Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Місце та роль Основного закону в системі законодавства




Проблеми систематизації сучасного законодавства в Україні

Проблема систематизації нормативно-правових актів була і залишається актуальною. Вона об’єктивно з’являється у зв’язку із необхідністю впорядкування зростаючої маси нормативно-правових актів, які врегульовують нові відносини, що виникають внаслідок суспільного розвитку. Сама ж консолідація починає використовуватися, як прийом, в процесі створення окремого нормативного акту ще до появи свідомого застосування технічних процедур систематизації нормативно-правового матеріалу.

З розвитком системи законодавства консолідація як вид систематизації починає відігравати в процесі упорядкування нормативно-правових актів важливу роль, яка полягає в проведенні цілої низки класифікаційних дій, що безпосередньо є складовими частинами інших видів упорядкування нормативно-правових актів, зокрема кодифікації та інкорпорації. Консолідація є перехідною ланкою, зв’язуючим сегментом між інкорпораційною та кодифікаціїйною діяльністю. Водночас вона виконує функцію первинного етапу такого ви-ду систематизації, як кодифікація. Тому актуальність теоретичного осмислен ня гносеологічної сутності та техніко-юридичного механізму процесу консолідації базується також на об’єктивній необхідності постійного упорядкування та уніфікації нормативно-правових актів.

 

Конституція України являє собою єдиний кодифікований акт, що закріплює засади організації державної влади в Україні, регулює взаємовідносини цієї влади, суспільства та індивіда і має найвищу юридичну силу (ст. 8 Конституції України).

Цінність Конституції України як нормативно-правового акта полягає насамперед у її особливій правовій природі. Цей документ є основним законом держави, законом із вищою юридичною силою та таким, що має підвищений ступінь стабільності, порівняно з іншими нормативно-правовими актами. Все це разом робить його ядром (стержнем, фундаментом) усієї правової системи держави. Тому без суворого дотримання правила щодо відповідності всіх законів і підзаконних нормативно-правових актів положенням Конституції (іншими словами – вищої юридичної сили Основного закону держави), сучасна демократична країна просто не зможе повноцінно функціонувати.

Характерною ознакою (властивістю) конституції сучасної держави є її верховенство. Ця властивість є прямопохідною і перебуває у нерозривному зв’язку з такими поняттями, як “верховенство закону” та “верховенство права”. Початок (основу) цього “понятійного ряду” слід, безперечно, шукати у “верховенстві права” як широковідомій і загальновизнаній демократичним світом конституційно-правовій доктрині.

У першому розумінні “верховенство конституції” можна розглядати лише як верховенство одного із законів: Основного Закону держави. При цьому центральним буде розгляд конституційного положення про вищу юридичну силу норм конституції.

У другому розумінні поняття “верховенство конституції” можна розглядати як цілісний конституційний принцип організації й функціонування правової держави. У визнанні цього принципу як такого закладено загальну ідею підпорядкування держави конституції, праву.

Верховенство конституції означає також, що з її нормами та принципами, ідеями та доктринами, концепціями і т.д. повинна узгоджуватись назагал уся діяльність держави, її органів та посадових осіб, громадських структур, громадян та іноземців, які перебувають у державі, в усіх сферах її життя. Конституція мала б виступати певною домінантою всього суспільного розвитку.

В Україні принцип верховенства конституції знайшов своє закріплення в положеннях ст. 8 Конституції України: “В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується”. Спробуємо детальніше розглянути зміст принципу “верховенства конституції” на прикладі України, проаналізувавши згадану конституційну норму.

Вища юридична сила конституції полягає в тому, що жоден нормативно-правовий акт держави не повинен суперечити конституції. Ні закони, ні підзаконні нормативно-правові акти не можуть вступати в суперечність з положеннями Основного Закону держави. У наведеному вище положенні Конституції України чітко зазначено: “Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй” (ч. 2 ст. 8). Привертає увагу те, що в даному випадку законодавець вживає словесну форму “повинні відповідати їй” у розумінні “не суперечити”, оскільки, відповідаючи положенням, неможливо їм суперечити. Проте варто зазначити, що ці дві можливі форми “відповідати /.../” і “не суперечити /.../” є дуже близькими, в даному випадку вживаються як синоніми, але все-таки не є тотожними.

Найвища юридична сила Конституції України проявляється в тому, що:

по-перше, її норми мають пріоритет (верховенство) перед нормами інших (звичайних) законів, а тим більше перед актами виконавчої влади та іншими нормативними актами, що діють на території України. Верховенство Конституції поширюється також на міжнародні договори, про що свідчить положення статті 9 Конституції, згідно з яким "укладання міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України";

по-друге, норми інших законів та підзаконних актів мають прийматися на основі Конституції і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України). Будь-який акт, що суперечить Конституції (за змістом чи за формою), мас бути визнаний недійсним. Найвища юридична сила Конституції У країни забезпечується особливим порядком внесення змін до неї та особливою охороною Конституції, вирішальна роль у якій належить конституційному правосуддю.

 

54. Поняття та види систематизації НПА

Поняття “нормативно-правові акти” включає комплекс актів правотворчості, виданих органами законодавчої і виконавчої влади. Нормативно-правові акти видаються органами державної влади лише у певній формі й у рамках компетенції певного правотворчого органу. Звідси юридична чинність нормативно-правового акта визначається місцем у системі органів держави того органу, від імені якого він виданий. Нормативно-правовими вони називаються тому, що містять норми права загальнообов’язкового характеру. Власне кажучи, дане поняття є синонімом поняття “законодавство” у широкому розумінні слова.

Таким чином, нормативно-правовий акт — це загальнообов’язко-ве офіційне рішення спеціально уповноваженого суб’єкта, прийняте в певному порядку, яке встановлює нові правові норми, змінює або скасовує вже наявні.

Вищим за юридичною силою нормативно-правовим актом є закон — основна категорія системи законодавства, що ухвалюється тільки вищими представницькими органами державної влади — парламентом країни чи всенародним голосуванням (референдумом). Закон регулює найважливіші суспільні відносини, має вищу юридичну силу у правовій системі країни. Будь-який інший правовий акт, виданий не на підставі і не на виконання закону, а тим більше невідповідний чи суперечний закону, скасовується у встановленому порядку. Закон є нормативно-правовим актом, що встановлює загальні правила поведінки (норми), обов’язкові для всіх громадян, державних органів, громадських організацій, посадових осіб. Закон усталений, стабільний і піддається зміні, доповненню чи скасуванню лише у виняткових випадках, ухвалюється в особливому порядку, передбаченому Конституцією і регламентом парламенту, має певну структуру і вимагає особливого оформлення.

Конституція теж є законом, але таким, що має найвищу юридичну силу. Всі закони та інші підзаконні акти мають прийматись на основі Конституції. Конституція є основою правової системи. В системі законодавства всі закони приймаються на основі Конституції, а підзаконні нормативно-правові акти — на основі законів та на їх виконаня.

Нормативних актів досить багато, у зв'язку з чим вони потребують систематизації.

Систематизація нормативних актів — це діяльність з їх впорядкування та вдосконалення, приведення до певної внутрішньої узгодженості через створення нових документів чи збірників. Розрізняють кодифікацію та інкорпорацію як основні види систематизації актів. Інкорпорація — вид систематизації нормативних актів, який полягає у зібранні їх у збірниках у певному порядку без зміни змісту. Критерії систематизації: хронологічний або алфавітний порядок, напрям діяльності, сфера суспільних відносин, тематика наукового дослідження тощо. Можна також назвати кілька видів інкорпорації: за юридичним значенням вона буває офіційна чи неофіційна; за обсягом — загальна, галузева, міжгалузева, спеціальна; за критерієм об'єднання — предметна, хронологічна, суб'єктивна.

 

Кодифікація — вид систематизації нормативних актів, що мають спільний предмет регулювання, який полягає у їх змістовній переробці (усунення розбіжностей і суперечностей, скасування застарілих норм) і створенні зведеного нормативного акта. Різновидами кодифікації є кодекс, статут, положення.

Кодекс — кодифікований акт, який забезпечує детальне правове регулювання певної сфери суспільних відносин і має структурний розподіл на частини, розділи, підрозділи, статті, що певною мірою відображають зміст тієї чи іншої галузі права. У сучасному законодавстві України існують: Кримінальний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення, Сімейний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Земельний кодекс, Водний кодекс тощо.

Статути, положення — кодифіковані акти, в яких визначається статус певного виду державних організацій та органів.

Нормативний акт як джерело права має свої переваги і недоліки. Однак за допомогою писаного права досить зручно регулювати суспільні відносини. Тому в наш час офіційні документи, що видаються державою, є основним або одним з основних джерел права практично у всіх правових системах світу. У разі відсутності внутрішніх регулючих норм права, правовідносини вирішується на підставі міжнародних угод.

 

55. Поняття і види соціальних норм та їх основні властивості

Суспільство має дуже неоднорідну структуру, воно складається з різних особистостей, наділених своїми специфічними інтересами, запитами і потребами, які іноді не збігаються. Суспільство нормально функціонує лише тоді, коли враховуються інтереси всіх верств, коли відбувається певне обмеження власного інтересу заради досягнення компромісу. Адже люди як суспільні істоти не можуть весь час діяти тільки виходячи зі своїх власних інтересів і потреб.

Соціальним відносинам притаманна така важлива ознака, як нормативність. Ця ознака склалась внаслідок історичного розвитку суспільства, поступово утворювалась ціла система соціальних норм. У них закріплено той тип поведінки, який гарантує найоптимальніший результат соціальної взаємодії людей. Метою соціальних норм є досягнення злагодженості в суспільних відносинах, суспільного компромісу. Соціальне регулювання, яке здійснюється за допомогою соціальних норм, — це необхідна умова нормальної життєдіяльності суспільства. Цивілізація виробила безліч різних норм і правил, якими люди керуються у своєму повсякденному житті.

Соціальні норми — це певні стандарти, зразки поведінки учасників соціального спілкування, за допомогою яких здійснюється соціальне регулювання. Юристи мають справу насамперед із правовими нормами, що представляють для них безпосередній професійний інтерес. Але вони постійно співвідносять їх з іншими соціальними регуляторами, адже всі норми взаємозалежні та взаємозумовлені. Отже, специфіку правових норм не можна оцінити без з’ясування їх місця і ролі в загальній системі соціальних норм.

Соціальні норми за своєю природою означають певний стандарт поводження. Норма — це міра позитивної, суспільно корисної поведінки, спрямована на досягнення мети соціального регулювання. Соціальні норми регулюють неабиякі, а найтиповіші суспільні відносини.

Система соціальних норм відбиває досягнутий ступінь економічного, соціально-політичного і духовного розвитку суспільства, в них знаходять вираження історичні та національні особливості життя країни, характер державної влади.

Соціальні норми численні й різноманітні. Це пов’язано з розмаїтістю самих суспільних відносин — предмета регулювання. Соціальні норми підрозділяються на види залежно від способів формування, сфери дії, соціальної спрямованості. З цього погляду виділяються правові норми; моральні; політичні; естетичні; релігійні; корпоративні; норми звичаїв, традицій, звичок, обрядів, ритуалів; ділові звичаї; правила етикету, пристойності.

Це загальноприйнята і найбільш розповсюджена класифікація соціальних норм. Об’єднує їх те, що всі вони носять соціальний, а не технічний характер. Незважаючи на розходження, ці норми взаємозалежні, жодні з них не діють ізольовано від інших.

Норми моралі регулюють поведінку людей шляхом її оцінки відповідно до категорій добра і зла, справедливості, гідності, милосердя. Мораль формується в духовній сфері суспільства і невіддільна від суспільної свідомості. Суть дії моральних норм полягає у формуванні загальних принципів, внутрішніх переконань та установок бажаної поведінки.

Право і мораль розрізняються насамперед за способами їх формування. Правові норми створюються або санкціонуються державою. Норми моралі виникають і розвиваються спонтанно у процесі практичної діяльності людей. На відміну від права, мораль носить неофіційний, суспільний характер.

У будь-якій державі діє тільки одне право, у той час як мораль не є єдиною й однорідною. Право і мораль розрізняються за методами забезпечення. Оскільки право створюється державою, то воно нею і забезпечується завдяки можливості примусу. Мораль спирається не на силу державного апарату, а на силу суспільної думки. Правові норми закріплюються у спеціальних юридичних актах держави. Моральні норми і принципи виникають стихійно. На відміну від права, що являє собою певну систему, мораль — внутрішньо несистематизоване утворення.

Звичаї і традиції — правила поведінки, що складались в результаті багаторазового повторення певних дій та увійшли у звичку. Історично звичаї та традиції належать до найдавніших соціальних норм. У період становлення перших держав звичаям починають надавати загальнообов’язкове значення. Формується звичаєве право — історично перша форма позитивного права. В сучасному суспільстві існує багато різних звичаїв і традицій. Це обумовлено специфікою життєдіяльності людей в різних умовах — природних, соціальних тощо. Звичаї — стійкі й досить розповсюджені правила поведінки, що у результаті багаторазового, тривалого повторення стають звичними і їх дотримуються добровільно. Звичаї передаються з покоління в покоління.

В юридичній науці звичаї поділяють на правові і неправові, чи загальногромадянські. Правові звичаї набувають юридичного значення шляхом їх санкціонування державою.

Релігійні норми розповсюджуються на представників тих чи інших віросповідань і містяться в таких джерелах, як Біблія, Коран, Талмуд, Сунна, Священні книги буддизму.

Корпоративні норми — це правила поведінки, по яких живуть і діють різні громадські організації, рухи, об’єднання, асоціації й інші утворення недержавного характеру. Ці правила містяться у відповідних статутах, програмах, інших документах. Корпоративні норми тісно пов’язані з правовими, особливо ті, що визначають порядок їх утворення, реєстрації і діяльності. Корпоративні норми регламентують в основному внутрішні питання суспільних об’єднань, закріплюють їх мету, завдання і функції, права й обов’язки учасників, умови вступу і виходу з них.

Політичні норми — це правила поведінки суб’єктів політики, учасників політичного процесу, політичних відносин. Ці норми містяться в різних політичних маніфестах, програмах, рішеннях, заявах, деклараціях, статутах політичних партій і рухів. Політичні норми регулюють відносини соціальних груп, класів з державною владою, відносини між класами, участь народу, класів, соціальних груп у державній владі й житті держави.

У сфері господарського життя суспільства, де діє система ринкових відносин, важлива роль належить економічним нормам. Ці норми регулюють відносини між галузями промисловості, сільського господарства, виробництво, розподіл та обмін матеріальних благ.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-26; Просмотров: 5651; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.023 сек.