Основні етапи розвитку англійської правової системи

Вивчення сім’ї загального права традиційно починається з вивчення англійського права, оскільки на всіх правових системах, що належать до цієї сім’ї, позначився вплив англійського права. Саме англійське право є тією правовою моделлю, яка сприймається протягом багатьох століть далеко за межами Англії. Окрім того слід зауважити, що до XVІІI століття історія сім’ї загального права була виключно історією англійського права. Отже, розвиток сім’ї загального права доцільно розглядати саме на прикладі історії англійського права.

Як зазначалось, особливістю права Англії є безперервність і наступність його розвитку. Чиннеанглійськеправо і його інститути ніколи не відривалися від своїх історичних коренів і традицій, тож аналіз права при вирішенні конкретного питання тут завжди більше нагадує дослідження його історії.

В історії становлення і розвитку сучасного права Англії можна виокремити чотири основні етапи.

Етап І: англійське право до норманського завоювання (до 1066 р.), або англосаксонський період

Протягом кількох століть до норманського завоювання Англія була об'єднана англосаксонськими королями в якесь аморфне державне утворення, яке не можна було назвати централізованим. Природно, що в цей період в Англії була відсутня централізована правова система. Право цього періоду складається лише з місцевих звичаїв патріархальних англосаксонських племен, які мали локальний характер та істотно різнилися між собою. Місцеві суди у своїх рішеннях могли спиратися тільки на норми місцевих звичаїв і традицій.

Найвідоміші пам’ятники стародавньої англійської правової системи — так звані англосаксонські правди[150] — здебільшого обмежуються лише закріпленням чи забезпеченням виконання стародавніх звичаїв. Їм зовсім не відоме розмежування матеріального і процесуального права, цивільного і кримінального, приватного й публічного. Вони стосуються не всієї Англії, а тільки деяких її частин, і, скоріше, окремих племен і родів.

Можна сказати, що закони старої Англії передбачають існування багатьох дуже давніх, незмінних звичаєвих правил, яких добровільно дотримувались і які не були створені якоюсь однією людиною і не могли бути нею змінені. Така впевненість ніколи не зникала в Англії, і вона багато що пояснює в історії англійського права[151]. Але з часом правові звичаї значно змінилися і на більш пізніх етапах поступово трансформувалися в сучасне право Англії.

Етап ІІ: формування системи загального права завдяки діяльності королівських суддів (1066 р. — ІІ половина XIV ст.)

Праву цього періоду притаманні п’ять основних якостей: воно є королівським (створене за сприянням короля), судовим (створене судовою практикою), загальним (є єдиним для всієї країни), процесуальним (пріоритет надано не матеріальному, а процесуальному праву) та публічним (основну увагу в той час надають публічному праву і майже повністю ігнорують приватне право)[152].

Завершується цей період першою кризою системи загального права, що призвела до появи суто англійського феномена — права справедливості[153].

Етап ІІІ: реформування архаїчного загального права і перехід до сучасного права (ІІ половина XIV ст. — середина XIX ст.)

На цьому етапі норми загального права пристосовуються до вимог Нового часу. У боротьбі між правом справедливості та загальним правом перемагає справедливість: у 1616 році король Яків І наказав зберегти суди совісті, хоча суди загального права наполягали на тому, що робота судів совісті, які спиралися на право справедливості, підриває основу системи загального права і їх треба ліквідувати. Отже, норми права справедливості дістають перевагу, коли вони суперечать нормам загального права. Наприкінці XVІІ — на початку XVIІІ століттяпроводиться реформування й систематизація правил права справедливості, унаслідок чого право справедливості набуває формальних рис загального права, а суди совісті починають дотримуватися принципу прецедентного права. У XVIІІ столітті відносини між судами совісті і загального права нормалізуються.

Для ІІІ етапу характерне також зростання ролі статутів (законів Парламенту) як джерела права. У цей період остаточно визнається принцип правового суверенітету (верховенства) Парламенту, який полягає, зокрема, в тому, що Парламент має право видавати і скасовувати будь-які закони з будь-якого питання.

Етап IV: подальший розвиток системи загального права, набуття нею сучасних рис (середина XIX ст. — сьогоднішній час)

Для цього періоду характерні такі процеси:

— злиття загального права і права справедливості в єдину систему права, а також об’єднання судів совісті та судів загального права в єдину судову систему (як наслідок судової реформи 1873—1875 рр.);

— втрата загальним правом статусу єдиного провідного джерела права;

— перенесення акценту з процесуального на матеріальне право;

— посилення ролі законодавства як основного джерела права;

— активна робота щодо очищення права від архаїчних, давно не діючих актів і щодо систематизації нормативних актів (так, з 1870 до 1934 року парламент приймає 109 законів консолідації, які модернізують положення старих статутів);

— серйозні намагання кодифікувати деякі сфери англійського права (які, однак, були невдалими).

Після 1914 року відбувається розквіт адміністративного права, продовжуються реформи судової системи. У 1965 році створюється Комісія з правової реформи. Важливе значення для розвитку правової системи має вступ Великобританії в 1972 році до Європейських співтовариств.

Дата добавления: 2015-05-26