Питання 3. Предмет естетики. Співвідношення етики та естетики та їх структура

Якоюсь мірою окреслені характеристики етики поширюються й на естетику та її важливі особливості, хоча йдеться тут про дещо інше. Слово "естетика" також має давньогрецьке походження і перекладається воно перш за все і переважно як чуттєве, почуттєве. Із давніх часів люди помітили те, що їх почуття постають досить важливим чинником поведінки, а інколи влада почуттів виявляється сильнішою за доведення розуму та здоровий глузд. І взагалі почуття не живуть самі по собі, десь відсторонено від процесів життя, а вплетені в них, тому суттєво позначаються на всьому, що відбувається із людиною. Так само люди давно помітили, що почуття діють і проявляються амбівалентно (подвійно): вони або є позитивними (викликають задоволення, приносять задоволення), або негативними (приносять страждання). Людські почуття можуть мати досить різні джерела виникнення: це можуть бути взаємини між людьми, хід розгортання певних людських доцільних дій, стан людського здоров'я та самопочуття людини. Проте одна риса людської чуттєвості здавна постала для людини водночас як очевидно помітна, так і загадкова: йдеться про людську реакцію на те явище, що традиційно називають красою. Чому? – Перш за все тому, що всі інші названі джерела почуттів не пов'язані такою мірою із найсуттєвішими особливостями суто людського відношення до дійсності. Останнє передбачає те, що ми сприймаємо дійсність через "екран свідомості", тобто через ті інтелектуальні утворення, що формуються в нашій свідомості (знання, образи, уявлення). Чим багатшими та гнучкішими будуть такі утворення, тим яскравішою та багатоманітною буде відкрита нам дійсність. Відчуття краси, реакція на красу зумовлені загальними особливостями людського відношення до дійсності, опосередкованого свідомістю, тобто тими образами та уявленнями, що ми їх маємо в своїй свідомості. Тому в естетиці таке важливе місце відведене саме поняттю "образу", оскільки там, де є прямі реакції на дію зовнішніх чинників, тим більше – чинників суто вітального (прямого життєвого) значення, там вести розмову про естетичне можна хиба що через проведення певних аналогій із людиною та її сприйняттям дійсності. Отже, при тому, що ми здатні мати почуття із різних джерел, лише в такому нашому відношенні до дійсності, в якому на перший план виходять переживання краси, гармонії, виразності в їх образному втіленні, ми їх маємо в специфічно людський спосіб, маємо їх, так би мовити, всім контекстом свого душевного стану. Саме таке відношення до дійсності, яке викликається перш за все та переважно нашим суто людським зачаруванням красою, постає предметом естетики (або є естетичним відношенням).

Сила краси, її, навіть можна сказати, непереможна могутність була давно виявлена людською думкою і давно постала предметом осмислення, а то й загадкою. Ще в цілій низці міфологічних сюжетів явище краси подавалось як майже всевладне, таке, під чарами якого людина втрачала розум, самовладання, йшла на якісь необдумані кроки, а то й губила себе. Можна згадати біблійну царицю Савську, Нарциса, що закохався в своє відображення в воді, героїв давньогрецького епосу, Тристана та Ізольду, Лейлі та Менджуна, героя оповідання М.Коцюбинського "Тіні забутих предків" та ін.

Людська чутливість до краси досить повно та яскраво проявляється в різного роду художньо-мистецькій діяльності, у різновидах та творах мистецтва. Проте осмислення природи краси виявилось надзвичайно складним та утаємниченим: вже, наприклад, життєвий досвід дозволяє нам звернути увагу на те, що красиве, чарівне для однієї людини може лишити іншу людину байдужою. Певне сполучення кольорів в одній культурі сприймається як вишукане, а в іншій – як грубе та примітивне. Одні люди (і мислителі) вважають явище краси абсолютно позараціональним, тобто таким, що не може бути пояснене розумом, а інші, навпаки, підводять під обґрунтування цього явища раціональні, навіть суто наукові пояснення (скажімо, геометричні, математичні, лінгвістичні, психологічні, інформативні, етологічні та ін.).

При загальному огляді естетичного відношення особливо кидається у вічі те, що воно яскраво та незаперечно проявляє себе як таке, що належить до соціально-гуманітарної сфери: воно очевидно постає в окресленнях людських зацікавлень, внутрішнього вибору, особистісних інтерпретаціях та ін. В останніх пунктах ми може зазначити, що ніхто не може примусити людину милуватися тим, що для неї постає як відразне, неприємне, таке, що відштовхує. "Про смаки не сперечаються" – стверджує відоме прислів'я, і це є цілком очевидним. Те, що для нас постає у виявленнях краси, не лише нас приваблює, підносить життєвий настрій, а й виконує роль стимулу для життя, певним життєвим орієнтиром та засадою для вибору типу поведінки. Психологія стверджує, що найперші реакції людини на дійсність, ті образи дійсності, що западають їй в душу вже в ранньому віці, значною мірою носять характер естетичних реакцій, а потім саме ці реакції визначають, що та як буде сприймати людина, накопичуючи життєвий досвід. Із такого стану речей стає зрозумілою важлива роль культурного оточення та культурних традицій, всередині яких формується людина. Тобто, естетичні уявлення людини, її естетичні смаки, ідеали, реакції так само як і етичні норми, прищеплюються людині та формуються в її свідомості під впливом виховання, традицій, освіти. Але так само, як і в сфері етики, вирішальна роль тут належить власній "роботі душі", власним зусиллям особистості, бо в естетичному відношенні людина також перебуває в сфері внутрішнього вибору та внутрішньої свободи, тобто тут вона реалізує свої інтимні, органічні потреби.

Між етикою та естетикою існують єдність та відмінність, хоча саме їх єдність, давно помічена людьми, відзначається перш за все. Як і раніше, ми схильні вважати, що красива людина повинна бути наділеною і вищими моральними доброчесностями, тому в нас викликає огиду ситуація, коли краса не доповнюється моральністю; в таких ситуаціях ми кажемо "холодна краса", "потворна краса", "облудна краса". На протязі тривалого часу в різні історичні епохи існувало (й продовжує існувати) переконання в тому, що мистецтво повинно силою краси перш за все пропагувати та прищеплювати людині високі моральні принципи та якості. Особливо такий погляд культивувався в епоху реалістичного мистецтва (із середини ХІХ ст.), коли вважалось, що мистецтво повинно прагнути виразити правду життя, яка ніколи не може бути повною та виправданою поза певними моральними висновками. Слід сказати, що в нашій сучасній суспільній ситуації люди досить гостро переживають засилля на екранах телебачення американських фільмів, які досить часто майже оспівують насильство, сваволю, жорстокість, моральну безпринципність. Як і раніше, ми вважаємо, що мистецтво повинно будити в нас добрі почуття перш за все.

Єдність етики та естетики проявляється певною мірою і в певній тотожності їх структур як напрямів людської духовної діяльності, що певною мірою співвідноситься із етичним та естетичним як особливими сферами людської життєдіяльності. Як правило, в структурі етики та естетики виділяють: а) свідомість (етичну та естетичну); б) діяльність (відповідно, також етичну та естетичну); в) результати цієї діяльності. В етичній та естетичній свідомості присутні ідеї, теорії, погляди, уявлення, ідеали, смаки та відповідні, тобто етичні та естетичні емоції, почуття і переживання. Інколи спеціально поділяють таку свідомість на два рівні: рівень ідей та рівень почуттів. Слід зазначити, що в даних сферах людського життя вагоме місце належить саме емоціям, почуттям, переживанням, оскільки, як вже зазначалось, етика та естетика володіють характером душевно-духовної цілісності, тобто за умов вибору або надання переваг чи-то в етичній сфері, чи-то в естетичній в цей вибір включаються всі людські душевні якості, а не лише розрахунок та раціональний проект.

Етична та естетична діяльність постає проявом людської активності в зазначених сферах, хоча ця активність носить в них дещо відмінний характер: коли йдеться про естетичне, то тут почуття та емоції відіграють провідну, вирішальну роль, адже навряд чи можна творити, наприклад, художні твори в стані байдужості. В етичній діяльності, навпаки, певні міркування, навіть знання та елементарна обізнаність виходять на перший план, оскільки сама сутність етичного передбачає хоч якесь розумове орієнтування в нормах та правилах поведінки. Тому етичну діяльність з часів Аристотеля називають "практичним розумом", тобто йдеться саме про участь розумового міркування у визначенні того, як коли належить вчинити. Етична та естетичні діяльність також по-різному диференційовані: естетична діяльність поділяється на види за сферами та галузями застосування; тут виділяють художню діяльність, мистецьку, прикладну естетичну діяльність, технічну та промислову естетичну діяльність, спортивну та ін. Етична діяльність також може поділятись за цією ознакою (етикет, етика спілкування, бізнесу та ін.), проте важливо також розрізняти внутрішні складові етичної діяльності, де фігурують етичний вибір, етичне рішення, етичний вчинок.

Етична та естетична діяльність не може бути відстороненою від своїх результатів, проте й тут на перший план виходить скоріше відмінність між ними, ніж схожість: результатами естетичної діяльності постають реальні речі, естетичні предмети (які інколи можуть бути ледве вловимими, як-от, наприклад, естетика вчинку, проте в більшості це картини, скульптури, будівлі, орнамент, декор та ін.), тоді як результати етичної діяльності носять перш за все та переважно духовно-інтелектуальний характер. Традиційно вважається, що найпершим результатом етичної діяльності постають почуття задоволення (або незадоволення), спокійного сумління, позитивних реакцій на встановлення миру та злагоди між людьми. Проте й етична діяльність може приносити цілком фізичні результати; наприклад, це може бути врятоване життя, наділення людини якимись матеріальними благами через благодійну діяльність.

Звернемось спеціально до відмінностей між етичними та естетичними спрямуваннями людини: в сфері моралі вибір, що його здійснює людина, визначається співвідношенням позитивного та негативного, врешті – добра і зла. Тобто тут здійснюється вибір між тим, що, умовно кажучи, постає із знаком "плюс" та тим, що постає із знаком "мінус". В естетиці почуття також можуть поставати, як вже відзначалось, позитивними або негативними, але як ті, так і інші все одно належать до сфери естетичного. Тобто естетичними будуть як позитивні, так і негативні почуття, тобто почуття, що викликаються сприйняттям прекрасного, так і сприйняттям потворного, злого. Хоча у звичайному повсякденному вжитку ми досить часто слово "неестетично" сприймаємо як "некрасиве", "потворне", "відштовхуюче". Таким чином, якщо межі етичного визначаються запереченням етики (або моралі), то межі естетичного позначаються відсутністю або не розрізнянням образного та натурального: там, де ми, наприклад, сприймаємо художній твір у прямій проекції на дійсність, естетичне почуття може бути й присутнім, але не відокремленим від натуралістичного. Тому естетичне протистоїть прагматичному: якщо ми сприймаємо пейзаж виключно заклопотано, з позиції потреб виробництва, це не буде естетичне сприйняття. І навпаки, якщо ми читаємо якійсь твір і кажемо: "Це брехня, такого у житті не буває", то ми також перебуваємо за межами суто естетичного відношення. Естетичне відношення, таким чином, це відношення, що фіксує дистанційоване, не пряме, не біологічно чи екологічно зацікавлене відношення до дійсності, а відношення, що відволікає нас від прямої участі в дійсності, занурює в дещо умовний світ (ми би зараз сказали: світ віртуальної реальності), але тим самим світ, який створений людиною, відкритий людині, світ із суттєвим відсотком духовного (чи душевного) забарвлення.

Дата добавления: 2015-05-26