Етикет за столом 1 страница

США

Ніколи не пишіть на конверті повністю "Mister" або "Мisstress" — це сприймається дещо принизливо. Повністю пишеться лише слово "Міss".

Якщо ви хочете зустрітися в Америці з друзями, попередньо зателефонуйте їм, сповістивши про свій приїзд, і чекайте на запрошення.

Якщо у вас є рекомендаційні листи до спільних друзів, надішліть їх поштою, надавши друзям ініціативу запрошення.

Не обмінюйтесь рукостисканням під час кожної зустрічі.

За столом не їжте все, що є в тарілці, не збирайте соуси, залишайте трохи від кожної страви.

Ніколи не давайте чайових білетерам у театрі.

Якщо ви запрошені па церемонію шлюбу до церкви, прибудьте вчасно, бо найменше запізнення — неприпустима грубість.

ПІВНІЧНА АФРИКА

Якщо вас приймає каїд, не просіть про зустріч з господарем дому.

У ресторані їжте лише великим, вказівним і середнім пальцями правої руки. Ліва рука в цьому участі не бере.

Не пийте під час їжі.

У Марокко погодьтесь випити три склянки (аж ніяк не менше) чаю з м'ятою, які вам запропонують після їжі.

Потиснувши руку господареві, піднесіть свою руку до власних вуст.

У Тунісі, вітаючись на вулиці, поклоніться, піднесіть праву руку до чола, потім — до рота, а потім — до сонця: "Я думаю про тебе, я кажу про тебе, я поважаю тебе" — такий смисл цього звичаю.

Якщо ви запрошуєте мусульман, ніколи не пригощайте їх свининою, а також алкогольними напоями.

Докладно розпитуйте господаря дому про нього, його дітей, проте ніколи про його дружину. І особливо не допитуйтесь, чи чекає вона дитину.

ШВЕЦІЯ

Якнайчастіше вживайте слово "task" ("дякую"). Воно буде вашою перепусткою будь-де.

ШВЕЙЦАРІЯ

Не цілуйте рук. Не йдіть у гості, попередньо не погодивши ваш візит.

Ніколи не заходьте до квартири, не витерши взуття,

ЛЕКЦІЯ 16

ДІЛОВИЙ ЕТИКЕТ

1. З історії етикету

2. Порядок ділових вітань і представлень

3. Елементи професійного етикету для чоловіків і жінок.

Література [22].

1. З історії етикету

Етикет в епоху античності

У дослівному перекладі з французької мови «етикет» — ярлик, церемоніал. Церемонії виникли в XVI ст. у середовищі придворних. Саме з XVI ст. це слово разом із правилами придворного життя стало поширюватися по світу.

Етикет — це зведення норм, правил спілкування людей між собою, поведінки кожної конкретної людини в суспільстві — у тому соціальному середовищі, де вона живе.

В епоху античності спостерігаються перші спроби зробити соціальну поведінку людей «красивою». Поєднання красивого і морального називалося у древніх греків — «калокагатією».

Норми поведінки не визначали, як треба діяти в конкретних ситуаціях, а пропонували тільки загальний напрямок діяльності, давали кожному максимальну волю вибору поведінки.

Найголовнішим для древніх греків було жити розумно, за завітами предків і законами держави, уникаючи надмірностей і крайностей.

Гарним вихованням вважалося те, яке вчило людину самостійно думати. Вміючи думати, вона (людина) сама зрозуміє, як і де поводитися.

У Древній Греції формуються уявлення про ввічливість.

У реальному житті античного суспільства принципу «розумної міри» не завжди вдавалося дотримуватися, особливо в період Римської імперії. Життєрадісність, прагнення до задоволень, властиві античній людині, нерідко переростали в надмірності.

Зразком того часу був зразок поведінки шляхетної людини, героя, що поєднує в собі моральні, громадянські та естетичні риси.

Чемність виявлялася в усьому: у стриманості, скромності, тактовності.

Головна відмінна риса шляхетної людини — турбота про честь, прагнення до слави і почестей.

В епоху Римської імперії вищі верства суспільства приходять до необхідності виділитися, посісти особливе місце в суспільстві і підкреслити його за допомогою особливої етикетної атрибутики в одязі, прикрасах, в оформленні застілля, поведінці в трапезній. Так починають складатися основи етикетної поведінки.

Етикет в епоху середньовіччя

Найбільш важливими для розвитку етикету є два етапи середньовіччя — розквіт {XI—XV ст.) і пізніше середньовіччя (XVI—XVII ст.) — період розкладу феодалізму і зародження буржуазного суспільства.

До XI ст. у Західній Європі склався особливий стан — лицарство, у ХП—XV ст. воно досягло свого розквіту. Самі лицарі вважали себе «кольором світу», вищою верствою суспільства, яка створила свій кодекс моралі і звичаїв.

Орієнтація лицарської культури полягала в тому, що лицарськими чеснотами вважалися краса і привабливість. Звідси і зовнішній блиск культури лицарства, особлива увага до ритуалу, атрибутики, манер, одягу.

Лицареві слід було бути чемним, уміти складати або хоча б читати вірші, грати на музичному інструменті.

Відмінною рисою лицаря була вірність своїм зобов'язанням.

Однією з вимог до лицаря була мужність. Головним для лицаря була не сама перемога, а поведінка в бою.

Разом з тим лицарські ідеали не зовсім відповідали принципам християнства: гординя, помста за образу.

Особливим було і ставлення лицаря до свого коня і зброї, що були вплетені в етикетну класифікацію.

Одним з обов'язків лицарів була закоханість у Прекрасну Даму (куртуазне кохання).

Етикет організовував поведінку придворних таким чином, щоб возвеличити царюючу особу і затвердити придворну ієрархію. Саме поняття «етикет» означало суворо встановлений порядок поведінки при дворі монарха. Такі правила на картках-етикетках (у перекладі з французької) були роздані придворним Людовика XIV. Звідси виникло і поняття «етикет».

Етикет визначив стандарти і канони не тільки поведінки, але і всього способу життя дворянства.

Головним мірилом людини в цей час стає честь — поняття, що включає в себе весь моральний кодекс світського феода­ла.

Етикет в цей час мав характер закону і дуже сильно впливав на вище суспільство. Порушення норм етикету вважалося злочином.

Перший відомий трактат про поведінку був виданий ще в 1204 р. іспанським священиком Педро Альфонсо і називався «Дисципліна клерикаліс». У ньому викладалися правила поведінки за столом, порядок ведення бесід, прийому гостей та ін.

Істотні особливості етикету того періоду були пов'язані з релігійною мораллю. Законодавцем моралі була церква, що сан­кціонувала, освячувала, закріплювала привілеї пануючого ста­ну, у тому числі і через норми етикету.

Історія етикету в Україні налічує багато століть. Вона увібра­ла в себе ознаки як загальнолюдського етикету, так і своєрідні, властиві тільки нашій культурі на даному етапі розвитку.

III. Етикет у новий час

XVII століття, яке відзначене першими революціями європейського масштабу, відкрило Новий час, який характеризується цілим рядом буржуазних революцій аж до початку XX сторіччя.

Особливості цієї епохи відбилися на змісті, особливостях функціонування і розвитку етикету.

Раціоналізм, що панував у цей період, сприяв тому, що в самих знаннях був зроблений акцент на технологічність. Етикет розглядався як своєрідний інструментарій для стримування людських афектів.

Новий час вніс нові акценти в розуміння ролі і місця особистості в житті суспільства. У центрі уваги опинилася людина.

Почуття власної гідності у Новий час стає базовим в етикеті. Буржуазія внесла в суспільну свідомість нову систему цінностей і чеснот, на базі якої і ви росли норми і правила етикету, принципи індивідуалізму і корисності.

У буржуазному середовищі етикет стає більш відкритою і демократичною системою, а в етикеті великого значення набувають особистісні характеристики і чесноти людини, її моральна позиція.

Своєрідність етикетної культури цієї епохи виявилася в ряді основних характеристик: практичності норм етикету; апеляції до здорового людського глузду; моральній змістовності етикету; рівності людей різних соціальних статусів перед вимогами суспільних норм; не догматичності етикету, динамізмі та мінливості його правил.

2. Порядок ділових вітань і представлень

Як правило, будь-яке ділове спілкування починається зі знайомства. Чи проводите Ви ділову бесіду, переговори, прийшли на прийом — варто представитися самому, представити своїх колег. Як же зробити це відповідно до правил етикету?

Чоловік, незалежно від віку і посади, завжди представляється жінці першим.

Молодших за віком або службовим становищем чоловіків і жінок варто представляти старшим.

При рівному статусі більш молодий представляється більш літньому.

З двох людей приблизно рівних за віком, посадою, рангом, першим представляється більш увічливий.

Одна людина завжди представляється парі, групі.

Коли представляють одну людину декільком — голосно називають її прізвище, ім'я. Людина, яка рекомендується, легко вклоняється всім присутнім.

Якщо Ви представляєте двох людей один одному, то зобов'язані самі назвати особу, що представляється.

Якщо Ви знайомите жінку з чоловіком, варто сказати, звертаючись до жінки: «Ніно Іванівно, дозвольте представити Вам Сергія Петровича».

Якщо представляючий знайомить людей одного віку, рангу, статі, то він зобов'язаний представити менш знайомій людині більш знайому.

Якщо чоловік у момент представлення сидить, він зобов'язаний піднятися.

Будь-яке представлення супроводжується легким уклоном.

Варто уникати глибоких уклонів, різких рухів, клацань каблуками.

Будь-яке знайомство супроводжується рукостисканням. Цей звичай бере початок ще з древніх часів. Людина, простягаючи руку, як би говорить іншій: «Я відкрита, дружньо настроєна, у мене немає каменю за спиною».

Рукостискання

Психологи стверджують, що рукостискання в тій або іншій мірі характеризує людину. Слабке говорить про невпевненість, сильне — про спробу домінувати і т.д. Тому на цей знак невербального засобу спілкування варто звертати серйозну увагу.

Першим руку подає той, кому представляються.

Якщо Вам не простягають руку, варто злегка вклонитися.

Для рукостискання простягають праву руку (ліва рука подається у виняткових випадках

після вибачення).

Подавати руку слід в останній момент, йти з простягненою рукою або обмінюватися рукостисканням через стіл не прийнято.

Простягати замість руки кінчики пальців не тактовно.

Рукостискання не повинне бути занадто сильним або надмірно слабким, воно повинно бути досить міцним, виражати почуття впевненості в собі.

Не рекомендується трясти руку.

Потискувати руку двома своїми (рукавичне рукостискання) слід тільки добре знайомим людям.

На людину, з якою вітаєшся, варто дивитися прямо, з усмішкою.

Не рекомендується під час рукостискання тримати ліву руку в кишені, дивитися убік, вниз або продовжувати розмовляти з іншою людиною.

Якщо узимку рукостисканням обмінюються чоловік і жінка, то чоловік знімає рукавичку, а жінка може цього не робити.

Жінці на знак вітання цілують руку тільки в приміщенні.

III. Як справити гарне враження на початку знайомства

Фахівці стверджують, що на початковій стадії знайомства важливі перші фрази, жести, що формують враження про людину. Змінити його згодом буває дуже складно.

Які ж тут існують правила?

Зверніть увагу на значимість перших слів. Це можуть бути слова подяки зі згадуванням імені людини.

Дивіться в очі. Посміхайтеся. Будьте рухливі. Будьте впевнені у собі.

Ходіть енергійно, жваво, упевнено.»

Зверніть увагу на свій зовнішній вигляд. Про правила, що існують стосовно цього, читайте у відповідному розділі.

У той же час, намагаючись справити добре враження на початку знайомства, можна легко зробити одну з наступних помилок.

Помилки, які найчастіше зустрічаються під час представлень і знайомств

Недбала мова. Не вживайте слів, значення яких не знаєте.

Не вживайте жаргонних слів.

Не хихикайте. Варто розрізняти щирий сміх і іронічне хихикання. Замість цього краще витримати паузу.

Недоречні дотики. Єдина виправдана форма дотику один до одного під час спілкування —- рукостискання.

Не ховайте руки.

Не жуйте жувальну гумку під час ділової бесіди на робочому місці — це виглядає не професійно.

Покахикування. Звичка відкашлюватися кілька разів за час бесіди неприваблива.

1. Елементи професійного етикету для чоловіків і жінок

Як відомо, «по одежинці зустрічають...». Багато в чому перше враження про людину формується в залежності від того, як вона одягнена. Ви повинні пам'ятати (прихильник Ви традиційної або передової моди), Ваш робочий одяг повинен відповідати внутрішній культурі фірми, що Вас наймає на роботу.

І. Елементи професійного іміджу для чоловіка

Варто пам'ятати, що костюм повинен бути модним, випрасуваним, акуратним.

Ґудзики на піджаці повинні бути застебнуті. На піджаці американського покрою (однобортний) верхня, коли їх дві, або середня, коли їх три. На костюмі європейського покрою по­
винні бути застебнуті всі ґудзики.

Під піджак рекомендується надягати сорочку з довгим рукавом, верхній ґудзик якої повинен бути застебнутий.

Нижній кінчик краватки повинен діставати верхню частину пряжки брючного ременя, гармонійно поєднуватися з кольором сорочки і костюма.

Для ременів і взуття рекомендується чорний колір або колір натуральної шкіри. Не слід надягати черевики із сильно зношеними каблуками.

Пам'ятайте, що Ваші шкарпетки повинні сполучатися з кольором штанів і взуття і доходити до половини ікри.

Рекомендується звернути увагу на аксесуари: Ваш імідж може стати більш привабливим за рахунок таких деталей, як, наприклад, стильна, високоякісна авторучка, годинник на металевому браслеті.

Імідж чоловіка залежить не тільки від стильного зовнішнього вигляду, від Вас повинно ще і добре пахнути. Не заощаджуй те на дезодорантах і одеколонах.

Коли ми говоримо про професійний імідж жінки, то повинні пам'ятати, що скільки б часу і грошей не було витрачено на здобуття освіти, отримання спец­іальних знань, однак одним із головних чинників, який сприятиме професійному росту жінки, завжди буде зовнішній вигляд.

II. Елементи професійного іміджу для жінки

Намагайтеся вдягатися для роботи, що Ви хочете одержати, а не для роботи, що у Вас є.

У робочий гардероб ділової жінки повинен входити високоякісний костюм темно-синього, сірого або чорного кольору.

Рекомендована довжина спідниці істотно залежить від галузі Вашої діяльності. Як правило, спідниця не повинна бути коротше, ніж ледве над коліном і не довша середини ікри.

Пам'ятайте, що тканини для одягу варто вибирати дуже ретельно. На денній нараді костюм повинен виглядати таким же випрасуваним, як і зранку.

Вибирайте блузки високої якості, що підходять Вам за кольором і стилем.

Класичні туфлі-човники зі шкіри найбільше підходять тим, хто зайнятий у бізнесі. Рекомендовані кольори — темно-синій, чорний, сіро-коричневий.

Вибирайте аксесуари зі шкіри (краще класичних зразків). Кольори,^;що рекомендуються, ті ж, що і для взуття.

ЛЕКЦІЯ 17

ІМІДЖ ОСОБИСТОСТІ: ПРОЦЕС СТВОРЕННЯ ТА ШЛЯХИ КОРЕКЦІЇ

1. Типологія іміджу.

2. Значення зовнішнього вигляду.

3. Роль спілкування.

4. Використання фізіономіки і міміки.

5. Іміджетворчі елементи тіла.

6. Сприйняття і управління враженнями.

Література: [23], [24], [25].

1 Типологія іміджу

Коло питань: теорії суспільного іміджу, створення самоіміджу, бажаний імідж, необхідний імідж.

Імідж являє собою найбільш ефективну подачу відомостей, яка в змозі обійти наявні в кожного з нас «фільтри». Звідси і виникає ідея іміджу як публічного, або зовнішнього подання «Я», що досить часто, як зазначає професор Г. Почепцов, може відрізнятись від внутрішнього «Я».

Поняття «імідж» трактується майже так, як і термін «думка», як судження, що виражає оцінку чого-небудь. Відмінність у застосуванні цих термінів полягає в тому, що «імідж»більш правильно поєднувати в таких словосполученнях, як «імідж людини» (політика, адвоката, вчителя), а «думка» — у словосполученнях типу «думка про людину» (політика, ректора і т.п.).

З усієї величезної кількості матеріалу щодо створення іміджу люди беруть те, що використовувати легше усього: посміхатися усім і скрізь, демонструвати щирість і увагу, стежити за взуттям і зачіскою, одягом. Проте оточуючі на подив швидко розгадують усі наші «хитрощі». Можна удавати щирість скільки завгодно, але фальш рано чи пізно буде виявлена. Отже, імідж — це повинна бути завжди єдність внутрішнього і зовнішнього єства особистості.

Особистий імідж є важливою складовою для кар'єри. Є декілька причин, які вказують на це:

ми віримо в те, що бачимо;

ми всі зайняті люди і часто приймаємо рішення на основі першого враження;

імідж впливає на тих, хто приймає рішення в питаннях професійного росту;

ми діємо, усвідомлюючи це чи ні, як представники своєї професії або організації;

добре виглядати і впевнено почуватися — це добре для нас самих.

Зі всього набору власних характеристик кожна особистість має відібрати ті, що будуть позитивно сприйняті суспільством, оточуючими, часто на підсвідомому рівні.

Розповідаючи про імідж як сприйняття однієї людини іншими, П. Берд підкреслює:

Імідж — це повний образ особистості, в якому найяскравіше втілене те, як особистість виглядає, говорить, одягається, діє; її вміння триматися, осанка, поза і мова тіла, аксесуари.

Однією із перших теорій природи суспільного іміджу була теорія формування образів у наших головах. Ця теорія виникла внаслідок очевидного впливу на формування іміджу медіа-технологій, які потім трансформувалися у сучасні РR-технології. На цій основі виникла теорія менеджменту вражень.

Для більшості дослідників сьогодні очевидно, що концепція суспільного іміджу є багатоликим Янусом.

Так, з одного боку, імідж розуміють як візуальну комунікацію або презентацію. Це — «артистичний імідж». Його концепція стосується особистості, яка щось презентує, тобто яка відноситься до «передавача» інформації.

З іншого боку, імідж може розглядатись як «ментальна картинка». Це — «психологічний імідж». Концепція його стосується особистості, яка інтерпретує чимось вплив на «приймача» інформації.

Презентаційний імідж розуміють як набір певних визначних елементів для формування уяви, а також ігнорування інших. Наявні в презентації елементи розглядаються як «публічні», а відсутні — як «приховані».

Психологічний імідж розуміють як «пізнавальну структуру», схожу на неформальну теорію про певний об'єкт: вона передбачає і пояснює, до якого типу він відноситься. У деякій мірі це проектування набутого досвіду на майбутнє.

Як псевдореальність, створена людиною, розглядається у ряді критичних досліджень бажаний імідж. Це передусім стосується журналістики, зокрема журналістів, які прагнуть знайти «правду» за лаштунками фактів. Неправдиві, ілюзорні або пропагандистські презентацій обов'язково ведуть до формування відповідного іміджу. Вони здебільшого можливі внаслідок обмеженості людей у доступі до об'єкта чи події, або навмисної їх дезінформації.

Для вивчення та дослідження реального стану справ необхідно з'ясувати правду всіма доступними способами. Отримання більш різнобічної інформації іншим шляхом (тобто уточнення іміджу) — це соціальні дискусії.

Менеджмент іміджу виглядає як його створення за певних оптимальних соціальних і культурних обставин. У цьому випадку «імідж» розуміють не як псевдореальність, а як оточуючу нас дійсність.

Особистий імідж, як вже зазначалось, формується під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів. Він відображає, підкреслює англійка Е. Семпсон, погляд на особистість як з боку свого «Я» — самоімідж, так і з боку оточення — бажаний імідж, а також необхідний імідж, що повинен відповідати тому чи іншому статусу.

2. Значення зовнішнього вигляду

Коло питань: індивідуальність стилю одягу; підбір елементів чоловічого ділового одягу: костюм, сорочка, краватка, головний убір, взуття, шкарпетки, рукавички; співвідношення кольорів одягу; врахування індивідуальності при виборі одягу, чоловічі аксесуари; підбір елементів жіночого одягу: костюм, психологічний вплив кольору, зачіска, взуття, панчохи, косметичні засоби, манікюр, парфуми, прикраси, окуляри, головний убір, сумочка; національні особливості в зовнішності жінки; одяг для офіційних прийомів.

Зовнішній вигляд, манера триматись, вміння встановити контакт, почуття впевненості і комфорту — це складові необхідного іміджу ділової людини. І чим привабливішим складається цей образ, тим вищим буде професіональний авторитет людини і репутація фірми, яку вона представляє.

Одяг, в якому людина приходить на першу зустріч, як і її загальний зовнішній вигляд, одразу ж справляє певне враження. Все-таки не даремно кажуть, що «за одягом зустрічають».

3. Роль спілкування.

Коло питань: особливості мовного спілкування, сила та значення слова, мовна культура, труднощі і бар'єри спілкування, методи впливу на співрозмовника, тонкощі професійного спілкування.

Відомо, що майже 80 відсотків робочого часу ділові.люди витрачають на спілкування, під час якого обмінюються інформацією. її передача може здійснюватись двома каналами зв'язку: мовним (вербальним — слово, мова) і немовним (невербальним: поза, міміка, жести, дистанція). Обмін інформацією передбачає використання певних знакових систем, з допомогою яких здійснюються кодування і декодування інформації. Соціологи виділяють більше 50-ти знакових систем, які є носіями інформації і опосередковують спілкування (мова, слово, музика, живопис, обряд, скульптура, архітектура, костюм, математика, ритуал, грим, татуювання, зачіски, особисті знаки, клеймо, регалії, геральдика та інші).

4. Використання фізіогноміки і міміки

Коло питань: фізіогноміка як наука; фізіологічні характеристики стики обличчя, основні параметри людського обличчя; міміка як засіб невербального спілкування, мова погляду, роль усмішки.

Щоб справити про себе добре враження, людині необхідно вміти з гідністю триматися, знати про всі свої позитиви і, особливо, про всі свої вразливі «місця», щоб зробити все необхідне для їх усунення і створення привабливого іміджу.

Обличчя — найбільш виразна частина іміджу, воно — наше дзеркало, в ньому відображається фізичний і духовний стан людини, її характер і навіть моральні принципи, якими вона керується в своїй поведінці. Вміння читати обличчя є досить складним мистецтвом, це свого роду «божий дар». Значний інформаційний ефект обличчя пояснюється розташуванням на ньому виразних індикаторів, таких як лоб, очі, ніс, підборіддя і т.д., а також його станом, візуальною багатогранністю сприйняття.

Фізіогноміка — це наука про типи обличчя, взаємозв'язок виразних рис обличчя людини з особливостями її характеру. Знання фізіогноміки дозволяють краще орієнтуватись в людях, підбирати ключі до підвищення ефективності спілкування, спрогнозувати поведінку своїх партнерів, виявити можливі аномалії їх поведінки.

5. Іміджетворчі елементи тіла

Коло питань: класифікація жестів, положення рук, пальців рук, долоней, ніг, типи ходи, поза та постава, як слід сидіти.

Створюючи собі імідж, людина показує, яке місце в суспільстві вона відводить сама собі. Представлений навколишньому середовищу образ сприймається і як відображення рівня самооцінки індивіда.

В останні десятиріччя сформувалась ціла наука — мова тіла, що вивчає безсловесне мовлення. Як зазначають дослідники, вираз обличчя, поза, жести і т.д., коли йдеться про сприйняття співрозмовника як особистості, набагато ефективніші, ніж його словесне мовлення. Тому «мова» тіла має гармоніювати з вербальним мовленням, доповнюючи і підсилюючи його, а не створювати так званий інформаційний шум, який заважає сприйняттю.

Кожен мовець повинен виробити в собі звичку свідомо аналізувати цю «мову», довести її використання до автоматизму. Алан Піз рекомендує виділяти на це щодня бодай 15 хвилин. Тоді не буде проблем із тим, що робити з руками, куди їх подіти тощо. Водночас мовець умітиме «читати» з поведінки своїх комунікативних партнерів. "Мова» тіла здебільшого не усвідомлюється, тому мовцеві у невербальних реакціях важче прикидатись і фальшивити, ніж у словесному мовленні. Ця ж мова може збуджувати довір’я співрозмовника, заохочувати його до спілкування, до відкритості й відвертості.

За даними фахівців у галузі спілкування, приблизно 55% інформації ми отримуємо від невербальних знаків, що супроводжують мовленнєвий контакт (міміка, жести), 38% голос, висота тону, тембр і тільки 7% — зміст вимовленого.

Якщо міміка — це рухи м'язів обличчя, то рухи інших частин тіла, що мають виражальне значення, називають пантомімікою (від грецьк.) — «усе» + міміка). Отже, це слово використовується як найменування рухів усього тіла — рук, голови, плечей, тулуба, ніг, — рухів, які зовнішньо відображають психічний, насамперед емоційний, стан людини.

Пантомімічні знаки, як і невербальні, а також вербальні засоби спілкування, часто є багатозначними, поліфункціональними. Наприклад, такий етикетний жест, як потиск руки, застосовується під час вітання, прощання, знайомства висловлення подяки, захоплення, співчуття та ін.

6. Сприйняття і управління враженнями

Коло питань: суть сприйняття, взаємозв'язок сприйняття і відчуття, вибірковість сприйняття, керування враженням, шляхи створення враження, практичні поради.

Індивідуальні відмінності кожної людини здебільшого це результат когнітивних (пізнавальних) процесів. Пізнання — це акт отримання якоїсь інформації, який передує поведінці і являє собою певний внесок у спосіб мислення людини, процеси обробки інформації і вирішення завдань. Серед існуючих когнітивних процесів (таких як уявлення, сприйняття, мислення) саме процес сприйняття є одним з найбільш важливих в побудові іміджу.

♦ Суть сприйняття

Ключ до розуміння процесу сприйняття полягає у визнанні того факту, що воно є унікальною інтерпретацією ситуації, хоча й не точним її відображенням. Завдяки сприйняттю особистість в змозі сформувати власну унікальну картину світу, яка, тим часом, може значно відрізнятись від реальності.

За допомогою процесу сприйняття можна краще зрозуміти і пояснити обставини виникнення тієї чи іншої ситуації і поведінку особистості в організації, обробити наявну інформацію і перевести її в рішення чи в дію.

Визнання різниці між очікуваним і існуючим оточенням важливе для розуміння законів побудови іміджу. Так сприйняття керівником реального стану речей в організації інколи відрізняється від того, як сприймають його підлеглі, і справа тут не лише в інтелектуальних, вікових чи статевих відмінностях.

Взаємозв'язок сприйняття і відчуття

Відчуття — це відображення властивостей предметів об'єктивного світу, що виникає при їх безпосередньому впливі на органи чуття. Фізіологічною основою відчуттів нервовий процес, який проходить під час дії подразників на адекватний йому аналізатор.

До фізичних органів чуття відносяться зір, слух, нюх, дотик і смак. За допомогою органів чуття людина сприймає колір, світло і форму, силу звуку і висоту тону, тепло і холод, різноманітність запахів і смак їжі тощо. Органи чуття постійно відчувають вплив різноманітних подразників як зовнішніх (світлові і звукові хвилі, механічний тиск, хімічна енергія), так і внутрішніх, що зв'язані з фізіологічними особливостями (відчуття голоду, спраги, змін у діяльності серця, статика і рівновага тіла, його положення в просторі, відчуття рухів і положення частин власного тіла). Для того, щоб в результаті дії подразника на органи чуття виникло відчуття, необхідно, щоб стимул, який його викликає, досягнув певної величини.

Знаходяться відчуття в нас самих, а властивості предметів, що сприймаються, їх образи, локалізовані в просторі. До основних властивостей образу, що створюється в процесі сприйняття належить його предметність, цілісність, константність і категоріальність.

Сприйняття — це складна взаємодія процесів отримання, відбору, систематизації й інтерпретації отриманих відчуттів. І хоча сприйняття здебільшого залежить від органів відчуття, які є джерелом отримання «сирої» інформації, пізнання забезпечує фільтрацію, модифікацію і навіть їх видозміну.

ЛЕКЦІЯ 18

ІМІДЖ МЕНЕДЖЕРА ЯК ДІЛОВОЇ ЛЮДИНИ

1. Особливості підприємницької іміджелогії

2. Напрями вдосконалення іміджу підприємця

Дата добавления: 2015-05-26