Методи збору соціологічної інформації

Програма соціологічного дослідження

У програмі соціологічного дослідження формулюється проблема дослідження, визначається об’єкт і предмет, здійснюється розробка та інтерпретація основних понять, формується модель реального об’єкта, що дає можливість виявити нові якості і відносини предмета дослідження, формулюються робочі гіпотези. Від того, наскільки якісно проведені попередні процедури, залежить успіх подальшого дослідження. Гіпотеза - це наукове припущення, що висувається для пояснення явищ, фактів, процесів, які необхідно підтвердити або спростувати. Важливою складовою програми соціологічного дослідження є визначення вибіркової сукупності. Роблячи висновки щодо тих чи інших явищ, соціолог має бути впевнений в тому, що його висновки характеризують усю сукупність. Ця сукупність називається генеральною сукупністю. Обстежити усі одиниці цієї сукупності досить важко і не потрібно. Для цього в соціології існує така процедура, як вибірка. Вибірка – це статистична процедура. Сукупність відібраних об’єктів, на підставі яких соціолог робить висновок про генеральну сукупність, називається вибірковою сукупністю. Вибіркова сукупність має бути репрезентативною. Репрезентативність означає, що за визначеними параметрами склад обстежуваних повинен наближатися до відповідних пропорцій у генеральній сукупності.

Програма соціологічного дослідження — науковий документ, який регламентує всі етапи, стадії підготовки, організації та проведення соціологічного дослідження.

Предмет соціологічного дослідження — конкретизований проблемою цілісний фрагмент соціальної реальності, тобто окрема особа, сім'я, група, колектив чи їх сукупність, інститут або їх система, спільнота, суспільство в цілому чи сукупність суспільств.
Об'єкт соціологічного дослідження — будь-який аспект, рівень чи зріз соціального явища, спроможний науковими методами сприяти пізнанню досліджуваного предмета.

У соціологічному дослідженні використовують такі методи збору соціологічної інформації.

1. Спостереження – фіксація реальних актів поведінки людини. Це досить поширений метод, але спостереження фіксує поверхневі факти досить вузького кола респондентів. Воно не може проникнути в глибину суб’єкта дії, визначити причину цієї дії. Крім того, недоліком спос­тереження є складність або, навіть, неможливість його повторення.

Відрізняють спостереження структуровані і неструк­туровані. До структурованих відносять ті, в яких дослідник наперед знає, які саме елементи досліджуваного процесу треба спостерігати, а до неструктурованих – такі, коли дос­лідник наперед не знає, які саме елементи про­цесу він повинен спостерігати, тому спостерігає все підряд, що бачить, щоб потім, аналізуючи дані, виявити найхарак­терніші риси. Це щось подібне до слідкування за підозрюваною особою, коли тре­ба виявити моменти її протиправних дій: невідомо, коли вона може це зробити і де.

Спостереження може бути за участю спостерігача і без нього, коли воно проводиться прихованою камерою; відкритим, коли усі бачать і знають про спостерігача, і закритим, коли спостерігач спостерігає таємно і ніхто про це не знає; польовим (якщо відбувається у реальних умовах) і лабо­раторним (якщо відбувається в штучно створених умовах). Останнє часто проводиться при експерименті. Відрізняють також включене спостереження, коли спо­стерігач є учасником подій і знаходиться се­ред групи людей, діяльність якої досліджує, причому люди у цій групі часто про це не знають. У цьому разі дослідник вивчає і спостерігає дослід­жувані процеси немовби з середини. Крім того, спостереження може бути систематичним, коли об’єкт спостерігається протягом трива­лого часу, і випадковим, коли воно може бути одно­разовим.

2. Аналіз документів – це теж досить поширений метод збору інформації, що найбільш притаманний для теоретич­них досліджень, коли синтезуються дані попередніх емпі­ричних досліджень.

Документом у соціології називають штучно створений людиною предмет, призначений для зберігання і пере­давання інформації. Виділяють такі види документів:

· – текстові – будь-які документи установ, преса, до­відники, журна­ли, особисті справи робітників, службовців, учнів, журнали відвідувань лекцій і успішності занять; залікові книжки тощо. Отже, це до­кументи, в яких зміст викладено текстом;

· – іконографічні – це документи, які зберігають ін­формацію у виг­ляді різноманітних зображень. Це можуть бути малюнки, фотографії, кі­нострічки, відеозаписи тощо. Такі документи найважливіші при вивчен­ні минулого. Досить один раз проглянути документальні стрічки зустрічі солдат-переможців, які повертаються з фронтів Другої світової війни, щоб проникнутися почуттям безмірної радості людей від усвідомлення закінчення війни і повернення до мирного життя. Усі інші описи бліднуть перед цими доку­ментальними кадрами;

· – фонетичні – записи на магнітофонній стрічці розмов, доповідей, виступів, співів тощо;

· – cтатистичні – дані певних досліджень, переведені у цифри, які можуть бути поданими у вигляді таблиць, гра­фіків, діаграм у кількіс­них, відсоткових показниках тощо;

· – офіційні – ті, що мають службовий характер, і нео­фіційні, які не мають офіційного підтвердження їх пра­вильності; особистісні і безособистісні і т.п.

· Ставитись до документів треба критично. Їх аналіз може бути традиційним (класичним), коли документ вивчається і інтерпретується умоглядно, і формалізованим (кількісним), коли змістовні одиниці пе­реведено у кількісні. Ці аналізи, як правило, доповнюють один одного. Формалізований вва­жається точнішим, але, на жаль, не все піддається фор­малізації. Буває, що при формалізації втрачаються певні важливі риси досліджуваного об’єкта.

3. Опитування – це найпоширеніший метод одержання первинної ін­формації в соціології. Виділяють такі види опи­тувань:

· – інтерв’ю – коли дослідник (інтерв’юер) задає питання досліджу­ваному (респонденту), а той відповідає. Інтерв’ю може бути безпосе­реднім (очним), коли бесіда ведеться віч-на-віч; за допомогою теле­фону тощо, і заочним; стандар­тизованим (за наперед розробленим планом) і нестандар­тизованим (у формі вільної співбесіди); одноразовим і ба­гаторазовим тощо;

· – анкетне опитування – коли респондент письмово дає відповіді в наперед складеній дослідником анкеті, яку йому можуть вручити безпо­середньо в руки і після запов­нення забрати, можуть цю анкету надіс­лати поштою або опублікувати в газеті чи журналі.

Складання анкети не така проста справа. Список питань повинен відповідати поставленій меті дослідження і «влуча­ти в одну точку». Неправильно складена анкета не дасть бажаних результатів і може виявитися пустою тратою часу. Часто анкету складають з поліфункціональною метою, тобто так, щоб отримати максимум інформації про досліджувану проблему, про інші, пов’язані з нею, а також про самого респондента, умови його життя, соціальний статус тощо. Причому довга анкета не завжди є кращою, іноді коротка дає оперативніші результати, хоча багато питань анкети, особливо, якщо во­ни добре продумані, дають більш вичерпну інформацію про досліджувану проблему;

· – експертне опитування проводиться тоді, коли дослідник підбирає респондентів за наперед заданими характеристиками. Якщо йому треба знати оцінку того чи іншого прийнятого закону, то він опи­тує фахівців з тої чи іншої галузі знання: економістів, якщо цей за­кон стосується економіки, юристів, якщо він стосується правової сфе­ри тощо.

· Ми назвали лише основні види опитувань, цей список можна продовжити (наприклад, соціометрія). Соціометричний метод — це метод опитування, націлений на виявлення міжособистісних відносин шляхом фіксації взаємних почуттів симпатії і неприязні серед членів групи (наприклад, студентської групи).
Наявність анкети-питальника, характер її заповнення, вимоги до контакту з опитуваним — ці та деякі інші ознаки дають підставу вважати соціометричний метод, не дивлячись на наявність відмінних рис, одним із видів опитування. Його особливість та відмінність від інших традиційних методів опитування (анкетного і інтерв'ю) полягає у цілеспрямованій орієнтації дослідження особливостей міжособистісних відносин в малих групах.

· Як правило, опитування часто проводиться з метою виявлення гро­мадської думки з того чи іншого питання. Д. Геллап ще у 30-і роки ор­ганізував у США Інститут громадської думки, який успішно працює і сьогодні. Інститут Геллапу двічі на тиждень проводить загально­націо­нальні та регіональні опитування і публікує їх результати у 150 газетах. Він має 30 філій у 50 країнах. Таким чином вивчається громад­ська думка не тільки мешканців США. Громадська думка – це особливий стан реальної свідомості мас, який виражає домінуюче ставлення, позицію з актуальних суспільно-значущих питань. Со­ціологи нібито «тримають руку на пульсі суспільства», уловлюючи будь-які зміни в ньому з метою запобігання «хвороби», яка може раптом статися. Вони якраз і покликані для того, щоб це «раптом» не сталося.

4. Вибірковий метод – коли після аналізу частини (вибірки) робить­ся висновок про ціле (генеральну су­куп­ність). Цей метод запозичений з статистики і викорис­товується в соціології дуже широко. Він є уза­гальнюючим методом. Достатньо лише сказати, що ви­бірковими можуть бути і спостереження, і документи, що аналізуються, і опитування. Бі­льше того, соціологи, як правило, працюють саме з вибіркою, а не з генеральною сукупністю. Робота з вибіркою, перш за все, економить час на дослідження, дає змогу швидко і оперативно досягти бажаного результату. Крім того, робота з вибіркою значно зменшує витрачання коштів на дослідження. Соціологи працюють з вибіркою ще й тому, що їм потрібна інформація з власних рук, яка зібрана «по-живому»: одра­зу після певної події чи навіть під час самої події. Користування офіційною статистикою містить у собі вади: реальні дані можуть бути з політичних мотивів дещо змінені представниками влади, вони можуть бути і дещо застарілими, і тому не такими оперативними.

Вірогідність результату, отриманого при роботі з вибіркою, залежить від її репрезентативності. Репрезента­тивність – це достатня кількі­сть вибраних об'єктів, аналіз яких дозволяє правильно судити про всю ге­неральну сукупність. Чим більший обсяг вибірки, тим вона репрезен­та­­тивніша. Але з великою вибіркою працювати важко і часто недоціль­но, тому що для вирішення деяких питань може бути достатньо зовсім невеликої вибірки.

Отже, обсяг вибірки повинен бути оптимальним. Цей оптимум зале­жить від різних обставин. По-перше, він залежить від однорідності об’єктів, які досліджуються. В однорідному середовищі людей, щоб до­слідити громадську думку з того чи іншого питання, потрібна й менша вибірка, ніж в різнорідному. Так, для опитування студентів будь-якого ін­ституту з яких-небудь життєвих питань можна брати невелику вибірку, тому що генеральна сукупність тут більш-менш однорідна (всі майже одного віку, мають однакову освіту тощо), а якщо це ж питання задавати людям у натовпі на базарній площі, то тут треба вибірку робити значно більшу, тому що серед опитуваних можуть бути люди не тільки різного віку, але й різного статусу, рівня освіти тощо. По-друге, розмір вибірки залежить від ступеня вірогідності відповіді, який передбачається при опитуванні чи іншому методі збору інформації. Якщо дослідника задовольняють результати з невеликою точністю, то вибірка може бути досить малою. Так, наприклад, якщо дослідник хоче знати громадську думку про процес, який має відбутися завтра, то він опитує невелику кількість громадян, оскільки результат і можливість помилки даного прогнозу опитуваних не відіграють значної ролі. І навпаки, якщо досліднику потрібен результат більш точний, від якого може залежати прийняття того чи іншого важливого для людей рішення, то вибірка повинна бути якомога репре­зентативнішою. Якщо питання дуже важливі (коли не можна довіритися думці представників будь-якої вибірки), досліджується вся генеральна сукупність (референдуми, перепис населення тощо).

Пошук оптимального розміру вибірки – досить складна справа. Тут не­ може бути конкретних порад: у кожному окремому випадку можуть бути свої рекомендації, вироблені досвідом попередніх досліджень. Так, у вітчизняній соціології існує практика достатньої репрезентативності 10% обсягу вибірки опитуваних респондентів, але не більше 2000 – 2500 чоловік. Часто для цього достатньо опитати 500 – 1200 респондентів.

Вибірки можуть бути таких видів:

· – випадкова – коли відбір об’єктів для дослідження проводиться по­вністю незалежно від дослідника. Як правило, тут використовується метод випадкових чисел, при якому користуються спеціально розробленими таблицями, з яких береться певний ряд випадкових чисел, за ними і від­бирають певну кількість або об’єктів, або респондентів, або документів для дослідження;

· – механічна – є своєрідним різновидом випадкової. Тут задається певний інтервал, через який беруться для дослідження певні об’єкти (документи, або респонденти, або відповідні показники). Так, може бути прийняте рішення опитувати кожного третього або п’ятого з дослід­жуваної групи, це значить, що у вибірку можуть з однаковою ступінню ймовірності попасти будь-які об’єкти (респонденти або доку­менти тощо);

· – cтихійна – це вибірка, яка залежить від стихії. Дослід­ник може знати про недостатність вибірки, але збіль­шити її не може, бо інших даних просто нема, вони або втрачені, або зовсім не доступні для дослідника. Таке може бути в результаті пожежі, війни, коли збереглась лише частина документів, а інша втрачена і тому дослідник має задовольнитися тим, що є. Іноді він може зовсім не мати даних про ступінь репрезентативності вибірки, з якою працює. Таке часто трапля­ється в роботі з історичними джерелами, тому стихійна вибірка харак­терніша для вивчення минулого, коли дослідник вже не може відновити втрачені дані;

· – квотна – коли відбір ведеться за наперед заданими характеристи­ками. Прикладом цього виду вибірки може бути експертне опитування. Крім того, при опитуванні певної групи людей, коли відіграє роль вік респондентів, у вибірку представники різного віку повинні попада­ти за квотою, яка відповідає справжній кількості вікових груп. Якщо у генеральній сукупності представники пенсійного віку становлять 50%, то цей відсоток повинен зберегтися й у вибірці.

Як правило, при вибірковому методі дотримуються таких етапів дослідження:

· – підготовчий – відбір ознак, за якими буде характе­ризуватися вибірка, виділення одиниці відбору. Тут визна­чається віро­гідність очікуваного результату;

· – оперативний етап – підготовка за­собів для відбору. Формування вибірки й аналіз її за списком ознак;

· – підсумовуючий етап – оцінка даних, перевірка репре­зентативності ре­зультатів аналізу, вірогідність висновків.

Дата добавления: 2015-05-26