Проблеми роззброєння у зовнішній політиці Франції

54. Процес відновлення державного суверенітету ФРН та інтеграція країни в систему політичних союзів Заходу (кінець 40 - 50-і рр.)

За Конрада Аденауера закладено основи зовнішньої політики Німеччини та відновлено її суверенітет.

Системний підхід у зовнішній політиці Німеччини мав місце у наступних положеннях: 1) економічне зростання Німеччини вирішувало багато завдань для компенсації тактичних втрат. Динамічне зростання економіки спрямоване на відновлення суверенітету Німеччини за відносно короткий час; 2) «холодну війну» Німеччина використовувала для підвищення власної цінності перед США як держави, від якої багато залежить у військовому конфлікті та у політичному протистоянні.

22 листопада 1949 року було підписано Петерсберзька угода про часткове відновлення суверенітету Німеччини. ФРН отримала можливість відкривати свої консульства, брати участь у міжнародних організаціях (з 1951 року ФРН є членом Ради Європи), Німеччині надавалась допомога за планом Маршала.

Інтеграційні тенденції у політиці Німеччини мали місце в її участі у Комісії з Руру, яка забезпечувала союзницьке керівництво важкою промисловістю Німеччини.

Міністерство закордонних справ Німеччини було створено лише у 1951 році. Цікаво, що К. Аденауер до 1955 року був одночасно і Канцлером, і Міністром закордонних справ.

З початком війни у Кореї влітку 1950 року спостерігається зміна ставлення США до Німеччини, що сприяло пришвидшенню суверенізації ФРН. Німеччина в свою чергу хотіла отримати політичний суверенітет в обмін на її участь у колективній безпеці.

В листопаді 1950 року Міністр оборони Німеччини Плевен виступає з ідеєю про включення Збройних сил ФРН до європейської армії. Така думка позитивно сприймається в самій Німеччині

В лютому 1950 року ведуться переговори з союзниками, де німецькі дипломати узгоджують процес інтеграції з отриманням суверенітету. Перемовини в Лондоні узгоджували фінансові зобов’язання Німеччини – боги 18-м державам, що становили близько 13 млрд. марок.

Особливістю політики К. Аденауера була його готовність до компромісу для досягнення суверенітету Німеччини. ФРН іде на компроміс з Францією, прийнявши пропозицію до об’єднання військово-промислового виробництва Франції та Німеччини під міжнародним керівництвом. Це відомий план Маршала, що став основою створення ЄОВС (1951 року).

26 травня 1952 року підписано Загальний (Боннський) договір між представниками США, Франції, Великобританії, СРСР та ФРН. Передбачалось скасування окупаційного статусу та надання суверенітету ФРН. ВБ та Франція залишали за собою особливі права щодо питання можливого об’єднання Німеччини і статусу Берліна. Ці країни мали право розміщувати свої війська на території Західної Німеччини. Однак Боннський договір набирав чинності тільки у випадку ратифікації договору про створення Європейської оборонної спільноти.

Але 20 серпня 1954 року Франція не ратифікувала ці угоди, що призводить до кризової ситуації. Ставиться вимога до продовження інтеграції та пошуку нових можливих шляхів. Виробляється концепція «подвійного членства» Німеччини, за якою ФРН повинна була увійти до НАТО через ЗЄС. Оскільки проект Європейського оборонного співтовариства провалився, правовою базою для контролю військового потенціалу Німеччину виступав Брюссельський пакт НАТО.

5 травня 1955 року після набрання чинності Паризькими угодами від 23 жовтня 1954 року Німеччина приєдналася до ЗЄС і до НАТО. Німеччина фактично відновлює свій суверенітет. Того ж року було утворено Міністерство закордонних справ Німеччини. Але існували певні обмеження на майбутнє. Західні держави залишали за собою право повернути собі владу за умов нестабільності. Тільки у 1968 року Законом Про надзвичайний стан ці обмеження були скасовані.

55. Радянсько-британські відносини в роки "холодної війни".

Після завершення Другої світової війни система міжнародних відносин характеризувалась біполярністю. Лідери двох блоків СРСР і США намагались поширити свій вплив на держави. Ідеологічне та політичне протистояння, що супроводжувалось нарощуванням озброєння характеризувало “холодну війну”. Отож, відносини між СРСР та Великобританією розвивались в умовах біполярного світу та “холодної війни”. Так як суб’єкти міжнародної політики відносились до різних таборів, то й їхні шляхи перетинались не лише на мирних переговорах.

У перші повоєнні роки Великобританія переводить свої дипломатичні стосунки у спектр блокових, що призводить до зближення Англії і США, які згодом стали співзасновниками Північноатлантичного союзу. В таких умовах міжнародні відносини між СРСР і Великобританією переживають, м’яко кажучи, кризовий період кульмінацією якого стала Карибська криза.

Смерть Сталіна, певна лібералізація зовнішньої політики СРСР сприяла поступовій нормалізації відносин між країнами, однак цей процес неодноразово зустрічав певні перешкоди. Після підписання 1954 р. Великобританією разом з іншими країнами Паризьких угод, на основі яких ФРН вступила в НАТО, Радянський союз анулював договір з Великобританією 1942 р., вважаючи, що Англія увійшла до військового союзу з ФРН, спрямованого проти СРСР. Англо-радянськів відносини загострились також у зв’язку з Суецькою війною, що відображала саме блокове протистояння.

Після короткотривалого поліпшення стосунків наприкінці 50-х і в другій половині 60-х, спостерігається їх загострення на початку 70-х рр. Уряд Е. Хіта вислав з Великобританії понад 100 дипломатів і співробітників радянських установ, звинувачених у шпигунській діяльності. Проте в 70-ті роки - в умовах міжнародної розрядки - відносини Англії та СРСР знову нормалізувалися. Гельсінська угода 1975 р. сприяла налагодженню дипломатичних відносин. Активізувався торговельний обмін, науково-технічне і культурне співробітництво.

В кінці 70-х рр., коли до влади у Великобританії приходить М. Тетчер міжнародні відносини знову загострюються. У перші роки перебування при владі уряд Тетчер узяв курс на "жорстке протистояння" із СРСР і країнами Варшавського договору.

Лідер консерваторів М. Тетчер виходила з того, що Велика Британія повинна мати сильну армію і флот та удосконалювати ядерну зброю. Вона була однією з головних захисників доктрини "ядерного стримування". Виступаючи в палаті громад 15 червня 1982 р., Тетчер заявила: "Ядерна зброя запобігла початку нової війни. Тому я вважаю, що ми повинні зберегти й удосконалювати ядерну зброю". В зовнішній політиці вона вважала пріори­тетними союзницькі відносини зі США і дотриман­ня зобов'язань з НАТО. Велика Британія приєдна­лася до програми СОІ.

Англо-радянські відносини до 1985 р. були фактично заморожені. Тетчер не сприймала комунізм у жодній формі й була послідовною його противницею. Вона писала: "Мені завжди здавалося, що соціалісти переконані, ніби інші люди створюють усе в світі тільки для того, щоб вони, соціалісти, могли б усе це перерозподіляти".

Після приходу до влади в СРСР М. С. Горбачова Тетчер установила з ним тривкі контакти, розпо­чався плідний діалог, вона вітала суспільно-полі­тичні зміни в СРСР.

Дата добавления: 2015-05-26