Особенности смешанных (гибридных) правових систем

Сім'я змішаного права включає правові системи, що мають загальні закономірності розвитку і схожі ознаки, що перебувають між романо-германським і загальним правом. їх ще називають гіб­ридними правовими системами, що поєднують елементи місцевих джерел права і запозичені правові положення як у романо-гер-манського, так і в загального права. Але, незважаючи на це, вони вважаються самостійними правовими сім'ями. У ці правові сис­теми входять латиноамериканська правова сім'я і скандинавська правова сім'я.

Латиноамериканське право виникло на основі традицій і звичаїв корінного населення, що проживає на території Латинської Америки, і розвивалося під впливом романо-германського права, а також американського права. Принципи форму­вання правової системи, структури права і його джерел схожі з романо-германським правом. Кодифікація в даних правових системах проводилася за зразком французького Цивільного ко­дексу. Тому багато хто вважає, що незважаючи на географічну близькість скандинавського права до романо-германського, при віднесенні латиноамериканського права до романо-германського виникає менше питань. Якщо на формування сфери приватного права у латиноамериканській правовій сім'ї більше вплинуло романо-германське право, то на сферу публічного і особливо консти­туційного права справили принципи американського права, перш за все американської конституції, а також американської судової системи. На цій основі має місце дуалізм латиноамерикансь­кого права виявилися більш впливовими. Разом із тим, в основі латиноамериканського права видно споконвічні народні погляди і звичаї, які накладають свій відбиток на правові процеси.

Скандинавське право об'єднує правові системи держав Пів­нічної Європи: Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії, Ісландії (ос­таннім часом деякі автори до цієї сім'ї включають і правові сис­теми держав Балтії).

Своєрідність географічного розташування, схожість способу життя, тісні економічні, культурні і політичні зв'язки між пів­нічними державами Європи спричинили формування загального правового мислення і правової культури. Усе це сприяло тісній правовій співпраці між ними. Необхідно відзначити, що правова співпраця між цими державами почалася раніше, ніж у конти­нентальній Європі.

На формування скандинавської правової сім'ї римське право вплинуло опосередковано через романо-германське право. Сканди­навське право нагадує конструкції і основні принципи формування і функціонування романо-германського права. Разом із тим, процес кодифікації в цих державах багато в чому своєрідний і полягає в комплексному підході до регулювання галузей права. Це означає, що кодекси скандинавського права регулюють не окремі галузі, а спрямовані на регулювання інститутів, що вхо­дять до різних галузей права. Скандинавське право відрізняється від романо-германського права, перш за все, особливим місцем і роллю, яку відіграє судовий прецедент у системі джерел права. Завдяки цьому дана правова сім'я має спорідненість із сім'єю загального права. Це дає підставу називати дану правову сім'ю змішаною.

39. Религиозные правове семи: характерне черты, основне подтипы.

Сім'я релігійного права формується на основі власного спе­цифічного праворозуміння, заснованого на релігії. Право фор­мується і діє на основі релігійних догм і доктрин. Головним суб'єктом права, згідно з релігійно-правовою доктриною, виступає божественна воля.

Найважливіша особливість релігійного права полягає в тому, що сфера його поширення залежить від належності до релігійної общини (або через дотримання певних принципів, як в індуському праві) незалежно від місця проживання чи знаходження.

Особливістю релігійного права, що відрізняє його від інших правових систем, є поєднання в ньому релігійних і власне юри­дичних засад, що позначились на специфіці його джерел і струк­турі, механізмі дії та праворозумінні. Дана особливість вияв­ляється й у тому, що для реалізації правової норми необхідна її відповідність не тільки основоположним правовим, але і, перш за все, релігійним принципам.

До цієї групи правових систем входять іудейське право, ін­дуське право і ісламське право.

Іудейське право, як різновид релігійного права, є сукупністю релігійних, етичних і правових норм, принципів і правил, що склалися на основі релігії іудаїзму, підтримуваних єврейською державою (хоча тривалий час іудейське право функціонувало за відсутності єврейської держави).

Особливості іудаїзму як релігії взагалі, і іудейського права зокрема, пояснюються складною історичною долею єврейського народу, який ще в стародавні часи втратив не тільки свою державу, але й землю предків, і вимушений був жити на території інших держав. Пристосовуючись до культури інших народів, він зберіг свою самобутність, віру і самосвідомість, а також правову систему.

Основні джерела іудейської релігії виступають і джерелами іудейського права, головними з яких є Божественне откровения — Біблія. Перші п'ять книг Біблії — П'ятикнижжя (Тора) — серед джерел іудейського права мають особливе значення.

Іудейське право виступає як право общини, оскільки поши­рення його норм залежить від належності до єврейської общини, що сформувалася на основі іудаїзму. Воно є важливою складовою правової системи Ізраїлю, що утворилася в 1948 р. як світська правова система.

Індуське право є різновидом права релігійного типу і базується на індуїзмі як сукупності філософських, релігійних і соціальних переконань.

Історія розвитку індуського права пов'язана з історією ви­никнення його джерел. Перш за все, це веди, смріті, а також дхармашастри і нібандхази.

Індуське право, перш за все, регулює приватний статус ін­дусів, зокрема сімейні правові відносини, спадкові правові відно­сини, деякі інститути цивільних правових відносин та ін.

За свою багатовікову історію індуське право зазнало спочатку ісламського впливу (XIV—XVII ст.), потім англійського колоніаль­ного впливу (XVII — перша половина XX ст.). Якщо в першому періоді не відбулося ісламізації індуського права, то в другому періоді можна говорити про формування англо-індуського права. На цьому етапі відбувається формування національної правової системи Індії, з'являються нові галузі права, а також формується її сучасна судова система. І, нарешті, з колоніальним періодом пов'язана поява перших кодексів і основоположних законів, що регулюють різні галузі права.

Важливим етапом на шляху розвитку як індуського права, так і національної правової системи Індії (ці поняття не є синонімами), є проголошення незалежності Індії в 1947 p., а також прийняття Конституції Індії в 1950 р.

До структури сучасної правової системи Індії входить класичне індуське право, ісламське право, а також так зване територіальне право, тобто симбіоз територіального і персонального типів права.

Ісламське право є ще однією релігійною правовою системою. Норми, що містяться в ісламському праві, поширюються на ін­дивідів, які належать до ісламської общини. Ісламське право повністю базується на релігії ісламу, тому розрізняти правові і релігійні норми достатньо складно. Основними джерелами іслам­ського права є Коран і Сунна, які по суті виступають основою всієї ісламської релігії й цивілізації.

Згідно з ісламською релігійною доктриною, правові приписи розглядаються як складова єдиного, божественного порядку і закону, яким управляється весь світ. Суб'єктом права є лише Аллах, а мусульманин уважається носієм установлених Богом обов'язків.

Норми ісламського права регулюють в основному особистий статус мусульманина, тобто сфери приватного права, хоча питання публічного права теж знаходяться у фокусі ісламського права.

У XIX—XX ст. під впливом змін, що відбувалися у світі, відбу­лося реформування ісламського права, унаслідок чого воно адап­тувалося до сучасних умов.

Поняття «ісламське право» і «правова система ісламських де­ржав» у своїй основі не збігаються, оскільки правова система цих держав визнає дуалізм, тобто існування, разом із положеннями класичного ісламського права, запозичених положень з інших пра­вових систем.

40. Традиционные правове семи: характерне черты, основне подтипы.

Сім'я традиційного права включає найдавніші правові системи, пов'язані з поняттям традиційного суспільства з його устроєм життя і своєрідним поглядом на право в системі регуляторів суспільного життя.

Звичаєве право — це правове утворення, яке складається із сукупності соціальних норм, що мають форму звичаїв і діють не тільки в ранньокласових, але й у сучасному суспільстві, де формується спосіб мислення і поведінка населення. Звичаєве право вважається правом общин, а не правом індивідів, оскільки всі права і обов'язки належать соціальним общинам. У цю правову сім'ю входять: південно-східне азіатське звичаєве право, звичаєве племінне право американських індіанців. Проте традиційне право найповніше відобразилося в африканському зви­чаєвому праві.

Сім'я африканського звичаєвого права представляє собою форми регламентації суспільних відносин, що існують у країнах Африки і на Мадагаскарі, які ґрунтуються на державному визнанні соціальних норм, що склалися природним чином, і звичаїв, що перетворилися на звичку населення.

Оскільки протягом тривалого часу норми звичаєвого права мали усний характер у формі приказок, прислів'їв, міфів, то запис цих звичаїв є першим кроком до його уніфікації і систе­матизації. Африканське звичаєве право зазнало сильного впливу в колоніальний період. Вибір африканськими державами тієї чи іншої моделі правового розвитку був продиктований правовими системами колишніх держав метрополії.

Класичне звичаєве право входить у структуру сучасних пра­вових систем африканських держав, які включають також еле­менти, запозичені в різних правових систем.

Правові системи, що входять в дану правову сім'ю, є найдавні­шими правовими системами, пов'язаними з поняттям традиційного суспільства, з його способом життя і своєрідним поглядом на право в системі регуляторів суспільного життя.

Найважливіша особливість традиційного права полягає в тому, що воно є правом общини або групи, а не правом індивідів. Дана специфіка виявляється в переважному відношенні до прав на­роду по відношенню до індивідуальних прав і свобод. Колективні права виступають як гарант у реалізації індивідуальних прав. Община (колективна) форма мислення є визначальною у фор­муванні традиційного праворозуміння. Отже, головним суб'єктом права виступає община або група. Основне призначення права в традиційному суспільстві полягає в забезпеченні гармонії і згурто­ваності всередині общини, а також у суспільстві та природі в цілому.

Сім'я традиційного права об'єднує: південно-східне азіатське звичаєве право, звичаєве племінне право американських індіанців, а також африканське звичаєве право, в якому найповніше відоб­ражено специфіку традиційного права.

Південно-східне азіатське звичаєве право характеризується всіма ознаками, властивими сім'ї звичаєвого права. Важливою складовою структури правової системи ряду держав Південно-Східної Азії, виступає система звичаєвого права, за допомогою якого взаємовідношення між населенням регулюється цими зви­чаями. Так до колонізації Індонезії звичаєве право займало цен­тральне місце в системі регулювання суспільних відносин. Да­ному праву властива загальна ознака, що характеризує звичаєве право взагалі, — це зв'язок із міфологією. Прикладом цього є уявлення індонезійців про те, що душі предків спостерігають за общиною, і порушення правил, що містяться у звичаєвому праві, викликають їх незадоволеність. Крім того, звичаєве право найтіс­нішим чином пов'язане з общиною формою життя більшої частини населення Індонезії. Своєрідними кодексами звичаєвого права Індонезії є кодекс «Шивамана» (X ст.) і кодекс «Кутараманава» (XIV ст.).

З колонізацією Індонезії Голландією на її територію проникло колоніальне європейське право. Проте воно не змогло викоренити звичаєве індонезійське право, яке продовжувало і продовжує ре­гулювати взаємини корінного населення.

Крім того, у деяких державах Південно-Східної Азії прояв зви­чаєвого права, як і раніше, знаходить відображення в системі від­правлення правосудця. Наприклад, земельний суд маорі в Новій Зеландії розглядає судові справи відносно корінного населення. Це перш за все питання, пов'язані з правом власності на землю, про розділ земельних ділянок, а також деякі питання сімейно-пра­вових і спадково-правових відносин. Крім того, при законотвор­чості враховуються норми звичаєвого права корінного населення, наприклад Закон «Про дітей, молодь і їхні сім'ї» 1989 р.

Племінне право американських індіанців також є різно­видом звичаєвого права, якому властиві його основні ознаки. Зок­рема, право американських індіанців є також общанним правом. Воно як і раніше є правом, що регулює відносини корінного на­селення, особливо у сфері сімейно-правових і спадково-правових відносин, а також при регулюванні суперечок між конфліктую­чими сторонами. Широко поширені так звані «кола правосуддя» — традиційна для жителів Північної Америки програма прими­рення за участі сторін конфлікту, їхніх родичів і общини, коли рішення ухвалюється консенсусом і є формою традиційного пра­восуддя.

41. Дальневосточная правовая сім’я: общая характеристика.

Сім'я традиційно-етичного права. Специфічне праворозуміння є головним критерієм віднесення правових систем до сім'ї традиційно-етичних правових систем, незважаючи на суттєві відмінності між ними. До даної групи правових систем входить далекосхідна правова сім'я. Найважливіша специфіка дале­косхідних правових систем, що дозволяє об'єднати їх в одну правову сім'ю, полягає в особливому підході до права як ре­гулятора суспільних відносин, заснованих на конфуціанських філософських переконаннях і конфуціанській моралі. Право в цих суспільствах не вважається головним засобом забезпе­чення справедливості і порядку та займає підлегле становище щодо ідеального порядку, забезпечуваного вищою силою, неза­лежною від волі людини. Призначення права полягає в тому, щоб відповідати цьому ідеальному порядку і прагнути до його забезпечення.

Згідно з традиційно-етичною доктриною права, у своїй по­ведінці людина повинна керуватися не юридичними мотивами, а прагненням до гармонії, згоди і миру. У випадках, коли вини­кала необхідність вирішення майнового або іншого побутового спору, в дію вступали погоджувальні процедури. Саме вони виступали для конфліктуючих сторін набагато справедливішими й ефективнішими засобами у вирішенні конфліктних ситуацій, ніж юридичні процедури.

Далекосхідна правова сім'я має багатовікову історію. Навіть «вестернізація» (тобто «європеїзація» і «американізація») пра­вових систем далекосхідних країн не змогла корінним чином змі­нити її природу. До далекосхідної правової сім'ї належать правові системи Китаю, Японії, Кореї, Монголії, Малайзії, М'янми (до 1989 р. — Бірми) і ін. Найбільш характерні риси, властиві даними правовим системам, відбиваються в китайському і японському праві.

Китайське право відрізняється своїм світоглядним підходом до права, заснованим на філософських концепціях даосизму, кон­фуціанства і легізму. Для китайців право — це, перш за все, засіб або інструмент юридично узгоджених правил соціального облаштування суспільства. Згідно з конфуціанським вченням, суспільні відносини є частиною суспільної думки. Тим самим підкреслюється другорядність регулювання суспільних відносин перед вічними природними законами, внаслідок чого можна гово­рити про домінування норм моралі над правовими нормами.

Сучасна правова система КНР за своїми зовнішніми ознаками, тобто по своїй структурі і системі джерел, нагадує романо-германське право. Деякі галузі сучасної правової системи КНР як і раніше відчувають на собі вплив соціалістичного права. Разом із тим, тра­диційно-етичні концепції китайського праворозуміння, що сформу­валося на ідеях конфуціанства (яке до 1911 р. було офіційною ідеологією китайських імператорів), як і раніше визначають пра­вовий менталітет, правову культуру і правову поведінку насе­лення Китаю.

Японське право сформувалося під впливом концепції китай­ського праворозуміння. З другої половини XIX ст. настав період «вестернізації» японського права. Під впливом романо-германського права було прийнято конституцію, цивільний кодекс, кримі­нальний кодекс, торговий кодекс, а також ряд інших важливих нормативно-правових актів. Після Другої світової війни японське право відчуває на собі значних вплив американського права, унаслідок чого воно починає перебудовуватися, багато в чому за його зразком. Разом із тим, незважаючи на запозичення правових положень із романо-германського і американського права, сфера правового регулювання залишається не такою широкою, оскільки японці як і раніше додержуються традицій, норм, історично вста­новлених для різних верств населення. Часто віддають перевагу мировим угодам у вирішенні спорів, а не судовим процедурам. Завдання японських судів полягає, перш за все, у примиренні сторін.

42. Феномен євразійської правової сім'ї.

Евразийское объединение правовых систем ориентирующиеся на романо-германское право — яркой исторической основой са­мостоятельного формирования которого является "Русская прав­да", судебник 1497 и 1550 г., Свод, "Права, за яким судиться малоросшський народ" и др., которые характеризуют тяготение пра­ва в сторону нормативного закрепления в законе, что объединяет правовые системы России, Украины, Молдовы, Беларуси и др.

Данное объединение правовых систем формируется на основе общности правопонимания, господствующей правовой идеологии, структуры права, так же системы его источников.

Несмотря на доминирующую роль Российского права данное объединение правовых систем предполагает с одной стороны при­знание, равного статуса его членов, с другой стороны отказ от ис­ключительности национальных традиций и национальных особен­ностей правового развития. Географическое положение стран вхо­дящих в Евразию на стыке двух цивилизаций — восточной и западной в контексте современных тенденций развития общества обуславливает взаимодействие и взаимопроникновение цивилизационных элементов в том числе в правовой сфере как результат диалога правовых культур.

Данное объединение правовых систем обладая общими и спе­цифическими особенностями правового развития активно заим­ствуют достижения основных правовых семей, в частности рома-но-германского и общего права.

43. Правові системи на пострадянському просторі: тенденції розвитку.

В результате трансформации, представляется возможным про­ведение классификации правовых систем государств образовав­шихся на постсоветском пространстве на группы и объединения на основе определенных критериев отражающих как логику их развития, так и реалии окружающие их в современных условиях.

На этой основе теоретически целесообразно отнесение нацио­нальных правовых систем постсоветских государств к нескольким обособленным группировкам.

— Евразийское объединение правовых систем ориентирующиеся на романо-германское право — яркой исторической основой са­мостоятельного формирования которого является "Русская прав­да", судебник 1497 и 1550 г., Свод, "Права, за яким судиться ма-лоросшський народ" и др., которые характеризуют тяготение пра­ва в сторону нормативного закрепления в законе, что объединяет правовые системы России, Украины, Молдовы, Беларуси и др.

Данное объединение правовых систем формируется на основе общности правопонимания, господствующей правовой идеологии, структуры права, так же системы его источников.

Несмотря на доминирующую роль Российского права данное объединение правовых систем предполагает с одной стороны при­знание, равного статуса его членов, с другой стороны отказ от ис­ключительности национальных традиций и национальных особен­ностей правового развития. Географическое положение стран вхо­дящих в Евразию на стыке двух цивилизаций — восточной и западной в контексте современных тенденций развития общества обуславливает взаимодействие и взаимопроникновение цивилизационных элементов в том числе в правовой сфере как результат диалога правовых культур.

Данное объединение правовых систем обладая общими и спе­цифическими особенностями правового развития активно заим­ствуют достижения основных правовых семей, в частности рома-но-германского и общего права.

— Объединение правовых систем постсоветских государств с преобладающим мусульманским населением ориентирующееся к евразийскому объединению правовых систем, при внешнем заим­ствовании некоторых положений у романо-германского права.

Например, на сегодняшний день Узбекистан имеет переходную правовую систему, трансформирующуюся от социалистического к романо-германскому типу. В то же время ей присущи отдельные черты, отражающие национальные узбекские и общеисламские правовые традиции. Правосознание граждан этой страны наполне­но традициями, обычаями и моральными нормами, унаследованны­ми из прошлого, включая влияние шариата. Для узбекского образа жизни характерны общинность и патернализм государства. Коллек­тивистские начала, коллективные интересы здесь всегда превалиро­вали над интересами частными, индивидуальными. Поэтому рецеп­ция Узбекистаном в 1990-е гг. романо-германского права, основан­ного на индивидуализме и частной инициативе, нередко носит формальный, поверхностный характер. Многие декларированные принципы не имеют никакой связи с действительностью¹.

"Светский исламизм", выбранный в качестве осповополлагаю-щего принципа формирования всей политической системы госу­дарствами, образовавшиеся на постсоветском пространстве с пре­обладающим мусульманским населением предполагает разделение религиозной идеологии, политики и экономики, а также означает приоритет национального государственного элемента в соотноше­нии коренного и заимствованного.

Законодательство этих государств гарантирует право граждан на определение и выражение своего отношения к религии на бес­препятственное исповедование религии и выполнение религиоз­ных обрядов. Приоритет ислама в религиозной жизни не является фактом государственного права. Это — культурологический факт, вызванный ориентациями абсолютного большинства населения — узбеков, каракалпаков, казахов, таджиков, туркмен, татар².

Принципы и нормы мусульманского права скорее всего явля­ются своеобразными критериями духовно-нравственного состоя­ния общества в силу определенных геокультурных и исторических факторов, однако они не являются определяющими для формиро­вания структуры источников правовой системы.

К моменту вхождения в состав Российской империи в Азербай­джане, как и во всех мусульманских государствах, действовали традиционные источники шариата. Кроме того, местные правите­ли издавали свои законы — фирманы. Сохранялось и обычное право. Судебные функции, в основном, осуществляли духовные лица — кадии. В дореволюционный период изменениям подверг­лись, главным образом, отрасли публичного права; в сфере част­ного, особенно семейно-брачного права, продолжали действовать традиционные мусульманские и обычно-правовые нормы.

— Объединение правовых систем стран Балтии с тяготением к северной, скандинавской правовой семье. Например, правовая си­стема Латвии, как и другие страны Балтии, двигается в направле­нии присоединения к скандинавской правовой семьи, занимая в ней своеобразное место. Современная правовая система Латвии сформировалась на протяжении последних 150 лет под влиянием самых различных правовых культур: главным образом немецкой, дореволюционной русской, а также советской. Средневековое пра­во местного населения Прибалтики не ушло дальше обычного. Немцы принесли с собой развитое право, создали законодатель­ство, опиравшееся на принципы старо-германского права, являю­щиеся исторической основой скандинавского права. Эти законы действовали в той или иной мере вплоть до XIX в. Немцы также кодифицировали местное обычное право, приспособив его в каче­стве крестьянского.

Проведенная классификация может быть использована для рас­смотрения специфической характеристики правовых систем на по­стсоветском пространстве.

Дата добавления: 2015-05-26