Медична деонтологія та етика 1 страница

Медична деонтологія – це сукупність етичних норм і принципів поведінки медичного працівника при виконанні своїх професійних обов’язків.

Моральне обличчя медичного працівника, основні його принципи формувалися і удосконалювалися впродовж багатьох століть залежно від політичного ладу, рівня культури, національних та релігійних традицій, а також соціально-економічних і класових відношень у країні.

Величезну роль у визначенні основних проблем медицини і як науки, і як моральної діяльності належить основоположнику наукової медицини Гіппократу. Його численним учням та послідовникам наступних поколінь, зокрема таким видатним діячам вітчизняної медицини, як І.П.Павлов та М.І.Пирогов.

Свій вклад у розвиток деонтології та етики внесли визначні вчені сучасності Н.П.Сокольський, О.Т.Михайленко, Г.К.Степанівська та інші.

Медична деонтологія тісно пов’язана з медичною етикою. Медична етика – це вчення про мораль медпрацівників, їх поведінку, взаємозв’язки з хворими, з колегами, із суспільством.

Складовою частиною медичної етики є деонтологія – вчення про обов’язки медичного працівника.

Порушення правил деонтології може призвести до виникнення такої патології як ятрогенія – психогенний розлад внаслідок неправильних, необережних висловлювань або дій медичного працівника.

Тому важливим принципом є дотримування основного деонтологічного правила – не зашкодили при діагностиці, або лікуванні.

За визначенням ВООЗ (1967), “Медична сестра – це особа, підготовлена за основною програмою сестринського навчання, яка має достатню кваліфікацію і право виконувати в своїй країні дуже відповідальну роботу із сестринського обслуговування з метою зміцнення здоров'я, запобігання хворобам і догляду за хворими”.

Основною функцією медичної сестри є догляд за хворими та виконання призначень лікаря, під керівництвом якого вона працює.

Високий рівень фахових знань та вмінь, точність у виконанні призначень, тактовність, людяність, уважність, самовладання, чуйність – ці якості конче необхідні медичній сестрі.

Останніми роками роль середнього медичного персоналу зросла. Медичні сестри почали працювати із складною технікою, виконувати відповідальні маніпуляції. Це вимагає високої кваліфікації та постійного вдосконалення знань.

Проте надзвичайно важливим залишається спілкування з хворими. Жоден комп’ютер не може замінити людського слова, щирого співчуття та вчасної допомоги.

Медична сестра своїми діями, поведінкою та словом повинна зробити все, щоб у хворого були оптимістичний настрій, впевненість у швидкому одужанні.

Не слід інформувати хворих про результати аналізів, висновки лікарських консиліумів, виловлювати свої прогнози щодо термінів лікування, розповідати про об’єм оперативних втручань. Таке право має тільки лікар. Помилки медичного персоналу, не залежно від рівня, не можна приховувати. Навпаки, помилка, допущена лікарем чи медичною сестрою, фельдшером повинна бути якнайшвидше виявлена та виправлена. Приховування помилок або ускладнень, що виникли під час виконання своїх професійних обов’язків медичними працівниками може призвести до важких або непоправних наслідків для здоров'я хворих. Кожний такий випадок повинен стати темою обговорення у колі колег, потрібно вжити адміністративних чи, якщо необхідно, юридичних санкцій.

У жодному разі це не повинно бути предметом обговорення поза межами лікувального закладу.

Високі морально-етичні принципи, чітке дотримання деонтологічних норм лікарями та середнім медичним персоналом мають величезне значення для ефективного лікування хворих.

Етика і деонтологія медичного працівника
1. Актуальність проблеми
Своєрідність медичної етики полягає в тому, що в ній, всі норми, принципи та оцінки орієнтовані на здоров'я людини, його поліпшення та збереження. Своє вираження ці норми спочатку були закріплені у Клятві Гіппократа, яка стала відправною точкою для створення інших професійно-моральних медичних кодексів. Етичний фактор має в медицині традиційно велике значення. Понад вісімдесят років тому за аналогією з лікарською Клятвою Гіппократа була створена сестринська Клятва Флоренс Найтінгейл.
2. Етичні норми і явища
Поняття моралі
У етичних явищах присутні два моменти:
1) особистий момент (автономія індивіда і самосвідома мотивація ним правил моральної поведінки та моральних оцінок);
2) об'єктивний, внеособовий момент (що склалися в даній культурі, соціальній групі, спільності моральні погляди, цінності, звичаї, форми і норми людських відносин).
Перший із зазначених моментів відноситься до характеристики моралі, другий - моральності.
Відмітна особливість моралі полягає в тому, що вона висловлює автономну позицію індивідів, їх вільне і самосознательной вирішення того, що є добро і зло, обов'язок і совість у людських вчинках, взаєминах і справах. Коли говорять про мораль соціальних груп, спільнот і суспільства в цілому, мова по суті йде проморальність (про груповий і загальносоціальних моралі, цінностях, поглядах, відносинах, нормах і установленнях).
Етика - наука про мораль
Етика як філософська теорія моралі виникає не стихійно, як мораль, а на основі свідомої, теоретичної діяльності з дослідження моралі. Реальні моральні явища іморальна діяльність людей виникли значно раніше етики як науки, формування якої пов'язано з виникненням системи наукових знань про мораль. Прийнято вважати етику однією з філософських наук. В історії розвитку етичних поглядів етика визначалася як практична філософія, яка обгрунтовує цілі практичної діяльності на основі ідей про належне і сущому, про добро і зло, про щастя і сенс життя. Етика розглядає мораль як сферу суспільного життя на основі певних норм і цінностей, що етика регулює відносини між людьми на основі моральних вимог і понять. Етика бачить свої завдання не тільки в тому, щоб пояснювати мораль, але і в тому, щоб запропонувати суспільству більш досконалу нормативність і модель поведінки. Етика і описує мораль, і пояснює її, і вчить моралі, роз'яснює те, як слід виконувати моральні нормативи поведінки, виділяючи специфіку змісту і форми цих нормативів. Етика включає як вчення про морально-сущому, про реально виявляється нормативності в поведінці людей, так і вчення про морально-належному, про те, як кожна людина повинна вести себе в суспільстві, як повинен визначати свої моральні цілі, потреби та інтереси. Етика вивчає мораль з позицій принципу історизму, так як кожне суспільство має свої особливості реалізації моральних норм і вимог, свої звичаї і принципи поведінки. Мораль в історії суспільства еволюціонує, вдосконалюється, прогресує, по-різному проявляються особливості розвитку та нормативності різних типів моралі.
Професійна етика
Професійна етика - це сукупність моральних норм, які визначають ставлення людини до свого професійного обов'язку. Змістом професійної етики є кодекси поведінки, розпорядчі певний тип моральних взаємин між людьми і способи обгрунтування даних кодексів.
Незважаючи на загальний характер моральних вимог і наявність єдиної трудової моралі класу або товариств, існують ще й специфічні норми поведінки тільки для деяких видів професійної діяльності. Виникнення і розвиток таких кодексів являє собою одну з ліній морального прогресу людства, оскільки вони відображають зростання цінності особистості і стверджують гуманність в міжособистісних відносинах. Отже, основне призначення професійної етики у тому, що вона забезпечує реалізацію общеморальних принципів в умовах професійної діяльності людей, сприяє успішному здійсненню професійних обов'язків. Професійна етика допомагає фахівцю уникати помилок, вибирати найбільш правильну, високоморальну лінію поведінки в різних ситуаціях трудової діяльності. Завдання професійної етики не дати готові рецепти на всі випадки життя, але навчити культурі морального мислення, дати надійні орієнтири для вирішення конкретних ситуацій, впливати на формування моральних установок у фахівця у відповідності зі специфічними вимогами професії, пояснення і оцінку вироблених адвокатською практикоюстереотипів поведінки в областях, не врегульованих правом.
Етичний кодекс медичних сестер
Етичний кодекс медичної сестри Росії розроблений на замовлення Асоціації медсестер Росії в 1997р. Він складений з урахуванням нових ідей, що визначили протягом останніх двох - трьох десятиліть зміст медичної етики взагалі та професійної етики медичної сестри зокрема. Перш за все, Кодекс в розгорнутому вигляді відобразив сучасні уявлення про права пацієнта, які як би диктують зміст конкретних обов'язків, визначають формули морального боргу медичної сестри.
Кодекс так само відбив що почалася в Росії реформу сестринської справи (зокрема, вимагає залучення медичних сестер у самостійну науково-дослідну діяльність, без чого неможливо перетворення сестринської справи в самостійну науку). У Кодексі знайшли відображення ті особливості сьогоднішньої медицини, які пов'язані з сучасним науково-технічним прогресом, - наприклад, проблеми ризику, ятрогенних ефектів при багатьох вживаних в даний час медичних втручань.
Гуманність сестринської професії.
Медична сестра повинна понад усе ставити співчуття і повага до життя пацієнта. Медична сестра зобов'язана поважати право пацієнта на полегшення страждань у тій мірі, в якій це дозволяє існуючий рівень медичних знань. Медична сестра не має права брати участь в тортурах, стратах та інших формах жорстокого і нелюдського поводження з людьми. Медична сестра не має права сприяти самогубства хворого. Медична сестра відповідальна, в межах своєї компетенції, за забезпечення прав пацієнта, проголошених Всесвітньої медичної асоціацією, Всесвітньою організацією охорони здоров'я та закріплених у законодавстві Російської Федерації.
Медична сестра і вмираючий хворий
Медична сестра повинна з повагою ставитися до права вмираючого на гуманне ставлення і гідну смерть. Медична сестра зобов'язана володіти необхіднимизнаннями та вміннями в області паліативної медичної допомоги, що дає вмираючому можливість закінчити життя з максимально можливим фізичним, емоційним і духовним комфортом. Найперші моральні і професійні обов'язки медичної сестри: запобігання і полегшення страждань, як правило, пов'язаних з процесомвмирання, надання вмираючому і його сім'ї психологічної підтримки. Евтаназія, тобто навмисні дії медичної сестри з метою припинення життя вмираючого пацієнта, навіть на його прохання, неетична і неприпустима. Медична сестра повинна ставитися шанобливо до померлого пацієнта. При обробці тіла слід враховувати релігійні та культурні традиції. Медична сестра зобов'язана поважати закріплені в законодавстві РФ права громадян щодо патологоанатомічних розтинів.
Професійна компетентність медичної сестри
Медична сестра повинна завжди дотримуватися і підтримувати професійні стандарти діяльності, які видаються Міністерством охорони здоров'я Російської Федерації. Безперервне вдосконалення спеціальних знань і умінь, підвищення свого культурного рівня - найперший професійний обов'язок медичної сестри. Медична сестра повинна бути компетентною у відношенні моральних і юридичних прав пацієнта. Медична сестра повинна бути постійно готовою надати компетентну допомогу пацієнтам незалежно від їхнього віку чи статі, характеру захворювання, расової чи національної приналежності, релігійних або політичних переконань, соціального чи матеріального становища чи інших відмінностей.

Висновок
Етичної основою професійної діяльності медичної сестри є гуманність і милосердя. Найважливішими завданнями професійної діяльності медичної сестри є: комплексний всебічний догляд за пацієнтами і полегшення їхніх страждань; відновлення здоров'я та реабілітація; сприяння зміцненню здоров'я та попередження захворювань. Етичний кодекс дає чіткі моральні орієнтири професійної діяльності медичної сестри, покликаний сприяти консолідації, підвищення престижу і авторитету сестринської професії в суспільстві, розвитку сестринської справи в Росії.

Список використаної літератури
1. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Етика. - М.: 1998.
2. Зеленкова І.Л., Бєляєва Є.В. Етика: Навчальний посібник. - Мн.: Вид. В.М. Скакун, 1995.
3. Основи етичних знань / під ред. професора М. Н. Росенко. - М.: Изд. "Лань", 1998.
4. Словник з етики. Під ред. І.С. Кона. - М.: Політвидав, 1990.

Під етикою розуміють науку про суть, закони виникнен­ня, розвиток і функціїморалі, про відносини між людьми і обов'язки, які випливають з цих відносин.Вперше термін «етика» застосував Арістотель, який розумів її як філософіюморальної поведінки людей.Медична етика вийшла з надр загальної етики і її слід розглядати якспецифічний прояв загальної етики. Медична етика — це вчення про рольморальних засад у діяльності, медичних працівників, про їх високогуманнеставлення до людини як необхідну умову успішного лікування хворого.Науку про професійний обов'язок медичних працівників щодо хворих і здоровихлюдей називають деонтологією.Деонтологія — це вчення про принципи поведінки мед­працівників з метоюзабезпечення максимальної користі для хворого. Основою деонтології єадміністративно-регламенту­ючі форми (накази, інструкції) норм поведінкимедпраців­ників, їх професійних обов'язків і організації лікувально-діагностичного процесу. Суть деонтології можна викласти такими словами: «Дохворого треба ставитись так, як ти хотів би, щоб ставились до тебе».Після закінчення вищих медичних навчальних закладів молоді лікарі даютьклятву Гіппократа. Клятва вимагає від лікаря бути завжди готовим надатимедичну допомогу хво­рому. В медичних училищах випускники дають Урочистуобіцянку, яка певною мірою відображає зміст присяги лікаря.Медична сестра має усвідомлювати свою відповідальність за життя хворого,однак це почуття не повинне переходити в сентиментальність, яка стане назаваді зібраності, актив­ності у боротьбі за здоров'я, а нерідко й життяхворого.Однією з основних рис характеру медичної сестри має бути чесність. Ні в якомуразі не можна приховувати до­пущені помилки. М.І. Пирогов говорив з цьогоприводу:«Необхідно мати мужність обнародувати свої помилки, щоб застерегти від нихінших працівників».Медична сестра повинна сумлінно виконувати свої обо­в'язки щодо роздачілікарських препаратів і здійснення мані­пуляцій. Вона зобов'язана бути завждизібраною, спокійною і врівноваженою, не допускати нервозності і метушні вроботі. При погіршенні стану хворого не можна допускати паніки ірозгубленості. В таких випадках дії медсестри повинні бути чіткими тавпевненими. Слід пам'ятати» що неуважність у роботі, сторонні розмови під часобслугову­вання хворих, а також відлюдність, зарозумілість підриваютьавторитет медичної сестри. Кваліфіковане, чітке, своєчасне і старанневиконання призначень і процедур зміцнюють віру хворого в успіх лікування.Істотне значення для створення сприятливої атмосфери в лікувальному закладімає зовнішній вигляд медичного персоналу. Акуратна, в білосніжному ха­латі, зприбраним під шапочку волоссям, медична сестра викликає довір'я хворого. Інавпаки, зім'ятий чи забруднений халат, недоглянуті руки, надлишок прикрас ікосметики, подразливі запахи несприятливо впливають на хворого.Важливим обов'язком медичної сестри є збереження про­фесійної таємниці, якщовона не зачіпає інтересів суспільства або хворого. Медичні сестри не маютьправа розголошувати і обговорю­вати відомості про хворобу та інтимне життяхворого, які вони отримали під час виконання професійних обов'язків. Медичнимсестрам не треба брати на себе функції, які віднесені до лікарськоїкомпетенції, роз'яснювати хворим або їхнім родичам характер захворювання,інтерпретувати результати лабораторних, інструментальних та рентгеноло­гічнихдосліджень. Вони можуть говорити лише про за­гальний стан хворого. Увага іделікатність з боку медичної сестри до хворих не повинні виходити за межірозумного. Звертатися до хворих треба зі строгою ніжністю, не допускатикокетства та нав'язливості»Недопустимо у присутності хворих обговорювати або кри­тикувати професійнийрівень і призначення лікарів. Це підриває не лише авторитет лікаря, але йвіру хворого в успіх лікування.Для формування особистості медика важливе значення має рівень загальногокультурного розвитку, знайомство з літературою, мистецтвом, умінняорганізувати своє самови­ховання» Соціально-психологічною основою ефективногоетико-деонтологічного виховання є такі моральні риси, як співпереживання тамилосердя. Вони мають стати внутріш­ньою духовною потребою, моральним кредолюдини, яка їх виражає повсякденними вчинками та діями.До питань етики належать також і медичні помилки, які слід відрізняти відзлочинних дій, що караються законом. Професійні помилки можуть бути пов'язаніз недостатнім рівнем знань, відсутністю досвіду, недосконалими методамидослідження. Їх слід розглядати й аналізувати в колективі, щоб не повторюватибільше.Службові взаємини палатної медичної сестри складаються зі взаємин ізспівробітниками, хворими та родичами. Пере­дусім культура службових взаємин уколективі базується на високій трудовій дисципліні, товариськійвзаємодопомозі, ввічливості та доброзичливому ставленні до людей. Проявамидобрих взаємин між медсестрами є постійна готовність до­помогти колезі вскрутних ситуаціях, що можуть виникнути при виконанні різних процедур.Психологічний клімат у медичному колективі — це не просто сума особистихякостей його співробітників. Він ут­ворюється внаслідок взаємин між членамиколективу. Дже­релом складних взаємин у деяких медичних колективах часто євідсутність у колективі творчої роботи по спряму­ванню зусиль його членів навиконання основного завдан­ня — боротьби за здоров'я хворого. Висока культуравзаємин палатних сестер — це вимогливість кожної сестри до себе, вміннятактовно та у доброзичливій формі звернути увагу своїх колег на Їхні недолікив роботі, а також без образ сприйняти справедливі зауваження щодо своєїособи. Само­впевненість і зарозумілість у роботі медичних працівниківнеприпустимі, в інтересах хворого треба виявляти максимум такту ісамодисципліни.На особливу увагу заслуговують взаємини палатної сестри з молодшим медичнимперсоналом. Палатна сестра по відно­шенню до санітарки є не лише товаришем пороботі, але й керівником, учителем і наставником. Свої розпорядження сестраповинна робити у ввічливій формі, без проявів роз­дратування чизарозумілості. Однак при виконанні служ­бових обов'язків не слідвстановлювати й фамільярних сто­сунків. Палатна сестра зобов'язанасистематично контролю­вати виконання молодшим персоналом її розпоряджень. Уприсутності хворих чи їхніх родичів не слід робити санітаркам зауваження.Звертатися до санітарки, особливо старшої за віком, треба по імені та побатькові. У розмовах про санітарку з хворими або їхніми родичами кращеназивати її нянею. Молоді медичні сестри, які недавно закінчили училище,володіють певним обсягом знань, але не мають досвіду роботи, можуть багаточого повчитися у досвідчених санітарок, які добре вміють виконувати різніпроцедури по догляду за хворими. І все-таки, навчаючись у санітарок, палатнасестра повинна завжди бути старшою на посту, коректно вимагати від молодшогомедперсоналу виконання їхніх службових обов'язків.Основу взаємин медичної сестри і лікаря складає су­бординація, тобто системаслужбового підпорядкування мо­лодшого за посадою старшому. Одержавши відлікаря розпорядження, медсестра повинна ретельно їх виконувати. Про труднощі,що можуть виникнути при виконанні призначень, необхідне доповісти палатномулікарю, якщо він відсутній, — завідуючому відділенням, а у вечірній час —черговому лікарю. Якщо у медсестри виникли сумніви щодо доцільності якогосьпризначення або вона вважає його шкідливим чи небезпечним для хворого, воназобов'язана не в присутності хворих повідомити про свої сумніви лікарю, якийзробив це призначення, і виконати його лише після того, як лікар підтвердитьсвоє рішення. Якщо медична сестра і після підтвердження лікарем призначенняпродовжує вагатися що­до його доцільності, вона зобов'язана доповісти про цезавідуючому відділенням. При обході палат черговим лікарем або відвідуванніхворого лікарем-консультантом палатна се­стра зобов'язана створити сприятливіумови для їхньої роботи.Для того щоб створити умови для дотримання правил деонтології, побудовинайсприятливіших взаємин з хворими, лікарі і середні медичні працівникиповинні чітко уявляти весь комплекс переживань хворого, пов'язаних зхворобою. Звичайно, крім власне переживань, тобто емоційних пору­шень, укожного хворого є також певні уявлення про хворобу, різні думки — судження івисновки, пов'язані з нею. Крім того, хворому притаманні й такі психологічніпроцеси, як боротьба мотивів, прийняття рішення, прагнення до певної мети,тобто явища, що відносяться до вольової сфери.Внутрішня картина хвороби — це 'сукупність не лише емоційних порушень, але йпевних процесів інтелектуального та вольового порядку, пов'язаних зісвідомістю, переживан­ням і ставленням до хвороби.Спрощено структуру внутрішньої картини хвороби можна представити таким чином.Основним і первинним компо­нентом цієї структури є емоційна реакція хворогона факт захворювання. З часом ці емоційні порушення ускладню­ються за рахунокнедостатності інформації, а також взаємо­впливів пацієнтів. Виникають станистраху, тривоги, де­пресії. Мислення хворого базуються не на логічнихзако­номірностях, а на емоційній значимості тих чи інших фактів. Проблемихвороби займають у ньому непропорційно велике місце, відтісняючи іншіпроблеми (робота, сім'я, суспільна діяльність). Деякі положення і висновкинабувають значення надцінних ідей, які важко піддаються корекції. У людей зіслабкою волею захворювання може призвести до стану па­сивності, депресії. Улюдей з сильною волею спостерігається прийняття і впровадження в життярішень, спрямованих як на боротьбу з хворобою та раціональне пристосування дожиття, так і на розвиток надцінних і маячних ідей.Концепція хвороби — це теорія, яка розглядає всі аспекти захворювання:причини, механізми розвитку, клінічні про­яви та їх значення для хворого,прогноз, можливість і ефек­тивність лікування. Зауважимо, що концепціяхвороби, ство­рена лікарем, опирається на дані всебічних клінічнихдос­ліджень і багатий досвід медицини, тоді як концепція хворого являє собоюспотворене розуміння захворювання. Почина­ючи лікування хворого, медичнийперсонал повинен з'ясу­вати, в чому полягає концепція хвороби пацієнта іпоступово коригувати її, щоб хворий дійшов правильного розуміння свогозахворювання і своїх перспектив.Адекватне ставлення до свого захворювання (здоров'я) — це визнання пацієнтомфакту захворювання (рівня здоров'я) із врахуванням медичного висновку,співпраця пацієнта з лікарем і медичною сестрою.Сірійський лікар Абуль Фарадж, який жив у XIII ст., звертаючись до хворого,говорив: «Нас троє — ти, хвороба і я. Якщо ти будеш з хворобою, вас буде двоєі я залишусь один — ви мене переможете. Якщо ти будеш зі мною, нас буде двоє,хвороба буде одна — ми її переможемо».Завдання медичного персоналу полягає в тому, щоб ство­рити у хворого розумнеставлення до хвороби, яке забез­печить найкраще дотримання лікувальногорежиму і прове­дення лікування в цілому.Хворий і медичний персонал повинні підтримувати постійний контакт. Для цьоговизначають мету лікування і його перспективи. Щоб поставити перед хворимпевну мету, слід враховувати його особистісні якості і стан вольовихпроцесів. Необхідно всю поведінку хворого підкорити досяг­ненню конкретноїмети лікування. Певну роль тут можуть відіграти хворі, які одужують.Другим психологічним моментом є підтримання надії на успіх лікування.Емоційне обнадіювання має поєднуватись з поясненням хворому основних типівперебігу захворюван­ня. Це застереже хворого від розчарувань у лікуванні приможливому погіршенні його стану. Пацієнт знатиме, що деяке загостреннязахворювання закономірне, передбачене лікарем і що воно не стане на перешкодісприятливого перебігу хвороби.Наведемо варіанти неадекватного ставлення пацієнта до захворювання або станусвого здоров'я: 1) негативне — ігнорування факту Хвороби, впливу факторівризику, стану передхвороби; 2) зверхнє — недооцінка важкості хвороби,факторів ризику, передхвороби; 3) поринання в хворобу, передхворобу; 4)іпохондричне ставлення — безпідставний страх за здоров'я і життя (приневрозах); 5) утилітарне — одержання певної вигоди від хвороби, матеріальноїчи мо­ральної.Негативний вплив на психіку, емоції і поведінку хворого може справлятилікарняна обстановка, особливо якщо в лікувальному закладі порушуютьсягігієнічний та ліку­вально-охоронний режими, не дотримуються норми медичноїетики й естетики. За таких умов можливе погіршення не лише психічного йемоційного, але й фізичного стану хво­рого, загострення його хвороби.Негативний вплив лікарняної обстановки на здоров'я пацієнта, особливо за умовнепра­вильної організації його утримання, визначає поняття «госпіталізм».Ріст санітарної культури населення вносить ще один ас­пект у взаємини хворогота медичного персоналу. Пацієнт з різних джерел може отримати відомості просвою хворобу, що нерідко дезинформують його, стають причиною сумнівів щодоправильності лікування. Часто таке «медичне» мислен­ня у пацієнтівспостерігається вже в ході обстеження, при ранніх проявах хвороби, колихворий стурбований змінами самопочуття і стає схильним до помилковихтрактувань свого стану» Цьому сприяють побоювання, з якими людина йде наприйом до лікаря, елементи недовіри до можливостей медицини, а іноді йстраху. Такі згубні самовпливи хворого у зв'язку з хворобою або певним станомздоров'я називають егогеніями.Під час госпіталізації хворих слід враховувати проблему сумісності пацієнтів.Егротогенія — це взаємний вплив пацієнтів, який може бути позитивним абонегативним. До хворих з відхиленнями в поведінці має бути особливе став­ленняне лише з боку медичного персоналу, а й пацієнтів.Порушити психологічний спокій хворого може також ятрогенія — патологічнийстан, зумовлений необережними висловлюваннями чи діями медичних працівників.Відпо­відаючи на запитання хворих про ті чи інші прояви хвороби, медичнасестра повинна продумати, чи не спричиняться її відповіді до марнихпереживань хворого, чи не призведуть вони до фобії, тобто страху захворіти нату чи іншу хворобу (наприклад, канцерофобії — страху захворіти на рак,кардіо-фобії — страху мати захворювання серця тощо). Не можна зловживати вприсутності хворого професійними, особливо жаргонними термінами і висловами,які можуть травмувати психіку хворого (неврастенік, істерик, ревматик,артерії твердуваті, склерозовані, аорта дуже ущільнена та ін.).Документи, які відображають результати лабораторних та інструментальнихдосліджень, повинні бути недоступними для хворого. Їх не потрібнообговорювати з хворим, оскільки не виключено, що лікар вже інформував хворогопро них, а інтерпретація цих даних медичною сестрою може бути дещо іншою — цепородить сумніви і недовіру до лікаря і може стати причиною фобій —непереборних нав'язливих страхів.Однією з форм ятрогенії є так звана німа ятрогенія — вона виникає як наслідокбездіяльності або неуваги персо­налу до хворого, нероз'яснення йому діагнозу(тоді він отри­мує спотворену інформацію з інших джерел).Для встановлення контакту між хворим і медичною сестрою важливе значення маєїї особистість. Медична сестра може любити свою професію, прекрасно володітинавичками, однак якщо вона через особливості свого характеру часте конфліктуєз хворими, її професійні якості не можуть бути повністю реалізовані. Буває,що часті психоемоційні пере­вантаження у процесі професійної діяльності, атакож деякі особливості психічної індивідуальності призводять до того, що їїхарактер змінюється, деформується. Проявляються такі негативні риси, якбайдужість, грубість, дратівливість при контакті з хворими, а іноді —пригніченість від безсилля, особливо при лікуванні важко хворих пацієнтів.Тому медичній сестрі слід оберігати себе від професійної деформації, а такожнамагатись зберегти душевну рівновагу пацієнта, утвердити в ньому позицію наодужання.

"Сестринська етика та деонтологія".
Під етикою розуміють науку про суть, закони виникнення, розвиток іфункції моралі, про відносини між людьми і обов'язки, які випливають зцих відносин. Вперше термін «етика» застосував Арістотель, який розумівїї як філософію моральної поведінки людей. Медична етика вийшла з надр загальної етики і її слід розглядати якспецифічний прояв загальної етики. Медична етика — це вчення про рольморальних засад у діяльності, медичних працівників, про їх високогуманнеставлення до людини як необхідну умову успішного лікування хворого. Науку про професійний обов'язок медичних працівників щодо хворих іздорових людей називають деонтологією. Деонтологія — це вчення про принципи поведінки медпрацівників з метоюзабезпечення максимальної користі для хворого. Основою деонтології єадміністративно-регламентуючі форми (накази, інструкції) норм поведінкимедпрацівників, їх професійних обов'язків і організаціїлікувально-діагностичного процесу. Суть деонтології можна викластитакими словами: «До хворого треба ставитись так, як ти хотів би, щобставились до тебе». Після закінчення вищих медичних навчальних закладів молоді лікарі даютьклятву Гіппократа. Клятва вимагає від лікаря бути завжди готовим надатимедичну допомогу хворому. В медичних училищах випускники дають Урочистуобіцянку, яка певною мірою відображає зміст присяги лікаря. Медична сестра має усвідомлювати свою відповідальність за життя хворого,однак це почуття не повинне переходити в сентиментальність, яка стане назаваді зібраності, активності у боротьбі за здоров'я, а нерідко й життяхворого. Однією з основних рис характеру медичної сестри має бути чесність. Ні вякому разі не можна приховувати допущені помилки. М.І. Пирогов говорив зцього приводу: «Необхідно мати мужність обнародувати свої помилки, щоб застерегти відних інших працівників». Медична сестра повинна сумлінно виконувати свої обов'язки щодо роздачілікарських препаратів і здійснення маніпуляцій. Вона зобов'язана бутизавжди зібраною, спокійною і врівноваженою, не допускати нервозності іметушні в роботі. При погіршенні стану хворого не можна допускати панікиі розгубленості. В таких випадках дії медсестри повинні бути чіткими тавпевненими. Слід пам'ятати» що неуважність у роботі, сторонні розмовипід час обслуговування хворих, а також відлюдність, зарозумілістьпідривають авторитет медичної сестри. Кваліфіковане, чітке, своєчасне істаранне виконання призначень і процедур зміцнюють віру хворого в успіхлікування. Істотне значення для створення сприятливої атмосфери влікувальному закладі має зовнішній вигляд медичного персоналу. Акуратна,в білосніжному халаті, з прибраним під шапочку волоссям, медична сестравикликає довір'я хворого. І навпаки, зім'ятий чи забруднений халат,недоглянуті руки, надлишок прикрас і косметики, подразливі запахинесприятливо впливають на хворого. Важливим обов'язком медичної сестри є збереження професійної таємниці,таємниці,якщо вона не зачіпає інтересів суспільства або хворого. Медичні сестрине мають права розголошувати і обговорювати відомості про хворобу таінтимне життя хворого, які вони отримали під час виконання професійнихобов'язків. Медичним сестрам не треба брати на себе функції, яківіднесені до лікарської компетенції, роз'яснювати хворим або їхнімродичам характер захворювання, інтерпретувати результати лабораторних,інструментальних та рентгенологічних досліджень. Вони можуть говоритилише про загальний стан хворого. Увага і делікатність з боку медичноїсестри до хворих не повинні виходити за межі розумного. Звертатися дохворих треба зі строгою ніжністю, не допускати кокетства танав'язливості» Недопустимо у присутності хворих обговорювати або критикуватипрофесійний рівень і призначення лікарів. Це підриває не лише авторитетлікаря, але й віру хворого в успіх лікування. Для формування особистості медика важливе значення має рівень загальногокультурного розвитку, знайомство з літературою, мистецтвом, умінняорганізувати своє самовиховання» Соціально-психологічною основоюефективного етико-деонтологічного виховання є такі моральні риси, якспівпереживання та милосердя. Вони мають стати внутрішньою духовноюпотребою, моральним кредо людини, яка їх виражає повсякденними вчинкамита діями. До питань етики належать також і медичні помилки, які слід відрізнятивід злочинних дій, що караються законом. Професійні помилки можуть бутипов'язані з недостатнім рівнем знань, відсутністю досвіду, недосконалимиметодами дослідження. Їх слід розглядати й аналізувати в колективі, щобне повторювати більше. Службові взаємини палатної медичної сестри складаються зі взаємин ізспівробітниками, хворими та родичами. Передусім культура службовихвзаємин у колективі базується на високій трудовій дисципліні,товариській взаємодопомозі, ввічливості та доброзичливому ставленні долюдей. Проявами добрих взаємин між медсестрами є постійна готовністьдопомогти колезі в скрутних ситуаціях, що можуть виникнути при виконаннірізних процедур. Психологічний клімат у медичному колективі — це не просто сума особистихякостей його співробітників. Він утворюється внаслідок взаємин міжчленами колективу. Джерелом складних взаємин у деяких медичнихколективах часто є відсутність у колективі творчої роботи по спрямуваннюзусиль його членів на виконання основного завдання — боротьби заздоров'я хворого. Висока культура взаємин палатних сестер — цевимогливість кожної сестри до себе, вміння тактовно та у доброзичливійформі звернути увагу своїх колег на Їхні недоліки в роботі, а також безобраз сприйняти справедливі зауваження щодо своєї особи. Самовпевненістьі зарозумілість у роботі медичних працівників неприпустимі, в інтересаххворого треба виявляти максимум такту і самодисципліни. На особливу увагу заслуговують взаємини палатної сестри з молодшиммедичним персоналом. Палатна сестра по відношенню до санітарки є не лишетоваришем по роботі, але й керівником, учителем і наставником. Свої розпорядження сестра повинна робити у ввічливій формі, без проявівроздратування чи зарозумілості. Однак при виконанні службових обов'язківне слід встановлювати й фамільярних стосунків. Палатна сестразобов'язана систематично контролювати виконання молодшим персоналом їїрозпоряджень. У присутності хворих чи їхніх родичів не слід робитисанітаркам зауваження. Звертатися до санітарки, особливо старшої завіком, треба по імені та по батькові. У розмовах про санітарку з хворимиабо їхніми родичами краще називати її нянею. Молоді медичні сестри, якінедавно закінчили училище, володіють певним обсягом знань, але не маютьдосвіду роботи, можуть багато чого повчитися у досвідчених санітарок,які добре вміють виконувати різні процедури по догляду за хворими. Івсе-таки, навчаючись у санітарок, палатна сестра повинна завжди бутистаршою на посту, коректно вимагати від молодшого медперсоналу виконанняїхніх службових обов'язків. Основу взаємин медичної сестри і лікаря складає субординація, тобтосистема службового підпорядкування молодшого за посадою старшому.Одержавши від лікаря розпорядження, медсестра повинна ретельно їхвиконувати. Про труднощі, що можуть виникнути при виконанні призначень,необхідне доповісти палатному лікарю, якщо він відсутній, — завідуючомувідділенням, а у вечірній час — черговому лікарю. Якщо у медсестривиникли сумніви щодо доцільності якогось призначення або вона вважаєйого шкідливим чи небезпечним для хворого, вона зобов'язана не вприсутності хворих повідомити про свої сумніви лікарю, який зробив цепризначення, і виконати його лише після того, як лікар підтвердить своєрішення. Якщо медична сестра і після підтвердження лікарем призначенняпродовжує вагатися щодо його доцільності, вона зобов'язана доповісти проце завідуючому відділенням. При обході палат черговим лікарем абовідвідуванні хворого лікарем-консультантом палатна сестра зобов'язанастворити сприятливі умови для їхньої роботи. Для того щоб створити умови для дотримання правил деонтології, побудовинайсприятливіших взаємин з хворими, лікарі і середні медичні працівникиповинні чітко уявляти весь комплекс переживань хворого, пов'язаних зхворобою. Звичайно, крім власне переживань, тобто емоційних порушень, укожного хворого є також певні уявлення про хворобу, різні думки —судження і висновки, пов'язані з нею. Крім того, хворому притаманні йтакі психологічні процеси, як боротьба мотивів, прийняття рішення,прагнення до певної мети, тобто явища, що відносяться до вольової сфери. Внутрішня картина хвороби — це 'сукупність не лише емоційних порушень,але й певних процесів інтелектуального та вольового порядку, пов'язанихзі свідомістю, переживанням і ставленням до хвороби. Спрощено структуру внутрішньої картини хвороби можна представити такимчином. Основним і первинним компонентом цієї структури є емоційнареакція хворого на факт захворювання. З часом ці емоційні порушенняускладнюються за рахунок недостатності інформації, а також взаємовпливівпацієнтів. Виникають стани страху, тривоги, депресії. Мислення хворого Виникають стани страху, тривоги, депресії. Мислення хворогобазуються не на логічних закономірностях, а на емоційній значимості тихчи інших фактів. Проблеми хвороби займають у ньому непропорційно великемісце, відтісняючи інші проблеми (робота, сім'я, суспільна діяльність).Деякі положення і висновки набувають значення надцінних ідей, які важкопіддаються корекції. У людей зі слабкою волею захворювання можепризвести до стану пасивності, депресії. У людей з сильною волеюспостерігається прийняття і впровадження в життя рішень, спрямованих якна боротьбу з хворобою та раціональне пристосування до життя, так і нарозвиток надцінних і маячних ідей. Концепція хвороби — це теорія, яка розглядає всі аспекти захворювання:причини, механізми розвитку, клінічні прояви та їх значення для хворого,прогноз, можливість і ефективність лікування. Зауважимо, що концепціяхвороби, створена лікарем, опирається на дані всебічних клінічнихдосліджень і багатий досвід медицини, тоді як концепція хворого являєсобою спотворене розуміння захворювання. Починаючи лікування хворого,медичний персонал повинен з'ясувати, в чому полягає концепція хворобипацієнта і поступово коригувати її, щоб хворий дійшов правильногорозуміння свого захворювання і своїх перспектив. Адекватне ставлення до свого захворювання (здоров'я) — це визнанняпацієнтом факту захворювання (рівня здоров'я) із врахуванням медичноговисновку, співпраця пацієнта з лікарем і медичною сестрою. Сірійський лікар Абуль Фарадж, який жив у XIII ст., звертаючись дохворого, говорив: «Нас троє — ти, хвороба і я. Якщо ти будеш з хворобою,вас буде двоє і я залишусь один — ви мене переможете. Якщо ти будеш зімною, нас буде двоє, хвороба буде одна — ми її переможемо». Завдання медичного персоналу полягає в тому, щоб створити у хворогорозумне ставлення до хвороби, яке забезпечить найкраще дотриманнялікувального режиму і проведення лікування в цілому. Хворий і медичний персонал повинні підтримувати постійний контакт. Дляцього визначають мету лікування і його перспективи. Щоб поставити передхворим певну мету, слід враховувати його особистісні якості і станвольових процесів. Необхідно всю поведінку хворого підкорити досягненнюконкретної мети лікування. Певну роль тут можуть відіграти хворі, якіодужують. Другим психологічним моментом є підтримання надії на успіх лікування.Емоційне обнадіювання має поєднуватись з поясненням хворому основнихтипів перебігу захворювання. Це застереже хворого від розчарувань улікуванні при можливому погіршенні його стану. Пацієнт знатиме, що деякезагострення захворювання закономірне, передбачене лікарем і що воно нестане на перешкоді сприятливого перебігу хвороби. Наведемо варіанти неадекватного ставлення пацієнта до захворювання абостану свого здоров'я: 1) негативне — ігнорування факту Хвороби, впливуфакторів ризику, стану передхвороби; 2) зверхнє — недооцінка важкостіхвороби, факторів ризику, передхвороби; 3) поринання в хворобу,передхворобу; 4) іпохондричне ставлення — безпідставний страх за ставлення — безпідставний страх заздоров'я і життя (при неврозах); 5) утилітарне — одержання певної вигодивід хвороби, матеріальної чи моральної. Негативний вплив на психіку, емоції і поведінку хворого може справлятилікарняна обстановка, особливо якщо в лікувальному закладі порушуютьсягігієнічний та лікувально-охоронний режими, не дотримуються нормимедичної етики й естетики. За таких умов можливе погіршення не лишепсихічного й емоційного, але й фізичного стану хворого, загострення йогохвороби. Негативний вплив лікарняної обстановки на здоров'я пацієнта,особливо за умов неправильної організації його утримання, визначаєпоняття «госпіталізм». Ріст санітарної культури населення вносить ще один аспект у взаєминихворого та медичного персоналу. Пацієнт з різних джерел може отримативідомості про свою хворобу, що нерідко дезинформують його, стаютьпричиною сумнівів щодо правильності лікування. Часто таке «медичне»мислення у пацієнтів спостерігається вже в ході обстеження, при ранніхпроявах хвороби, коли хворий стурбований змінами самопочуття і стаєсхильним до помилкових трактувань свого стану» Цьому сприяютьпобоювання, з якими людина йде на прийом до лікаря, елементи недовіри доможливостей медицини, а іноді й страху. Такі згубні самовпливи хворого узв'язку з хворобою або певним станом здоров'я називають егогеніями. Під час госпіталізації хворих слід враховувати проблему сумісностіпацієнтів. Егротогенія — це взаємний вплив пацієнтів, який може бутипозитивним або негативним. До хворих з відхиленнями в поведінці має бутиособливе ставлення не лише з боку медичного персоналу, а й пацієнтів. Порушити психологічний спокій хворого може також ятрогенія —патологічний стан, зумовлений необережними висловлюваннями чи діямимедичних працівників. Відповідаючи на запитання хворих про ті чи іншіпрояви хвороби, медична сестра повинна продумати, чи не спричиняться їївідповіді до марних переживань хворого, чи не призведуть вони до фобії,тобто страху захворіти на ту чи іншу хворобу (наприклад, канцерофобії —страху захворіти на рак, кардіо-фобії — страху мати захворювання серцятощо). Не можна зловживати в присутності хворого професійними, особливожаргонними термінами і висловами, які можуть травмувати психіку хворого(неврастенік, істерик, ревматик, артерії твердуваті, склерозовані, аортадуже ущільнена та ін.). Документи, які відображають результати лабораторних та інструментальнихдосліджень, повинні бути недоступними для хворого. Їх не потрібнообговорювати з хворим, оскільки не виключено, що лікар вже інформувавхворого про них, а інтерпретація цих даних медичною сестрою може бутидещо іншою — це породить сумніви і недовіру до лікаря і може статипричиною фобій — непереборних нав'язливих страхів. Однією з форм ятрогенії є так звана німа ятрогенія — вона виникає якнаслідок бездіяльності або неуваги персоналу до хворого, нероз'ясненняйому діагнозу (тоді він отримує спотворену інформацію з інших джерел). Для встановлення контакту між хворим і медичною сестрою важливе значення им і медичною сестрою важливе значення має її особистість. Медична сестра може любити свою професію, прекрасноволодіти навичками, однак якщо вона через особливості свого характеручасте конфліктує з хворими, її професійні якості не можуть бути повністюреалізовані. Буває, що часті психоемоційні перевантаження у процесіпрофесійної діяльності, а також деякі особливості психічноїіндивідуальності призводять до того, що її характер змінюється,деформується. Проявляються такі негативні риси, як байдужість, грубість,дратівливість при контакті з хворими, а іноді — пригніченість відбезсилля, особливо при лікуванні важко хворих пацієнтів. Тому медичній сестрі слід оберігати себе від професійної деформації, атакож намагатись зберегти душевну рівновагу пацієнта, утвердити в ньомупозицію на одужання. Медична деонтологія та етика
Медична деонтологія та етика Медична деонтологія – це сукупність етичних норм і принципів поведінкимедичного працівника при виконанні своїх професійних обов’язків. Моральне обличчя медичного працівника, основні його принципиформувалися і удосконалювалися впродовж багатьох століть залежно відполітичного ладу, рівня культури, національних та релігійних традицій, атакож соціально-економічних і класових відношень у країні. Величезну роль у визначенні основних проблем медицини і як науки, і якморальної діяльності належить основоположнику наукової медициниГіппократу. Його численним учням та послідовникам наступних поколінь,зокрема таким видатним діячам вітчизняної медицини, як І.П.Павлов таМ.І.Пирогов. Свій вклад у розвиток деонтології та етики внесли визначні вченісучасності Н.П.Сокольський, О.Т.Михайленко, Г.К.Степанівська та інші. Медична деонтологія тісно пов’язана з медичною етикою. Медична етика –це вчення про мораль медпрацівників, їх поведінку, взаємозв’язки зхворими, з колегами, із суспільством. Складовою частиною медичної етики є деонтологія – вчення про обов’язкимедичного працівника. Порушення правил деонтології може призвести до виникнення такоїпатології як ятрогенія – психогенний розлад внаслідок неправильних,необережних висловлювань або дій медичного працівника. Тому важливим принципом є дотримування основного деонтологічногоправила – не зашкодили при діагностиці, або лікуванні. За визначенням ВООЗ (1967), “Медична сестра – це особа, підготовлена заосновною програмою сестринського навчання, яка має достатню кваліфікаціюі право виконувати в своїй країні дуже відповідальну роботу ізсестринського обслуговування з метою зміцнення здоров'я, запобіганняхворобам і догляду за хворими”. Основною функцією медичної сестри є догляд за хворими та виконанняпризначень лікаря, під керівництвом якого вона працює. Високий рівень фахових знань та вмінь, точність у виконанні призначень,тактовність, людяність, уважність, самовладання, чуйність – ці якостіконче необхідні медичній сестрі. Останніми роками роль середнього медичного персоналу зросла. Медичнісестри почали працювати із складною технікою, виконувати відповідальніманіпуляції. Це вимагає високої кваліфікації та постійного вдосконаленнязнань. Проте надзвичайно важливим залишається спілкування з хворими. Жоденкомп’ютер не може замінити людського слова, щирого співчуття та вчасноїдопомоги. Медична сестра своїми діями, поведінкою та словом повинна зробити все,щоб у хворого були оптимістичний настрій, впевненість у швидкомуодужанні. Не слід інформувати хворих про результати аналізів, висновки лікарськихконсиліумів, виловлювати свої прогнози щодо термінів лікування,розповідати про об’єм оперативних втручань. Таке право має тільки лікар.Помилки медичного персоналу, не залежно від рівня, не можна приховувати.Навпаки, помилка, допущена лікарем чи медичною сестрою, фельдшеромповинна бути якнайшвидше виявлена та виправлена. Приховування помилок або ускладнень, що виникли під час виконання своїх професійнихобов’язків медичними працівниками може призвести до важких абонепоправних наслідків для здоров'я хворих. Кожний такий випадок повиненстати темою обговорення у колі колег, потрібно вжити адміністративнихчи, якщо необхідно, юридичних санкцій. У жодному разі це не повинно бути предметом обговорення поза межамилікувального закладу. Високі морально-етичні принципи, чітке дотримання деонтологічних нормлікарями та середнім медичним персоналом мають величезне значення дляефективного лікування хворих.

"Сестринська етика та деонтологія".

Дата добавления: 2015-05-26