Теорії влади

Політична влада є багатоманітним суспільним явищем. Розкриттю цієї багатоманітності, різних сторін та аспектів політичної влади сприяють різні концепції влади, основними з яких є телеологічна, реляціоністська, системна, біхевіористська, психологічна.

Телеологічна (від грец. telos, teleos — мета, результат, кінець) концепція влади характеризує її як здатність досягнення поставлених цілей, одержання намічених результатів. При цьому владу розуміють досить широко — не тільки як стосунки між людьми, а й як взаємодію людини з довкіллям.

Реляціоністська (від франц. relation — відношення, зв'язок) концепція влади розглядає її як відношення між двома партнерами, коли один із них — суб'єкт — справляє визначальний вплив на іншого — об'єкт. Суб'єктом і об'єктом можуть виступати як окремі індивіди, так і різноманітні групи та організації.

Існують три основні різновиди реляціоністської концепції влади:

Концепція спротиву розглядає владні відносини як такі, за яких суб'єкт долає спротив об'єкта.

Концепція обміну ресурсами виходить із нерівномірності розподілу ресурсів у суспільстві і трактує владу як таке відношення, коли суб'єкт нав'язує свою волю об'єкту в обмін на надання останньому певних ресурсів.

Концепція розподілу сфер впливу має на меті пом'якшення недемократичного характеру владних відносин як панування і підкорення.

Системна концепція влади розглядає владу як системоутворююче відношення в політичній системі суспільства. Основне призначення політичної влади полягає в тому, шоб забезпечувати стабільність у суспільстві, а для цього вона повинна регулювати відносини між людьми й суспільством у цілому, в тому числі й державно-політичними інститутами. Влада покликана вирішувати суперечність між необхідністю організованості й порядку в суспільстві та багатоманітністю інтересів членів суспільства, між якими виникають конфлікти.
Системний підхід до розуміння влади застосовується на трьох рівнях: політичної системи суспільства в цілому; окремих складових системи; відносин між самими індивідами.

Якщо системна концепція в поясненні феномену влади йде від політичної системи суспільства до індивіда, то біхевіористська (від англ. behaviour — поведінка) концепція зорієнтована у зворотному напрямі. Біхевіоризм розглядає владу як особливий тип поведінки, за якої одні люди командують, а інші підкоряються. Тому цю концепцію називають іще поведінковою. Подібно до реляціоністської концепції вона розглядає владу як відношення панування і підкорення, однак головну увагу зосереджує на особливостях людей, мотивах їхньої поведінки в боротьбі за владу. При цьому прагнення до влади проголошується домінуючою рисою природи людини

У межах біхевіористської концепції влади виокремлюються три основні моделі трактування влади: силова, ринкова та ігрова.

У частині мотивації політичної поведінки біхевіоризм є різновидом психологічної концепції влади. Головною особливістю цієї концепції є пояснення владних відносин психологічними мотивами. В одних випадках, наприклад у біхевіоризмі, постулюється воля до влади як її джерело, в інших — прагнення людини до влади, особливо володіння владою, пов'язуються з необхідністю суб'єктивної компенсації нею притаманних їй фізичних чи духовних вад.

Існують також інші концепції влади — інструменталістська, структуралістська, функціональна, конфліктологічна тощо. Кожна з них розкриває якусь особливість чи сторону влади.

Механізм функціонування влади:

У політичному житті сучасних демократичних держав поділ влади — визначальний механізм функціонування влади, відповідно до якого законодавча, виконавча і судова влада здійснюється відповідними (різними) державними органами в межах повноважень, компе-тентності та відповідальності кожної гілки влади, а це унеможливлює зловживання та узурпацію влади в суспільстві.

Реалізація державної влади відбувається завдяки виконанню державою певних функцій, суть яких полягає у встановленні законів, забезпеченні управління та регулювання всіх сфер суспільного життя, здійснення правосуддя тощо.

Механізм реалізації влади передбачає:

· наявність партнерів, які беруть участь у владних відносинах;

· волевиявлення суб´єкта політики, зафіксованого у формі правових актів з констатацією санкцій у разі невиконання їх;

· обов´язковість підпорядкування громадян тим, хто здійснює владу;

· нормотворче закріплення права одних видавати законодавчі акти, а інших — виконувати їх.

Дата добавления: 2015-05-26