Форми прояву естетичної культури юриста

Форми прояву естетичної культури юриста - це система естетичних вимог, що висуваються до зовнішньої сторони діяльності юриста, його зовнішнього вигляду і манерам поведінки.

Форми прояву естетичної культури юриста - показник його естетичного смаку, ідеалів.

У професійній діяльності юриста істотне значення мають манери поведінки, пов'язані з його психофізіологічними особливостями і є невербальними (не словесними) засобами спілкування:
· Мовні (голос, його тембр, інтонація);
· Рухові (міміка, жести, рухи тіла);
· Слухові (вміння слухати і чути);
· Зорові (погляд).

Будь-яка людина, прийшовши на прийом до юриста, намагається психологічно оцінити свого співрозмовника. Від цього залежить, як правило, його поведінка і бажання допомогти в ході розгляду справи. Манери поведінки як форма прояву естетичної культури (мовні, рухові, слухові, зорові) сприяють встановленню психологічного контакту між учасниками юридичного процесу.

У процесі розгляду юридичної справи юристу важливо вміти розпізнавати риси характеру різних людей, їх смаки і нахили, почуття і наміри, домінуюче стан психіки за манерами поведінки - міміці обличчя, жестам і рухам.

Завдяки цьому юрист отримує можливість своєчасно сформувати об'єктивне судження про конкретної особистості, про її можливі дії, рішення і вибративідповідну тактику і стратегію у взаєминах. З іншого боку, манери поведінки самого юриста знаходяться під постійною увагою оточуючих його осіб.

За міміці обличчя можна визначити багато емоції, тому юристу, якщо є така можливість, краще спілкуватися з усіма зацікавленими у справі особами безпосередньо, а не по телефону. Це пов'язано з тим, що нерідко по обличчю людини ми дізнаємося більше, ніж з його слів. Мова жестів і тілесних рухів володіє не меншою інформованістю для спостережливої ​​людини, ніж міміка.

На міжособистісне спілкування в юридичній практиці дуже сильно впливає те, як виявляється в жестах юриста його зацікавленість.

Найлегше розпізнаються позитивні емоції - радість, захоплення, здивування. Найважче розпізнати негативні емоції - печаль, гнів, роздратування, огиду.
Голос є настільки ж характерною рисою людини, як відбитки пальців. Говорити можна голосно чи тихо, гнівно або люб'язно, заспокійливо або дратівливо. З інтонації, тембру голосу можна багато чого довідатися про людину. Нерідко одна тільки манера розмов справляє на співрозмовника таке ж враження, як і розумні, слушні вчинки.

Важливою особливістю голоси є те, що багато людей висловлюючи свої думки, як правило, розмірковують над змістом своїх слів, а не над способом їх викладу. Тому голос слід відносити до первинних проявів людством природи.

Швидкість мови відповідає пануючому станом темпераменту людини, її важко штучно змінювати, в кращому випадку лише на короткий час. Різкі коливанняшвидкості (темпу) мови типові для легко збудливих, невпевнених у собі або недостатньо врівноважених людей (у юристів невпевненість у собі найчастіше може бути викликана недостатньою кваліфікацією і відсутністю досвіду).

Для того щоб юристу уникнути зайвої швидкості мови необхідно попередньо працювати над змістом і формою майбутньої розмови, з'ясувати відомості, що стосуються особистості співрозмовника і т.д. Разом з тим специфіка юридичної діяльності полягає в тому, що всі нюанси бесіди заздалегідь неможливо проаналізувати. Тому юристу поряд з ретельною підготовкою висловлювань потрібно передбачати та імпровізацію.

Ясна виклад думок - нерозлучний супутник розуму, найкращий його прикраса, і немає ні одного цінного думки, друга б не виграла, будучи викладена чітко і логічно. Влучність і доречність сказаного слова мають часто вирішальне значення для того поняття, яке їм виражається.

Доброзичливість надає розмови солідність та компетентність. Варто дуже обережно виявляти свою дотепність, як би жваво воно не було, тому що людина, що знаходиться в залежному становищі від юриста, не завжди його оцінить позитивно, а може порахувати его ознакою несерйозності слідчого, адвоката, судді.

Тон і манера розмови мають майже таке ж значення, як і його зміст. Слід звертатися на "ви", уникати занадто різкого тону в судженнях, тому що така манера говорити ображає гордість співрозмовника. По можливості мова юриста повинна бути представлена ​​у простих реченнях. У цьому випадку свідок, підозрюваної і т.д. зможуть краще вловити сенс сказаного, в тому числі і юридичні терміни.

Нерідко розумну, добру мова псують слова-паразити, а також приказки, прислів'я, приказки, що вживаються неодноразово і не до місця. Слід бути обережним з вживанням іноземних слів і виразів: їх значення може бути незрозумілим колезі, клієнтові.
Ніколи не слід захищати своїх переконань образливим тоном або підвищенням голосу, як би вони не були справедливі. У житті і в юридичній практиці виникають ситуації, коли потрібно бути твердим у що б то не стало, але навіть у таких випадках помірний тон мови і доброзичливе ставлення до супротивника обов'язкові для юриста-професіонала. Сила аргументу не в силі голосу. а в силі доказів. Для юриста-практика характерним повинно бути вміння вислухати співрозмовника, хоч би якої важливості не була його проблема. Неувага до слів - особистаобраза для говорить, що обов'язково позначиться негативно в майбутньому. Неувага до слів співрозмовника - це і неможливість зробити висновки, упущені дрібниці в розмові, які часто набагато ближче до істини, ніж висновки, зроблені з двох-трьох важливих подій.

У складних випадках життя людина схильна прикидатися, у дрібницях ж постійне вдавання неможливо. Уміння юриста (слідчого, адвоката та ін) уважно вислухати вільну розповідь сприяє отриманню більш повної і достовірної інформації в ході бесіди з клієнтом, обвинуваченим (допиту та ін).

Ні в якому разі не можна прикидатися, що уважно слухаєте. Як би не прикидався слідчий, адвокат, відсутність інтересу або нудьга неминуче проявиться у них у виразі обличчя та жестах. Удавання в екcтpемaльниx умовах сприймається образливо. Неприпустимо, наприклад, під час розмови малювання на папері.

Під час бесіди необхідно повернутися обличчям до що говорить і постійно підтримувати з ним візуальний контакт. Особливі вимоги юрист повинен пред'являти до того, як дивитися на свого співрозмовника. Треба пам'ятати, що наполегливий погляд часто викликає в людей почуття протесту, розглядається як вторгнення в сферу особистих переживань.

Навіть занадто пильний погляд багатьма сприймається як ознака ворожості. Важливо, щоб погляд юриста свідчив про його зацікавленості проблемами людини, який прийшов до нього за наданням правової допомоги.

Тому неприпустимо, коли погляд спрямований у нескінченність "крізь" очі співрозмовника. Такий погляд зазвичай розцінюється як неуважність або як підкреслене неповагу. Велике психологічне значення має погляд юриста в залежності від того, як співвідносяться по висоті стільці (крісла) співрозмовників.

Погляд знизу, особливо при схиленою голові і малої напруженості, говорить про покірність, послужливості. Погляд зверху вниз при відкинутою назад голові означає зарозумілість, почуття зверхності, презирство. Отже, погляди повинні бути в одному рівні.

Таким чином, відповідність манер, зовнішнього вигляду, мови, жестів, міміки, пози, постави, тони соціальним станом співрозмовника і конкретної специфіці спілкування відіграє важливу роль в юридичній практиці: вони витоки службового етикету юриста.

Дата добавления: 2015-05-26