Державне регулювання фінансового ринку України: сутність, сфери та важелі регулювання

З

пряме відношення до регулювання та розвитку вітчизняного фінансового ринку.

Регулювання фінансового ринку — це цілеспрямований вплив на систему взаємовідносин, що складаються на фінансовому ринку, з метою впорядкування цих взаємовідносин і забезпечення захисту інтересів осіб, які беруть у них участь.

Основною метою регулювання фінансового ринку є забезпечення гармонізації всіх видів інтересів учасників цього ринку: індивідуальних, корпоративних, державних, а також інтересів міждержавних та інтернаціональних об'єднань. Всі інші цілі регулювання можна розглядати як похідні від зазначеної основної мети, і вони характерні для всіх рівнів регулювання. Серед них виділяють:

• підтримка порядку на ринку, створення нормальних умов для роботи всіх його учасників;

• забезпечення безпеки фінансової системи;

• створення однакових «правил гри» для всіх учасників ринку;

• забезпечення вільного і відкритого процесу ціноутворення на фінансові інструменти на основі попиту і пропозиції;

• створення ефективного ринку, на якому завжди є стимули для підприємницької діяльності і на якому кожний ризик адекватно винагороджується;

• створення нових ринків та підтримка необхідних суспільству ринків, ринкових нововведень;

• досягнення суспільних цілей, наприклад, соціальних чи розподільчих;

• захист інтересів індивідуальних інвесторів від зловживань професійних учасників;

• протистояння формуванню монопольних утворень і зловживанню монопольним становищем;

• забезпечення прозорості і відкритості фінансового ринку, запобігання його саморуйнуванню у періоди кризових явищ тощо.

В економічній літератури розроблені конкретні принципи регулювання фінансового ринку, які стосуються і напрямів, і рівнів, і форм регулювання на кожному із сегментів ринку: цінних паперів, грошового, валютного, кредитного, фінансових послуг та інших.

Принципи регулювання фінансового ринку — це основні правила, за якими відбувається цілеспрямований вплив на систему взаємовідносин між всіма учасниками ринку для підтримки їх рівноваги.

Основними принципами, на яких ґрунтується система регулювання фінансового ринку, є:

• захист законних прав та інтересів інвесторів з боку держави;

• розкриття емітентами інформації, яка необхідна інвесторам для прийняття рішень;

• рівний доступ учасників ринку до інформації;

• відображення співвідношення попиту і пропозиції через ціни на фінансові активи;

• підтримка добросовісної конкуренції між учасниками ринку;

• наявність державного органу регулювання із сталими, чітко окресленими
повноваженнями;

• сприяння розвитку інновацій у галузі цінних паперів тощо.
Розрізняють чотири основні напрями регулювання фінансово ринку та його

сегментів:

1. Регулювання складу інструментів ринку та обсягу їхніх прав.

2. Регулювання складу учасників ринку та окремих видів їх діяльності. 3.Регулювання інформаційних потоків на ринку.

4.Регулювання операцій та форм торгівлі фінансовими активами.

Помилково вважати, що регулювання фінансового ринку здійснюється виключно державою, в системі регулювання розрізняють рівні і форми регулювання.

Основні рівні: міжнародне, державне, внутрішнє.

Міжнародне регулювання здійснюється міжнародними організаціями або шляхом укладення міжнародних угод щодо інтеграції окремих національних фінансових ринків, упорядкування інтернаціоналізованих сегментів ринку та проведення угод з інструментами фінансового ринку суб'єктами міжнародного права.

Державне регулювання полягає в здійсненні державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком та запобіганні зловживанням і порушенням у цій сфері і здійснюється уповноваженими державними органами та охоплює всі напрями регулювання у межах національного фінансового ринку: процедуру випуску та обігу фінансових активів; регулювання таких видів фінансової діяльності, як торгівля фінансовими активами, валютними цінностями, надання кредитних, страхових послуг, емісійна діяльність тощо; регулювання діяльності конкретних фінансових інститутів (комерційних банків, страхових, інвестиційних компаній, пенсійних фондів та інших посередників), іноземних учасників ринку.

Внутрішнє регулювання здійснюється недержавними інститутами-регуляторами (саморегулівними організаціями — СРО) за окремими напрямами та видами професійної діяльності на фінансовому ринку.

Крім рівнів, виділяють і форми регулювання фінансового ринку, якими є пряме (правове) і непряме (економічне) регулювання.

Пряме (правове) регулювання — це система процесів встановлення норм поведінки для учасників фінансового ринку, забезпечення їх застосування, розв'язання суперечок, що виникають у зв'язку з їх застосуванням, а також притягнення до відповідальності учасників, що порушують ці норми. У складі системи правового регулювання розрізняють дві підсистеми:

— нормативне (законодавче) забезпечення, що складається з правових актів, правил, вимог та стандартів, які є обов'язковими для всіх учасників на фінансовому ринку або для їх окремих груп;

— інституціонаяьне (адміністративне) забезпечення правового регулювання, що складається з компетентних органів, уповноважених видавати нормативні акти, розробляти правила, вимоги та стандарти щодо функціонування фінансового ринку, забезпечувати їх застосування та здійснювати інші

регулятивні повноваження.

Непряме (економічне) регулювання — це вплив на функціонування фінансового ринку через систему економічних важелів, застосування яких сприяє формуванню окремих умов зовнішнього середовища цього ринку і позначається на цінах, обсягах попиту та пропозиції окремих сегментів фінансового ринку, а також на ступені конкурентної боротьби між учасниками ринку.

Непряме (економічне) регулювання фінансового ринку базується на використанні повноваженими органами важелів (способів) непрямого економічного впливу (таблиця 1).

Таблиця 1

НЕПРЯМЕ (ЕКОНОМІЧНЕ) РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ

Важелі економічного впливу	Органи, які здійснюють вплив
Випуск в обіг (або вилучення) готівкових грошей	НБУ
Випуск регулюючими органами власних цінних паперів і проведення операцій з підтри­мання їх курсу на вторинному ринку	державні
Вплив на рівень ставок проценти на фінансовому ринку	державні
Надання гарантій щодо виконання зобов'язань за цінними паперами окремих емітентів	державні, органи СРО
Стимулювання розгортання (або згортання) зовнішньополітичних зв'язків між державами, з міжнародними фінансовими організаціями	державні
Фінансування розвитку інфраструктури фінансового ринку	державні, органи СРО
Інформування і консультування учасників ринку	органи СРО
Організація навчання фахівців	органи СРО
Проведення комплексу заходів щодо популяризації окремих видів діяльності та інструме­нтів фінансового ринку	органи СРО

Більшість із зазначених важелів (крім чотирьох останніх) може повноцінно використовуватися здебільшого на рівні державного регулювання (використання першого з них належить виключно до компетенції центрального банку держави).

Функціонування будь-якого ринку в сучасних умовах неможливо собі уявити без законодавчої бази регулювання та впливу держави. Саме держава визначає і контролює правові основи ринкових відносин, насамперед права власності, установлює базові правила економічних відносин учасників ринку. Досить поширеною є точка зору, що зловживання на фондовому ринку були однією з причин найглибшого спаду в світовій економіці початку 30-х років XX сторіччя, при якому скорочення виробництва становило в окремих країнах 50%, а рівень безробіття досягав 30%.

Уряд у будь-якій країні регулює фінансовий ринок через законодавче забезпечення його функціонування, регулювання і визначення правил емісії та обігу цінних паперів, ліцензування професійної діяльності учасників і посередників фінансового ринку, контроль за здійсненням їх професійної діяльності, захист прав інвесторів, контроль за виконанням антимонопольного законодавства та системою ціноутворення на фінансових ринках.

Роль фінансового ринку у фінансово-економічній ситуації, яка склалася в Україні надзвичайно важлива. Фінансовий ринок дає необмежені можливості для

інвестицій і тому постійно перебуває в центрі уваги Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів та інших владних структур. В Україні фінансовий ринок лише формується, на ньому ще не встановилися традиції та правила роботи, саме ця причина, в першу чергу обумовлює необхідність приведення в дію системи ефективного регулювання фінансового ринку з боку державних структур.

Державне регулювання фінансового ринку та його складових — це об'єднання в єдину систему певних методів і прийомів, що дозволяють упорядкувати діяльність усіх його учасників і операцій між ними шляхом встановлення державою певних вимог та правил задля підтримки рівноваги взаємних інтересів усіх учасників.

Основна мета державного регулювання - це здійснення державою комплексних заходів щодо:

—створення умов для ефективної мобілізації та розміщення на ринку вільних фінансових ресурсів;

—захисту прав інвесторів та інших учасників фінансового ринку;

—контролю за прозорістю та відкритістю ринку;

—дотримання учасниками ринку вимог актів законодавства;

—запобігання монополізації та сприяння розвитку добросовісної конкуренції на фінансовому ринку.

Серед сфер фінансового ринку, що обов'язково повинні регулюватися державою, слід виділити такі:

• допуск цінних паперів до публічних торгів;
•розкриття інформації емітентами;

•функціонування організаторів торгівлі (фондових бірж та торговельно-інформаційних систем);

•регулювання діяльності професійних учасників ринку, насамперед брокерів і дилерів, та їх відносин з клієнтами;

• реклама на ринку цінних паперів;

• заборона маніпулювання цінами.

Таким чином, необхідно визначити, що регулювання фінансового ринку є обов'язком уряду і альтернативи в сучасних умовах державному регулюванню не існує.

Головним завданням державного регулювання є узгодження інтересів усіх суб'єктів фінансового ринку через встановлення необхідних обмежень і заборон у їхніх взаємовідносинах через непряме втручання у їхню діяльність (цілі та принципи державного регулювання визначені у першому питанні лекції).

Важелями непрямого втручання держави у регулювання фінансового ринку є:

\)податкова політика, яка впливає на ділову активність, а отже, на потребу у фінансових ресурсах і знаходить своє нормативне оформлення через податкове право;

2)регулювання грошової маси й обсягів кредитів через вплив на ставку позикового відсотка;

^зовнішньоекономічна політика, що пов'язана з регулюванням операцій з

іноземними валютами та експортно-імпортних операцій;

4)гарантій держави щодо позик приватного сектора;

5)вихід держави на ринок позикових капіталів, що створює пряму конкуренцію між державою та підприємствами-емітентами.

Формами державного регулювання фінансового ринку є:

• прийняття актів законодавства з питань діяльності його учасників;
•регулювання випуску та обігу фінансових активів, прав і обов'язків

учасників ринку;

• реєстрація емісій фінансових активів та інформації про їх випуск, контроль
за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску та продажу фінансових
активів;

•видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку та забезпечення контролю за такою діяльністю;

• створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих
прав емітентами фінансових активів і особами, які здійснюють професійну
діяльність на фінансовому ринку;

•контроль за достовірністю інформації, що надається контролюючим органам емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;

•контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку тощо.

Важливим елементом державного регулювання фінансового ринку є правове регулювання, яке за своїм характером є загальнообов'язковим, субординаційним і ґрунтується на можливості застосування примусу. Державні органи, які здійснюють таке регулювання у сфері фінансового ринку, обов'язково повинні дотримуватися у своїй діяльності «букви закону — дозволено лише те, що дозволяється законом».

Державно-правове регулювання — це регулювання відносин на всіх сегментах фінансового ринку, яке здійснюється уповноваженими державними органами країни шляхом створення нормативно-правових актів, їх використання, встановлення контролю за дотриманням цих актів всіма суб'єктами ринку. Законодавство та правила, що встановлюються державними органами, мають забезпечити виконання професійними учасниками ринку насамперед таких вимог:

• чесність стосовно клієнтів та високий рівень професійної кваліфікації;
•з'ясування істинних потреб клієнта для визначення найкращих шляхів їх

задоволення;

• надання клієнтам повної і правдивої інформації;

• уникнення конфлікту інтересів;

• надійний захист активів клієнтів;

•наявність достатніх фінансових ресурсів для виконання зобов'язань і покриття ризиків, достатність власного капіталу;

•наявність дійової системи внутрішнього контролю за виконанням своїми співробітниками вимог законодавства;

• надання всієї необхідної інформації контрольним органам та сприяння їх
роботі.

В Україні та країнах, що вступили на шлях ринкових перетворень в економіці, фінансові ринки перебувають на різних стадіях формування і розвитку. У таких країнах розвитку фінансових ринків сприяють приватизація, подолання кризових явищ та позитивні зрушення в економіці. Паралельно з цим відбувається формування відповідної законодавчої бази та механізму, що гарантує її виконання.

В усіх країнах, у т.ч. і в Україні, регулювання діяльності фінансового ринку здійснюється трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою і судовою. Взагалі елементами державного регулювання фінансового ринку (про що було уже сказано) є: законодавчі та підзаконні акти; органи державного управління, що забезпечують пряме втручання у діяльність ринку; непряме втручання держави у фінансовий ринок.

Законодавчою базою регулювання фінансового ринку в Україні є:

І.Конституція України — вища юридична сила; визначає права законодавчої, виконавчої і судової влади у сфері функціонування фінансового ринку.

І.Укази президента щодо регулювання фінансового ринку.

З .Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів, міністерств та інших органів виконавчої влади, що стосуються окремих напрямів регулювання.

А.Конституційний Суд України — вирішує всі питання про відповідність законів та інших актів щодо Конституції України.

5.Договори та угоди, що укладаються між учасниками ринку у зв'язку з наданням фінансових послуг, пов'язаних з емісією, обігом цінних паперів та іншими послугами.

в.Господарський суд — орган правосуддя у господарських відносинах, у т.ч. фінансових.

1.Закони України, що регулюють фінансовий ринок, прийняті Верховною Радою України:

— «Про господарські товариства» (1991) — визначає поняття і види акціонерних товариств, правила їх створення та діяльності; права і обов'язки учасників і засновників.

— «Про приватизаційні папери» (1992) — визначає поняття і види приватизаційних паперів, порядок їх випуску, розміщення, використання та погашення.

— «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (1996) — визначає напрямки державного регулювання ринку цінних паперів в Україні.

— «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» (1997) — визначає правові основи обігу цінних паперів у депозитарній системі та правила електронного обігу.

— «Про лізинг» (1997) — визначає сутність лізингу, його видів та послуг.

— «Про банки і банківську діяльність» (2000) — визначає види банківської діяльності, встановлює порядок випуску, продажу, зберігання та управління банком цінними паперами.

— «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (2001) — визначає види інвестиційних компаній, порядок їх

реорганізації, створення та види діяльності.

— «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (2001) — визначає мету, шляхи та органи регулювання ринку фінансових послуг.

— «Про обіг векселів в Україні» (2001) — визначає особливості обігу векселів в Україні, який полягає у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями відповідно до Женевської конвенції 1930 року.

— <Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» (2002) — характеризує систему фінансового моніторингу,

— «Про цінні папери та фондовий ринок» (2006) — регулює відносини, що виникають, під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку з метою забезпечення відкритості та ефективності його функціонування, а також:

—Декрет КМУ «Про довірчі товариства» (1993) — визначає поняття довірчого товариства як інституціонального інвестора, особливості їх створення і діяльності.

—Постанова Верховної Ради України «Про Концепцію функціонування і розвитку фондового ринку України» (1995) — визначає головну мету та основні принципи функціонування і розвитку фондового ринку України як сегмента фінансового ринку.

—Рішення ДКЦПФР «Про затвердження Положення про функціонування фондових бірж» (2006) — визначає основні засади та вимоги до функціонування фондових бірж в Україні та інші законодавчі і нормативні акти, що регулюють діяльність усіх сегментів фінансового ринку як цілісної системи.

Дата добавления: 2015-05-26