Міжнародна сертифікація, історія і розвиток

Міжнародна, національна, регіональна сертифікація визначається рівнем розповсюдження результатів: на міждержавному, державному, європейському та ін.рівнях.

Сертифікація на міжнародному рівні забезпечується Комітетом з оцінки відповідності продукції вимогам стандартів (CASCO). CASCO розглядає питання відповідності продукції, послуг, процесів і систем якості вимогам нормативних документів. Вивчає практику діяльності в галузі відповідності, здійснює аналіз отриманої інформації. Комітет розробляє міжнародні рекомендації з сертифікації, створює методологічну базу для розробки й акредитації національних систем сертифікації по взаємному визнанню результатів випробувань. CASCO періодично проводить аналіз усіх чинних національних, регіональних і міжнародних систем сертифікації з метою своєчасного прийняття заходів з організації міжнародних систем сертифікації продукції на відповідність вимогам ISO.

Провідні економічні країни почали розвивати процеси серти­фікації в 20-30-ті роки нашого століття. У 1920 р. Німецький інститут стандартів (DIN) заснував знак відповідності стандартам DIN, який поширюється на всі види продукції, за винятком газового обладнання, обладнання для водопостачання і деякої іншої продукції, для якої передбачено спеціальний порядок проведення випробувань зразків та нагляду за виробництвом.

Прикладом сертифікації конкретного виду продукції є система сертифікації електротехнічного й електронного обладнання, що діє під егідою Німецької електротехнічної асоціації (VDE). Це одна з перших систем, створених у країні на початку 20-х років. Відповідно до угоди з DIN, вона організує розробку національних стандартів у галузі електротехніки, електроніки і зв’язку та здійснює керівництво системою сертифікації цього обладнання.

Перший закон у галузі сертифікації у Франції було видано в 1938 р. і цілком присвячено правовому регулюванню національного знака відповідності стандарту NF.

Закон від 1941 р. регулював у сукупності питання стандартизації та сертифікації.

Видані потім урядом декрети (1943 p., 1955 p., 1964 p., 1978 р. і 1980 p.) уточнювали правове регулювання контролю за викорис­танням норм і стандартів, питання правового захисту торговельних марок, а також правила процедури акредитації випробувальних лабораторій, порядок видачі сертифікатів відповідності нормам і стандартам.

Відповідальність за організацію і керівництво системою було покладено на Французьку асоціацію з стандартизації (AFNOR). Система сертифікації знака NF означає, що продукція, яка пройшла сертифікацію відповідно до встановлених правил, повністю відповідає вимогам французьких стандартів.

Сертифікація товарів здійснюється в рамках існуючих міжнародних і національних систем сертифікації, діяльність яких визначається основоположними стандартами організаційно-методич­ного характеру, розробленими в рамках Міжнародної організації з стандартизації (ISO) за активної участі Міжнародної електротехнічної комісії (ІЕС).

На початку 70-х років ISO для розробки способів взаємного визнання національних і регіональних систем сертифікації та міжнародних знаків відповідності продукції вимогам стандартів і технічних регламентів, насамперед, у галузі забезпечення безпеки споживачів, захисту навколишнього середовища і охорони здоров’я населення, було створено Комітет Ради ISO з сертифікації - СЕРТИКО. Цим комітетом підготовлено зведення принципів сертифікації, що отримало назву "Кодекс принципів ISO/ІЕС по системах сертифікації третьою стороною на відповідність стандартам. Кодекс виходить з необхідності застосування міжнародних стандартів у національних системах сертифікації.

У 1985 р. СЕРТИКО було перетворено на Комітет Ради ISO з оцінки відповідності (КАСКО), і функції його були розширено.

Перший сертифікат на продукцію було видано в Німеччині наприкінці XIX століття. З того часу сертифікація зазнала значних змін і поступово стала звичним явищем.

Сертифікація в перекладі з латини означає "зроблено правильно". Термін "сертифікація" вперше було сформульовано і визначено Комітетом з питань сертифікації (СЕРТИКО) міжнародної організації з стандартизації (ISO) і включено до керівництва (ISO/ІЕС 2) версії 1982 р. "Загальні терміни та визначення в галузі стандартизації, сертифікації і акредитації випробувальних лабораторій". Згідно з цим документом, сертифікація визначалась як дія, що засвідчує за допомогою сертифіката відповідності, або знака відповідності, що виріб або послуга відповідає визначеним стандартам чи іншим нормативним документам. Єдине тлумачення спеціальних термінів необхідне для гармонізації правил і процедур сертифікації та акредитації в міжнародному масштабі з метою усунення технічних перешкод у торгівлі між країнами. Керівництво ISO/IEC 2 було розроблено Комітетом ISO за принципами стандартизації (ISO/CTAKO). Шосте видання містить зміни (1986), які були прийняті радами ISO та ІЕС в 1991 р. Розробка нового видання здійснювалась відповідно до рішень Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) й Економічної комісії ООН для Європи (ЄЕК ООН). Було враховано також пропозиції Комітету ISO з оцінки відповідності (ISO/KACKO).

Розробка та перегляд Керівництва ISO/IEC2 здійснюється на основі загальних принципів термінології, що розробляються в рамках технічного комітету IS037 "Термінологія (принципи і координація)". У керівництві ISO/IEC2 взаємопов’язані поняття розміщені в 16 розділах - від більш загальних до більш конкретних аспектів стандартизації, сертифікації та акредитації. На європейському рівні вони прийняті в стандарті EN 45020.

Керівництво ISO/IEC 2, яке вийшло під назвою "Загальні терміни та визначення в галузі стандартизації та суміжних видів діяльності", містить п’ять розділів, що стосуються сертифікації, в яких крім терміна "сертифікація відповідності" наведено терміни, які у сукупності окреслюють систему сертифікації. Для впевненості в тому, що продукт "зроблений правильно", необхідно знати, яким вимогам він повинен відповідати і яким чином можна отримати достовірні докази цієї відповідності. Загальноприйнятим способом такого доказу є сертифікація відповідності.

Дата добавления: 2015-05-26