Модуль 1. Соціально-економічні технології як інструмент соціальної відповідальності бізнесу

Відповідальність суб'єктів бізнесу за дотримання визначених неявно або невизначених законодавством таких норм і правил, що впливають на якість життя окремих соціальних груп і суспільства в цілому, формує соціальну відповідальність бізнесу.

Соціальна відповідальність бізнесу (СВБ) - це добровільний внесок бізнесу в розвиток суспільства в соціальній, економічній і екологічній сферах і така, що виходить за рамки визначеного законом мінімуму.

Проте таке визначення ідеальне і не може бути повністю втілено в дійсність, оскільки прорахувати всі наслідки одного рішення просто неможливо. Але соціальна відповідальність – це етичні принципи, що мають бути задіяними в процесі ухвалення рішення, а не сталий список правил і процедур. Відповідальність бізнесу наразі є внутрішньою, перед самим собою, і ґрунтується на моральних нормах і цінностях, придбаних в процесі соціалізації.

Соціально відповідальний бізнес є системною цінністю для суспільства і як такий потребує відповідного поважного ставлення з боку держави, громадськості та засобів масової інформації. СВБ є необхідною складовою успішного соціального розвитку України, важливою умовою конструктивної взаємодії бізнесу, суспільства і держави.

Соціальна відповідальність ґрунтується на відповідальному ставленні будь-яких бізнес-структур до проваджуваних товарів/ робіт/ послуг, споживачів, працівників, партнерів, а також на активній соціальній позиції, яка полягає у гармонійному співіснуванні, взаємодії та постійному діалозі із суспільством, участі у вирішенні найгостріших соціальних проблем.

Отже, будь-який бізнес, що функціонує на теренах України, має усвідомлювати свою роль у соціальному розвитку країни та активно співпрацювати із державними та недержавними установами, організаціями на шляху вирішення найгостріших соціальних проблем.

З іншої сторони, державні та громадські установи, організації мають усвідомлювати важливу роль бізнесу у соціальному захисті країни, співпрацювати із бізнесом задля вирішення соціальних проблем суспільства та розвитку самого бізнесу на засадах конструктивного діалогу, відкритості, соціального партнерства.

ТЕМА 1. змістовні компоненти соціальнО-ЕКОНОМІЧНИХ технологій

Термін «технологія» відомий перш за все з матеріально-виробничої практики, і, понад усе, з промислового застосування технологій. Насамперед під технологією малася на увазі не тільки діяльність з перетворення природних об'єктів, але також і загальнотехнічна дисципліна, що вивчає взаємодію засобів праці, сировини та матеріалів. Цей термін ніколи не ототожнювався з поняттям техніки в сенсі сукупності штучних матеріальних засобів людської діяльності та з найдавніших часів означав мистецтво, майстерність, уміння.

Широке трактування дефініції «технологія» дане болгарським філософом Н. Стефановим, який відзначав, що там, де людина активно і цілеспрямовано відноситься до навколишніх процесів, де вона прагне свідомо і планомірно змінювати природне і соціальне середовище, там, в принципі, можлива технологія [1].

У загальному сенсі слова «технологія» є сукупністю знань про способи і засоби проведення виробничих процесів, а також самі процеси, при яких відбувається якісна зміна оброблюваного об'єкта [2].

Таким чином, технологія - це не просто комплекс знань щодо способів і засобів, не просто сукупність інструментів, а впорядкована сукупність, вкорінена в певній методології, в конкретному системному принципі, що включає вказівку на загальну і конкретну цілі.

Технологія алгоритмізує діяльність, тому може бути багато разів використана, відтворена і тиражована для вирішення схожих завдань і створюється, зокрема, для подальшого «перенесення» в інші області. Створення технології гарантує задані властивості продукту, забезпечує раціональність самого процесу діяльності. Таке тлумачення терміна, що прийшов зі сфери матеріального виробництва, передусім акцентує увагу на її перетворюючому характері (на відміну від виключно пізнавального). Але при цьому з поля зору віддаляється той факт, що об'єктом технологізації виступає не стільки система інструментальних технічних засобів, скільки сама людина, що здійснює діяльність. У такому разі технологія стає невід'ємним елементом культури управління і певною мірою є ступенем розвитку людини [3]. Це можна пояснити тим, що технологія виступає у вигляді стандартів-заборон, правил, норм, а також апробованих засобів, способів і прийомів доцільної людської діяльності [4], що дозволяють досягти заданих результатів.

Технологія утілює в собі соціальну форму практики, способи регулювання, контролю і управління взаємодією між предметом праці та знаряддям праці, їх технологічним змістом. Причому, якщо об'єктивною природною передумовою технології є природні процеси, які обумовлюють її «речовий каркас», то відповідним соціальним аналогом технології виступає колективна суспільна практика, де матеріально-речові компоненти проявляють свою технологічну силу і розкривають своє соціальне значенн я. Суспільна практика об'єднує їх в одне ціле, яке утворює технологічний спосіб освоєння соціального простору.

За науково-технічної і інформаційної революцій значно посилилася увага до соціально-економічних компонентів технологій і сформувалася можливість розповсюдити технологічний підхід на всі аспекти суспільного життя: економіку, соціальне управління, освіту, виховання, політику тощо. Причому в кожному з них розробка технології ґрунтується не просто на узагальненні емпіричного досвіду, а на новітніх досягненнях сучасної науки і техніки.

Великий внесок до розробки проблеми розмежування природних і соціально-економічних технологій внесли болгарські учені Н. Стефанов і М. Марков. Розглядаючи соціально-економічні технології багатоаспектно, Н. Стефанов доходить висновку, що у найзагальнішому вигляді соціально-економічна технологія - це діяльність, в результаті якої досягається поставлена мета і змінюється об'єкт діяльності. Отже, соціально-економічна технологія - це заздалегідь визначений певний ряд операцій, направлений на досягнення деякої мети і вирішення завдання. Діяльність може називатися технологією, якщо вона була свідомо і планомірно розчленована на елементи, що реалізовуються в певній послідовності. М. Марков виокремлює в процесах проектування, розроблювання і реалізації соціально-економічних технологій п'ять послідовних процедур:

1. Визначення мети, яка повинна бути реалізована в результаті застосування даної технології;

2. Побудова системи критеріїв для вибору можливих варіантів;

3. Окреслення кола можливих варіантів;

4. Вибір оптимального варіанта;

5. Впровадження вибраного варіанта [5].

Рис. 1.1 - Загальна схема процесу розроблювання соціально-економічних технологій

М. Марков пропонує розглядати технологію соціальної діяльності в двох аспектах: як систему знань про організацію дійсності, пов'язану з виконанням етапів, операцій, методів, дій, тощо з формування суспільних явищ, і як технологізацію цих знань у процесі діяльності, яка виражається в трудових діях людей, відповідних вимогам конкретних, специфічних соціальних структур [5].

Американський філософ К. Поппер визначив соціально-економічні технології як спосіб застосування теоретичних висновків у практичних цілях [6] і сформулював такі різновиди цього феномена, як холістські, утопічні та часткові.

Холістський вид соціально-економічних технологій розроблявся як методологія соціально-реформістської діяльності для вирішення завдань соціально-економічного характеру (вдосконалення механізмів управління, соціальної структури, вплив на громадську думку тощо).

«Часткові» соціально-економічні технології, на думку К. Поппера, вирізняються чіткістю цілей, розумінням того, що може бути досягнуте за допомогою наявних засобів з урахуванням можливих негативних наслідків, обережністю і поступовістю нововведень, постійним їхнім контролем, що дає можливість переглянути і скоректувати у разі потреби як задані цілі, так і теоретичні принципи, що обгрунтовують їх, вчасно ліквідовувати непередбачені наслідки змін.

Зіставляючи ці види технологій, К. Поппер виділив основні переваги часткових технологій в порівнянні з утопічними. На його думку, до них відносяться:

1) тверезість і зваженість в постановці цілей;

2) облік можливих негативних наслідків;

3) обережність і поступовість у змінах;

4) постійний контроль за плином заходів;

5) можливість своєчасно ліквідовувати непередбачені наслідки власних діянь;

6) можливість корегування діяльності суб'єкта по здійсненню змін [6].

В цілому, соціально-економічні технології виникають еволюційно або створюються штучно. Протягом столітть вони мали рутинний характер.

Люди вчилися управляти суспільними справами, накопичували знання, передавали їх наступному поколінню на засадах попередніх правил, традицій, звичаїв. Технології, засновані на минулому досвіді, інтуїції, традиціях загальноприйнятних способів організації, називають рутинними. Вони використовують методи впливу на соціально-економічні процеси, що відрізняються низькою наукоємністю, відображають вчорашній день соціальної дії, не мотивують соціальну систему до змін.

У XX ст. в інформаційних і управлінських структурах світової спільноти відбулися революційні зміни: прикладні знання почали оновлюватися кілька разів у межах одного покоління і в своїй якості виявилися абсолютно непридатними для соціального дослідження і управління [7].

У 60 - 80 рр. XX ст. цивілізований світ пережив інформаційну, управлінську і концептуальну революції. Саме на їхній основі відбувся величезний стрибок у розвитку Заходу: у виробництві, бізнесі, науці, менеджменті, на основі освоєння «людського ресурсу», інтелектуальної власності й управлінських «ноу-хау».

Активна розробка понятійного апарату і змістовних компонентів соціально-економічних технологій бізнесу за кордоном почалася 50–60-х роках, а в нашій країні - у 80-х роках ХХ ст. і спочатку формувалася в парадигмі соціології управління. Так, В. Г. Афанасьєв, відзначає, що в соціально-економічній технології реалізується перетворення об'єктивних законів у механізм соціального управління, тобто «переклад» абстрактної мови науки, що відображає об'єктивні закони розвитку суспільства, на конкретну мову рішень, нормативів, розпоряджень, що регламентують дії людей в досягненні поставлених цілей [8].

Г. І. Іконникова в статті «Щодо поняття соціальної технології» підкреслювала, що соціально-економічна технологія - це своєрідний механізм поєднання знань з умовами їхньої реалізації. Саме через технологізацію знань формується свідоме вираження ставлення людей до організації їхньої діяльності щодо реалізації поставлених цілей і завдань [9].

У тлумачному словнику наголошується, що соціально-економічна технологія - це:

1) спеціально організована область знання про способи і процедури оптимізації життєдіяльності людини в умовах наростаючої взаємозалежності, динаміки і оновлення суспільних процесів;

2) спосіб здійснення діяльності на основі її раціонального розчленовування на процедури і операції з їхньою подальшою координацією і синхронізацією і вибір оптимальних засобів і методів їх виконання;

3) метод управління соціальними процесами, що забезпечує систему їхнього відтворення в певних параметрах, - якості, властивості, масштаби, цілісність діяльності тощо [7].

У широкому сенсі соціально-економічні технології можна визначити як послідовність етапів соціальної взаємодії, при якій кожен суб'єкт, що бере участь у взаємодії, реалізує власну управлінську стратегію відносно інших і формує соціальну дійсність. Вона є одним з найважливіших елементів механізму управління, покликаним оптимізувати його і виключити ті операції, які не є необхідними для отримання результату.

З численних визначень вітчизняних і зарубіжних учених можна виділити базову сукупність основних характеристик соціально-економічних технологій (рис. 1.2):

1. Зміст соціально-економічних технологій полягає в поопераційному здійсненні діяльності.

2. Поопераційне розроблювання соціально-економічних технологій має враховувати специфіку функціональної діяльності.

3. Операції соціально-економічних технологій розробляються заздалегідь, добровільно, свідомо і планомірно.

4. Проектування, розроблювання та впровадження соціально-економічних технологій ґрунтується на засадах і з використанням наукових знань.

5. Соціально-економічні технології дуальні: по-перше, це проект, що містить процедури і операції, і по-друге, це сама діяльність, побудована відповідно до цього проекту.

6. Соціально-економічні технології - це дієвий спосіб досягнення суспільних цілей.

7. Соціально-економічні технології – це елемент людської культури.

Рис. 1.2 - Основні характеристики соціально-економічних технологій

Визначення сутнісних характеристик соціально-економічних технологій бізнесу дозволяє виділити їх наступні основні ознаки [10]: п ершою домінантою будь-якої технології є розмежування, розподілення, розчленовування певного процесу на внутрішньо пов'язані між собою етапи, фази, операції. Другий критерій будь-якої технології - координованість і поетапність дій, направлених на досягнення шуканого результату. Третя істотна характерна риса - кожна технологія передбачає однозначність виконання включених в неї процедур і операцій. Це вирішальна неодмінна умова досягнення результатів, адекватних поставленій меті [5].

ü розмежування діяльності на внутрішні взаємопов'язані етапи, фази, операції. Сенс вказаної процедури полягає в точному визначенні вимог, що пред'являються до суб'єкта, який діє за певною технологією; у забезпеченні нормативної міри розвитку процесу. Чим точніше ступінь відповідності опису процесу його об'єктивній логіці, тим реальніше можливість досягнення високого ефекту діяльності. Тому життєздатними стають ті технології, які враховують вимоги об'єктивних законів і на цій основі орієнтують соціальний суб'єкт на доцільні дії, на оптимальні рішення з урахуванням досягнень науки, поєднання традиційного й інноваційного досвіду. Завдання соціально-економічної технологізації - не тільки повніше впливати на соціальні процеси, але і сприяти їхньому перетворенню відповідно до цілей суспільства, класу, організації і т. д.;

ü поетапність дій, направлених на досягнення шуканого результату. Послідовність і порядок виконання дій повинні базуватися на внутрішній логіці функціонування і розвитку певного процесу. Проте це не означає, що суб'єкт буде «скутий» встановленою послідовністю. У нього завжди є можливість «втрутитися» в об'єктивний хід процесів, змінити їхній порядок, встановити ту або іншу послідовність і темп процедур і операцій залежно від обставин, що змінюються;

ü однозначність виконання включених процедур і операцій. Чим значніші в діях суб'єкта відхилення від параметрів, що передбачені технологією, тим реальніше небезпека деформувати весь процес і отримати результат, не відповідний очікуваному.

Таким чином, соціально-економічні технології, як сполучна ланка між теорією і методологією бізнесу, з одного боку, і практикою бізнесу - з другого, забезпечують науково обґрунтований вибір оптимальних способів дій суб'єктів з метою створення сприятливих умов життєдіяльності людей.

Соціально-економічні технології бізнесу, як інноваційна система методів виявлення і використання прихованих потенціалів соціально-економічних систем, виступають в двох формах:

1) як структурний елемент будь-якої системи, технологічно оформлений програмний продукт;

2) як управлінська діяльність, пов'язана з реалізацією цього проекту, програмного продукту.

Взаємопов'язування соціально-економічних технологій як інструменту стратегічного розвитку суспільства в цілому із стратегічним розвитком бізнес-структур дозволяє врахувати в управлінській діяльності принципові риси економіки майбутнього, заснованої на нових формах включення працівника в трудовий процес і сприйняття самого бізнесу не тільки як інструменту зароблення прибутку, а як структури, створеної для приросту суспільного капіталу.

Соціально-економічні технології завжди детерміновані суспільною проблемою і направлені на її вирішення спочатку в процесі соціодіагностики, пізнання, потім – технологізації, тому вони не можуть бути абстрактними, їхня побудова зазвичай виходить з логіки самого дослідження, відображаючи суть конкретних явищ. Отже, чим вище рівень цих збігів, тим ефективніше соціально-економічні технології, які покликані вирішувати суспільні проблеми адаптивними методами, впливати на процеси відповідно до цілей управління.

При цьомунову суспільну проблему, що не має аналогів, вирішують інноваційній соціально-економічні технології. Якщо ж нове завдання вже технологічно вирішене і мова йде про тиражування, розповсюдження технологій, навчання персоналу управлінню проблемами у вже відомий спосіб, то такі технології є традиційними або рутинними [10].

Розмаїття соціально-економічного життя і соціально-економічних об'єктів, постійно виникаючих економічних завдань і можливостей їхнього врегулювання, формують умови, в яких стає можливою поява й існування різноаспектних соціально-економічних технологій. Для впорядковування цієї множини доцільною є їхня класифікація. Класифікації соціально-економічних технологій ґрунтуються на узагальнюючих засадах, з яких до найбільш значущих належать [11]:

Рис. 1.3 - Класифікації соціально-економічних технологій

За масштабами вирішуваних соціально-економічних проблем: універсальні й приватні соціально-економічні технології.

До універсальних можна віднести технології соціальної діагностики стану будь-якого явища, а до приватних - конкретну технологію, використовувану при вирішенні конкретного завдання.

За рівнем соціальної діяльності: глобальні, використовувані в масштабах всього людства; національні, засновані на особливостях національних традицій, психології менталітету тощо; державні, такі, що дозволяють вирішувати соціально-економічні проблеми в межах конкретної держави; регіональні, такі, що дають ефект при вирішенні проблем в умовах конкретного регіону; територіальні, функціонуючі в межах території.

За характером вирішуваних завдань: функціональні, призначені для забезпечення оптимального і результативного функціонування існуючих соціально-економічних систем у різних сферах суспільного життя; інноваційні, направлені на забезпечення оптимального переходу різних соціально-економічних систем в іншу якість; технології вирішення протиріч і конфліктів, що дозволяють знайти і реалізувати найбільш оптимальні шляхи і методи вирішення проблем.

За характером дії на соціально-економічні процеси: формуючі, що дозволяють створити новий соціально-економічний об'єкт; стимулюючі, предметом дії яких є окремі аспекти процесу функціонування певного об'єкта; стримуючі, певним чином регулюючі процес функціонування соціально-економічного об'єкта; руйнуючі, результатом дії яких стає зникнення соціально-економічного об'єкта в цілому або будь-якої його частини.

За характером і змістом використовуваних засобів: організаційно-розпорядчі й адміністративні; соціально-правові; медично-соціальні; психологічні; педагогічні технології тощо.

Доцільно класифікувати соціально-економічні технології і за іншими важливими характеристиками:

ü за часом дії (короткострокові, середньострокові, довгострокові);

ü за видами діяльності (промислово-трудові, навчальні, наукові, тощо);

ü за результатами (конструктивні, деструктивні);

ü за стимулюючою дією (матеріальні й нематеріальні);

ü за рівнем дії (високоефективні, середньоефективні, низькоефективні);

ü за джерелами (внутрішні, зовнішні);

ü за змінами в соціально-економічній системі (прогресивні, регресивні);

ü за інвестиціями в людський капітал (підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації працівників, підтримку їхнього здоров'я і культурного розвитку, надання соціальної допомоги і підтримки).

Розрізняють декілька видів технологій: багатоланкові, під якими розуміється серія взаємопов'язаних завдань, що виконуються послідовно; посередницькі - як надання послуг одними групами людей іншим у вирішенні конкретних завдань; індивідуальні -з конкретизацією прийомів, навиків і послуг стосовно окремого працівника [12].

Проте, незважаючи на різноаспектність, загальною для всіх соціально-економічних технологій є обов'язкова наявність у них певної мети: без чіткої цілі соціально-економічних технологій бути не може.

Таким чином, соціально-економічні технології, як правило, створюються, апробовуються і адаптуються для вирішення конкретного типу практичних проблем бізнесу, обумовлених станом його основних елементів внутрішнього і зовнішнього середовища [12]. Як і всякі технології, вони є стандартизованими засобами поведінки і діяльності людей для вирішення завдань в рамках їх перетворюючої діяльності, орієнтованої на отримання заданого результату.

Дата добавления: 2015-05-26