Екологічний стан на Україні

Питання та завдання для самоперевірки, повторення

Резюме

v Методологічною засадою сучасної екології є комплексне використання натурних спостережень, вимірювань, експериментальних лабораторних досліджень, екологічного картування і моделювання.

v Перші глобальні моделі світу містили 5 рівнів і зв'язки між ними: народонаселення, промисловість, сільське господарство, природні ресурси, стан довкілля.

v Біоіндикатори – організми або їх угруповання, життєві функції яких тісно корелюють з певними чинниками середовища і можуть використовуватися для їх оцінки.

v За видом рослин та їх зовнішнім виглядом люди навчилися визначати родючість ґрунтів, відшукувати воду, руди, діставати інформацію про клімат минулих часів.

v Біоіндикацію використовують для вивчення стану повітря, вод, ґрунтів, складання карт забруднення території, ведення дистанційного моніторингу.

1. Які методи використовують при екологічних дослідженнях?

2. Які ви знаєте методи екологічного контролю?

3. Що таке біоіндикація?

4. Що таке активний моніторинг?

5. За даними табл. 4 дайте характеристику ґрунтів місцевості, де ви живете.

6. Що є індикатором родовищ нафти?

7. Дерева яких порід треба висаджувати у районах з підвищеною радіоактивністю?

8. Яким чином оцінюють санітарний стан пітної води?

Як уже зазначалося, 1991 р. всю територію України було оголошено зоною екологічного лиха. За два роки до цього спеціалісти-географи Академії наук України вперше розробили й склали карту стану довкілля за окремими компонентами природи. Ця карта підтверджує той факт, що вся територія нашої країни, за винятком невеликих окремих районів Карпат, Центрального Полісся, Полтавщини та східної Вінниччини, характеризується як забруднена й дуже забруднена, а 15 % території належить до категорії «надзвичайно забруднені регіони з підвищеним ризиком для здоров'я людей і райони екологічної катастрофи». В ці 15 % входить 30-кілометрова зона навколо Чорнобильської АЕС, південь Херсонської області, зона, окреслена лінією Дніпропетровськ – Кіровоград – Кривий Ріг – Нікополь – Запоріжжя, а також район Донбасу.

У 1995–2002 рр. фахівцями було підготовлено комплекс екологічних карт України, на яких представлено інформацію про сучасний стан забруднення атмосфери, гідросфери й літосфери, а також показано демографічну ситуацію, пов'язану зі станом довкілля. Здійснено еколого-економічне зонування території з урахуванням техногенного навантаження на довкілля (рис. 1), стійкості природного середовища і його екологічного потенціалу за регіонами України (рис. 2).

Рис. 1.Техногенне навантаження на природне середовище
(за В. А. Барановським, 2002)

Рис. 2. Стійкість природного середовища до техногенного навантаження
(за В. А. Барановським, 2002)

Як випливає з цих карт, до показника техногенного навантаження на природне середовище Т входять: соціально-економічна освоєність територій (показники, що характеризують промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт і рекреаційне навантаження); забрудненість довкілля (радіаційне й хімічне забруднення атмосферного повітря, природних вод і ґрунтів).

До потенціалу стійкості природного середовища С належать метеорологічний потенціал атмосфери, потенціали стійкості природних вод, ґрунтів і біотичний потенціал.

Екологічний потенціал територій Е обчислено за формулою

E = T/C + H

де Т – техногенне навантаження на природне середовище; С – потенціал стійкості природного середовища до техногенного навантаження; Н – ступінь ураженості територій несприятливими природно-антропогенними процесами (зсуви, ерозія, заболочення, суфозія лесових порід, дефляція, карст, селі, засолення, підтоплення тощо).

Еколого-економічний потенціал територій К характеризує ступінь екологічної рівноваги в інтегрованій геосистемі «суспільство–природа» та її здатність виконувати антропоекологічну й виробничу функції. Його обчислюють за формулою

К=Е+П,

де П – природно-ресурсний потенціал (мінеральні, водні, земельні, лісові, фауністичні, природно-рекреаційні ресурси).

Вирішення проблеми поліпшення екологічного стану території України слід розпочинати насамперед із тих регіонів, у яких ситуація напруженіша й які мають найбільше соціально-екологічне значення для нашої країни. Такими регіонами визнано Донецько-Придніпровський, Поліський, Карпатський та Азово-Чорноморський із річкою Дніпро. В усіх цих регіонах наявний цілий комплекс екологічних проблем,проте кожний із них має ще й свою власну головну проблему. В Азово-Чорноморському регіоні – це забруднення вод, у Донецько-Придніпровському – техногенне забруднення атмосфери та ґрунту, на Поліссі – наслідки меліорації й осушування боліт, а також чорнобильської катастрофи, в Українських Карпатах – винищення й деградація лісів і полонин.

Особливу проблему для України становлять тверді побутові відходи їх кількість зростає з кожним роком, а застосовувані методи знезараження й утилізації недосконалі порівняно з тими, що використовуються в інших розвинених країнах.

Відомо, що екологічний стан території України формується під впливом природних і антропогенних факторів. Як і в інших країнах, основними забруднювачами території України є підприємства чорної і кольорової металургії, паливно-енергетичного комплексу, машинобудування і транспорту, сільськогосподарське виробництво. До цього варто додати житлово-комунальне господарство, що здійснює істотний внесок у забруднення навколишнього природного середовища та діяльність різних частин і підрозділів Збройних Сил та органів ДПСУ.

Підприємства металургії й енергетики викидають в атмосферу 70 % загального обсягу забруднюючих речовин – феноли, нафтопродукти, сульфати, сірчистий ангідрид, оксиди вуглеводню.

Сільськогосподарське виробництво обумовлює забруднення НПС уже названими вище полютантами, плюс добрива, отрутохімікати тощо. Побутові відходи й автомобільний транспорт населених пунктів і військових частин підсилюють загальну несприятливу ситуацію. Сьогодні в Україні тільки твердих відходів за різними оцінками накопичено близько 25 млрд. т і вони займають площу 160 тис. га. Середня їхня щільність майже в десять разів вища, ніж у Росії. 39 % від загальної кількості викидів оксидів вуглецю, діоксидів азоту, сірки, важких металів й інших припадає на автотранспорт. Серед цих «досягнень» щодо вкладу в забруднення не можна не врахувати й об’єкти військово-промислового комплексу.

У новевидання Червоної книги України включено 145 видів хребетних тварин і 430 видів судинних рослин (10 % аборигенної флори), над якими нависла загроза зникнення. Україна, на території якої ліси займають лише
14,2 % площі, відноситься до найменш залісених країн Європи. Лісистість Карпат скоротилася протягом останнього тисячоріччя більше ніж наполовину і зараз складає в гірських районах 53,5 %, а на рівнинних – 20,2 %. Разом з тим площа лісосмуг в Україні в даний час складає близько 40 тис. га. Протягом останніх сторіч в Україну інтродуковано з різних природно-географічних зон близько 1687 видів і різновидів декоративних, лікарських, ефіромаслянистих і технічних рослин. Це складає третину генофонду аборигенної флори, що нараховує майже 4,5 тис. таксонів.

Серед найбільш важливих проблем зупинимося на таких: забруднення повітряного басейну України, водних ресурсів, земельних ресурсів; природно-заповідного фонду, рекреаційних ресурсів і курортних зон, мінерально-сировинних ресурсів, виробництва і споживання, екологічної освіти та виховання.

Однією з головних проблем є забруднення повітряного басейну канцерогенами чи токсикантами. Особливу увагу варто звернути на хімічні утворення, що володіють стійкістю і високою токсичністю.

Під токсичністю у даному випадку розуміється сукупний термін. Відомо, що ті самі хімічні утворення при різних умовах мають різну канцерогенну активність – викликають пухлинні зміни в організмі (онкогенез), каліцтва (тератогенез), отруєння (токсигенез), мутації (мутагенез), понижують функції імунної системи. Такі сполуки запропоновано вважати трансформерами біосфери. Важливо зрозуміти, що одні властивості таких речовин відіб’ються на долі людей, які живуть, та інших організмів, інші – на долі майбутніх поколінь.

Канцерогенними властивостями можуть володіти представники різних груп хімічних сполук. Серед неорганічних – азбести, метали; серед органічних – поліциклічні ароматичні вуглеводні (ПАВ), нітросполуки, циклічні (ароматичні) аміни, мітоксини і т. д. До числа канцерогенів відноситься значна група хімічних сполук, у тому числі окремі складові ПАВ. Це досить велика група, куди відносяться галоген-, аміно-, сульфо-, нітропохідні, а також спирти, альдегіди, ефіри, кетони, кислоти, хінони й інші сполуки ароматичного ряду. Але не всі вони є канцерогенами. Наприклад, широко розповсюджений вуглеводень 3,4-бензапирен (БП) є канцерогенним, а супутній йому і більш стабільний 1,2-бензапирен – не канцерогенним.

Варто пам’ятати, що органічні й неорганічні мутагени завжди були присутні в атмосфері, але тепер концентрація цих речовин навіть у відносно незабрудненому природному середовищі вдвічі, а в містах – у 15-20 разів вища природного вмісту таких сполук. Безупинний вплив цих забруднюючих речовин навіть у низьких концентраціях може знизити біологічний поріг людського організму і збільшити кількість випадків виникнення злоякісних новоутворювань.

Результати аналізу даних Держкомітету України з гідрометеорології показують, що середньорічні концентрації шкідливих речовин у повітрі перевищують санітарні норми. Так, у 1993 р. спостерігалося перевищення бензапиренів у п’ять разів, формальдегіду – у чотири рази, фенолу й аміаку – у два рази, діоксиду азоту – у півтора рази.

Надзвичайно актуальною є проблема впливу забруднень на температурний режим. Існує тенденція росту середньої температури повітря на поверхні Землі, і, якщо викиди основних парникових газів залишаться на теперішньому рівні, то протягом найближчих десятиліть температура повітря може піднятися на
1 °С, а при збільшенні їхнього викиду – на 3 °С. Разом з тим за останні роки викид зі стаціонарних джерел на Україні зменшився, чого не можна сказати про пересувні. Кількість автомобілів (особливо старих іномарок) у країні збільшилася, а вони дають більше 40 % окису вуглецю і більше 30 % окису азоту від загальної кількості цих речовин. У містах України встановлена наявність у повітрі 39 забруднюючих речовин, у тому числі важких металів. Основна причина забруднення повітря – відсутність ефективних технічних засобів для уловлювання газоподібних речовин, недостатній рівень експлуатації існуючих очисних установок тощо.

Для вод України характерне збільшення мінералізації, кількості нітратів і нітритів, окислення, зменшення кількості заліза. У цілому ці закономірності підкоряються гідрохімічній зональності України. Спостерігається і прогресуючий характер забруднення підземних вод, але на відміну від забруднення поверхневих воно носить переважно регіональний характер. У числі основних проблем водопостачання є проблема переходу населення на водопостачання за рахунок підземних вод. Окремою стала проблема забруднення підземних вод у зоні впливу Чорнобильської аварії.

Інтенсивна господарська діяльність позначається і на підземних водах – збільшується їхня мінералізація, концентрація шкідливих компонентів.

Що стосується морських вод, то найбільш забруднене узбережжя Азовського моря. У районі Одеси і Маріуполя зафіксоване істотне бактеріальне забруднення. У районі Одеси вміст нафтопродуктів перевищує ГДК у 50 разів, фенолів – у 10.

Основні забруднювачі розподіляються таким чином: промисловість скидає 63,4 % стічних вод, сільське господарство – 16,6 %, комунальне господарство – 19,5 %, інші водоспоживачі – 0,5 %. Серед промислових забруднювачів на першому місці стоїть електроенергетика – 42 %.

Скидання стічних вод із сільськогосподарських угідь, необоротні витрати, витрати на додаткові випари зі штучних водойм і так далі дорівнюють загальним ресурсам річкового стоку в маловодний рік.

Серед способів, що попереджають забруднення, необхідно відзначити вдосконалення водозберігаючих технологічних процесів, замкнутих систем водоспоживання, скорочення скидань стічних вод, дієвість економічних методів регулювання водоспоживання.

Гостро стоїть в Україні проблема збереження земельних ресурсів. Загальний земельний фонд України складає більше 60 млн. га, причому 68 % орних земель представлені чорноземами. Це національне багатство. Але, на жаль, Україна посідає перше місце у світі щодо розораності земель, що викликало диспропорцію у співвідношенні орна земля – сільськогосподарські угіддя. Для збереження екологічної рівноваги необхідно, щоб на 1 га оранки приходилося мінімум 1,5–2 га сільгоспугідь. Висока розораність земель, невелика площа лісів і кормових угідь, інтенсифікація землеробства істотно підсилили ерозійні процеси.

Однією з важливих проблем земельних ресурсів є рекультивація. Площа порушених земель, починаючи з 1985 р., знижується. Так, якщо в 1985 р. їх було 225,7 тис. га, то в 1992 р. – 189,7 тис. га; і цей процес продовжується.

Величезна проблема – внесення пестицидів. Екологічні наслідки широкого використання мінеральних добрив – порушення балансу хімічних речовин. Найбільше впливає внесення азотних добрив,щоскладають 42 % від загальної кількості.

Серед інших першорядних проблем – зрошення земель, з одного боку, і осушення, з іншого. Відомо, що тільки 7 % орних земель України мають досить вологи. Загальна площа зрошуваних земель в Україні складає усього близько
8 %, тоді як, наприклад, у Болгарії – 31 %, в Італії – 34 %. Більше всього зрошуваних земель у Криму, Херсонській, Дніпропетровській і Запорізькій областях. Екологічні аспекти зрошення досить великі: збільшення площі засолених ґрунтів, підтоплення, повторне засолення, забруднення ґрунтових вод тощо.

Не менш актуальні екологічні аспекти осушувальної меліорації. Осушені землі мають дуже низьку ерозійну стійкість, швидко спрацьовуються. Кожен шостий гектар осушених земель знаходиться в несприятливих меліоративних умовах.

Проблема збереження біологічних ресурсів на Україні не менш важлива. Серед біологічних ресурсів найбільша питома вага належить лісам. Лісистість України складає 14,3 %, а 50 років тому вона була не набагато більша 10 %. Ліс виконує водозберігаючі, а також захисні, санітарно-гігієнічні й оздоровчі функції. Експлуатаційне значення лісу обмежене. Зберегти ліс у всьому його різноманітті можна, збільшуючи кількість заповідних територій. Зараз існує більше 2 тис. об’єктів заповідного фонду держави.

Антропогенне забруднення – основний домінуючий фактор, що робить вплив на стан і продуктивність лісонасаджень. Збільшується гідролітична кислотність, зменшується кількість гумусу й обмінних катіонів, що і визначає незадовільний стан лісів.

Важливою є проблема лісових пожеж, що виникають через нерозумне поводження людей.

Інша складова екологічних проблем – це природно-техногенна безпека. Екологічна безпека – це невід’ємна складова національної безпеки. Швидкість деградації навколишнього природного середовища перевищила швидкість процесів пристосування живих організмів до середовища існування.

В Україні знаходиться близько 2,5 тис. об’єктів, що виробляють чи використовують сильнодіючі отруйні речовини. На аварії, які відбуваються на цих об’єктах, накладається ріст контрастності гідрометеоумов у порівнянні з роками останнього десятиліття.

Але існує й інша проблема – це проблема трансграничного переносу забруднюючих речовин. Трансграничний перенос – істотна причина погіршення екологічної обстановки. Відомо, що в Україні панує західний перенос повітряних мас. Це значить, що шкідливі викиди в атмосферу з країн Західної і Центральної Європи попадають до нас, а забруднене повітря з України – у Росію. Більше всього NО₂ в Україну експортує Польща – 450, Німеччина – 305, Росія – 254, Словенія – 196 т. Відповідно експортуються сполуки сірки й т. ін. Румунія є найбільшим експортером наднормативних забруднюючих з’єднань – фосфатів, марганцю, нафтопродуктів, цинку, фенолів.

Склад шкідливих речовин, які переносяться через державні кордони водяним і повітряним середовищами, залежить від особливостей джерел забруднень, загальна кількість мігруючих забруднюючих сполук обумовлена напрямком пануючого повітряного переносу, а також обсягом і напрямком водяного стоку. Трансграничний перенос – надзвичайно важлива проблема, вона повинна регулюватися міждержавними угодами.

Надзвичайно важлива і не вирішена до сьогодні проблема радіаційної безпеки навколишнього природного середовища. До 1999 р. в Україні функціонувало 14 енергоблоків на п’ятьох АЕС (Запорізька АЕС – 5 блоків, Південноукраїнська – 3 блоки; Хмельницька – 1 блок; Рівненська – 3 блоки і Чорнобильська АЕС – 2 блоки). 30 листопада 1996 р. виведений з експлуатації 1-й блок ЧАЕС. Зараз ЧАЕС закрита цілком.

Радіаційне забруднення не перевищує допустимих норм. Перевищення контрольного рівня викидів радіоактивного йоду спостерігалося тричі на Рівненській АЕС під час ремонтних робіт – у 4,8 рази.

З цим питанням дуже пов’язана проблема екологічної безпеки продуктів харчування. Оскільки продукти харчування відносяться до товарів народного споживання, то це питання потрібно розглядати в обсязі «Проблеми екологічної безпеки товарів народного споживання». Продукти харчування – товари, що найчастіше купуються. Вони прямо та опосередковано впливають на організм людини, тому їх доцільно виділити в самостійну проблему, щоб акцентувати увагу на її пріоритетності.

Небезпечні зміни в продуктах харчування можуть відбутися як під дією лише екологічних факторів (вологості повітря, температури, світла, мікроорганізмів, доступу кисню), так і, здавалося б, не екологічних, – таких як тара, умови транспортування, гризуни і комахи. Особливий вплив на якість харчового продукту, як показало узагальнення матеріалів, виконане
А. Леоновим (1999), можуть чинити «харчові добавки».

Харчові добавки – природні чи синтетичні речовини. Вони вводяться навмисне для додання продуктам необхідних властивостей (наприклад, органолептичних, технологічних) і не вживаються самостійно у вигляді продуктів харчування чи звичайних компонентів їжі.

Дія харчових добавок на організм людини неоднозначна. Є харчові добавки, небезпечна дія яких доведена. Це тартразин, хризондин, амарант, родамин та інші, які мають канцерогенний вплив, проте рівень концентрації, з якого виникає ризик для здоров’я людини, ще не встановлений. Також є велика кількість харчових добавок, які однозначно можна рекомендувати для вживання з метою покращення стану здоров’я людей.

Екологічна безпека продуктів харчування значною мірою визначається відсутністю контамінантів.

Контамінанти – речовини, надходження яких у продукт харчування не передбачено технологічними і природними біологічними процесами, і може викликати наслідки, які тяжко передбачити при вживанні даного продукту. До найнебезпечніших контамінантів продуктів харчування варто віднести радіонукліди, важкі метали, нітрати, залишкову кількість пестицидів і антибіотиків.

Результатом використання недоброякісного харчового продукту є харчові захворювання.

Харчові захворювання – хвороби, що виникають при вживанні недоброякісної їжі. Існують харчові отруєння і харчові інфекції.

Харчові отруєння, викликані мікробами, поділяються на харчові інтоксикації (викликаються бактеріями і грибами) і харчові токсикоінфекції (гострі шлунково-кишкові захворювання, що виникають при вживанні з їжею продуктів, які містять велику кількість живих мікробів, що розмножилися в них, – збудників отруєнь). При харчових інфекціях їжа є таким же передавачем хвороботворних (патогенних) мікробів, як і вода, повітря і при контакті здорової людини з хворим. Через їжу, крім кишкових захворювань, можуть передаватися й інші інфекційні хвороби людини і тварин (бруцельоз, туберкульоз, сибірська виразка тощо).

Здоров’я народу України – кінцевий підсумок, результат екологічного стану території. Значною мірою воно визначається скиданнями і викидами забруднюючих речовин техногенного походження. Медична статистика свідчить, що більше всього приходилося на захворювання верхніх дихальних шляхів – 25,02 %, хвороби систем кровообігу – 21,6 %, хвороби нервової системи й органів слуху – 7,5 %. Рівень поширення новоутворень неухильно збільшується на 1–1,5 % у рік.

До числа найбільш екологозалежних видів патологій належать захворювання алергійного характеру. Установлено, що особливо сильно впливають атмосферні полютанти з вираженою алергійною дією – альдегіди, біопрепарати, формальдегід й інші.

Рівень інфекційних і паразитичних захворювань у цілому зменшився на 2 %, у той час як захворювання туберкульозом збільшилися. Найпоширеніші хвороби в центральному і північно-східному регіонах, де їхній рівень перевищує середній по Україні відповідне на 8,2 і 3,5 %.

Незважаючи на певне зниження вмісту антропогенних забруднювачів у цілому в навколишньому природному середовищі, рівні забруднення, особливо атмосферного повітря, населених пункти залишається досить високим, що позначається на здоров’ї населення, перш за все дітей. Ризик погіршення здоров’я дітей, що проживають на територіях з високим рівнем забруднення навколишнього природного середовища, у 1,7 рази вище, ніж у відносно чистих районах. Дослідження показали, що в містах Дніпропетровської області з високим антропогенним навантаженням залежність виникнення патологій органів дихання в дітей від стану навколишнього природного середовища може досягти 45 %, органів травлення – 15 %, що складає майже 40 % загальної кількості цих захворювань.

Народжуваність продовжує катастрофічно падати. Коефіцієнті народжуваності в 1998 р. склав 8,3 на 1000 чоловік. Це один зі найбільш низьких рівнів у Європі і світі. Смертність у 1996 р. збільшилася на 18 %. Але, починаючи з 1996 р., відбувається повільне зниження коефіцієнта смертності з 15,2 % до 14,3 %. Зниження народжуваності і ріст смертності веде до поглиблення процесів депопуляції – перевищення кількості померлих над числом народжених. І Цей процес продовжує загострюватись.

У західному регіоні зберігається відносно найвищий рівень народжуваності (11,3 %) і найменша смертність (12,1 %), тоді, як у північно-східному спостерігається найвищий рівень смертності (17,1 %) при дуже низькому рівні народжуваності – 7,6 % (2000 р.), тобто природний приріст найнижчий. Такий складний, майже катастрофічний стан у північно-східному регіоні обумовлений значною мірою дією забруднювачів навколишнього природного середовища, насамперед відходів промисловості. Інші райони займають проміжне положення.

Таким чином, в Україні продовжується процес негативних змін стану здоров’я населення, що відображається на підвищенні поширення хвороб, погіршенні медико-демографічної ситуації.

Дата добавления: 2015-05-26