Рівень автоматизації підприємства

Парови́й коте́л — установка, призначена для генерації насиченої або перегрітої пари.

Вони широко використовуються для отримання електричної енергії з допомогою парових турбін, утилізації надлишкового тепла відхідних газів, для виробничих потреб та в опалювальних системах.

Промислове застосування водяної пари в парових машинах почалося на межі XVII– XVIII століть і було викликане швидким розвитком гірничозаводської і вугледобувної промисловості в Англії та в інших країнах.

Перші котли мали форму кулі, з увігнутим у вигляді купола днищем, під яким розміщувалася топка. Такого типу котли були побудовані Ползуновим, Ньюкоменом та іншими винахідниками того часу. У міру зростання потужності парових машин мідь замінили чавуном і лише наприкінці XVIII століття котли почали виготовлятися із сталевих листів.

Подальший розвиток силових станцій поставив перед промисловістю задачу підвищити продуктивність котлів і тиск пари. До 1860 року була доведена доцільність застосування перегріву пари для парових машин. І на котлах почали встановлювати пароперегрівники. Спочатку застосовувався невеликий перегрів пари, і лише застосування на парових машинах мінеральних мастил (середина ХIХ століття) дозволило підвищити перегрів пари до 360–375 °C.

В наш час задача автоматизації сучасних парових котлів полягаю у підвищенні їхньої енергоефективності та стабільності в роботі, за рахунок використання максимальної кількості енергії отриманої при спалюванні теплоносія, це досягається використанням економайзерів та повітропідігрівачів, а також за допомогою регулювання тиску(розрідження) в топці та кількості повітря, яке подається в неї задля максимально ефективного згорання палива.

Дата добавления: 2015-05-28