Ф. Бекон

ТЕМА 4 ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ

Найкращим з усіх доведень є досвід,

якщо тільки він корениться в експерименті.

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

1. Проблема методу наукового пізнання.

2. Французька філософія XVIII ст.

Історична епоха 17-го і 18-го ст., з погляду духовного змісту, дістала назву Просвітництва. Класичне визначення Просвітництва дав І.Кант (1783 р.):

"Просвіта є виходом людини зі стану незрілості, відповідальність за яку несе вона сама. Незрілість - це нездатність обходитися власним розумом без стороннього керівництва".

Таким чином, для Просвітництва характерні розум і самостійне мислення індивіда, а надалі дистанціювання від традиції та авторитету, повага до свободи і позитивне ставлення до здатності розумно розв′язувати всі питання.

Основи Просвітництва закладалися в двох напрямах:

1. Раціоналізм (передусім у Франції та Німеччині). Його головні представники стверджували, що дійсність можна пізнати на засадах чистого мислення. Логічне влаштування світу робить можливим пізнання його дедуктивним шляхом. Зразком є метод математики, в якій висновки робляться на основі нечисленних достовірних аксіом.

Дійсність складається з двох (Декарт), однієї (Спіноза) чи багатьох (Лейбніц) субстанцій, і Бог створив її досконалою.

2. Емпіризм (насамперед у Великій Британії, а потім і у Франції, частково у вигляді матеріалізму). Від Ф. Бекона тягнеться традиція, продовжена Гоббсом, Локком, Берклі й завершена Юмом, яка основою пізнання вважає (чуттєвий) досвід. Насправді існують лише одиничні предмети і події. Правильне застосування розуму може впорядкувати їх і вивести з них індуктивні висновки.

Значимість цього напряму полягає передусім у його зв′язку з виникненням природознавства, а також у наголошуванні ним на ролі індивіда у філософії держави і права. Багато філософів-просвітників досягли значних успіхів і в інших галузях, таких як математика, фізика, політика чи дипломатія.

Скепсис просвітників щодо традицій та авторитетів породжує критику релігії: перевірка її розумом намагається виділити з неї "забобонність", замінивши її більш раціональним благочестям. Особливим завданням просвітників було встановлення відносин віротерпимості у відносинах між общинами. Типовий у цьому розумінні деїзм. Бог створив світ досконалим, але відтоді в нього не втручається.

Застосування математики і метод спостереження спричинили прорив у природознавстві. Найяскравіший приклад цього Ньютон: його механіка (1687 р.) - це всеохоплююче квантитативне пояснення природи, яке грунтується на принципі чіткої причинності і відкидає зайві гіпотези. На цю епоху припадає багато наукових відкриттів. На поступі в оволодінні природою заснована віра в прогрес, характерна для Просвітництва.

Із соціального погляду, для цієї епохи характерне піднесення буржуазії, чому сприяв розвиток економіки. Цей процес супроводжується лібералізмом у теорії: як економічне вчення він вимагає свободи ремесла і торгівлі. Його девіз: "Laissez faire, laissez passer"(нехай робиться, нехай діється). До цього додається і філософське обгрунтування прав індивіда на противагу державі і співгромадянам. В Англії виникають важливі юридичні документи, які гарантують ці свободи, наприклад, акти "Habeas-Corpus" (1697 р.) та "Декларація прав" (1689 р.). Вагомими результатами роботи у сфері філософії права стали нові формулювання природного права і прав людини, наприклад, "Віргінський білль про права" (США, 1776 р.): "Усі люди від природи вільні... і мають... вроджені права, а саме: право на життя і свободу, а крім того, можливість придбавати і зберігати власність, а також прагнути до щастя і безпеки й досягати їх".

Ідеї Просвітництва мали важливі наслідки для практики державного будівництва. У їхніх рамках філософськи сформульовано важливі принципи:

- теорія договору: здійснення влади розглядати як договір між народом і урядом;

- суверенітет народу: влада в державі належить народу;

- розподіл влади: щоб виключити зловживання владою, влада має бути поділена на різні, (взаємно) контрольовані органи. Класичні формулювання цієї вимоги належать Локку і Монтеск′є;

- вимога демократичної участі в управлінні всіх громадян.

Впровадження цих принципів відбувалося по різному. В Англії складається контституційна монархія (королівська влада, обмежена демократичними правами, закріпленими документами конституційного значення). На континенті - "освічений абсолютизм", заснований на принципі "Ніщо не робиться народом, усе робиться для народу".

У Франції спробу втілити в життя нові ідеї держави і прав своїх громадян здійснила революція 1789 р.

ХІV - ХVІ ст. Формувалась нова філософська парадигма, основні риси котрої змістовно корелювались зі специфікою буржуазного суспільства, яке утверджувало себе як нову промислово - урбаністичну цивілізацію. Відповідно до цього відбувається і зміна світоглядних орієнтирів. Поряд із традиційними духовними інтенціями на світ з′являється тенденція до ототожнення буття з природним буттям. Спочатку природна людина, згодом природа взагалі.

Домінуючою філософською тенденцією ХVІІ - ХVІІІ ст. стає матеріалізм. Термін ввів в ХVІІ ст. фізик Роберт Бойль, який позначив ним фізичний зміст речовини природи. Ляйбніц вводить цей термін у філософський вжиток для позначення точки зору, альтернативної ідеалізму.

Філософська парадигма Нового часу - поліментальна.

Ми розпочинаємо вивчення одного з визначальних напрямків світової філософії, в основі якого лежить прагнення експериментального дослідження природи, розробка методів такого дослідження, що мало велике значення для теоретичного обґрунтування матеріалістичної філософії XVII - XVIII ст. Цей напрямок представляють багато видатних філософів, але провідна роль належить Ф. Бекону і Р. Декарту.

Дата добавления: 2015-05-26