомоги.

Державна підтримка малого підприємництва здійсню­ється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва, іншими центральними органами вико­навчої влади за такими напрямами:

1) формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів малого підприємництва;

2) встановлення системи пільг для суб'єктів малого підприємництва;

3) запровадження спрощеної системи оподаткування бухгалтерського обліку та звітності;

4) фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;

5) залучення суб'єктів малого підприємництва до вико­нання науково-технічних і соціально-економічних про­грам, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.

^ (ДОПИСАТИ ПРО САМОВРЯДУВАННЯ!!!!)

1. Органи місцевого самоврядування здійснюють свої
повноваження щодо суб'єктів господарювання виключно в межах,
визначених Конституцією України (254к/96-ВР), законами про
місцеве самоврядування та іншими законами, що передбачають
особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та
Севастополі, іншими законами. Органи місцевого самоврядування
можуть здійснювати щодо суб'єктів господарювання також окремі
повноваження органів виконавчої влади, надані їм законом.
2. Відносини органів місцевого самоврядування з суб'єктами
господарювання у випадках, передбачених законом, можуть
здійснюватися також на договірних засадах.
3. Правові акти органів та посадових осіб місцевого
самоврядування, прийняті в межах їх повноважень, є обов'язковими
для виконання усіма учасниками господарських відносин, які
розташовані або здійснюють свою діяльність на відповідній
території.
4. Незаконне втручання органів та посадових осіб місцевого
самоврядування у господарську діяльність суб'єктів господарювання
забороняється. Не допускається видання правових актів органів
місцевого самоврядування, якими встановлюються не передбачені
законом обмеження щодо обігу окремих видів товарів (послуг) на
території відповідних адміністративно-територіальних одиниць.
5. Органи та посадові особи місцевого самоврядування мають
право звертатися до суду щодо визнання недійсними актів
підприємств, інших суб'єктів господарювання, які обмежують права
територіальних громад, повноваження органів місцевого
самоврядування.
6. Органи, посадові та службові особи місцевого
самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед
суб'єктами господарювання, підстави, види і порядок якої
визначаються Конституцією України (254к/96-ВР) та законом.
7. Спори про поновлення порушених прав суб'єктів
господарювання та відшкодування завданої їм шкоди внаслідок
рішень, дій чи бездіяльності органів, посадових або службових осіб
місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень
вирішуються в судовому порядку.

1. Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання.

2. Рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування з фінансових питань, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, а також з адміністративних та інших відносин управління, крім
організаційно-господарських, в яких орган державної влади або орган місцевого самоврядування є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, приймаються від імені цього органу і в межах його владних повноважень.

3. Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого
самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.
^ 68. Основні засади господарської діяльності

Під господарською діяльністю у Господарському ко­дексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлен­ня та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ч. 1 ст. З ГК).

«Про зовнішньоеко­номічну діяльність» господарська діяльність - це будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом та обміном матеріальних і нематеріальних благ, що виступають у формі товару. А ЗУ від 1 червня 2000 р. «Про ліцензування певних видів господарсь кої діяльності»¹ під господарською діяльністю розуміє будь-яку, у тому числі підприємницьку, юридичних осіб, а також фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяль­ності, пов'язану з виробництвом (виготовленням) про­дукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.

Залежно від мети і способу організації та здійснення господарської діяльності ч. 2 ст. З ГК виділяє два її види - господарську комерційну діяльність і некомерційну гос­подарську діяльність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнен­ня економічних і соціальних результатів та з метою одер­жання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти такої діяльності (підприємництва) є підприємцями.

Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

^ Господарська комерційна діяльність (підприємництво) здійснюється суб'єктом господарювання (підприємцем) як самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК).

^ Некомерційна господарська діяльність здійснюється з метою задоволення певних суспільних потреб незалежно від прибутковості такої діяльності: отримання прибутку від такої діяльності відіграє другорядну роль (такою є діяльність час­тини казенних, експериментальних та інших планово-збит-кових підприємств, які фінансуються за рахунок держави).

Згідно з ч. 1 ст. 52 ГК некомерційне господарювання -це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Дата добавления: 2015-05-26