Ек район виступає однією з форм територіальної організації господарства. Завдяки ньому можливим стає прогнозування майбутнього р-ку ПС. 3 страница

29. Міжгалузеві комплекси, їхня суть, структура та об’єктивний характер формування.

Міжгалузевий комплекс – поєднання галузей, між якими сформувалися стійкі і тісні зв’язки.

МК форм-ся як у в-ві, так і у сфері обслуговування, а також в інфраструктурних галузях. МК можуть мати певні «перекриття». Так с/г машинобудування є одночасно складовою частиною АПК і машинобудівного комплексу. Таке перекриття може мати для аналізу господарства рег відповідну змістову орієнтацію: чим більше перекривають один одного міжгалузеві комплекси рег, тим більш взаємозв’язаним та комплексним є його господарство, і навпаки.

За х-ером зв’язків між галузями вирізняють 4 типи МК:

1. Галузі, підприємства яких пов’язані послідовною і (або) паралельною переробкою певного типу сировини, включаючи і її видобування чи вирощування. Це АПК, рибопромисловий та лісопр. комплекси.

2. Однорідні галузі, зв’язки між підпр яких виникають на основі в-ва взаємозамінюваної продукції. ПЕК, транспортний тощо

3. Склад з сукупності галузей, д-ть підпр яких спрямована на вирішення певної господ чи рег проблеми. Продовольчий, рекреаційний.

4. Програмні міжгалузеві комплекси – комплекси галузей, зв’язки між підпр яких здійснюють, щоб досягти певної мети, заданої їм економіко, соц. чи екол проблемами. До них відносять МК перших трьох видів, формування яких регулюється відповідно до певної програми.

Залежно від просторових масштабів МК поділяються на міждержавні, макроекономічні і територіальні, а останні, в свою чергу, - на локальні та регіональні.

До МК в У належать ПЕК, Ме, Маш, Хім–індустріальний, лісо виробничий, буд-індустріальний, трасп, АПК і соц. комплекси.

Формування міжгалузевих комплексів є об’єк-тивним і пов’язане з раціональним підбором галузей, забезпеченням ек ефективної діяльності цих галузей, встановленням їх оптимальних пропорцій.

30. Паливно-енергетичний комплекс України, його значення, структура та регіональні особливості трансформації.

Паливно-енергетичний комплекс — це сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво електроенергії, їх транспортування та використання.

Значення. Прискорений соціально-економічний розвиток країни нерозривно пов’язаний з рівнем розвитку всіх галузей паливно-енергетичного комплексу.

Ефективність та інтенсивність сусп. в-ва значно залежить від його енергозабезпеченості. Саме тому в нових ек умовах паливо й електроенергія розглядається як матеріальний ресурс і важливий матеріальний фактор р-ку та розміщення суспільного в-ва.

На сучасному етапі роль паливно-енергетичного комплексу неухильно зростає. Його розвиток значною мірою обумовлює темпи, масштаби і економічні показники зростання продуктивних сил та їх розміщення, створює необхідні умови для подальшого покращання умов праці і підвищення рівня життя людей.

Відсутність валютних коштів на закупку необхідної кількості енергоресурсів і цінова політика значно погіршують стан економіки країни. Саме тому важливою умовою економічної безпеки та стійкого функціонування економіки України є надійне забезпечення потреб господарського комплексу паливно-енергептичними ресурсами. Враховуючи слабку забезпезпеченість України власними енергоносіями, необхідною є перебудова структури в-ва з метою значного зменшення питомої ваги енергомісткої продукції, впровадження енергозберігаючих технологій та сучасних досягнень науково-технічного прогресу. Це стосується, впершу чергу, чорної ме, маш, хім. пром.

Структура. До складу паливно-енергетичного комплексу входять галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф’яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідро- та атомні електростанції, а також трубопровідний транспорт і лінії електропередач.

Паливна промисловість – комплекс галузей гірничодобувної промисловості, що займається видобутком і переробкою різних видів паливно-енергетичної сировини. На території України розвинені такі галузі паливної промисловості: вугільна, нафтова, газова, торф’яна.

Електроенергетика – основа розвитку економіки країни. Електроенергію в Україні виробляють теплові, гідравлічні, гідроакумулюючі й атомні електростанції. 94% всієї електроенергії виробляють теплові й атомні електростанції. Їхня частка в енергетичному балансі України приблизно однакова.

31. Вугільна промисловість України, її значення, особливості розміщення, сучасний стан та перспективи розвитку.

Значення. На сучасному етапі роль паливно-енергетичного комплексу неухильно зростає. Його розвиток значною мірою обумовлює темпи, масштаби і економічні показники зростання продуктивних сил та їх розміщення, створює необхідні умови для подальшого покращання умов праці і підвищення рівня життя людей.

Найрозвиненішою галуззю паливної промисловості України є вугільна. Вона представлена видобутком кам’яного й бурого вугілля. До складу галузі входять підприємства з видобутку вугілля (шахти) і збагачувальні фабрики. Частка вугілля в паливно-енергетичному балансі України складає 69%, що є одним з найвищих показників у світі. Вугільна промисловість є базою для розвитку електроенергетики, металургії, коксохімії.

Розміщення. Запаси вугілля на території України зосереджені в основному в трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському. В загальних запасах вугілля в Україні найвища питома вага належить Донецькому басейну — 87,0%, Львівсько-Волинському та Дніпровському — відповідно 2,0% та 3,5%. Крім того, запаси вугілля є на території Харківської і Полтавської областей та Закарпатської вугленосної площі.

Запаси вугілля в Україні цілком достатні для задоволення власних потреб і забезпечення експортних поставок. Однак складні гірничо-геологічні та технологічні умови розробки вугільних родовищ України, в першу чергу Донбасу, суттєво впливають на економічну ефективність виробництва у вугільній промисловості.

Донецький басейн. Геологічні запаси вугілля в Донецькому басейні зосереджені переважно в тонких і надто тонких пластах. Основним споживачем донецького вугілля є Донецька, Дніпропетровська, Луганська і Запорізька області, де воно використовується головним чином для потреб енергетики та коксохімічної промисловості. В решту областей донецьке вугілля постачається лише для теплової електроенергетики.

Львівсько-Волинський і Дніпровський басейни. Умови розробки вугільних пластів Львівсько-Волинського і Дніпровського басейнів більш сприятливі. В Дніпровському басейні зосереджені запаси бурого вугілля, яке на відміну від кам’яного має більш низьку теплотворну здатність і використовується головним чином для виробництва буровугільних брикетів. Львівсько-Волинське вугілля постачається у західні області (Івано-Франківська, Львівська та ін.) і до того ж лише на енергетичні потреби. Буре вугілля використовується головним чином для виробництва буровугільних брикетів (Кіровоградська, Черкаська області).

Сучасний стан та перспективи. Зараз вугільна промисловість має ряд проблем: розробка шарів ведеться на великій глибині і в старих шахтах.. Сьогодні до 40% шахт працює понад 50 років, а найбільш старі шахти мають строк служби понад 70 років. Це вимагає модернізації оснащення для покращення видобутку й підвищення безпеки праці шахтарів. Однією з причин такого важкого стану було обмеження капітальних вкладень на оновлення виробничих потужностей вугільної промисловості України. Усе це і визначило різке гальмування процесу оновлення виробничих потужностей і погіршення структури шахтного фонду в Україні.

З вугільною промисловістю пов’язана низка екологічних проблем. Це, зокрема, порушення рівноваги гірських поверхневих мас, утворення териконів (насипів), погіршення якості підземних вод.

Першочерговим завданням розвитку вугільної промисловості є компенсація вибуваючих потужностей за рахунок завершення вже початого будівництва і реконструкції ряду шахт. Крім того, слід закрити ряд нерентабельних шахт й переглянути політику цін на вугілля і вугільну продукцію. Це дасть змогу дещо сповільнити спад виробництва, а потім стабілізувати видобуток вугілля і створити передумови для його зростання завдяки будівництву нових шахт, збільшенню обсягів реконструкції діючих та приділенню особливої уваги технічному переозброєнню галузі.

32. Нафтова і нафтопереробна промисловість України, її значення, особливості розміщення, сучасний стан та перспективи розвитку.

На території України вперше видобуток нафти розпочато в Передкарпатті на початку XVII ст. Як галузь промислового виробництва нафтова промисловість розвивалась на базі Бориславського нафтового родовища із застосуванням глибокого буріння свердловин.

Значення. Прискорений соціально-економічний розвиток країни нерозривно пов’язаний з рівнем розвитку всіх галузей паливно-енергетичного комплексу. На сучасному етапі роль паливно-енергетичного комплексу неухильно зростає. Його розвиток значною мірою обумовлює темпи, масштаби і економічні показники зростання продуктивних сил та їх розміщення, створює необхідні умови для подальшого покращання умов праці і підвищення рівня життя людей.

Розміщення. Основні родовища нафти зосереджені в Карпатській, Причорноморсько-Кримський нафтогазоносні провінціях, Дніпровсько-Донецькій нафтогазоносній області. Найбільші родовища Передкарпаття – Бориславське, Долинське, Битківське.

У Дніпровсько-Донецькій нафтовидобувній області також є великі родовища: нафтові – Леляківське, Глинські-Розбишівське, нафтогазові – Гнідинцівське, Качанівське, Яблунівське.

У Причорномор’ї поклади нафти виявлені на Керченському півострові та в шельфовій зоні Чорного моря.

В Україні розміщені і функціонують сім основних нафтопереробних заводів (НПЗ) — Кременчуцький, Лисичанський, Херсонський, Одеський, Бердянський, Львівсько-Дрогобицький, Надвірнянський.

Сучасний стан та перспективи. Нафтова галузь пром. У характеризують низькі показники р-ку. Перспективи видобутку та переробки нафти в у набагато більші за теперішній рівень. В Україні склалася вкрай несприятлива ситуація, коли наші нафтозаводи, маючи достатні потужності для виробництва нафтопродуктів, простоюють. У зв’язку з незначним видобутком нафти в Україні обсяги її переробки значною мірою залежать від масштабів поставок її з-за меж країни.

На сучасному етапі провадять будівництво терміналу в Одесі. Через нього буде прокачуватись нафта з Азербайджану та ще ряду країн. У 2001 р завершено спорудження гілки нафтопроводу «Одеса-Броди» для експорту нафти в Європу.

Подальший розвиток нафтової промисловості в Україні обумовлює необхідність вирішення цілого ряду проблем. Одна з найголовніших — це пошук шляхів стабілізації та подальшого приросту видобутку нафти в Україні. Крім цього, застарілим є основний фонд більшості свердловин та їхнього обладнання. Низький технічний рівень виробництва нафтопереробної промисловості України, недосконалість технологічних схем НПЗ, випуск неякісних нафтопродуктів викликають інтенсивне забруднення навколишнього середовища.

Таким чином, Україна стоїть перед необхідністю вирішення складних проблем, пов’язаних з подальшим розвитком нафтопереробки як однієї з найважливіших галузей промисловості і всього народногосподарського комплексу.

33. Газова промисловість України, її значення, особливості розміщення, сучасний стан та перспективи розвитку.

Значення. Газова промисловість є найперспективнішою. Природний газ – найефективніше паливо. Собівартість його видобутку значно нижча, ніж вугілля, а теплова здатність висока. Використання газу дуже перспективне: в порівнянні з іншими енергетичними джерелами він майже не отруює навколишнє середовище. Крім того газ використовується у хімічній промисловості.

Розміщення. У межах України зараз виділяється дев’ять нафтогазоносних областей, розміщення яких дозволяє об’єднати їх в три нафтогазоносні регіони:

· Східний — Дніпровсько-Донецька газонафтоносна область;

· Західний — Передкарпатська, Складчаті Карпати, Закарпатська і Волино-Подільська

· Південний — Переддобруджинська, Причорноморсько-Кримська, Індоло-Кубанська, Азово-Березансь­ка область.

При цьому Східний регіон охоплює Сумську, Полтавську, Харківську, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську і Чернігівську області; Західний — Волинську, Львівську, Івано-Франків­ську, Чернівецьку і Закарпатську області; Південний—Запорізьку і Херсонську області, а також Автономну Республіку Крим.

Сучасний стан та перспективи. Найбільша частка газоспоживання в Україні припадає на промислово розвинутий Східний регіон, трохи менше - на Західний і Південний регіони. Важливо зазначити, що потреби населення можуть бути задоволенні власним видобутком газу, більшу ж частину імпортованого газу споживають вітчизняні підприємства, що зумовлено їхнім значним технічним відставанням.

До основних магістральних газопроводів слід віднести такі, як: Уренгой—Помари — Ужгород; Острогожськ — Шебелинка; Шебелинка — Дніпропетровськ; Кривий Ріг — Ізмаїл; Шебелинка — Полтава — Київ; Дашава — Київ; «Союз» та ряд ін.

Через територію України здійснюється транзит газу на експорт з Росії у Європу.

Перспективи розвитку газової промисловості України пов’язані з розширенням геолого-пошукових робіт, збільшенням обсягів пошукового буріння та прискоренням промислового освоєння відкритих родовищ. Поряд з цим слід широко впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, зокрема новітніх техно­логій і техніки.

Екологічні проблеми в газовій промисловості мають свою специфіку, яка визначається в основному відчуженням та забрудненням земель в районах промислової експлуатації газових родовищ та проведенням геолого-пошукових робіт на нафту й газ. Щодо використання природного газу в різних секторах економіки та галузях народного господарства, то цей вид ресурсу є найбільш екологічно чистим порівняно з такими енергетичними ресурсами, як вугілля, мазут, торф.

34. Електроенергетика України, її значення та сучасна структура виробництва і споживання електроенергії.

Значення. Електроенергетика – галузь промисловості, яка забезпечує електрифікацію господарства та побутові потреби населення на основі виробництва й розподілу електроенергії. Електроенергетика посідає провідне місце в енергетиці країни. Вона є матеріальною основою науково-технічного прогресу, зростання продуктивності праці в усіх галузях суспільного виробництва. На сучасному етапі роль паливно-енергетичного комплексу неухильно зростає. Його розвиток значною мірою обумовлює темпи, масштаби і економічні показники зростання продуктивних сил та їх розміщення, створює необхідні умови для подальшого покращання умов праці і підвищення рівня життя людей.

Електроенергетика – основа розвитку економіки країни. Розвиток електроенергетики, будівництво потужних електростанцій сприяють створенню нових промислових вузлів.

Структура. Нині в Україні експлуатуються три типи генеруючих потужностей: теплові (паротурбінні та дизельні), гідравлічні (гідроелектростанції, гідроакумулюючі станції) та атомні.

Тес – 47.6% в-ва електроенергії У.

ГЕС – до 5 %

АЕС – 47. 1%

Великі теплоелектроцентралі (ТЕЦ), на яких, крім електроенергії, виробляється теплова енергія, необхідна для комунальних потреб чи в технологічному процесі. розміщені в найбільших містах країни: Києві, Одесі, Харкові та ін.

П’ять атомних станцій розміщені в Запорізькій, Київській, Миколаївській, Хмельницькій, Рівненській областях (Запорізька, Південно-Українська, Рівненська, Хмельницька, Чорнобильська).

Основні гідроелектростанції знаходяться на Дніпрі (Київська ГЕС і ГАЕС) — в Київській області, Канівська ГЕС — в Черкаській, Кременчуцька — в Полтавській, Дніпродзержинська — в Дніпропетровській, Каховська — в Херсонській області та Дніпрогес — в Запорізькій області.

Споживання. Останнім часом відбулися значні зміни в структурі споживання електроенергії: особливо зменшилась частка споживання галузями промисловості та будівельним комплексом. Практично не змінилась у структурі споживання частка транспорту. У зв’язку з низькою якістю спожитого палива значно зросли витрати електроенергії на власні потреби електростанцій та технологічні втрати електроенергії в електромережах. У загальному обсязі споживання електроенергії зросла частка комунально-побутового сектора економіки.

Вихід з кризи. Одним з перспективних шляхів вирішення проблеми виходу з енергетичної кризи є залучення до паливно-енергетичного балансу України нетрадиційних поновлюваних джерел енергії (енергія сонця, вітру та ін.). Географічне положення України дозволяє розвивати усі напрями нетрадиційної енергетики, і особливо використання енергії вітру, сонця, геотермальної, біомаси.

35. Металургійний комплекс України, його значення, структура, сировинна та паливна бази.

Значення. Від чорної металургії в першу чергу залежить розвиток важкої промисловості. Її продукція є основою розвитку будівництва, усіх видів транспорту, особливо залізничного і трубопровідного. Вона має велике значення для оснащення необхідною технікою сільського господарства. Великий вплив має чорна металургія на розвиток і розміщення машинобудування, хімічної промисловості, енергетики. На її відходах працюють виробництва будівельних матеріалів, мінеральних добрив тощо. В місцях розміщення її основних підприємств формуються великі транспортні вузли, швидко виростають великі і крупні міста.

Україна належить до країн Європи і світу з найбільш розвинутою металургією. Продукція чорної металургії має велике значення у зовнішній торгівлі України, є її головною експортноспроможною галуззю.

Структура. Розвиток металургії як інтегральної галузі промисловості не міг бути забезпечений без одночасного інтенсивного розвитку органічно зв’язаних з нею галузей і виробництв, які створюють разом потужний металургійний комплекс.

До складу металургійного комплексу України включається ряд підгалузей і виробництв, без яких неможливо забезпечити виробництво металу. Це такі:

Ø видобуток, збагачення і агломерація залізних, марганцевих та інших руд;

Ø виробництво чавуну, доменних феросплавів сталі і прокату;

Ø виробництво електроферосплавів;

Ø повторна переробка чорних металів;

Ø коксування кам’яного вугілля;

Ø видобуток сировини і виробництво вогнетривких будівельних матеріалів (глин, доломітів та ін.), а також флюсових вапняків;

Ø випуск металевих конструкцій тощо.

Сировинна та паливна база. В східній Україні сформувалися унікальні природні умови для розвитку металургійного комплексу. Тут знаходяться найкрупніші паливно-сировинні бази чорної металургії — Донецький кам’яновугільний, Криворізький залізорудний і Придніпровський марганцеворудний басейни; великі родовища вапняків, доломітів, вогнетривких глин.

Розвиток чорної металургії супроводжувався значним нарощуванням потужностей коксохімічної промисловості. Ця галузь забезпечує металургію технологічним паливом (коксом, коксовим газом. Головним виробником коксу є Донецький металургійний підрайон. Він дає більше половини всього його випуску в країні.

ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ГАЛУЗІ. Важливими проблемами чорної металургії України є необхідність технічного і технологічного переоснащення виробництва, поліпшення якості чорних металів, випуску нових видів сталі і прокату.

36. Передумови розвитку чорної металургії України, їхні регіональні особливості та економічна оцінка.

Передумови. В східній Україні сформувалися унікальні природні умови для розвитку металургійного комплексу. Тут знаходяться найкрупніші бази чорної металургії — Донецький кам’яновугільний, Криворізький залізорудний і Придніпровський марганцеворудний басейни; великі, практично невичерпні родовища вапняків, доломітів, вогнетривких глин.

Такого поєднання найважливіших сировинних матеріалів, енер­гетичного і технологічного палива, водних ресурсів, необхідних для розвитку чорної металургії, і такої концентрації їх на порівняно невеликій території немає в жодній країні світу.

Регіональні особливості. Повний металургійний цикл включає виробництво чавуну, сталі і прокату. Заводи неповного циклу мають, як правило, один або два з трьох технологічних циклів: виробництво чавуну і сталі, сталі і прокату, тільки чавуну, тільки сталі, тільки прокату. Такий розрив повного металургійного циклу обумовлюється різними причинами, а саме:

· історичними — будівництво заводу здійснювалося, виходячи з можливостей і технічного рівня того часу;

· економічними — орієнтація заводу на старі, близько розташовані джерела палива і сировини;

· екологічними — в крупних машинобудівних районах і центрах краще мати поруч завод тільки з виробництва сталі і прокату чи прокату із сталі, доставленої з віддалених заводів.

Сучасний металургійний комплекс України майже повністю зосереджений в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях, де сформувався один з найбільших металургійних районів світу. На території цього району з урахуванням умов і особливостей розвитку і розміщення галузей комплексу виділяються три металургійних підрайони: Придніпровський, Донецький і Приазовський.

Оцінка. Розвиток металургії в Україні в радянський період відзначався великими досягненнями. В результаті інтенсифікації металургійного процесу широкого розвитку набуло швидкісне сталеваріння в мартенівських печах і в конверторах, а в 80-х роках активно освоювалася технологія бездоменної і безкоксової виплавки металу. І все ж таки при всьому цьому у будівництві заводів була допущена серйозна помилка. Більшість нових металургійних заводів України, як і в усьому Союзі, була зорієнтована на виплавку сталі в мартенівських печах, тоді як країни Західної Європи віддали перевагу технології більш ефективного конверторного виробництва сталі, яке забезпечує вищу її якість.

Незважаючи на кризовий стан, металургія України є основним постачальником валютних надходжень у державу.

В країни СНД експортується більша частина металопродукції України.

ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ГАЛУЗІ. Важливими проблемами чорної металургії України є необхідність технічного і технологічного переоснащення виробництва, поліпшення якості чорних металів, випуску нових видів сталі і прокату.

37. Сучасний стан розвитку та регіональні особливості територіальної організації чорної металургії України. Основні центри.

Сучасний стан. В східній Україні сформувалися унікальні природні умови для розвитку металургійного комплексу. Тут знаходяться найкрупніші, що мають світове значення, паливно-сировинні бази чорної металургії, практично невичерпні родовища вапняків, доломітів, вогнетривких глин. Такого поєднання матеріалів, необхідних для розвитку чорної металургії, і такої концентрації їх на порівняно невеликій території немає в жодній країні світу.

Розвиток металургії в Україні в радянський період відзначався великими досягненнями. В результаті інтенсифікації металургійного процесу широкого розвитку набуло швидкісне сталеваріння в мартенівських печах і в конверторах, а в 80-х роках активно освоювалася технологія бездоменної і безкоксової виплавки металу. І все ж таки при всьому цьому у будівництві заводів була допущена серйозна помилка. Більшість нових металургійних заводів України, як і в усьому Союзі, була зорієнтована на виплавку сталі в мартенівських печах, тоді як країни Західної Європи віддали перевагу технології більш ефективного конверторного виробництва сталі, яке забезпечує вищу її якість.

Сучасний стан чорної металургії України характеризується небувалим кризовим спадом, який різко проявився з 1995 р. Незважаючи на кризовий стан, металургія України є основним постачальником валютних надходжень у державу.

ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ГАЛУЗІ. Важливими проблемами чорної металургії України є необхідність технічного і технологічного переоснащення виробництва, поліпшення якості чорних металів, випуску нових видів сталі і прокату.

Регіональні особливості. Повний металургійний цикл включає виробництво чавуну, сталі і прокату. Заводи неповного циклу мають, як правило, один або два з трьох технологічних циклів: виробництво чавуну і сталі, сталі і прокату, тільки чавуну, тільки сталі, тільки прокату. Такий розрив повного металургійного циклу обумовлюється різними причинами, а саме:

· історичними — будівництво заводу здійснювалося, виходячи з можливостей і технічного рівня того часу;

· економічними — орієнтація заводу на старі, близько розташовані джерела палива і сировини;

· екологічними — в крупних машинобудівних районах і центрах краще мати поруч завод тільки з виробництва сталі і прокату чи прокату із сталі, доставленої з віддалених заводів.

Сучасне розміщення підприємств металургійного комплексу України формувалося як в дореволюційний, так і в радянський періоди. На розміщення металургійних заводів значний вплив зробили такі основні фактори, як максимальне наближення їх до центрів і районів видобутку коксівного вугілля, а також до великого джерела водопостачання і потужної залізорудної бази.

Сучасний металургійний комплекс України майже повністю зосереджений в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях, де сформувався один з найбільших металургійних районів світу. На території цього району з урахуванням умов і особливостей розвитку і розміщення галузей комплексу виділяються три металургійних підрайони: Придніпровський, Донецький і Приазовський.

Основні центри.

Найбільшими металургійними комбінатами в Україні є "Криворіжсталь" (Кривий Ріг), "Азовсталь" (Маріуполь), "Запоріжсталь", Дніпровський (Дніпродзержинськ), комбінати в Алчевську, Макіївці. Великі металургійні заводи, що не мають повного металургійного циклу, розташовані в Донецьку, Єнакієвому, Дніпропетровську та інших містах. Виробництво феросплавів (сплавів заліза з іншими металами для отримання високоякісних сортів сталі) зосереджено в Запоріжжі, Нікополі, Стаханові, а труб — у Нікополі, Новомосковську, Дніпропетровську, Маріуполі, Макіївці, Харцизьку.

38. Сучасний стан розвитку та регіональні особливості територіальної організації галузей кольорової металургії. Центри основних галузей.

На сучасному етапі розвитку науково-технічного прогресу неможливо обійтися без кольорових металів, які є незамінними в машинобудуванні і особливо широко використовуються в таких його галузях, як електронна, електротехнічна, радіо-телевізійна, приладобудівна та ін.

Серед проблем, пов'язаних із розвитком кольорової металургії, найголовнішими є забруднення повітря, нагромадження великої кількості порід, некомплексне використання сировини.

Україна має тісні економічні зв’язки з іншими країнами СНД по забезпеченню її потреб у кольорових металах.

ЧИННИКИ РОЗМІЩЕННЯ ГАЛУЗІ. Кольорова металургія, на відміну від чорної, в Україні розвинута порівняно слабо. Вона має ряд особливостей:

а) у рудах міститься незначна кількість металу, що вимагає розміщення багатьох підприємств кольорової металургії поблизу джерел сировини;

б) у рудах кольорових металів міститься багато різних металів, а це вимагає комплексного використання сировини. Підприємства, які переробляють руди з незначним вмістом основного металу, тяжіють до джерел сировини (виплавка ртуті, нікелю, рідкісних металів та ін.);

в) галузь потребує багато енергії і води, а також згубно впливає на довкілля. Енергомісткі виробництва (титано-магнієве, цинкове, алюмінієве) розміщуються в місцях дешевої електроенергії, як правило, поблизу потужних електростанцій.

В Україні сформувалися два райони кольорової металургії — Донецький і Придніпровський. Перспективним є Карпатський район.

Центри. У структурі кольорової металургії України провідне місце займає алюмінієва промисловість. Вона працює на привізній сировині (бокситах з Угорщини, Росії, країн Африки), її підприємства розміщені біля портів і в місцях виробництва електроенергії. Галузь представлена великим глиноземним заводом у Миколаєві, продукція якого (глинозем — напівфабрикат для отримання готового металу) використовується в Україні й відправляється в Росію. У Запоріжжі працює алюмінієвий завод, у Свердловську (Луганська область) — завод алюмінієвих сплавів.

Дата добавления: 2015-05-26