Лікарська етика

Лікарська етика — сфера етичного знання, предметом якого є дослідження принципів взаємодії лікаря та хворого з метою повернення людині фізичного і психічного здоров´я. Суб´єкти відношення перебувають при цьому у нерівному становищі. Хворий довіряє лікарю своє життя з надією на допомогу. Лікар­ська етика вимагає задіяти фахові знання та моральне сумлін­ня, щоб максимально допомогти хворому відновити здоров´я. Гуманність є однією з вихідних засад професійної придатності лікаря. Від його компетентності, людяності ставлення до інших та від гуманності медицини загалом залежить здоров´я та жит­тя людей. Лікар може бути рятівником хворого, а може перетво­ритися на вбивцю. Рівень розвитку медицини, соціальне стано­вище медиків — об´єктивні показники усвідомлення суспіль­ством цінності людського життя.

У природному світі збереження життя кожної істоти та видів у цілому залежить від здатності пристосування до наявних умов. За несприятливих умов вид або вимирає, або, завдяки вижи­ванню сильніших, виробляє більш стійкі механізми виживан­ня. Людство дійшло до усвідомлення цінності життя, а отже, прагне створити гарантовані засоби запобігання недугам та передчасній смерті. Останнє визначило особливе місце медици­ни і професії лікаря в житті людських спільнот.

Професія лікаря починає складатися в первісному суспільстві і викликає двоїсте ставлення. Шамани — перші лікарі — вва­жалися чаклунами. Вони могли зцілювати, а могли і насилати хвороби. Лікування травами знахарі поєднували з чаклунськи­ми прийомами ("висосування" хвороби, "виймання" з тіла сто­ронніх предметів тощо).

Знахарство — це характерний комплекс таких елементів: виділення в общині особливих професіоналів, знайомих із засо­бами народної медицини; змішання цих засобів з прийомами лікувальної магії та замовляннями; уявлення про матеріальну причину внутрішньої хвороби за аналогією зі стороннім пред­метом, що потрапив у тіло" [9, с 107]. Лікувальним травам на­давалася магічна сила: здатність виганяти злих духів, що ви­кликали хворобу. Дослідники виділяють лікувальну магію кіль­кох типів: контактна, ініціальна, вербальна ("замовляння", нашіптування). Знахарські вміння передбачали здатність на­лаштування психіки на екстаз, а значить на подолання "злого духу" та зцілення хворого [Див.: 8, с 488—48].

У Давньому Єгипті лікарі за їх особливі уміння вважалися священними особами, як, скажімо, будівничий пірамід, лікар та астроном Імхотеп. Становлення професійної медицини в Дав­ньому світі засвідчило зростаюче усвідомлення важливості ком­петентного втручання в організм людини. Одночасно почали складатися і моральні вимоги до лікаря, першою з яких була Вимога обізнаності з таємницями ремесла: фахова компетент­ність.

В Індії ще у ведійську епоху (близько 3000 років тому) від лі­каря вимагалося дотримання кодексу медичної етики, а саме: "завжди бути терплячим, уважним, поштивим"; бути "скром­ним, підпорядкувати усі справи залізній логіці розуму"; нама­гатися "зцілити хворого, не вимагаючи благ для себе". У Давній Греції з часів Гіпократа вихідним у стосунках лікаря та хворо­го, згідно з вимогами лікарської етики, є принцип "не зашкодь". Гуманістичний зміст культури людства знаходить чи не най­більш переконливий вияв саме в лікарській етиці.

У глибоку давнину, при слабкому знанні будови органів тіла, системи кровообігу, функцій окремих органів тощо, тим не мен­ше виробляється методологічно правильний підхід до організму. Він бачиться цілісною системою, що розрахована на самофунк-ціонування, на гармонійну злагоду усіх органів та їх елементів, що співвідносяться згідно з принципом єдності протилежностей. В китайській філософії та опертій на неї медицині — це прин­цип співвіднесення інь-ян. Чергування інь (пасивна сила) і ян (активна сила) відображає всезагальний зв´язок речей і явищ у світі. Воно народжує рух і п´ять першоелементів (вода, земля, вогонь, дерево, метал), із яких складаються усі природні речі. Першоелементи взаємопороджуються і взаємопереходять. За цими ж принципами збудований і функціонує організм. Кож­ний орган несе в собі властивості одного з першоелементів. Збої у функціонуванні організму викликаються розбалансуванням роботи якогось органу. Причина розбалансування полягає або в "забрудненні" організму (органу), або в недостатності речо­вин, необхідних для нормального функціонування окремого органу чи організму в цілому.

Китайська медицина базує лікування на двох основних прин­ципах. Перший — очищення організму препаратами широкого спектру дії (переважно рослиного походження). Другий — жив­лення організму цими ж препаратами. Впродовж тривалої історії китайської медицини (понад 5 тис. років) вона виходить із розуміння тіла людини як складової природного матеріаль­ного світу (матерія тіла однорідна, подібна за складниками до інших природних тіл і складена з матеріалу природи). Забруд­нення спричиняють речовини непотрібні, чужі для організму або помилково вжиті. Лікування травами — найдавніший і доб­ре випробуваний спосіб зарадити організму. Другий шлях — це здоровий спосіб життя і розумне харчування. У трактаті "Ху анда Ней узин" ("Про внутрішнє", III ст. до н. є.) його автор — імператор Хуанді — говорить про поміркований спосіб життя як умову здоров´я і довголіття. Надмірне навантаження на один орган шкодить усім іншим. Тому моральні чесноти є умовою здоров´я організму. Ми звернули увагу на принципи китайської щедицини ще і тому, що нині Західна культура все ретельніше вивчає і застосовує її досвід.

Медична етика Західної цивілізації виходить з принципу лікування окремого органу (органів), що дають знати про свою хворобу болем. Сигнал окремого органу про його нездоровий стан розглядається як причина, а не наслідок дисбалансу в ор­ганізмі. Це методологічно хибний підхід, оскільки організм тлумачиться як набір окремих компонентів (органів), а не як цілісність, заснована на єдності протилежностей. Хвороби ок­ремого органу — сигнал розбалансованості усього організму, вияв його нездорового стану. Розумно визначений підхід перед­бачає віднайдення джерела, що спричиняє біль саме цього, кон­кретного органу. Доти, доки причина не встановлена, лікуван­ня хімічними препаратами не просто не ефективне. Воно — шкідливе. Адже сигнал (біль в органі) буде притуплений, і якщо справжня причина його так і не встановлена, це може призве­сти до фатальних наслідків.

Традиція ставлення до організму як "набору" органів заро­дилася ще в добу раннього середньовіччя, що протиставило в лю­дині духовне та тілесне начала. Тіло, що бачилося джерелом гріха, всіляко принижувалося, а отже, реакція на його прояви мала негативне забарвлення і часто супроводжувалася знущан­ням над тілом, щоб "прибити" його "забаганки".

Протиставлення духу і тіла, ідеального та матеріального, спричиняє, в свою чергу, розуміння тіла не як цілісної систе­ми, а як набору органів-складників, кожен із яких виконує свою функцію і є автономним щодо інших. Названий світоглядно-засадничий підхід зумовлений розривом західної цивілізації з природою, у тому числі з власною природою людини. Проти­ставивши тіло і дух, вона поширила протиставлення на увесь природний світ. Протиставлення різних граней всередині жит­тя як певного цілого зумовило неповагу до феномена природної Життєвості загалом.

Християнство зорієнтоване на есхатологію. Загальний прин­цип неповаги до тіла визначив і методи його лікування. Куль­тура, спрямована на потойбічне "вічне" життя, мало дбає про здоров´я. У кращому випадку вона "латає" організм, лікуючи окремий орган, і зовсім не турбується про здоров´я організму в цілому. Бути здоровим вважалося гріховним, тому здоровий рум´янець на щоках юної жінки або хлопця, красиве міцне тіло викликали у віруючих католиків гнів і ненависть [13, с. 156]. Річ тут не в недостатніх знаннях людського організму, що звичайно ж характерне для доби середньовіччя, а у світоглядній позиції. Логіка роздрібнення організму на складники збері­гається в західній медицині й донині. Незважаючи на успіхи анатомії, фізіології, генетики, фармакології та інших галузей науки, успіхи в подоланні хворіб відносно слабкі. Більше того, захворювання у наш час значно урізноманітнилися.

Не покращила ситуацію сучасна постцивілізаційна модель ставлення людини до власного організму. Плекання тіла, навіть зманіженість сучасної людини, що позбавлена необхідності докладати великих зусиль при виконанні будь-якої роботи, спричинили гіподинамію і супутню їм низку хворіб, зокрема серцево-судиних, кишківникових, печінкових тощо. Організм, що в процесі антропогенезу "програмувався" для виживання у складних природних умовах, а, отже, пристосовувався до мак­симальних навантажень, опинився у невідповідних йому умо­вах мінімальної навантаженості. До того ж, значне покращен­ня харчування зумовило стрімке збільшення ваги тіла, що само собою є ознакою хвороби, принаймні, симптомом нездоров´я. Стан здоров´я людства на планеті різко погіршився в останні тридцять років також у зв´язку з погіршенням екологічної ситуації.

Гуманність медицини передбачає широку просвітницьку роботу для формування культури відношення людини до влас­ного життя та організму як його носія. Зокрема, це питання балансу між накопиченням та витратою енергії, чергування навантажень і відпочинку, а також розумне обмеження і уни­кання споживання продуктів та напоїв, шкідливих для здоро­в´я. Моральне ставлення до свого організму означає, зокрема, використання розроблених сучасною дієтологією раціональних комбінацій різних продуктів харчування залежно від групи крові [Див.: 4].

Багато проблем у галузі медицини та лікарської етики зу­мовлені соціальним її статусом: платним характером лікарських послуг, медичних препаратів і їх дорожнечею. Оплата послуг медицини постійно збільшується. Так, згідно з даними стати­стики, в США перебування людини в лікарні в 1969 р. кошту­вало 80 доларів у день, ав1979р. — 189 доларів; пологи в лі­карні в 1970 р. — 380 доларів, а в 1980 р. — 2800 доларів; опе­рація з видалення жовчного міхура коштувала у 1970 р. — 1387 доларів, у 1978 р. — 2208 доларів, у 1985 р. — 4700 дола­рів [10, с 139].

Відсутність державного контролю над медициною спричи­няє використання недостатньо перевірених препаратів, часто небезпечних для здоров´я і життя людини. Так, у 80-х роках великого розголосу набула справа, пов´язана з застосуванням у західноєвропейських країнах препарату для запобігання вагіт­ності. Без належної перевірки він був розрекламований і вики­нутий у продаж.

Жінки, що вживали препарат, народжували дітей-потвор. Випадки ці далеко не поодинокі. Американський клініцист Фред Дж. Кук у книзі "Змова проти пацієнта" пише: "Щоб здо­рожити вартість операцій, часто невиправдано призначають наркоз, помилкове введення якого спричиняє смерть приблиз­но 33 тис. американців щорічно (з 14 млн операцій — половина невиправдана з суто медичного погляду)" [10, с 134]. Правда, покладання державою відповідальності за здоров´я громадян на самих громадян має і позитивні риси. Людина звикає почува­тися відповідальною за власне життя та здоров´я.

Потрібно розмежувати лікарську практику і медицину, хоча вони відображають загальну атмосферу стосунків особи і су­спільства, заснованих на принципі комерційних вигод. Науко­во-технічний прогрес стимулює розвиток досліджень у галузі біології, фізіології, біохімії тощо, а налаштованість на матері­альний успіх стимулює швидке впровадження результатів до­сліджень у медичну практику. Останнє зумовило об´єктивну не­обхідність виробити механізми захисту хворого від некомпе­тентності або зловмисних дій лікаря. Тому сучасна медицина розвивається на стику низки наук, що досліджують її етичні аспекти: медична етика, біоетика, деонтологія, медичне право. Деонтологія визначилася як галузь наукового знання і навчаль­на дисципліна у медичних освітніх закладах, що вивчає етичні Норми відносин лікаря і пацієнта.

Щодо правового захисту хворого і лікаря, то, як на взірець, можна послатися на законодавство ФРН. В статті "Криміналь­но-правова відповідальність лікаря ФРН" говориться, що лікар, перш ніж зробити операцію, має правильно її "облаштувати". А саме: отримати згоду пацієнта, детально пояснити можливі ускладнення, вірогідність несприятливого наслідку. За відсут­ності цього операція або призначення медикаментозного ліку­вання вважаються злочином. У такий спосіб досягається мак­симальна захищеність пацієнта та правова відповідальність лі­каря [1, с 7].

Медицина опиняється перед низкою етичних проблем, пов´я­заних з точністю діагностики, а отже, і методів лікування. Одна з таких складних проблем — визначення поняття смерті, особ­ливо у зв´язку з розвитком реаніматології. Зокрема, проблема актуальна щодо наявності підстав трансплантації органів. Чи вважати померлою людину, мозок якої помер, але серце про­довжує битися?

Сучасна медицина, як слушно вважають деякі дослідники, переосмислює поняття гуманізму. Воно має осягати і з мораль­них позицій розв´язувати низку питань захисту життя людини та громадянських прав особи: "донора" і "випробуваного" при постановці медико-біологічних експериментів щодо хворого, що помирає. Зрештою, медицина стала перед проблемою відпові­дальності за майбутнє людського роду. Американський біолог В. Поттер, визначивши коло моральних проблем, пов´язаних зі збереженням і плеканням життя, запропонував об´єднати їх у поняття "біоетика". Нині ця наука все ретельніше шукає реальних шляхів створення глобальної Етики людства майбут­нього.

Отже, медична та лікарська етика виконують одну з високогуманних цілей — врятування життя людини, утверджуючи тим самим її право на життя та самоутвердження власної жит­тєвості. Медична і лікарська етика часто відображають історич­но-конкретні уявлення про цінність людини, і тому гуманізм професії іноді має відносне моральне спрямування. Сучасна тенденція в розвитку медичної етики — пошук шляхів викори­стання досягнень медицини для збереження життя та покра­щення здоров´я і довголіття людини в планетарному масштабі.

Дата добавления: 2015-05-26