Екологія як фундаментальна наука, що включає ряд підрозділів

Розділ 9. Екологія як наука, що вивчає взаємозв’язки людини з навколишнім середовищем

Тестові завдання для контролю та самоперевірки

1. Які судження відносять до послідовників Божого походження життя на Землі:

а). гіпотеза панспермії; б). гіпотеза стаціонарного існування;

в). гіпотеза креаціонізму; г). гіпотеза самочинного зародження.

2. Гіпотезу анабіозу запропонували:

а). Тереховський М. М., Гейтс Г.;

б). Опарін О. І., Холдейн Дж.;

в). Кольцов М. К., Френсіс Ф.;

г). Парамонов О. О., Велер Ф.

3. Земля утворилися з газово–пилової речовини близько:

а). 3 млрд років тому; б). 4 млрд років тому;

в). 5 млрд років тому; г). 6 млрд років тому.

4. Перший етап утворення простих органічних сполукназивається:

а). антропогенез; б). абіогенез;

в). ароморфоз; г). галогенез.

5. Хто за допомогою виготовлених ним збільшувальних лінз відкрив світ дрібних живих істот і назвав їх “мікроорганізмами”:

а). Кольцов М. К.; б). А). Левенгук;

в). Опарін О. І.; г). Велер Ф.

6. Палеоантропи – це:

а). сучасні люди; б). давні люди;

в). найдавніші люди.

7. До якої ери входить антропоген:

а). протерозой; б). палеозой;

в). Мезозой; г). кайнозой.

8. Хто синтезував майже всі життєво важливі амінокислоти:

а). Ю. Одум; б). С. Міллер;

в). С. Фокс; г). Ж. Бюффон.

9. Хто обґрунтував концепцію про другу сигнальну систему:

а). Павлов І. П.; б). Сукачов В.М.;

в). Кольцов М. К.; г). Вавилов М. І.

10. Життя на Землю було занесене з Космосу:

а). гіпотеза панспермії; б). гіпотеза стаціонарного існування;

в). гіпотеза абіогенезу; г). гіпотеза самочинного зародження.

11.До сучасних людей відносять:

а). кроманьйонців; б). неандертальців;

в). пітекантропів.

12. Життя на Землі існувало постійно:

а). гіпотеза панспермії; б). гіпотеза стаціонарного існування;

в). гіпотеза абіогенезу; г). гіпотеза самочинного зародження.

13. Неоантропи – це:

а). давні люди; б). найдавніших люди; в). сучасні люди.

14. Зародження життя відбулося шляхом утворення органічних сполук з неорганічних:

а). гіпотеза панспермії; б). гіпотеза стаціонарного існування;

в). гіпотеза абіогенезу; г). гіпотеза самочинного зародження.

15. У якій послідовності поділяється геологічна історія Землі:

а). ери, періоди, епохи, століття; б). періоди, ери, століття, епохи;

в). ери, епохи, періоди, століття; г). епохи, століття, ери, періоди.

16. До найдавніших людей відносять:

а). кроманьйонців; б). неандертальців; в). пітекантропів.

17. Розвиток перших представників роду Homo відбувся в:

а). протерозой; б). палеозой;

в). мезозой; г). кайнозой.

18. Перші представники рептилій появилися в:

а). карбоні; б). девоні;

в). силурі; г). пермі.

19. До найдавніших людей належать:

а). палеоантропи; б). неоантропи; в). археоантропи.

Термін “ екологія ” (гр. ойкос – дім, житло, логос – наука) був уперше вжитий натуралістом Г. Д. Торо, який у своїй статті вжив слово “екологія” у значенні “природознавство”, вважаючи, що природу треба вивчати, тому що вона, а не міста, є істинною домівкою для людства.

Значний внесок в екологічне мислення зробили праці зоологів К. Ф. Рульє, М. А. Северцова та інших вчених.

Німецьким біолог Е. Геккель, у 1866 р. в двотомній праці “Загальна морфологія організмів”, вперше дав визначення екології. Він зазначив, що під екологією ми маємо на увазі загальну науку про відношення організмів до навколишнього середовища, куди відносимо “умови існування” у широкому значенні цього слова. Часто вживане таке визначення: екологія – це наука про взаємодію живих істот між собою і з навколишньою неорганічною природою; про зв’язки в надорганізмових системах, структуру і функціонування цих систем.

Відомий американський еколог ЮджінОдум дає, на його думку, “найкоротше і найспеціальніше” визначення: екологія – це “біологія навколишнього середовища”. Фактично, зазначає Ю. Одум, цивілізація виникла тоді, коли людина навчилася використовувати вогонь та інші засоби, які дали змогу їй змінити середовище свого існування. Сьогодні ж, коли людина вивільнила колосальні сили природи і невпізнанно змінила це середовище, коли знання законів природи стає необхідним, екологічна освіта зайняла чільне місце у сучасному суспільному житті.

Щоб краще зрозуміти предмет і завдання екології, треба, як пише Ю. Одум, розглянути ставлення цієї науки до решти галузей біології та інших наук. Сьогодні, в епоху спеціалізації людської діяльності, зв’язки між різними науковими дисциплінами зникають з нашого поля зору внаслідок величезного потоку інформації в межах кожної дисципліни.

У подальшому екологія як наука знайшла своє відображення в екологічних працях (Ч. Адамс, В. Шелфорд), наукових екологічних товариствах, навчальних дисциплінах університетів.

Екологія як фундаментальна наука, є складовою частиною кожного таксономічного підрозділу біологічних наук, вивчає, наприклад, екологію гриба, птаха чи комахи.

Екологія належить до молодих біологічних наук, коло зацікавлень яких – це біологічні явища, пов’язані з життям живих організмів. У різних підрозділах наук з’являються “екологічні школи” і пов’язані з ними напрями досліджень: соціальна екологія, інженерна екологія, радіаційна екологія, міська екологія (урбоекологія), космічна екологія тощо. А тому ще рано говорити про завершення поділу екології на окремі галузі.

До сьогодні не вироблена єдина класифікація розділів, які входять в екологічну науку. Часто використовується структура сучасної екології, розроблена М. Ф. Реймерсом (1992), в якій виділяють різноманітні підрозділи, наприклад, загальну й окрему екології.

Загальна екологія займається дослідженням головних принципів організації та функціонування різних надорганізмових систем. Окрема екологія, а саме екологія рослин, досліджує зв’язки рослинних організмів із середовищем, у той час як фітоекологія (фітоценологія) займається аналізом структури рослинних угруповань. Особливою є проблематика екології тварин, де домінують дослідження динаміки й організації системи.

Сучасна екологія — це системна наука, що має багатоярусну конструкцію, в якій кожен із поверхів спирається на безліч традиційних дисциплін (М. М. Мойсеєв). Об’єкти досліджень науки про довкілля або її галузевих підрозділів — це екосистеми планети та їхні елементи (залежно від рівня досліджень). Головний предмет досліджень нової екології — взаємозв’язки (їхні особливості й розвиток) живих організмів, їхніх груп різних рангів, живих і неживих компонентів екосистем, а також характер впливу природних і антропогенних факторів на функціонування екосистем і біосфери загалом. Основні завдання екології XXI століття – вивчення загального стану сучасної біосфери, умов його формування та причин змін під впливом природних і антропогенних факторів; прогнозування динаміки стану біосфери в часі й просторі; розробка з урахуванням основних екологічних законів шляхів гармонізації взаємовідносин людського суспільства і Природи, збереження здатності біосфери до самоочищення, саморегулювання й самовідновлення. На сьогодні вже сформувалося близько 90 напрямів екологічних досліджень, які можна умовно об'єднати за принципом галузевої належності (з подальшим поділом у кожній галузі), пріоритетності, належності до геосфер та їхніх компонентів, взаємопідпорядкованості, соціально-економічної значущості з урахуванням прямих і зворотних зв’язків.

Деякі фахівці (Т. Акимова, В. Хаскін та інші) серед розділів сучасної екології виокремлюють загальну екологію (більшість біологів ототожнюють її з біоекологією) як таку, що об’єднує різні екологічні знання на ще й досі єдиному науковому фундаменті. Головною складовою загальної екології вважають теоретичну екологію, яка визначає загальні закони функціонування екосистем. Цьому допомагають експериментальна та математична екологія (моделювання екологічних процесів, обробка інформації та кількісний аналіз), що входять до складу загальної екології. Біоекологія вивчає найзагальніші закономірності взаємовідносин організмів та їх угруповань із зовнішнім середовищем у природних умовах, формує уявлення про екологію як економіку природи на основі вивчення потоків речовини, енергії та інформації в життєдіяльності організмів, їх груп та біологічних систем. Вона є материнським субстратом і головною складовою сучасної екології. У зв’язку з розширенням людської діяльності й посиленням її негативних впливів на природу останніми десятиліттями активно розвиваються різні напрями у сфері прикладної екології. Прикладна екологія складається з трьох основних блоків — геоекологічного, техноекологічного й соціоекологічного — кожен з яких, відповідно до диференціації галузевих напрямів, має десятки відгалужень. Геоекологія вивчає специфіку взаємовідносин організмів і середовища їх існування в різних географічних зонах, на суходолі й в океані, в тундрі, тайзі і тропіках, у горах та пустелях тощо. Техноекологія — найбільший блок прикладних екологічних напрямів (відповідно дисциплін), пов’язаних із такими об’єктами людської діяльності, як енергетика, промисловість, сільське господарство, транспорт, військова справа, наука, космос. Соціальна екологія досліджує специфічну роль людини в довкіллі не як біологічного виду, а як соціальної істоти, відмінності цієї ролі від функції інших живих істот, вивчає шляхи оптимізації взаємовідносин людського суспільства з природою, формує екологічну свідомість, екологічну культуру за допомогою нових методів і підходів екологічної освіти та виховання, формулює закони про екологічне природокористування, принципи й критерії екологічного менеджменту, контролю й бізнесу, здійснює соціально-екологічний моніторинг, закладає основи локальної, регіональної та глобальної екологічної політики.

Крім цього, в екології можна умовно виділити п’ять великих підрозділів: аутекологію (екологію організмів), демекологію (екологію популяцій), синекологію (екологію угруповань), біогеоценологію та біосферології (глобальну екологію).

Аутекологія вивчає взаємозв’язки представників виду з довкіллям. Цей розділ екології займається вивченням меж стійкості виду і його ставлення до різних факторів. Аутекологія вивчає також вплив середовища на морфологію, фізіологію та поведінку організмів.

Демекологія описує коливання чисельності різних видів і встановлює їх причини. Цей розділ ще називають динамікою популяцій, або популяційною екологією.

Синекологія аналізує стосунки між особинами, що належать до різних видів даного угруповання організмів, а також між ними і довкіллям

Рис. 25. структура сучасної екології

середовищем. У синекології дослідження проводять у двох напрямах: статистичному і динамічному.

Біогеоценологія, або екосистемологія, вивчає біогеоценотичний шар Земної кулі, зокрема, конкретні біогеоценози (суходільні, водні), в яких взаємодіють біоценози й абіотичне середовище.

Біосферологія (глобальна екологія) вивчає біосферу як єдине планетарне ціле, з’ясовує закономірності еволюції біосфери.

Кожен із напрямів екологічних наук має свою специфіку, своє коло питань, що їх слід розв’язувати, свої особливості екологічного моніторингу, свої методи й масштаби досліджень, контролю та менеджменту, але завдання в них одне: визначити характер забруднень довкілля, пов’язаних із тим чи іншим видом діяльності людини, обсяги цих забруднень, ступінь їхньої небезпечності, можливості нейтралізації завданої природі шкоди, а також шляхи оптимальної екологізації технологій, підвищення ефективності охорони природи, збереження й відновлення природних ресурсів.

Дата добавления: 2015-05-26