Етика кініків

Етичні ідеї кініків видаються найбільш доступними та зрозумілими кожному, хто знайомиться з ними. Доступність пояснюється простотою суджень та скандальною славою найвідоміших представників цієї течії. У спогадах Діогена Лаертського, на яких ґрунтуються всі сучасні роботи про кініків, у різного роду публікаціях зазвичай не вказується соціально-історичний контекст ідей кініків, внаслідок чого вони видаються вигадками диваків. На поверхні були видимі лише екстравагантні, часом непристойні, витівки кініків, їхній досить скромний достаток, бродячий образ життя, парадоксальні судження. Але під цими незвичними для багатьох греків явищами відбувались глибинні соціальні процеси, побачити та зрозуміти які можна було лише через кілька століть потому.

Кінізм був породжений внутрішніми процесами культурного простору давньої Греції та зовнішньополітичними відносинами, які все ускладнювалися. Найглибиннішою його передумовою була криза міст-полісів. Тривала внутрішньополітична боротьба за управління полісами, що розгорілась між аристократичними родами, похитнула основи давнього суспільства. Згубне значення мала і багатолітня Пелопонеська війна Спарти з Афінами. Набирав сили процес майнового розшарування населення. Значна його частина втратила власність, інші громадяни, хоча і володіли дрібною приватною власністю, перебували на межі розорення. На фоні цих явищ все далі у минуле відходила сива старовина з її міфами, богами, героями. Романтика і мрії все більше суперечили реаліям життя. Сувора дійсність примушувала тверезо дивитись на речі і адекватно їх оцінювати. Зовнішньополітична ситуація також не сприяла процвітанню полісів. Війни із персами, македонська окупація полісів ставили проблему об’єднання міст у єдину державу. Але об’єднатись греки не могли: для цього їм довелось би пожертвувати всією попередньою історією.

У таких соціальних умовах виникає кінізм – досить незвичний плід із дерева мудрості Сократа. Було б вельми поверхово вважати соціальною базою кінізму так званих метаетиків – вихідців із провінційних населених пунктів, котрі не знайшли свого місця під сонцем в Афінах та інших містах Греції. Соціальна база кінізму була значно ширшою, вона охоплювала низи власне грецьких міст, включаючи у себе частину і заможних прошарків населення, вражених значимістю соціальних змін. Кінізм поширився на весь середземноморський регіон включно із Римом. Це вчення проіснувало майже тисячу років до самого кінця античності. Воно виявилось настільки живучим, що кінізм як спосіб життя відтворювався знову і знову при повторенні відповідних соціальних умов. У ХХ столітті він відродився у русі хіпі, образі життя бездомних, співтовариствах молоді у деяких містах Європи. Проте у V – IV століттях до н. е. і у наступні часи кінізм був не лише способом життя, але і системою ідей, концепцією. Майнове розшарування і нерівність зайшли настільки далеко, що матеріальні цінності і привілеї відкидались кініками і вони намагались протиставити цінностям багатих людей свої особливі цінності, які розроблялись за принципом “все навпаки”. Намагаючись випрямити палицю, кініки перегинали її в іншу сторону.

Кініки були учнями Сократа, проте, були мало схожими на свого вчителя. Якщо Сократ був дійсно бідним і не хизувався своєю бідністю, то кініки інколи навмисно ставали бідними або не докладали зусиль для достатку у домі. Якщо Сократ поважав державу і суспільство, виконував різні обов’язки, приймав участь у роботі суду, то кініки були нігілістами по відношенню до держави і суспільства. Якщо Сократ поважав норми моральності, хоча і не завжди з ними погоджувався, то деякі кініки нехтували моральністю і глузували з неї. Якщо Сократ вважав знання доброчинністю, то кініки відкидали будь-які знання, окрім філософії. Засновник кінізму Антисфен піддав критиці твердження Сократа про те, що знання є умовою морального вчинку. Знання за Антисфеном, може не тільки показати шлях до добра, але і стати основою зла. Кініки довели настанови Сократа до такого радикалізму, що перетворили їх у парадокси та скандали. Деякі уявлення про поширення кінізму дають образи трьох найвідоміших його представників.

Антисфен (450 – 360 рр. до н. е.) – син вільного афінянина і фракійської рабині. Ще за солонівським законом вважався нофом (незаконнонародженим). З цієї причини він не володів правами громадянина Афін. Приймав участь у Пелопонеській війні, де відзначився у бою. Сократ зауважував, що від чистокровних афінян ніколи б не родився такий відважний муж. До політики Антисфен був байдужий. На питання, як слід поводитись із політикою, одного разу відповів: “Як із вогнем: не підходити дуже близько, щоб не обпектися і не дуже віддалятися, щоб не замерзнути”. Антисфен вчився у ритора Горгія, якого в подальшому піддав критиці, займався викладацькою діяльністю, але пізніше примкнув до Сократа і переконував своїх учнів наслідувати його приклад. До міської влади ставився скептично, радив афінянам прийняти постанову вважати ослів кіньми. Конем запропонував назвати і Платона, оскільки той любив коней. Як і деякі учні Сократа проявляв неприязнь до Платона за його гордість. Сократу інколи доводилось спиняти Антисфена, коли той демонстративно показував свій плащ з дірками: “Через ці дірки я бачу твоє марнославство”. Після смерті Сократа заснував Кіносарг (“Зіркий пес” або “біла собака”), де проводив свої заняття. Антисфен по праву вважається засновником кінізму. Він залишив десять томів своїх творів, куди ввійшло більше сімдесяти творів на найрізноманітніші теми.

Діоген Синопський (412 – 323 рр. до н. е.). Народився у місті Синоп у сім’ї міняли. Батько завідував казенним міняльним столом. Батько і син були звинувачені у псуванні (“обрізанні”) монет, за що перший був засуджений, другий – вигнаний із міста. До Діогена було застосовано найстрашніше прокляття того часу: без общини, без дому, без батьківщини. В Афіни прибув зі своїм рабом, якого незабаром відпустив. Крайнім аскетизмом і ексцентричними витівками перевершив всіх відомих мудреців. Платон назвав його собакою, чим Діоген дуже тішився. Платон визначив відношення Діогена до Сократа словами: “Божевільний Сократ”. Після кількох років життя в Афінах мандрував Грецією як бродячий проповідник. Під час одного із плавань попав до рук піратів, які його продали у рабство. Діоген сам вибрав собі покупця – коринфянина Ксеніада. Хазяїн доручив рабу виховувати своїх дітей, що раб старанно виконував. У похилому віці помер у Коринфі, був похований дітьми Ксеніада. Жителі міста встановили Діогену пам’ятник у формі колони, на вершині якої стояла фігура собаки. Діоген залишив по собі 21 твір, 14 діалогів і 7 “трагедій для читання”.

Кратет Фіванський народився у заможній аристократичній сім’ї міста Фіви. Був потворним, кульгавим і горбатим. В молодості під впливом кінічного вчення розірвав стосунки зі своїм середовищем і став бідняком. За однією із версій Діоген Синопський вмовив Кратета викинути гроші у море, а землю віддати для громадського пасовища. За іншою версією віддав гроші ростовщику, заповідаючи їх дітям, якщо вони не стануть філософами. Ще за однією версією Кратет роздав майно людям, обмінявши на ціпок і сумку бідняка. Яка б версія не була вірною, безперечно те, що Кратет сам себе зробив бідняком. Рідні не раз умовляли його повернутися додому, однак філософ продовжував вести бродячий образ життя. Він був дуже доброзичливим до людей, вони йому відповідали взаємністю. Кратет проповідував «любов до людини», а панівні норми вважав “чадом, димом”, який треба розвіяти. Його називали “добрим демоном”. На дверях деяких будинків було написано: “Тут вхід для доброго генія Кратета”. Ідеї генія мали іншу спрямованість, ніж його попередники. Якщо Антисфен переважно був виразником ідеології рабів та неповноправних громадян, а Діоген – світогляду рабів та розорених війною верств, то Кратет висловлював погляди збіднілого трудящого населення, яке ще зберегло дрібну приватну власність: ремісників, селян, торгівців.

У світогляді кінізму як і у інших етичних концепціях давнини добре помітний бунт моралі проти моральності. Хід думок кініків такий: якщо досягнення культури створені суспільством і вони зробили людей щасливими, то такі досягнення слід відкинути. Звідси і лозунг – “назад до природи”. Кініки вважали, що найбільш здоровий образ життя вели люди, котрі ще не знали вогню, тому вони засуджували Прометея, який подарувавши людям вогонь, заклав початок їх зіпсованості. Перед кініками стояло двоєдине завдання: 1) вести тваринний образ життя, через що вони були раді, коли їх називали собаками, і 2) звільнитися від всіх досягнень культури і цивілізації, і особливо – від власності. Кініки вчились у природи. Так, наприклад, Діогену подав урок хлопчик, який пив воду із пригоршні. Побачивши це, Діоген викинув із сумки чашку, промовивши: “Хлопчик перевершив мене простотою життя”. Жити у діжці він додумався не відразу, а лише після того, як хтось не потурбувався про його житло (звично він знаходив у кого-небудь притулок).

Лідери кінізму виставляли напоказ свою бідність, намагаючись довести, що можна обходитись найменшим. Навіть Сократа Діоген вважав таким що живе у розкоші тому, що Сократ турбувався про свій маленький будиночок, ложе і навіть про сандалії, які він інколи надівав. Кратет Фіванський писав: “Батьківщина моя – Безчестя і Бідність, непідвладні жодній удачі і земляк мій – недосяжний для заздрості Діоген”. Кініки вкрай негативно ставились до власності, багатству і насолод. Вони з насолодою заперечували саму насолоду. Бідність Діоген вважав самоукою доброчинності. Одному із опонентів, дорікавшому його у бідності, кінік відповів: “Я ще ніколи не бачив, щоб через бідність хтось став тираном, а всі стають тиранами лише із-за багатства”. Іншому співбесіднику, що побажав стати кініком, Діоген визначає план дій: “Перш за все, я зніму із тебе розпещеність... примушу тебе працювати, спати на голій землі, пити воду і їсти, що попадеться. Багатства твої ти викинеш у море. Ти не будеш турбуватись ні про шлюб, ні про дітей, ні про батьківщину... Торбина твоя хай буде повна бобів і сувоїв, списаних з обох сторін. Ведучи такий образ життя, ти назвеш себе щасливішим, ніж великий цар... здатність червоніти зітри зі свого обличчя... На виду у всіх сміливо роби те, що інший не зробив би і відлюдно”. Відома зустріч Діогена з Олександром Македонським. Кінік, зокрема, сказав полководцю: “Володарю половини світу, ти не вважаєш себе щасливим і прагнеш завоювати другу половину. Я ж нічого не маю, і не хочу мати – значить щасливіший за тебе, бо мене нічого не турбує”. Про те, яке значення мав культ бідності у етиці кініків, свідчать і слова Кратета Фіванського: “У бідних своя мораль, мораль більш істинна і природна, тому що найогидніші пороки, і найстрашніший із них – жадібність – породжені власністю, грішми. Це так просто і між тим так важко – поділитися із ближнім, підтримати незаможного і нагодувати голодуючого”. Одним словом, мир хатам, війна палацам. Пізніший афоризм “бідність – не порок” був би досить співзвучним світогляду кініків.

Бідність необхідно породжувала аскетичний образ життя, кініки його не лише практикували, але і обґрунтовували. Діоген стверджував, що істинна насолода полягає у спокої і веселості душі. Без цього, на його думку, все золото царів Мідаса і Креза не принесе ніякої користі. Але як жити у одному суспільстві із тими, хто не поділяє погляди кініків? І ще важливіше, як задовольняти нагальні потреби і бажання? Відповіддю на ці питання була практика аскесису – своєрідного тренінгу, призваного привчити людину до нормального, на думку кініків, образу життя. Аскесис – це ще не аскетизм, це лише вправи до того, як слід жити. Аскесис – це максимальне спрощення, бездомність, мінімум одягу, босоніж, звикання до голоду, холоду, спраги, це відмова від надуманих бажань, не говорячи вже про розкоші. Розрізняли два види аскесису: для тіла і для душі. Тіло загартовували гімнастикою, бігом, сирою їжею, ходінням босоніж, голодуванням. Складніше було загартувати душу. Діоген просив милостиню у статуї, щоб привчитися до відмов. Душу загартовували і нехтуванням нормами моральності. Кініки могли у громадських місцях справляти нужду, здійснювати статеві акти, займатися онанізмом і т. п. Що природно, то, ніби то, не соромно... (У латинській транскрипції слово “кінік” пишеться як “цинік”. Звідси і пішли слова “цинік”, “цинічний”). Всією своєю поведінкою кініки намагались прищепити населенню свої цінності як такі, що найбільш відповідають природі людини. Кратет Фіванський пояснював Гіппархії: “Нашу філософію назвали кінічною не тому, що ми до всього байдужі, але тому, що ми стійко все витримуємо, що іншим видається нестерпним через розпещеність або прихильність до чужої думки. Нас назвали собаками за другою, а не за першою причиною”.

Другою ідеєю кінічного світогляду було заперечення цінності знання (апайдеусіа). Ця ідея логічно узгоджувалась з ідеєю бідності: Бідному знання не потрібні, йому аби вижити. Не дивлячись на те, що кініки прославляли розум, неграмотність і неосвіченість вони вважали позитивною якістю, а не недоліком. Антисфен говорив, що освічену і грамотну людину важко переносити, тоді як нерозумність – річ легка і не обтяжлива. Знання, на думку кініків, не зробили людей кращими. Навчившись читати і писати, рахувати і винаходити, вони зберегли всі пороки: брехню, підлість, заздрість, ненависть та ін. Тому науки та мистецтва, як мінімум, некорисні. Єдиним винятком із нігілізму кініків була філософія. Філософів, які проповідували їх ідеї, кініки вважали друзями богів і вважали, що мудрецям повинно належати все, що є на землі. Від них і найкрасивіших жінок повинен продовжуватись рід людський. Філософію кініки сприймали як вищий розум. Антисфен писав: “Потрібно або набути розуму, або надіти петлю на шию”. Філософія, у його розумінні, – це вміння вести бесіду з самим собою, її надзавдання – вчити людей, як потрібно жити. Кініки зневажали людей, які не поділяли їх розуміння філософії. Вони вважали, що доброчинності можна навчити, а смисл життя людини зводиться до діяльності, узгодженою з доброчинністю. Тих, хто не наслідував їх вчення, вважали зіпсованими. Діоген зневажливо називав школу Евкліда школою Жовчида, а бесіди Платона – пустослівною маячнею. Наслідуючи Сократа, Діоген ходив вдень з запаленим ліхтарем і говорив: “Шукаю людину!” Високо поціновуючи Сократа, кініки не вважали філософом Платона. Вони вели себе настільки екстравагантно, що відомий оратор Демосфен забачивши Діогена переходив у інше приміщення харчівні.

Головною ідеєю кінічного світогляду була ідея автаркії (грец. autarkeia), тобто незалежності, самодостатності, самозадоволеності, вміння задовольнятися своїм, яким би малим воно не було. Автаркія – мета життя людини. По відношенню до неї бідність і заперечення знань виступали у ролі засобів. В результаті утворюється щастя кініка. Діоген писав: “Щастя єдино у тому, щоб постійно перебувати у радісному стані духу, ніколи не сумувати, де і в який час ми не опинились... Істинне щастя у тому, щоб розум і душа завжди перебували у спокої і веселості”. Заради досягнення автаркії кінік різко змінює свій образ життя і вважає себе мудрецем. Мудрець же, на думку Антисфена, живе не за законами держави, а за законами доброчинності. З цього приводу Кратет Фіванський писав: “Гарна річ закон, але не краще філософії. Закон примушує не здійснювати злочинів, а філософія вчить цьому” (тобто не здійснювати злочинів). Скептичне ставлення до вітчизни і держави зробило кініків космополітами. Кінік – громадянин Всесвіту, його батьківщина весь світ, для нього не існує державних кордонів. Космополітизм кініків частково пояснювався і тим, що більшість із них були іноземцями і їм доводилось сплачувати особливий податок за проживання у містах Греції. Вони ненавиділи тиранію і зневажали демократію. Кінічна автаркія означала і відмову від сім’ї, хоча і не всі кініки із цим погоджувались. Злидар, безродний Антисфен заявляв, що мудрець повинен женитися щоб мати дітей від найкрасивіших жінок, а Кратет Фіванський навіть створив сім’ю. Але Діоген вважав, що дружини повинні бути спільними і заперечував законний шлюб. На його думку, “молодим іти до шлюбу рано, старим уже пізно”. Діоген також визнавав спільність дітей.

Свобода кініків – це свобода “від...”, а не свобода “для...”.Таке розуміння було пасивним соціальним протестом, їх позитивна програма дій була об’єктивно реакційна. Призив “Назад до природи” не сприяє рішенню соціальних проблем. Шляху назад, до природи, нема, пройдені етапи культури ніколи не повторюються, але кініки цього не розуміли. Вони ніби проклали стежку стоїкам та раннім християнам, оскільки першими запропонували негативний соціальний досвід як альтернативу панівному образу життя. Цей досвід не раз повториться в історії як прояв безсилля перед обличчям соціальної стихії.

Дата добавления: 2015-05-26