Принцип лабораторного експерименту

План

1. Гігієна як наукова дисципліна, її мета, завдання, зміст і предмет вивчення.

2. Методи та методики гігієнічних досліджень, їх класифікація, характеристика.

3. Фактори зовнішнього середовища, які впливають на людину (фізичні, хімічні, біологічні, психогенні та соціальні).

4. Профілактика, як провідний принцип охорони здоров’я населення. Профілактика суспільна та особиста, первинна, вторинна і третинна.

5. Поняття про гігієнічний норматив, об’єкти, що підлягають нормуванню. Принципи гігієнічного нормування.

6. Санітарія як практичне застосування положень гігієни, санітарних норм і правил, її використання у роботі лікарів різних спеціальностей.

7. Санітарне та правове законодавство з охорони навколишнього середовища та здоров’я населення.

8. Структура санітарно-епідеміологічної служби України. Державний та відомчий, запобіжний і поточний санітарний нагляд.

9. Структура санітарно-епідеміологічних станцій різних рівнів управління, їх завдання.

10. Визначення поняття „здоров’я”, його показники. Класифікація факторів навколишнього середовища, від яких залежить здоров’я.

11. Значення гігієни в діяльності лікарів різних фахів.

12. Закони гігієни.

13. Історія становлення та розвитку гігієни як науки – виникнення назви, періоди розвитку.

14. Емпіричний період розвитку гігієни.

15. Науково-експериментальний період розвитку гігієни.

16. Сучасний період розвитку гігієни.

17. Розвиток гігієнічної науки в Україні.

18. Проблеми гігієни на сучасному етапі.

Література:

1. Бардов В.Г., Москаленко В.Ф., Омельчук С.Т., Яворовський О.П. та ін. Гігієна та екологія.-Вінниця:Нова книга, 2006.-С.14-25; 225-253.

2. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології.-Київ:Здоров’я, 2004.-С.14-74.

3. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології.-Київ:Здоров’я, 1999.-С.6-69.

Гігієна – основна профілактична наука в медицині. Термін гігієна походить від грецького слова hygieinos, що означає цілющий, який приносить здоров’я. Історія виникнення такої назви пов’язана з древньогрецькою легендою про Асклепія (Ескулапа) – сина бога сонця Апполона. Від народження Асклепій був слабким і хворим. Батько поселив його в сонячній долині, де був вилікуваний лікарями від всіх своїх хвороб. Після одужання Асклепій сам почав лікувати, зцілюючи всіх жителів долини. У цій справі йому допомагали дві доньки: Гігієйя і Панакея. Так, як Гігієйя, за повірям древніх греків, була богинею здоров’я, яка більше займалася попередженням захворювань, її ім’ям і було названо науку – гігієну.

Друга точка зору на походження терміну гігієна пов’язана також з іменем міфічної богині здоров’я Гігієї, доньки бога медицини Ескулапа, яка зображувалась у вигляді гарної дівчини з чашею в руках, обвитою змією. У древніх греків змія уособлювала символ мудрості, вона випивала отруту з чаші життя, знешкоджуючи її. Чаша із змією збереглась до цих пір як емблема медицини.

Гігієна – ц е наука, яка вивчає закономірності впливу навколишнього середовища на організм людини й громадське здоров’я з метою обґрунтування гігієнічних нормативів, санітарних правил і заходів, реалізація яких забезпечить оптимальні умови для життєдіяльності, зміцнення здоров’я та попередження захворювань. За висловлюванням англійського вченого Паркса “ Гігієна як наука переслідує велику і благородну мету – зробити розвиток людського організму найбільш досконалим, життя найбільш сильним, згасання найменш уповільненим, а смерть найбільш віддаленою ”.

Основна мета гігієни – збереження і зміцнення здоров’я людей.

Основні завдання гігієни:

1. Вивчення природних та антропогенних факторів навколишнього середовища та соціальних умов, які впливають на здоров’я людей.

2. Вивчення закономірностей впливу факторів та умов навколишнього середовища на організм людини або популяцію.

3. Наукове обґрунтування та розробка гігієнічних нормативів, правил і заходів щодо максимального використання позитивних факторів навколишнього середовища та усунення або обмеження до безпечних рівнів несприятливих чинників.

4. Використання в практиці охорони здоров’я та народному господарстві розроблених гігієнічних рекомендацій та удосконалення.

5. Прогнозування санітарної ситуації на найближчу та віддалену перспективу з урахуванням планів розвитку народного господарства.

Зміст гігієни визначається наступними галузями: соціальна медицина, комунальна гігієна, гігієна праці, гігієна харчування, гігієна дітей і підлітків, гігієна лікувально-профілактичних закладів, гігієна надзвичайних станів з військовою гігієною, радіаційна гігієна, авіаційна гігієна, гігієна залізничного транспорту, спортивна гігієна, космічна гігієна, герогігієна та інші.

Предметом вивчення гігієни є здоров’я людини та навколишнє середовище.

Навколишнє середовище представляє собою сукупність природних, соціальних, побутових, виробничих та інших факторів. Навколишнє середовище – це все те, що нас оточує, що прямо або опосередковано діє на наше життя і діяльність. До складу навколишнього середовища, у широкому розумінні, входить вся наша планета і космічний простір. У більш вузькому значенні, під навколишнім середовищем розуміють біосферу. Біосфера – зовнішня оболонка Землі, у якій концентрується все живе. Біосфера включає в себе літосферу (верхня частина твердої оболонки Землі), глибиною до 10 км, тропосферу – нижню частину атмосфери – до 20-25 км і гідросферу (воду рік і океанів) - до глибини 12 км.

На організм людини безпосередньо можуть діяти матеріальні фактори навколишнього середовища, які умовно поділяються на фізичні, хімічні і біологічні. Крім того, на людину діють психогенні (інформативні) фактори.

Фізичними факторами є сонячна радіація, температура, вологість і швидкість руху повітря, атмосферний тиск, шум, вібрація, іонізуюче випромінювання, погода, клімат тощо.

До хімічних факторів навколишнього середовища відносяться хімічні елементи або сполуки, які входять до складу повітря, води, ґрунту або їжі.

До біологічних факторів відносяться мікроорганізми, віруси, гельмінти, гриби, рослини тощо.

До психогенних факторів відноситься слово або мовлення, звуки або музика, колір або зображення, пісня, стосунки в колективі тощо. Позитивні емоції сприятливо діють на вісцеральні функції, наприклад, покращують кровопостачання головного мозку і серця, нормалізують артеріальний тиск, тощо. У той же час, негативні емоції, психічний стрес, нервово-психічне напруження викликають різні патологічні процеси. Психогенні фактори приводять до захворювань нервової системи, в особливості вищих її відділів. До цих захворювань відносяться інфаркт міокарду, гіпертонічна і виразкова хвороби, цукровий діабет та інші.

Характер впливу факторі навколишнього середовища залежить від умов навчання та виховання, харчування, побуту і праці, які залежать від соціально-економічного укладу суспільства. Цим пояснюється визначальний вплив соціальних умов на здоров’я і захворюваність різни груп населення.

Профілактика – ведучий принцип охорони здоров’я. Профілактика – це широка система державних, медичних і громадських заходів, що направлені на збереження та зміцнення здоров’я людей, на виховання здорового молодого покоління, на підвищення працездатності та тривалості активного життя.

Розрізняють профілактику суспільну та особисту. Суспільна профілактика забезпечується державними заходами, зафіксованим в Конституції України, основах законодавства України про охорону здоров’я. Ці заходи передбачають право людини на працю, житло, відпочинок, безкоштовне навчання та лікування, пенсійне забезпечення тощо. Особиста профілактика включає боротьбу з перенапруженням нервової та інших систем, порушеннями режиму праці, відпочинку харчування, гіподинамією, вживанням алкоголю та тютюнопалінням.

Стосовно конкретних видів патології розрізняють профілактику первинну, тобто попередження виникнення захворювання, вторинну, мета якої – попередження прогресування або загострення захворювань і третинну, метою якої є запобігання рецидивів перенесених захворювань.

Видатний російський терапевт Г.А.Захар’їн відзначав значення гігієни: “Чим досвідченіший практичний лікар, тим більше він розуміє могутність гігієни і відносну слабкість лікування, терапії”. М.Я.Мудров говорив: “Краще зберегти, ніж повертати втрачене здоров’я і в цьому полягає перший обов’язок лікаря”.

Н.І.Пирогов говорив: “Я вірю в гігієну. Ось де полягає справжній прогрес нашої науки. Майбутнє належить медицині запобіжній ”. С.П.Боткін говорив: “Перше завдання лікаря – попередження захворювань, якщо не справився з цим – лікування хворого, при невиліковній хворобі – полегшення страждання”. Знаменитий гігієніст Ф.Ф.Ерісман говорив: “Лікар повинен не тільки лікувати хворих, але й попереджувати захворювання, і власне в цьому полягає справжня сторона його покликання, найкраща і найкорисніша сторона його діяльності ”.

Одним із найважливіших завдань гігієни є обґрунтування гігієнічних нормативів навколишнього середовища. Гігієнічні нормативи після апробації та затвердження МОЗ набувають законодавчої сили, а також юридичним документом для санітарного контролю.

Гігієнічним нормативом називають чітко визначений діапазон параметрів чинника навколишнього середовища, який є оптимальним або безпечним з точки зору збереження нормальної життєдіяльності і здоров’я людини, людської популяції і майбутніх поколінь.

Що нормується?

1. Гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих хімічних домішок у повітрі, воді, ґрунті, харчових продуктах.

2. Гранично допустимі рівні (ГДР) та дози (ГДД) шкідливих фізичних факторів середовища антропогенного походження: пил, шум, вібрація, електромагнітна енергія різного діапазону частот, радіоактивні ізотопи тощо.

3. Оптимальні та допустимі параметри мікроклімату, освітлення, сонячного та ультрафіолетового опромінення, атмосферного тиску тощо.

4. Оптимальний та допустимий склад добового харчового раціону і питної води.

Крім цих параметрів нормуються також габарити житлових, виробничих і громадських приміщень, конструкція шкільних меблів, станків, машин, будівельних матеріалів, тканин одягу тощо.

Принципи гігієнічного нормування

1. Принцип першочерговості медичних показань.

2. Принцип диференціації біологічних відповідей.

3. Принцип розподілу об’єктів санітарної освіти.

4. Принцип урахування всіх можливих несприятливих впливів.

5. Принцип пороговості.

6. Принцип залежності ефекту від концентрації (дози) і часу.

8. Принцип агравації.

9. Принцип відносності ГДК.

Санітарія (походить від латинського слова sanitas – здоров’я) – це практичне застосування розроблених гігієною нормативів, санітарних правил і рекомендацій, які забезпечують оптимізацію умов навчання та виховання, побуту, праці, відпочинку і харчування людей з метою зміцнення та збереження їх здоров’я.

Досягнення гігієни втілюються в практику шляхом проведення суспільно-гігієнічних заходів і дотримання особистої гігієни.

Для проведення суспільно-гігієнічних заходів необхідне законодавство. Основою санітарного законодавства є: 1) гігієнічні нормативи і 2) санітарні правила, які наказують дотримання гігієнічних вимог і нормативів при будівництві і експлуатації різних об’єктів: населених пунктів, житлових будинків, промислових підприємств, водогонів, їдалень, шкіл, лікарень тощо;

3) будівельні норми і правила (БНіП) для всіх видів промислового, комунального, лікарняного і інших видів будівництва, а також 4) Д ержавні стандарти на якість водогінної води, харчових продуктів, одягу, полімерних матеріалів, пестицидів та інших виробів, які впливають на здоров’я людей.

Для підготовки гігієнічних нормативів і санітарних правил у системі МОЗ України є санітарно-епідеміологічна служба.

Запобіжний державний санітарний нагляд полягає у перевірці дотримання гігієнічних норм і санітарних правил у ході проектування і будівництва різних об’єктів і закінчується прийомом об’єкта в експлуатацію. Це контроль за вибором земельних ділянок під будівництво об’єктів, їх проектуванням, відповідністю будівництва об’єктів затвердженим проектам, за розробкою нормативної документації на нові види виробів, матеріалів та технологій, за виготовленням бактеріальних препаратів тощо.

Поточний державний санітарний нагляд полягає у контролі за дотриманням санітарних правил і норм в процесі експлуатації об’єктів, вивчення здоров’я населення; контроль за санітарно-протиепідемічною діяльністю лікувально-профілактичних закладів; робота з санітарним активом тощо. У випадку недотримання санітарних норм і правил СЕС притягує порушників до адміністративної та кримінальної відповідальності.

Основним об’єктом вивчення гігієни є здорова людина. Інтегральним показником стану здорової людини є філософська категорія “здоров’я”. За визначенням ВООЗ “ Здоров’я ” – це стан повного соціального, біологічного та психологічного благополуччя, коли функції всіх органів і систем урівноважені з навколишнім середовищем, відсутні якісь захворювання, хворобливі стани та фізичні дефекти.

Показниками здоров’я колективу є фізичний розвиток, демографічні показники (народжуваність, смертність, середня очікувана тривалість життя), захворюваність, патологічна ураженість, інвалідність.

Здоров’я залежить від 4-х факторів:

1) способу життя (паління, неправильне харчування, зловживання алкоголем, шкідлива праця, стреси, гіподинамія, поганий побут, наркотики, неповна чи багатодітна сім’я, гіперурбанізація), їх питома вага складає 51-52%;

2) несприятливих факторів навколишнього середовища (забруднення повітря, води, продуктів харчування, ґрунту, рівень радіації), їх питома вага складає 20-21%;

3) біологічних факторів (стать, вік, спадковість, конституція), їх питома вага складає 19-20%;

4) медичних факторів (щеплення про інфекцій, медичні обстеження, якість лікування тощо), їх питома вага складає 9-9%.

Методи гігієнічних досліджень:

- за змістом досліджень:

Специфічні методи гігієнічних досліджень

1) епідеміологічний метод; 2) метод санітарного обстеження та описання;

3) метод гігієнічного експерименту; 4) метод санітарної експертизи; 5) метод санітарної освіти.

- за напрямками досліджень:

Методи гігієнічних досліджень

1. Методи вивчення навколишнього середовища:

Методи санітарного обстеження з наступним санітарним описом: вивчення документації, візуальний огляд, опитування, інструментальне вимірювання, відбір проб для лабораторного аналізу.

Інструментально-лабораторні методи: органолептичні; фізичні; хімічні; фізико-хімічні; біологічні; санітарно-статистичні; географічні.

2. Методи вивчення впливу навколишнього середовища на здоров’я людей:

Методи експериментального дослідження:

експеримент з моделюванням природних умов; лабораторний експеримент на тваринах; лабораторний експеримент на людях.

Методи натурного спостереження:

Комплексна оцінка стану здоров’я населення; клінічні; фізіологічні; біохімічні; токсикологічні; санітарно-статистичні; медико-географічні.

Проблеми гігієни на сучасному етапі.

1. Охорона навколишнього середовища (охорона біосфери).

2. Раціоналізація харчування населення.

3. Покращення умов праці.

4. Охорона материнства і дитинства.

5. Вивчення комбінованої дії факторів малої інтенсивності.

6.Попередження розвитку хронічних захворювань, які є причиною смертності (серцево-судинні захворювання, онкозахворювання та ін.).

Основні закони гігієни

Перший закон гігієни

про рушійні сили порушення рівня здоров’я людей

Порушення рівня здоров’я людей (хвороба, зниження резистентності, імунного статусу або адаптаційно-компенсаційних можливостей організму), викликане фізичними, хімічними, біологічними, психогенними етіологічними чинниками, може виникнути лише у разі наявності трьох рушійних сил: джерела шкідливості (забруднювача) або комплексу шкідливостей (механізму) впливу або передачі цього забруднювача і сприйнятливого (чутливого до цього забруднювача) організму. У разі відсутності хоча б однієї з цих умов або рушійних сил процесу, зміни рівня здоров’я під впливом чинників навколишнього середовища для даної віково-статевої або професійної групи людей не станеться.

Другий закон гігієни

закон негативного впливу на навколишнє середовище діяльності людей

Незалежно від своєї волі та свідомості у зв’язку з фізіологічною, побутовою і виробничою діяльністю люди негативно впливають на навколишнє середовище, що тим небезпечніше, чим нижче науково-технічний рівень виробництва, культура населення та соціальні умови життя.

Третій закон гігієни

закон негативного впливу на навколишнє середовище природних екстремальних явищ

Природне навколишнє середовище забруднюється не тільки під впливом фізіологічної, побутової та виробничої діяльності людей, але й під час екстремальних природних явищ, катаклізмів, таких, як спалахи на Сонці, вулканічна діяльність, землетруси, активна циклонічна та антициклонічна діяльність тощо.

Четвертий закон гігієни

закон позитивного впливу на навколишнє середовище людського суспільства

У процесі створення сприятливих умов проживання і трудової діяльності людське суспільство залежно від соціального рівня розвитку, культури, досягнень науково-технічного прогресу, економічних можливостей цілеспрямовано позитивно впливає на навколишнє середовище з метою його оздоровлення, запобігаючи забрудненню і тим самим підвищуючи рівень здоров’я населення.

П’ятий закон гігієни

закон негативного впливу забрудненого (денатурованого) природного навколишнього середовища на здоров’я людини

Під час контакту людини з навколишнім середовищем, забрудненим фізіологічними виділеннями, побутовими або техногенними забруднювачами у кількостях, які перевищують гігієнічні нормативи, неминуче настає зміна рівня здоров’я у бік його погіршання.

Шостий закон гігієни

закон позитивного впливу природного навколишнього середовища на здоров’я населення

Природні чинники навколишнього середовища (сонце, чисте повітря і вода, доброякісна їжа) позитивно впливають на здоров’я людей, сприяючи його збереженню при доцільному використанні.

Історія становлення та розвитку гігієни

Історію гігієни умовно можна розділити на 3 періоди: емпіричний, науково-експериментальний і сучасний періоди.

Первіснообщинні люди не знали захищати себе від небезпечних факторів навколишнього середовища, внаслідок чого виникали різні захворювання і наступала рання смерть. Першими елементами емпіричного періоду в гігієні стали рекомендації обмежувального характеру щодо вживання тих або інших рослин, харчових продуктів, використання джерел питної води.

Подальший розвиток емпірична гігієна отримала у рабовласницьких країнах Древнього Сходу, у релігійних розпорядженнях яких містилися вказівки профілактичного характеру, а саме елементи особистої і суспільної гігієни, ізоляція заразних хворих тощо.

Значення ролі профілактичних заходів для збереження здоров’я, збільшення тривалості життя тощо сформувалися у Древньому Китаї. В одному із древньокитайських медичних трактатів відзначалося, що медицина не може спасти від смерті, але в стані продовжити життя і зміцнити державу і народи своїми порадами, а також підкреслювалось, що необхідно попереджувати те захворювання якого ще не має в тілі людини. Особлива увага приділялась раціональній дієті, попередженню надмірностей, режиму відпочинку і сну, загартовуючим процедурам, масажу. У Древньому Китаї була відома варіоляція, існували санітарні вимоги до розміщення і планування населених місць, жител, а також велика увага приділялась особистій гігієні. У Древній Індії прида валось велике значення впливу на здоров’я людини клімату і погоди.

Значного розвитку гігієнічні знання отримали в античному світі (Древній Греції і Древньому Римі).

У Древній Греції особлива увага приділялась фізичній культурі, особистій гігієні, здоровому способу життя. Існували і елементи суспільної санітарії – санітарний нагляд за продажем харчових продуктів і напитків, розміщенням і будівництвом будинків. У містах (полісах) будувались водогони, у Афінах була каналізація.

Ще більш значного розвитку отримали заходи з суспільної санітарії у Древньому Римі. Було видано ряд законодавчих документів з приводу санітарних вимог до будівництва, продажу харчових продуктів, харчуванню військ. Знаменитими є римські водогони і підземна каналізація. Древньоримські лікарі розглядали гігієну тіла, ранкову гімнастику як важливу умову збереження здоров’я і швидкого одужання хворих.

У період раннього середньовіччя медична наука перемістилася у країни Сходу. Значний внесок у медичну науку вніс видатний арабський лікар Ібн-Сіна (Авіценна).

Середньовіччя характеризується різким спадом санітарної культури. У більшості міст були відсутні водогони і каналізація. Помиї та відходи із будинків видалялись прямо на вузькі тісні вулиці. Не дотримувались елементарні вимоги догляду за тілом, одягом. Цьому сприяли війни, інквізиція, суєвір’я, хрестові походи. Широко поширювались епідемії чуми, віспи, холери та інших заразних захворювань.

Високою для свого часу санітарною культурою відзначалася Київська Русь. Широкого поширення в Древній Русі отримало миття в лазнях.

Знаменитою віхою в історії гігієни стала праця італійського лікаря Бернардіно Рамацціні (період капіталізму) “ Роздуми про хвороби ремісників ”, у якій вперше систематизовано і описано умови праці робітників 52 професій.

У 40-50-х роках 19 століття у Франції (М.Леві, Ф.Естерлен) і Англії (Е.Паркс) з’явилися перші праці з гігієни, які поклали початок гігієни як наукової дисципліни.

Велике значення у формуванні науково-експериментального періоду в гігієні належить відомому німецькому вченому М.Петтенкоферу та його учням. М.Петтенкофер з 1865 року професор першої кафедри гігієни в Мюнхенському університеті, з 1879 року – керівник організованого за його проектом гігієнічного інституту. Основною заслугою М.Петтенкофера є розроблення та втілення в гігієну об’єктивних методів дослідження (хімічних, фізичних) факторів зовнішнього середовища з метою їх гігієнічної оцінки. М.Петтенкофер увів у гігієну експериментальний метод, завдяки чому вона перетворилася в точну науку.

60-70 роки 19 століття були періодом становлення та інтенсивного розвитку наукової гігієни в Росії, чому сприяли такі вітчизняні вчені, як М.Я.Мудров, М.І.Пирогов, Г.А.Захар’їн, С.П.Боткін та ін.

Гігієна як самостійна наука до цього часу не існувала. Ініціатива організації кафедри гігієни належить медичному факультету Київського університету. Фактичне відкриття такої кафедри відбулося в 1871 році. Її очолив В.А.Суботін.

Значний вклад в становленні та розвитку дореволюційної вітчизняної гігієни внесли О.П.Доброславін і Ф.Ф.Ерісман.

О.П.Доброславін закінчив у 1865 році Петербурзьку медико-хірургічну академію, очолив першу в Росії самостійну кафедру гігієни в Петербурзькій медико-хірургічній академії (1871 р.). Він увів у практику гігієни лабораторні методи дослідження, організував хіміко-аналітичну гігієнічну лабораторії (в майбутньому на базі цієї лабораторії був організований санітарно-гігієнічний науково-дослідний інститут). Заснував і редагував перший у Росії гігієнічний журнал “Здоров’я”.

Ф.Ф.Ерісман яскрава особистість у суспільному житті Росії кінця ХІХ ст. Він вивчав вплив несприятливих санітарних умов навчання учнів петербурзьких гімназій, на розвиток у них порушень зору (короткозорість). Ф.Ф.Ерісман – один із засновників санітарних закладів у дореволюційній Росії. Ним були організовані санітарно-гігієнічна лабораторія і санітарна станція у Москві. Разом з Е.М.Дементьєвим і А.В.Погожевим проведено обстеження праці та побуту працівників фабрик Московської губернії. Ф.Ф.Ерісман написав підручники “Курс гігієни” і “Професійна гігієна, або Гігієна розумової та фізичної праці” (1882).

З 1882 року Ф.Ф.Ерісман очолив організовану ним кафедру гігієни медичного факультету Московського університету. При ній створює міську санітарну станцію.

О.П.Доброславін і Ф.Ф.Ерісман вперше використали експериментальний і лабораторний методи для гігієнічного вивчення води, повітря, ґрунту, їжі, житла і одягу. Це дозволило перейти до наукового обґрунтування практичних заходів для оздоровлення умов праці та побуту.

В.А.Суботін закінчив медичний факультет Київського університету, ординатуру з терапії, а також знаходився у двохрічному зарубіжному відрядженні для підготовки до професорського звання з гігієни. Після повернення до Києва організував і більше 20 років (з 1871 року) очолював самостійну кафедру гігієни в Київському університеті. В.А.Суботін – автор першого підручника з гігієни.

Значний вклад у розвиток гігієни вніс Г.В.Хлопін. Він закінчив медичний факультет Московського університету, учень Ф.Ф.Ерісмана, очолював кафедри загальної та військової гігієни Військово-медичної академії, автор підручників “Основи гігієни”, “Практичні посібники з методів санітарних досліджень” та ін., редактор журналу “Гігієна і санітарія”. Велику увагу приділяв розробці методів санітарно-хімічних досліджень, питанням гігієни водопостачання, охорони чистоти водойм, житла, гігієни харчування, гігієни праці та профілактиці професійних захворювань.

Велику роль у розвиток гігієни внесли перші організатори охорони здоровя М.О.Семашко і З.П.Соловйов. Вони приділяли увагу розвитку та зміцненню профілактичного напрямку в медицині, організували перші кафедри соціальної медицини.

О.М.Сисін закінчив медичний факультет Московського університету, працював санітарним лікарем Москви, професор гігієни першого Московського медінституту, засновник і перший директор Інституту загальної та комунальної гігієни АМН СРСР, автор двох підручників із загальної та комунальної гігієни. Під його керівництвом вивчались питання гігієни атмосферного повітря, водопостачання, планування та благоустрою міст і робочих селищ, лікарняної гігієни, акліматизації тощо.

О.М.Марзєєв закінчив медичний факультет Московського університету. Працював земським санітарним лікарем на Україні. З 1931 року О.М.Марзєєв – директор створеного з його ініціативи Українського інституту комунальної гігієни (сьогодні Інститут гігієни та медичної екології ім.О.М.Марзєєва АМН України), а також очолював кафедру комунальної гігієни Київського медичного факультету. О.М.Марзєєв засновник і редактор журналу “Профілактична медицина”. Він є автором першого в СРСР підручника з комунальної гігієни.

У передвоєнні роки в різних областях гігієни працювали А.В.Мольков, В.О.Левицький, С.І.Каплун, З.Г.Френкель, М.К.Ігнатов, В.О.Углов, О.П.Молчанова, П.Є.Калмиков, Ф.Г.Кротков, М.Ф.Галанін, А.А.Лєтавет, О.О.Мінх та ін.

У 50-80-і ХХ століття у різних галузях гігієни активно працювали відомі російські гігієністи: Ф.Г.Кротков, В.О.Рязанов, С.Н.Черкінський, Р.А.Бабаянц, А.А.Летавет, О.О.Мінх, Г.Н.Сердюковська, Г.І.Сидоренко, І.Р.Ізмєров, Г.І.Румянцев, Ю.П.Пивоваров, К.А.Буштуєва, Г.В.Селюжицький, Є.В.Штанников, Ю.О.Кротов та ін.

Значний внесок у розвиток гігієнічної науки та викладання гігієни зробили українські вчені: О.М.Марзєєв, В.К.Навроцький, Л.І.Медведь, Є.Г.Гончарук, М.І.Шандала, Ю.І.Кундієв, Г.Х.Шахбазян, В.З.Мартинюк, В.М.Жаботинський, С.С.Каган, М.К.Вітте, П.І.Бараннік, Р.Д.Габович, Д.М.Калюжний, С.С.Познанський, О.О.Навакатікян, В.Д.Ванханен, М.П.Воронцов, І.І.Даценко, А.М.Шевченко, М.В.Гринь, М.М.Паранько, М.М.Надворний, Б.М.Штабський, О.П.Столмакова та ін.

Сучасний етап розвитку гігієни характеризується ростом її ролі в загальній системі заходів для збереження і зміцнення здоров’я населення. Основне завдання – глибоке і всестороннє вивчення характеру і закономірностей комплексного впливу факторів навколишнього середовища і способу життя на здоров’я людини в умовах науково-технічного прогресу.

Розвиток гігієнічної науки в Україні.

Розвиток профілактичного напрямку медицини в період середньовіччя та до промислового капіталізму пов'язаний із заснуванням академій та іменами відомих учених-просвітителів і лікарів з України, таких як Юрій Котермак-Дрогобич, Петро Могила, Данило Самойлович, Хома Борсук-Мойсеєв та ін. Ю.Котермак викладав медицину в Краківському університеті. Йому належить одна з перших друкованих книжок з медицини.

Митрополит Петро Могила був відомим діячем православної церкви та просвіти, заснував Києво-Могилянську академію, у стінах якої провадилось і медичне навчання.

Серед перших професорів медичного факультету Московського університету були також медики з України. Це Ф.Г.Політковський, який після закінчення Чернігівської колегії здобув ступінь доктора медицини в Лейденському університеті, вихованець Києво-Могилянської академії Хома Борсук-Мойсеєв – перший лікар, якому Московський університет надав науковий ступінь доктора медицини, у подальшому, протягом 16 років викладав у цьому університеті.

Випускником Києво-Могилянської академії був і Данило Самойлович – доктор медицини, член 12 іноземних академій. Майже все своє професійне життя Д.Самойлович працював в Україні і присвятив його боротьбі з чумою та іншими інфекційними захворюваннями.

Юхим Білопольський закінчив Чернігівську колегію, потім Петербурзьку госпітальну школу, велику увагу приділяв заходам профілактики захворювань, рекомендаціям щодо гігієни приміщень, харчування, одягу тощо.

Питанням профілактичної медицини великого значення надавали відомі українські лікарі: О.Ф.Масловський – уродженець Чернігівщини, випускник Московської медико-хірургічної школи, доктор медицини, викладач медицини у Києво-Могилянській академії; А.О.Козачківський – друг і лікар Т.Г.Шевченка; І.Я.Горбачевський – академік АН України, був ректором Пражського університету; П.П.Пелехін – викладач медицини в Києво-Могилянській академії.

О.В.Корчак-Чепурківський після закінчення медичного факультету Харківського університету працював земським дільничним і санітарним лікарем, потім завідувачем кафедри гігієни Київського медичного інституту. Автор багатьох наукових праць з профілактичної медицини.

Сонячна радіація, її гігієнічне значення. Використання складових сонячної радіації. Гігієна погоди та клімату. Акліматизація, геліометеотропні реакції та їх профілактика.

Дата добавления: 2015-05-26