Комерційне посередництво у сфері господарювання

Особливості правового регулювання господарсько-торговвельної діяльності

Ст. 263 ГК визначає господарсько-торговельну діяль­ність як таку діяльність, що здійснюється суб'єктами гос­подарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реа­лізацію продукції виробничо-технічного призначення і ви­робів народного споживання (щодо поняття продукції ви­робничо-технічного призначення і виробів народного споживання див. ст. 262 ГК), а також допоміжну діяль­ність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відпо­відних послуг.

Господарсько-торговельна діяльність здійснюється як внутрішня торгівля або зовнішня торгівля залежно від рин­ку (внутрішнього чи зовнішнього), в межах якого здійсню­ється товарний обіг.

Форми, в яких може здійснюватися господарсько-тор­говельна діяльність, встановлені ч. 3 ст. 263 ГК, відповід­но до якої виділяються: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; розд­рібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність по забезпеченню реалізації товарів (послуг) у сфері обігу. Зміст і порядок здійснення зазначених форм господарсько-торговельної діяльності встановлюють по­дальші статті Глави 30 ГК.

В залежності від форми здійснення господарсько-тор­говельної діяльності вона опосередковується господарсь­кими договорами, примірний перелік яких містить ч. 4 ст. 263 ГК. Це господарські договори поставки, контрак­тації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та інші договори.

Господарський кодекс в Главі 31 вперше на законодав­чому рівні врегульовує відносини, що виникають при здійсненні такого виду господарської діяльності як комер­ційне посередництво.

Комерційне посередництво, яке ще іменується в ГК агентськими відносинами, завжди є підприємницькою діяльністю. Поняття комерційного посередництва розкри­вається в ч. 1 ст. 295 ГК, положення якої дають змогу ви­ділити ознаки цього виду господарської діяльності.

1) комерційне підприємництво полягає в на­данні послуг шляхом посередництва.

2) комерційне посередництво (агентська діяль­ність) є підприємницькою діяльністю, тобто діяльністю з метою отримання прибутку.

3) комерційне підприємництво здійснюється лише певними суб'єктами: комерційним агентом, яким завжди є суб'єкт підприємництва, та суб'єктом господа­рювання (не обов'язково суб'єктом підприємництва), який є споживачем послуг посередництва. Згідно з ч. 2 ст. 295 ГК комерційним агентом може бути суб'єкт господарюван­ня (громадянин або юридична особа), який за повноважен­ням, основаним на агентському договорі, здійснює комер­ційне посередництво.

4) комерційне посередництво (агентська діяльність) має певні межі застосування: воно здійснюєть­ся у сфері господарювання і лише при здійсненні суб'єктами господарювання господарської діяльності. Разом з тим законом можуть бути встановлені обмеження або заборона здійснення комерційного посередництва в окремих галу­зях господарювання (ч. 5 ст. 295 ГК).

5) комерційне посередництво здійснюється ко­мерційним агентом від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє. Тому підпри­ємці, які діють хоч і в чужих інтересах, але від власного імені, не визнаються комерційними агентами (ч. З ст. 295 ГК). Комерційний агент не може також укладати угоди від імені того, кого він представляє, стосовно себе особисто (ч. 4 ст. 295 ГК).

ГК (ст. 296) встановлює спеціальні підстави виникнен­ня агентських відносин, зазначаючи, що агентські відно­сини виникають у разі:

надання суб'єктом господарювання на підставі догово­ру повноважень комерційному агентові на вчинення відпо­відних дій;

схвалення суб'єктом господарювання, якого представ­ляє комерційний агент, угоди, укладеної в інтересах цьо­го суб'єкта агентом без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження.

^ 89. Правове регулювання перевезення вантажів

Перевезення вантажів залізничним транспортом організовуються на договірних засадах. Форма договору про організацію перевезень вантажів встановлюється Прави­лами. Для забезпечення виконання договірних зобов'язань

здійснюється місячне планування перевезень¹. Місячне планування перевезення вантажів здійснюється залізни­цями відправлення на основі поточних або довгострокових договорів про організацію перевезення вантажів та замов­лень відправників.

Умови та порядок організації перевезення в усіх видах сполучення визначаються Правилами.

Порядок розроблення, термін подання заявок, затвер­дження планів та облік виконання перевезень вантажів встановлюються Правилами, а військових перевезень -спеціальними інструкціями.

За договором залізничного перевезення вантажу заліз­ниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовід­правником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'я­зується сплатити за перевезення встановлену плату.

Основним перевізним документом є накладна, оформ­лена відповідно до Статуту залізниць та Правил перевезен­ня вантажів і надана залізниці відправником разом з ван­тажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмо­вою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладаєть­ся між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення на­лежної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху переве­зення до станції призначення.

Виконання залізницею додаткових операцій, пов'яза­них з перевезенням вантажів (завантаження, розвантажен­ня, зважування, експедирування тощо), здійснюється на підставі окремих договорів.

Хоча за загальним правилом завантаження вантажів у вагони (контейнери), а також вивантаження з них здійсню­ється відправниками та одержувачами, проте залізниці мо­жуть брати на себе виконання вантажних робіт за договора­ми з відправниками або одержувачами.

Для транспортного обслуговування відправників і одер­жувачів у місцях загального користування у складі заліз­ниць можуть у встановленому порядку утворюватись підприємства механізованих вантажних робіт, а на під'їз них коліях - з об'єднання підприємств залізничного транс­порту.

Залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необ­хідних випадках - продезинфіковані вагони та контейнери.

Додаткова підготовка вагонів та контейнерів під заван­таження вантажів, що потребують особливих умов переве­зення і зберігання, може здійснюватися залізницею на підставі договору за рахунок відправника.

Договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування укладається відпо­відно до цивільного законодавства між замовником та ви­конавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитан­ція тощо). Істотними умовами договору є:

найменування та місцезнаходження сторін;

найменування та кількість вантажу, його пакування;

місце та час навантаження і розвантаження;

вартість перевезення;

інші умови, узгоджені сторонами (ст. 50 Закону «Про автомобільний транспорт»).

Замовник за договором про перевезення вантажу авто­мобільним транспортом загального користування має пра­во отримати компенсацію згідно з законодавством за по­шкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату або несвоєчасність доставки.

Замовник за договором про перевезення вантажу зобов'я­заний:

забезпечити своєчасне та повне оформлення документів на перевезення вантажу;

утримувати власні під'їзні шляхи до вантажних пунк­тів, вантажні майданчики, рампи тощо у стані, що відпо­відає вимогам законодавства з питань охорони праці, техн­іки безпеки та безпеки руху;

здійснювати вантажні операції, закріплення, накрит­тя, ув'язування та пломбування вантажу, зняття кріплень і покриттів та очищення автомобільного транспортного за­собу від залишків вантажу;

забезпечувати вимоги законодавства з питань охорони праці і техніки безпеки при вантажних операціях.

Автомобільний перевізник має право:

відмовитися від приймання вантажу для перевезення, якщо замовником не підготовлено вантаж чи необхідні до-

кументи або внесені без попереднього узгодження з ним зміни до реквізитів цих документів;

відмовитися від перевезення вантажу, якщо замовник подає до перевезень вантаж, не обумовлений договором про перевезення, пакування вантажу не відповідає встановле­ним законодавством вимогам, ушкоджена тара або не­чітким є відтиск пломби тощо;

одержувати відшкодування від замовника, якщо авто­мобільний транспортний засіб був пошкоджений під час вантажних робіт або під час перевезення вантажу з вини замовника.

Автомобільний перевізник зобов'язаний:

при укладанні договору про перевезення вантажу авто­мобільним транспортом передбачати для персоналу пере­візника встановлені законодавством умови праці та відпо­чинку;

забезпечити виконання умов договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом у межах, визначених законодавством та цим договором;

забезпечити збереження вантажу, прийнятого до пере­везення, до передачі вантажовласнику (уповноваженій ним особі) у пункті призначення;

відшкодовувати замовнику збитки за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату, а також збитки, завдані внаслідок несвоєчасної доставки вантажу.

Умови морського перевезення вантажів визначаються договором.

Морські перевезення для державних потреб здійсню­ються у порядку, встановленому чинним законодавством України.

Перевізник і вантажовласник у разі необхідності здійснення систематичних перевезень вантажів можуть укладати довготермінові договори про організацію морсь­ких перевезень.

За договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов'язується перевезти доручений йому відправником вантаж із порту відправлення в порт призна­чення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов'я­зується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт).

Фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, що уклали між собою договір фрахтування судна (чартер).

Договір морського перевезення вантажу повинен бути укладений у письмовій формі.

Документами, що підтверджують наявність і зміст до­говору морського перевезення вантажу, є:

1) рейсовий чартер - якщо договір передбачає умову на­дання для перевезення всього судна, його частини або ок­ремих суднових приміщень;

2) коносамент - якщо договір не передбачає умови, заз­наченої вище;

3) інші письмові докази.

Рейсовий чартер повинен містити основні реквізити: найменування сторін, судна і вантажу, порту відправлен­ня і призначення (або місця направлення судна). До рей­сового чартеру можуть бути включені за згодою сторін інші умови і застереження. Рейсовий чартер підписується фрах­тівником (перевізником) і фрахтувальником або їх упов­новаженими представниками.

Після приймання вантажу до перевезення перевізник вантажу, капітан або агент перевізника зобов'язані вида­ти відправнику коносамент, який є доказом прийому пе­ревізником вантажу, зазначеного в коносаменті.

Перевізник може видати інший, ніж коносамент, до­кумент на підтвердження отримання вантажу для переве­зення. Такий документ є першорядним доказом укладан­ня договору морського перевезення і приймання пере­візником вантажу, як його описано в цьому документі.

Коносамент складається на підставі підписаного відправником документа, в якому, зокрема, повинні місти­тися дані, зазначені в пунктах 4-8 статті 138 Кодексу тор­говельного мореплавства.

Відправник відповідає перед перевізником за всі на­слідки, що виникли в результаті неправильності або не­повноти відомостей, зазначених у згаданому документі.

У коносаменті зазначаються:

1) найменування судна, якщо вантаж прийнято до пе­ревезення на визначеному судні;

2) найменування перевізника;

3) місце приймання або навантаження вантажу;

4) найменування відправника;

5) місце призначення вантажу чи, при наявності чарте­ру, місце призначення або направлення судна;

6) найменування одержувача вантажу (іменний коно­самент) або визначення, що коносамент видано «наказу

відправника», або найменування одержувача з зазначен­ням, що коносамент видано «наказу одержувача» (ордер­ний коносамент), або визначенням, що коносамент видано на пред'явника (коносамент на пред'явника);

7) найменування вантажу, його маркування, кількість місць чи кількість та/або міра (маса, об'єм), а в необхідних випадках - дані про зовнішній вигляд, стан і особливі вла­стивості вантажу;

8) фрахт та інші належні перевізнику платежі або заз­начення, що фрахт повинен бути сплачений згідно з умо­вами, викладеними в рейсовому чартері або іншому доку­менті, чи зазначення, що фрахт повністю сплачено;

9) час і місце видачі коносамента;

10) кількість складених примірників коносамента;

11) підпис капітана або іншого представника перевізника.

За договором фрахтування судна на певний час судно­власник зобов'язується за обумовлену плату (фрахт) нада­ти судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, ван­тажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час

Надане фрахтувальнику судно може бути укомплекто­ване екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не уком­плектоване екіпажем (бербоут-чартер).

Договір фрахтування судна на певний час повинен бути укладений у письмовій формі. Наявність і зміст договору фрахтування судна на певний час можуть бути доведені виключно письмовими доказами.

У договорі фрахтування судна на певний час повинні бути вказані найменування сторін договору, назва судна, його технічні та експлуатаційні дані (вантажопідйомність, вантажомісткість, швидкість тощо), район плавання, мета фрахтування, розмір фрахту, термін дії договору, місце приймання і здавання судна.

Фрахтувальник може в межах прав, що надаються йому за договором фрахтування судна на певний час, укласти від свого імені самостійний договір фрахтування судна з третьою особою. Укладання такого договору не звільняє фрахтувальника від виконання договору, укладеного ним із судновласником.

Якщо судно зафрахтоване для перевезення вантажів, фрахтувальник має право від свого імені укладати догово­ри перевезення вантажів, підписувати чартери, видавати коносаменти та інші перевізні документи. Він несе відпо­відальність за зобов'язаннями, що випливають з цих доку­ментів, зокрема з коносаментів або інших перевізних до­кументів.

За договором лізингу судна власник судна (лізингода-вець) зобов'язується передати фрахтувальнику (лізинго-одержувачу) судно без екіпажу для використання з метою торговельного мореплавства на визначений термін, після закінчення якого до лізингоодержувача переходить право власності на судно.

Лізингоодержувач зобов'язується сплатити лізингову плату, в яку включаються плата за користування судном і його вартість за договором морського лізингу.

Договір лізингу українського державного судна може бути укладено лише з дотриманням вимог, передбачених статтею 17 Кодексу торговельного мореплавства.

Договір лізингу повинен бути укладений у письмовій формі. Наявність і зміст договору лізингу судна можуть бути доведені виключно письмовими доказами.

У договорі лізингу судна повинні бути вказані найме­нування сторін, мета договору, назва судна, рік побудуван­ня судна, його клас, вантажопідйомність або ванта­жомісткість, потужність двигунів, швидкість ходу і вит­рата пального, термін користування, після закінченні яко­го до лізингоодержувача переходить право власності на судно, розмір і термін внесення лізингової плати, місце і час передачі судна лізингоодержувачу та інші необхідні дані.

За договором морського буксирування власник одного судна зобов'язується за винагороду відбуксирувати інше судно чи плавучий об'єкт на певну відстань або буксирува­ти його протягом певного часу чи для виконання маневру.

Законодавець розрізняє два види договорів морського буксирування: договір портового буксирування і договір міжпортового буксирування.

За договором портового буксирування буксировласник за винагороду здійснює ввід у порт або вивід з порту суден та інших плавучих об'єктів, виконання маневрів судна, що буксирується, швартових та інших операцій у портових водах.

Договір портового буксирування може бути укладено в усній формі.

За договором міжпортового буксирування власник од­ного судна (буксира) зобов'язується за винагороду букси­рувати інше судно або інший плавучий об'єкт з одного пор­ту (пункту) до іншого порту (пункту).

Договір міжпортового буксирування укладається у пись­мовій формі. Договір повинен містити умови про порти (пункти) відправлення і призначення, про час буксируван­ня, про права і обов'язки сторін, про відповідальність за порушення договору, про ті особливості об'єктів, що бук­сируються і можуть впливати на безпеку буксирування, про інші обставини, які сторони вважають за необхідне обу­мовити окремо.

^ Повітряні перевезення виконуються на підставі дого­вору.

Кожний договір повітряного перевезення та його умови посвідчуються документом на перевезення, який видаєть­ся авіаційним підприємством або уповноваженими ним організаціями чи особами (агентами).

Форми документів на перевезення та правила їх засто­сування встановлюються органом державного регулюван­ня діяльності авіації України.

Чартерне повітряне перевезення виконується на підставі договору чартера (фрахтування повітряного суд­на), за яким одна сторона (фрахтівник) зобов'язується на­дати іншій стороні (фрахтувальнику) за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти або для іншої мети, якщо це не супере­чить чинному законодавству України.

Перевезення вантажів і буксирування плотів та суден внутрішніми водними шляхами здійснюються за плана­ми, затвердженими у встановленому порядку.

Вантажовідправник зобов'язаний одночасно з пред'яв­ленням вантажу надати пароплавству накладну. Наклад­на підписується вантажовідправником, супроводжує ван­таж на всьому шляху його слідування і видається вантажо­одержувачу в пункті призначення разом з вантажем.

На підставі накладної порт або пристань відправлення складає дорожню відомість, що також слідує разом з ван­тажем і після видачі вантажу в пункті призначення зали­шається у пароплавства.

На посвідчення приймання вантажу до перевезення ван­тажовідправнику видається квитанція.

Дата приймання вантажу до перевезення посвідчуєть-ся календарним штемпелем порту або пристані відправ­лення на накладній, квитанції і дорожній відомості.

Накладні і квитанції складаються на ім'я певних ван­тажоодержувачів.

За договором транспортного експедирування одна сто­рона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок дру­гої сторони (клієнта) виконати або організувати виконан­ня визначених договором послуг, пов'язаних з перевезен­ням вантажу.

Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Зовнішньоекономічні договори (контракти) транспорт­ного експедирування повинні відповідати вимогам зако­нодавства про зовнішньоекономічну діяльність.

Для систематичного надання послуг експедитора мо­жуть укладатися довгострокові (генеральні) договори транспортного експедирування.

За договором транспортного експедирування експеди­тор може організувати перевезення за одним товарно-транспортним документом вантажів кількох різних клієнтів, які прямують з одного пункту відправлення та/ чи в один пункт призначення, за умови, що експедитор виступає від імені усіх цих клієнтів як вантажовідправ­ник та/чи вантажоодержувач.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транс­портними документами, складеними мовою міжнародно­го спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Такими документами можуть бути:

авіаційна вантажна накладна;

міжнародна автомобільна накладна;

накладна СМГС;

коносамент;

накладна ЦІМ;

вантажна відомість;

інші документи, визначені законами України.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіа-

ційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Дата добавления: 2015-05-26