Громадянське суспільство

Конфедерація

Конфедерація – це міждержавне об’єднання з певними, визначеними в установчому акті цілями. Спільні органи, що формуються у конфедерації, наділені обмеженою компетенцією. Держави-члени мають право скасовувати акти цих органів і право виходити з конфедерації.

Конфедерація — тимчасовий союз суверенних держав, які об'­єдналися для досягнення певних цілей і спільно здійснюють низку напрямків державної діяльності (оборона країни, зовнішня тор­гівля, митна справа, грошово-кредитна система тощо) при збе­реженні в інших питаннях повної самостійності [15].

Основні ознаки конфедерації (через етап конфедерації пройш­ли США, Нідерланди, Швейцарія, остання конфедерація — Сенегамбія, 1981-1989 pp.):

1) відсутність спільної для всієї конфедерації єдиної терито­рії і державного кордону;

2) відсутність загальних законодавчих органів і системи управ­ління;

3) відсутність загальних для всієї конфедерації конституції, системи законодавства, громадянства, судової та фінансової си­стем;

4) відсутність суверенітету конфедерації, збереження сувере­нітету і міжнародно-правового статусу учасників конфедерації;

5) наявність загального конфедеративного органу, що скла­дається з делегатів суверенних держав;

6) рішення загальних конфедеративних органів, прийняте за принципом консенсусу; у разі незгоди з ним членів конфедера­ції не є обов'язковим і не спричиняє ніяких санкцій (право ну­ліфікації, тобто відхилення);

7) наявність права виходу зі складу конфедерації у кожного з її суб'єктів.

Конфедерації мають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються, або еволюціонують у федерацію.

В основі ідеї громадянського суспільства лежить проблема відносин людини з політичною владою, суспільства з державою. Поняття «громадянське суспільство» з'явилося лише у XVIII ст., зокрема у працях Г. Гроція, Т. Гоббса, Дж. Локка. Причому в різні часи у це поняття вкладався неоднаковий зміст.

Концептуального оформлення ідея громадянського суспільства набула у творчості Т. Гоббса. Він одним із перших почав протиставляти природне й суспільно-політичне в людині. Природне в людині є некерованим і тому неполітичним, тоді як суспільне підпорядковується законам суспільства, а політичне — владі, державі. За Т. Гоббсом, громадянське суспільство — це одержавлене суспільство, яке є результатом переходу від природного до суспільно-політичного стану. Держава творить громадянське суспільство, закладаючи його основи, встановлюючи порядок, цивілізуючи суспільство та його членів.

Дж. Локк підтримав і розвинув ідею Т. Гоббса про одержавлене суспільство як суспільство громадянське

Хоча Т. Гоббс і Дж. Локк виходили з договірної теорії походження держави, вони зробили з неї різні висновки. Т. Гоббс стверджував, що, уклавши одного разу суспільний договір і перейшовши до громадянського стану, люди повинні в усьому підкорятися державі й не можуть чинити їй спротив. Дж. Локк, навпаки, обґрунтовував право народу на опір державі в тому разі, якщо вона нехтує його права та інтереси. Він доводив, що, уклавши суспільний договір, держава отримує від людей рівно стільки влади, скільки необхідно й достатньо для досягнення головної мети політичного співтовариства — створення умов для того, щоб усі й кожен могли забезпечувати свої громадянські інтереси, і не може зазіхати на природні права людей — на життя, свободу, власність тошо.

Принципово важливий унесок у розвиток концепції громадянського суспільства зробив Г. В. Ф. Гегель. На відміну від своїх попередників, котрі не розмежовували суспільство й державу, він розглядав їх як окремі утворення. На його думку, громадянське суспільство існує не всередині держави, а поряд з нею. Це суспільство філософ розглядав як сукупність індивідів, котрі за допомогою праці задовольняють власні потреби й потреби інших. Фундаментом громадянського суспільства є приватна власність. У взаємовідносинах суспільства й держави Гегель віддавав перевагу останній, вважаючи, що в ній представлена загальна воля громадян, тоді як громадянське суспільство є сферою реалізації часткових, приватних інтересів окремих осіб.

К. Маркс, як і Гегель, також вважав, що громадянське суспільство існує поза державою як політичним інститутом. Однак на відміну від Гегеля К. Маркс виходив з ідеї вторинності держави. На його думку, громадянське суспільство, в якому приватній власності належить вирішальна роль, породжує державу. Історичний розвиток, за К. Марксом, веде до звільнення громадянського суспільства від держави.

Так поступово склалася концепція громадянського суспільства як сфери недержавних суспільних відносин, що так чи інакше співвідноситься і взаємодіє з державою як політичним інститутом. Під громадянським суспільством почали розуміти все те в суспільстві, що не є державою і державним.

Таким чином, громадянське суспільство — це сфера недержавних суспільних інститутів і відносин.

Концепція громадянського суспільства має сенс лише в межах дихотомії «громадянське суспільство — держава». Полягає він у тому, щоб шляхом розмежування громадянського суспільства і держави робити їх соціальними партнерами, заперечувати вивищення держави над суспільством, доводити, що держава є похідною від громадянського суспільства й повинна слугувати йому, а не навпаки, як це нерідко трапляється.

Становлення громадянського суспільства як історичної реальності розпочалося з зародженням капіталізму, коли буржуазія повела боротьбу проти абсолютистського одержавлення суспільного життя, жорстких меж станового феодального ладу, за вільну економічну діяльність, політичні права і свободи, демократичні форми державного правління.

Виникнення громадянського суспільства пов'язується з появою громадянина як самостійного, індивідуального члена суспільства, який усвідомлює себе таким, наділений певним комплексом не відчужуваних прав і свобод і відповідає перед суспільством за всі свої дії. Переломним рубежем у становленні в країнах Західної Європи правової держави і громадянського суспільства була Велика французька революція XVIII ст., а в політико-правовому відношенні — прийнята під час її здійснення «Декларація прав людини і громадянина» (1789), яка проголошувала недоторканність природних прав людини і прав громадянина і була своєрідним маніфестом правової держави і громадянського суспільства.

Інститутами громадянського суспільства є:

добровільні суспільні організації і суспільні рухи, а також партії на перших етапах свого існування, поки вони не задіяні в механізмах здійснення влади;

незалежні засоби масової інформації;

громадська думка як соціальний інститут;

вибори і референдуми, якщо вони допомагають формувати і виявляти громадську думку і захищати групові інтереси;

залежні від громадян елементи судової і правоохоронної системи (суд присяжних, народні загони міліції і т.п.).

Громадянське суспільство — це система самокерованих відносин між громадянами, не опосередкованих інститутами державної влади. В громадянському суспільстві за рахунок інструменталізації людини, нових форм соціальної нерівності нарощується матеріальне "тіло" промислової, товарної цивілізації, але тут же і народжується поле свободи, яке провокує ініціативну, небачену для традиційного соціуму енергію, соціальну динаміку, породжує людину успіху.

Дата добавления: 2015-05-26