Хвороба Ренуара

Близько 1892 р. Ренуар почав страждати від ревматичного артриту. У 1907 р. він переїхав у тепліший клімат до містечка Кань-сюр-Мер, ближче до середземноморського узбережжя.

Особисте щастя і професійний успіх Ренуара були затьмарені його хворобою. Після нападу паралічу, що стався в 1912 році, Ренуар був прикутий до інвалідного крісла, однак продовжував писати: доглядальниця вкладала пензля йому між пальців.

В останні роки життя Ренуар здобув славу і загальне визнання. В 1917 р., коли його «Парасольки» були виставлені у Лондонській Національній галереї, сотні британських художників і просто прихильників живопису надіслали йому вітання, в якому йшлося: «З того моменту, як ваша картина була вивішена в одному ряду з роботами старих майстрів, ми відчули радість від того, що наш сучасник посів належне йому місце в європейському живопису». Картина Ренуара виставлялася також у Луврі, і в серпні 1919 року художник в останній раз відвідав Париж, щоб поглянути на неї.

Третього грудня 1919 року П'єр Огюст Ренуар помер в містечку Кань-сюр-Мер від запалення легенів у віці 78 років. Похований у Ессуа.

На честь Ренуара названий кратер на Меркурії.

Перелік деяких портретів пензля Ренуара

Портрет мадам Шарпантьє, 1877, Музей д'Орсе, Париж

• Портрет Фредеріка Базіля, 1867, Алжир
• Ліза Трео́ з парасолькою, 1867, (Дама з парасолькою)
• Пані Моне з книжкою, 1872, Вільямстоун
• Шарль Ле Клер, 1874,Музей д'Орсе
• Портрет мадам Шарпантьє, 1877, Музей д'Орсе, Париж
• Портрет мадам Шарпантьє з дітьми, 1878, Метрополітен-музей.
• Портрет актриси Жанни Самарі, 1878,(на повний зріст) Ермітаж
• Дівчина з віялом, 1881, Ермітаж
• Шарль і Жорж Дюран-Рюелі,1882, Париж, приватна збірка.
• Родина художника, 1896, Фонд Барнса, США

Вибрані твори

«Натюрморт з букетом і книгами», (1871). Хьюстон

«Мадам Жорж Гартман», (1874), Музей д'Орсе

• «Сіслей з дружиною», 1867, Музей Вальраф-Ріхартс, Кельн
• «Жаб'ятник», 1869, Національний музей Швеції, Стокгольм
• «Жаб'ятник», 1869, Музей образотворчих мистецтв імені Пушкіна, Москва
• «Пон-Неф», 1872, Національна галерея мистецтв, Вашингтон
• «Клод Моне малює сад», 1873, Ведсворт Атенеум
• «Стежка в високій траві», 1873, Музей д'Орсе, Париж
• «В театральній ложі», 1874, Інститут Курто, Лондон
• «Оголена в сонячному освітленні», 1875, Музей д'Орсе, Париж
• «В садку під деревами», 1875, Музей образотворчих мистецтв імені Пушкіна, Москва
• «Малюк з батогом», 1875, Ермітаж, Санкт-Петербург
• «Оголена», 1876, Музей образотворчих мистецтв імені Пушкіна, Москва
• «Гойдалка», 1876, Музей д'Орсе, Париж
• «Бал в Мулен де ла Галетт», 1876, Музей д'Орсе, Париж
• «Пані в чорній сукні», 1876, Ермітаж, Санкт-Петербург
• «Жіноча голівка», 1876, Ермітаж, Санкт-Петербург
• «Мадам Шарпантьє», 1877, ескіз до великого портрета з дітьми, Музей д'Орсе, Париж
• «Актриса Жана Самарі» (на повний зріст), 1878, Ермітаж, Санкт-Петербург
• «Цирк Фернандо» (дві малі акробатки), 1879, Художній інститут Чікаго, США
• «Біля озера», 1880, Художній інститут Чикаго, США
• «Дівчата в чорному», 1881, Музей образотворчих мистецтв імені Пушкіна, Москва
• «Парасольки», 1881, Національна галерея (Лондон)
• «Танок у селі», 1883, Музей д'Орсе, Париж
• «Танок у Буживалі», (182 × 98 см), 1883, Бостонський музей образотворчих мистецтв, США,
• «Танок у Буживалі», (88 × 47,4 см), 1883, приватн. збірка, США
• «Танок у місті», 1883, Музей д'Орсе, Париж
• «Узбережжя», 1883, Ермітаж, Санкт-Петербург
• «В саду» (зізнання в коханні), 1885, Ермітаж, Санкт-Петербург
• «Купання жінок», 1887, Музей мистецтв, Філадельфія, США
• «Дві дівчини за піаніно», 1891, Музей мистецтв, Джослін, Омаха, США
• «Дівчата за піаніно», 1892, Музей д'Орсе, Париж
• «Габріель Ренар із сином-немовлям Жаном», 1895, Музей Оранжері, Париж
• «Портрет родини художника», 1896, Фонд Барнса, Меріон, США
• «Пейзаж», 1902, Ермітаж, Санкт-Петербург
• «Син П'єр Ренуар в костюмі блазня», 1909, Музей Оранжері, Париж
• «Читачка»
• «Автопортрет» (на червоному тлі), 1910,
• «Автопортрет» (профіль на зеленуватому тлі), Філадельфія
• «Габріель» (в розстебнутій блузі), 1911, Музей д'Орсе, Париж
• «Гондола»
• «Пан с цигаркою на східцях», Ермітаж, Санкт-Петербург
• «Пані з віялом на східцях», Ермітаж, Санкт-Петербург
• «Троянди в керамічній вазі», Ермітаж, Санкт-Петербург
• «Дівчинка в капелюшку», Ермітаж, Санкт-Петербург
• «Пані в капелюшку з квітами», Ермітаж, Санкт-Петербург
• «Натюрморт з яблуками і квітами», Ермітаж, Санкт-Петербург
• «Дві оголені», 1919, Музей д'Орсе, Париж

2) Жорж Бізе́ (фр. Alexandre-César-Léopold Bizet, при хрещені дано ім'я Жорж, 25 жовтня, 1838 — 3 червня, 1875) — французький композитор, диригент, піаніст епохи романтизму.

Біографія. Ранні роки

Народився в Парижі 25 жовтня 1838. Батько був перукарем і сам виготовляв перуки, що не заважало йому займатися також співом. Мати походила зі збіднілої буржуазної родини, добре грала на фортепіано, мріяла повернутися до забезпеченого і привілейованого стану. Вона зналася на музиці і заохочувала сина до музики. В цьому вбачають і прагнення матері до прищеплення сину шляхетності і до її прагнення через успішну майбутню кар'єру сина повернути собі втрачений соціальний статус. Мати вклала багато зусиль в виховання сина, з яким пов'язувала всі свої надії. Малий Жорж охоче опановував музичну грамоту і виділявся здібностями. Він досить легко склав іспити і в 10 років став студентом Паризької консерваторії з правом безкоштовного навчання.

Італійський період композитора

Худ. Каспар ван Віттель. «Вілла Медичі в Римі». Садовий фасад на 1685 рік.

В 1857 закінчив Паризьку консерваторію, де займався в Антуана Мармонтеля (фортепіано), Сезара Франко (орган), П'єра Ціммермана, Шарля Гуно (контрапункт і фуга), Фроманталя Галеві (композиція). Брав участь в конкурсах. Серед ранніх творів — кантата «Кловіс і Клатільда», опера «Диво-лікар». Участь в конкурсі від Французької академії принесла молодому композиторові — Римську премію і право на навчання в Італії.

Жорж із захопленням описав навіть власний шлях до Італії, бо він пролягав через південь Франції з пам'ятками давньоримських споруд. В Римі мешкав у гуртожитку, який розміщувався у приміщенні вілли Медічі, що належить Французькій академії (поряд з церквою Санта Трініта деї Монті і Іспанськими сходами). В листах до матері він, зокрема, писав: "Я непогано використав цей рік. Прочитав більш як п'ятдесят хороших книг як з історії, так і з літератури; мандрував, познайомився з історією мистецтва, почав трохи розумітися в живопису та скульптурі".

У 1858–1860 жив в Італії. Свій час Жорж Бізе розподіляв між Бібліотекою вілли Медичі і коханням. У Венеції його чекала звістка про тяжку хворобу матері. Мати померла 1861 року у віці 45 років, коли Жоржу Бізе було лише 23 роки.

Спілкування з співвітчизниками-художниками зумовило й створення його перших портретів римського періоду. Серед збережених — портрет роботи художника Сильє.

У Парижі

Блискучий піаніст Ж.Бізе відмовився від концертної діяльності, цілковито присвятивши себе композиції. Вже перший великий твір Бізе — симфонія C-dur (1855, опублікована в 1935) свідчить про самобутнє дарування композитора. У ній майстерно поєднуються класичні засади із французькою народною піснею. 1860-і рр. для Бізе — час творчого становлення. Він написав ліричні опери «Шукачі перлів» (1863) і «Пертська красуня» (за романом Вальтера Скотта, 1866). Обидві опери не мали успіху. Спробою відобразити сюжет з російської історії стала опера «Іван Грозний» (1865), поставлена в Парижі у 1951.

У часи Паризької Комуни

Театр Опера Комік в Парижі.

Бізе взяв активну участь у подіях франко-прусської війни (1870-71). Вкінці серпня 1870 року він вступив у національну гвардію. Та коли весною 1871 року в Парижі вибухнуло пролетарське повстання, Паризька Комуна, Бізе його не сприймає.

В період творчої зрілості (70-і роки) Бізе створює одноактну оперу «Джаміле» (за поемою «Намуна» Альфреда Мюссе, 1871) та музику до драми Альфонса Доде «Арлезіанка» (1872). Опанувавши ритмоінтонаційні особливості народних наспівів, майже не вдаючись до цитат, Бізе відтворив у цьому творі характер народної музики Провансу. Великою популярністю користуються дві оркестрові сюїти з музики до «Арлезіанки» (перша створена автором, виконана 1872 році; друга — композитором Е. Жиро, виконана 1885 р.).

Прагнення композитора до демократизації оперного мистецтва, бажання позбутися театральних штампів та умовностей дістали своє яскраве вираження в опері «Кармен» (за новелою Проспера Меріме, 1874). Лібрето опери створили Людовік Галеві, двоюрідний брат дружини Жоржа Бізе, з якою він одружився 1869 року, та Анрі Мельяк. Більша частина музики була написана за два місяці в передмісті Парижа Буживалі, де родина мала дачний будинок.

Головну роль доручили співачці Селестині Галлі-Мар'є. Вона не була задоволена хабанерою і композитор неодноразово переробляв її. Жорж Бізе ніколи не був у Іспанії, тому використав іспанську танцювальну музику, її теми. Тему хабанери він «запозичив» з твору іспанського композитора Себастьяна Іроде, що було тоді розповсюдженою практикою. Але зробив з неї музичний твір, що має самостійну вартість.

Опера написана на замовлення керівництва театру Опера Комік. Невеличкий театр обслуговував тоді театральні потреби добропорядних і обмежених буржуа. До того ж театр став місцем неофіційних зустрічей батьків, що шукали забезпечених наречених для власних доньок. Навіть їх ставлення до опер було регламентоване буржуазними смаками. Герої повинні мати шляхетне походження, шляхетно поводитись, красиво страждати, вони могли померти тільки заради значної мети.

Вперше на французькій оперній сцені виступили представники «нижчих класів» — робітниця сигарної фабрики і солдат. Правдиво розкриті переживання і пристрасті людей низького, нешляхетного походження. В опері втілений іспанський національний музичний колорит, багатоплановість і розмаїття народних сцен, напружений хід драматичних подій. На прем'єрі в театрі Опера комік (1875) «Кармен» була сприйнята несхвально. Буржуазна публіка не побачила ані шляхетних персонажів, ані шляхетних стосунків між закоханими. Несприйняття нової опери і обурення буржуа підтримала і тодішня буржуазна преса. Газети друкували статті, де оперу обзивали «соціальним сміттєзвалищем». Дикувата циганка і солдат, поведінка яких на межі патології, не могли навчити шляхетності добропорядних дочок з буржуазних родин. До того ж, неодружена ще Кармен гине заради свободи власних почуттів…

Останні роки і смерть

Надгробок композитора, цвинтар Пер-Лашез в Парижі

Фактичний провал останнього зі своїх творів композитор переживав у Буживалі. Одного дня він купався в холодній воді Сени і після цього захворів на гнійну ангіну. Стан хворого швидко погіршувався і 2 червня він втратив свідомість. 3 червня 1875 композитор помер. Поховання відбулося на цвинтарі Пер-Лашез.

Посмертна слава опери «Кармен»

Успіх опері принесла постановка в тому ж році у Відні в редакції Ернеста Гіро (розмовні діалоги замінені речитативами, в четвертий акт включені балетні сцени на музику з «Пертської красуні» й «Арлезіанки»). «Кармен» стала однією із найпопулярніших опер у світі, про яку Петро Чайковський писав в 1880, що «це в повному розумінні слова шедевр».

Найважливіші твори

Дата добавления: 2015-05-26