Перелік питань до іспиту з курсу 5 страница

Різновидами заяви є: заява-зобов’язання (прохання на подання позики); заява про відкриття рахунка, про прийняття на роботу, позовна заява тощо.

Реквізити особистої заяви:

1. Адресат (з великої літери праворуч) – посада, назва установи, звання, прізвище та ініціали посадової особи, на ім’я якої подається заява, у давальному відмінку, чергуючи закінчення -ові (-еві, -єві) з -у (-ю).

2. Адресант (без прийменника з малої літери) – професія, прізвище, ім’я, по батькові, адреса особи, яка звертається із заявою, у родовому відмінку (без крапки після останнього слова). Якщо заява адресується до тієї організації, де працює автор, не треба зазначати домашню адресу, а достатньо назвати посаду й структурний підрозділ.

3. Назва виду документа.

4. Текст (з великої літери, з абзацу).

5. Додаток (підстава): перелік інших документів, що додаються до заяви.

6. Дата написання (ліворуч).

7. Підпис адресанта (праворуч).

47. Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання.

48. Довідково-інформаційні документи: протокол, витяг з протоколу.

Протокол – це документ, у якому фіксується послідовний хід і результати роботи колегіальних органів, а також різноманітних нарад, засідань, зборів, обговорень та ін.

Реквізити протоколу:

1. Назва виду документа та порядковий номер.

2. Назва організації чи підприємства.

3. Дата.

4. Список присутніх (або фіксується їх кількість).

5. Порядок денний (питання, посади, прізвища та ініціали доповідачів).

6. Короткий зміст доповідей, посади та прізвища промовців і короткий зміст їхніх виступів.

7. Ухвали з кожного питання.

8. Підпис голови та секретаря.

Протоколи бувають прості та докладні. У простому протоколі зазначається: номер, дата, назва організації, кількість присутніх, склад президії, порядок денний. Під рубрикою “СЛУХАЛИ” – назва питання, хто висловився, а після рубрики “УХВАЛИЛИ” – стисло сформульоване рішення або поширена резолюція. Питання порядку денного в протоколі формулюються в називному, а не в знахідному відмінку, наприклад: “Обговорення та затвердження плану роботи…” (форма “Про обговорення та затвердження плану роботи…” не рекомендується).

Жанр виступу (“доповідь”, “пропозиція”, “реферат” та ін.), посада, прізвище й ініціали доповідача називаються після формулювання питання, наприклад: “Робота науково-методичного семінару кафедри. Доповідь ученого секретаря Хоменка О.Є.”

У докладний протокол заносяться також питання, які ставилися доповідачеві та конспективний запис виступів під час обговорення.

Основний текст протоколу поділяється на розділи, які відповідають пунктам порядку денного. Кожний розділ будується за традиційною схемою: СЛУХАЛИ – ВИСТУПИЛИ – УХВАЛИЛИ.

Під рубрикою “СЛУХАЛИ” вказуються посада, прізвище й ініціали доповідача, тема доповіді (повідомлення) і викладається основний зміст доповіді або зазначається, що текст її додається. Так само оформляється розділ “ВИСТУПИЛИ”. Питання, що ставляться на зборах до промовців, теж записують у протокол у формі прямої мови.

Розділ “УХВАЛИЛИ” містить виклад прийнятого (ухваленого) рішення, яке може складатися з одного чи кількох пунктів або мати вигляд резолюції.

Резолюція – це документ, який фіксує ухвалу, постанову, прийняту з’їздом, зборами, конференцією тощо в результаті обговорення поставлених питань. Резолюція складається з двох частин: констатуючої та резолюційної. У констатуючій частині підкреслюють значення обговорюваного питання, зазначають досягнення та недоліки, а в резолюційній – заходи, спрямовані на виконання завдань. Дуже великі за обсягом резолюції пишуться окремо й додаються до протоколу (у дужках зазначається: рішення додається).

Слово “резолюція” вживається також з іншим значенням: напис службової особи на заяві, доповідній записці, ділових паперах, у якому міститься коротке рішення стосовно викладених у цих документах питань.

Особливу думку щодо прийнятої ухвали учасник засідання може викласти на окремому аркуші, який додається до матеріалів протоколу, та підписати його. Зміст особливої думки записується в протокол після запису відповідної ухвали.

Результати голосування стосовно кожної кандидатури записуються таким чином: 1. За Шевченка В.В. подано 58 голосів, проти – 0, утримався – 1.

Протокол веде секретар або інша спеціально призначена особа. При написанні протоколу слід уникати тавтології, урізноманітнювати текст синонімічними конструкціями (звернув увагу, зазначив, констатував, повідомив, інформував, указав, підкреслив, підтвердив, погодився, заперечив, дав оцінку роботі, запропонував, вніс пропозицію тощо).

10.4. Витяг з протоколу

Витяг з протоколу – один з наймасовіших видів документів, який є частиною протоколу. Він надсилається чи передається окремим особам або підприємствам (на їхню вимогу) і містить: номер відповідного документа, назву органу, засідання, наради, а також дату, порядок денний і текст з одного чи декількох питань, що розглядалися.

Реквізити витягу з протоколу:

1. Назва виду документа.

2. Номер протоколу.

3. Заголовок протоколу.

4. Дата протоколу.

5. Текст витягу.

6. Дата видачі витягу з протоколу.

7. Підписи секретаря та голови засідання.

8. Печатка.

49. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія.

Загальнонаукова, міжгалузева і вузькогалузева термінологія

Терміни неоднакові за ступенем спеціалізації їх значення. Залежною від ступеня спеціалізації значення терміни можна поділити на три основні групи:

Загальнонаукові терміни, тобто ті, які вживаються практично в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез і т. д. Слід зазначити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор.: валютна операція, осушувальна система, теорія економічного ризику, гідравлічний прес жолобчаста рейка. До цієї категорії відносять і загальнотехнічну термінологію (машина (дощувальна машина), пристрій, агрегат).

Міжгалузеві терміни  це терміни, які використовуються в кількох споріднених галузях. Так, економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність.

Вузькогалузеві терміни  це терміни, характерні лише для певної галузі, наприклад: лізинг, банківська гарантія, зрошувальна вода, трафік.

У мовленні фахівців, крім термінів, широко побутують і інші спеціальні одиниці  професіоналізми та номенклатурні назви.

Професіоналізми, на відміну від термінів, як правило, емоційно забарвлені, оскільки є переосмисленими словами загального вжитку. Вони можуть бути незрозумілі людям, які не належать до певної професійної групи, напр.: підвал, пальчики у мові поліграфістів, мартен, ливарка у мові металургів тощо. Професіоналізми можуть використовуватися в неофіційному професійному спілкуванні, проте вони не є нормативними в документах і офіційному усному мовленні.

Номенклатура (від лат. nomenclatura  перелік, список імен)  сукупність назв конкретних об’єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Їх потрібно відрізняти від термінів, що позначають абстраговані наукові поняття. Номенклатуру становлять іменники та словосполучення, які передають як систему назв об’єктів певної науки, так і сукупність назв одиничних об’єктів (наприклад, у географічній номенклатурі  Чорне море, Шацькі озера, річка Десна), видові назви (у ботанічній лексиці назви дерев: дуб, смерека, ялина). Існує номенклатура медична, мовознавча, хімічна, економічна (пор. термін валюта і номенклатурні назви долар, євро, крона, песо і т. д.), технічна (пор. термін борознороб-щілиноріз і номенклатурні назви ДЩН-1, ДЩН-2, ДЩН-3).

50. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.

План – це заздалегідь передбачений порядок дій чи викладу чого-небудь. План складають з метою впорядкування прочитаного або дослідженого матеріалу для послідовного його викладу в письмовій або усній формі.

Щоб правильно написати план необхідно: 1) поділити текст на частини; 2) знайти інформативні центри цих частин (зазвичай, перше речення абзацу містить головну думку); 3) записати усі знайдені в тексті головні думки у вигляді пунктів плану.

Тези – це стисло сформульовані основні положення тексту наукових матеріалів (статей, лекцій, доповідей), які розкривають суть усієї інформації.

Розрізняють два види тез:

– відібрані автором цитати з першоджерела;

– сформульовані власними словами основні положення статті чи розділу книги.

Для складання тез треба поділити текст на фрагменти. Фрагмент – це два й більше абзаців тексту, які об’єднано змістовно. Потім необхідно знайти інформаційні центри фрагментів, які можуть бути й окремим реченням, і частиною абзацу, й окремим абзацом. Далі записують основні положення кожного фрагмента, розмістивши їх у певній послідовності.

Конспект – стислий письмовий виклад змісту лекції, доповіді, роботи. Розрізняють конспекти почутого й прочитаного. Існують такі види конспектів:

– текстуальний – основний зміст передається словами й реченнями з тексту;

– вільний – основний зміст передається своїми словами;

– комбінований – комбінують вищезазначені види.

Конспект почутого складається з плану, стисло викладенню основних положень, фактів і прикладів. У ньому слухач має змогу занотувати почуте, висловити своє ставлення до цього у вигляді коротких нотаток, зауважень. Аркуш ділять на дві частини: меншу залишають для власних думок, а на більшій пишуть конспект лекції. Конспектувати почуте важче, потрібно встигнути записати головне, а тому варто скорочувати слова, словосполучення. Найчастіше це стосується постійно вживаних термінів, але водночас потрібно обрати певну міру скорочення, щоб пізніше можна було прочитати написане.

51. Українська термінологія у професійному спілкуванні. Способи творення термінів.

Всі терміни української мови, як правило, утворюються такими основними способами: зміною значення (вторинна лексична номінація), словотвірним, синтаксичним, запозиченням.

Вторинна лексична номінація – це використання вже наявних у мові номінативних засобів у новій для них функції – функції найменування. Розрізняють два основних види вторинної номінації – метафору і метонімію:

– метафора – це особливий вид узагальнення, який включає розвиток переносних значень, основаних на подібності (функціональній та зовнішній) предметів і формування абстрактних понять (ручка, провідник, стрічка, рамка, сітка);

– метонімія – це метонімічний перенос значення, при якому назви одного предмета переносяться на інший, який перебуває з ним у відношенні асоціації за суміжністю (вимір – визначення будь-якої величини чогось і вимір – величина, що вимірюють).

Словотвірний  утворення термінів за допомогою префіксів (префіксальний спосіб): надвиробництво, перезволоженість; суфіксів (суфіксальний спосіб): підгортальник, оборотність; суфіксів і префіксів (суфіксально-префіксальний спосіб): перезволожений, супероборотність; складання слів і основ: вакуум-помпа, матеріаломісткість, сумішоутворювач; абревіації: СЕП (система електронних платежів), МК (магістральний канал).

Синтаксичний  використання словосполучень для називання наукових понять: маркетингове планування, капіталодефіцитні країни, ливарне виробництво, рудиментарні органи, органи влади. Терміни-словосполучення становлять понад 70% сучасних термінів.

Запозичення  називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, картридж, роумінг. Запозичення може бути повним або частковим. При повному запозиченні відбувається пристосування до фонетичних і морфологічних особливостей мови-реципієнта: irigasion (фр.) – іригація, liquidate (лат.) – ліквідат. При частковому запозиченні відбувається калькування, тобто буквальний переклад елементів слова з мови-продуцента мовою-реципієнтом: hydrogenium – рос. водород (повне калькування), hydrogenium – укр. водень (часткове калькування). У європейському культурно-історичному ареалі існували об’єктивно-суб’єктивні причини численних запозичень з класичних мов – грецької та латинської; у наш час – із сучасних європейських мов.

Причини запозичання термінів різноманітні:

 запозичення терміна разом з новим поняттям: бонус “додаткова винагорода”, “додаткова цінова знижка”, “комісійна винагорода”;

 паралельне використання власного і запозиченого терміна в різних сферах (наприклад, науковій і навчальній): іригація - зрошення; процент – відсоток; суфозія – вимивання; імпорт  ввіз;

 пошук досконалішого терміна, внаслідок чого паралельно існують запозичені і власні терміни: пролонгація  продовження терміну чинності угоди;

 відсутність досконалого власного терміна, який би відповідав вимогам до терміна: ліквідат  юридична особа-боржник, до якої висунуто фінансові вимоги у зв’язку з її ліквідацією.

Неоднозначним є ставлення до запозичених термінів. Деякі термінознавці  пуристи  заперечують потребу запозичати терміни з інших мов, натомість пропонуючи творити терміни з ресурсів власної мови, інші науковці – конкордисти – розглядають запозичення як об’єктивну реальність мовного життя, оскільки на певних етапах свого розвитку кожна мова зазнає помітного впливу з боку іншої мови (процес мовної інтерференції), але вважають, що кількість іншомовних запозичень у термінології не повинна перевищувати 25%, оскільки це призводить до втрати термінологією національних мовних особливостей.

Слід уникати вживання запозичених слів за наявності власних термінів: дегідратація – зневоднення, рамбурсація – повернення боргу.

52. Типові помилки у перекладах наукових текстів українською мовою.

53. Структурно-змістові особливості навчально-наукового твору.

науково-навчальний. Його головною рисою є доступність викладу інформації, спрощеність системи доведень, програмність викладу матеріалу, спрямованою на активізацію мислення учня, послідовність уведенням термінологічної лексики.

54. Лексикографічна компетенція як показник мовної культури фахівця. Термінологічні словники.

Термінологічні словники містять терміни певної галузі науки, техніки, мистецтва (бувають загальними та вузькоспеціальними, крім того, можуть бути тлумачними і/або перекладними.

55. Основні правила бібліографічного опису джерел, оформлювання посилань

Називати джерела у тексті доводиться двічі: у короткій (вказівній) формі після цитування, назви автора чи публікації, а також у повному вигляді, у вичерпному бібліографічному описі – наприкінці тексту.

Нині в Україні діє міждержавний стандарт бібліографічного опису джерел. На наукові дослідження (монографії, дисертації, наукові звіти, магістерські роботи тощо) поширюються рекомендації Вищої Атестаційної комісії України (ВАК України).

Посилання в тексті найчастіше подаються з використанням квадратних дужок із вказівкою порядкового номера за переліком посилань.

Можливі також посилання – найчастіше в кінці документу, з використанням наскрізної нумерації (в межах всього тексту чи окремих розділів – прийнятно для монографій, підручників, брошур, а також дисертацій), рідше – примітки в кінці кожної сторінки (підрядкові примітки), нумерація може бути посторінкова або наскрізна).

Дата добавления: 2015-05-26