Основні терміни. Перша теорема економіки добробуту:за певних умов конкурентні ринки призводять до розподілу ресурсів з певною особливістю: не існує такого перерозподілу

4.

Перша теорема економіки добробуту:за певних умов конкурентні ринки призводять до розподілу ресурсів з певною особливістю: не існує такого перерозподілу ресурсів, а отже, неможливі такі зміни у виробництві та споживанні, щоб підвищення добробуту одного суб'єкта господарювання відбулося не за рахунок іншого. Таке розміщення ресурсів дістало назву парето-ефективного (або парето-оптимального) на честь італійського економіста-соціолога Вільфредо Парето.

3.

2.

1.

Перехідна економіка - розділ економічної теорії, що вивчає процеси переходу економічної системи від одного рівноважного ста­ну до іншого. Водночас це тимчасовий стан національної економіки, за якого вона переходить від однієї до іншої економічної сис­теми у процесі здійснення реформ.

Метою транзитології є вивчення закономірностей трансформації національних систем, основних типів та етапів трансформаційних циклів, можливостей постіндустріальної трансформації у постсоціалістичному світі. При цьому основними завданнями є: засвоєння закономірностей існування трансформаційних станів економічних систем, наслідків і соціальних орієнтирів трансформації капіталістичної та постсоціалістичної систем.

Предметом науки виступають трансформаційні стани економічних систем, які у своєму розвитку проходять такі стадії: виникнення, формування, розвиток, проходження, розпад, зникнення.

Таким чином, перехідним процесом в економіці вважається процес, у якому одна економічна система перебуває в стадії формування, а інша - в стадії розпаду.

Факти економічної дійсності перших десятиліть XX ст. внесли відповідні зміни у трактування економічного розвитку в умовах капіталізму. Йозеф Шумпетер обґрунтував гіпотезу, що економічний розвиток відбувається у формі дисгармонійних стрибків і ривків, які проходять унаслідок освоєння принципово нових інвестицій­них проектів (інновацій). Процес розвитку неминуче припускає чергування порівняно недовгих періодів процвітання і депресії через порушення звичного для системи кругообігу ресурсів і до­ходів.

Друга половина XX ст. характеризується загостренням кризо­вих явищ в економічних системах, що розвиваються. Головні еко­номічні проблеми слаборозвинутих країн пов'язувалися зі зрос­танням і структурними змінами, без яких процес розвитку неможливий, а також із місцем цих країн у світовій економіці та розподілом доходу, багатства і влади. Розвиток економічних систем в теорії стадій економічного зростання Вільяма Ростоу включає п'ять лінійних стадій:

1) традиційне суспільство - технологічно відстале суспільст­во, в якому переважають аграрні відносини та ієрархічна соціальна структура;

2) формування передумов для стрибка - характеризується використанням новітніх технологій у сільському господарстві за рахунок появи нових інвесторів;

3) стрибок до кумулятивного зростання - характеризується самодетермінованістю процесів зростання та формуванням соці­ально-політичної структури суспільства, спрямованої на підтримання новітніх технологій;

4) перехід до технологічної зрілості - довготривалий період технологічного прогресу;

5) стадія масового споживання - найтриваліша стадія, в ході якої формується суспільство добробуту та ускладнюється процес виробництва споживчих благ.

Перехід до стадії зростання можливий за умов мобілізації внутрішніх та зовнішніх інвестиційних ресурсів. Вплив інвестицій на пожвав­лення економічного зростання описано в моделі Харода-Домара, суть якої зводиться до необхідно­сті заощадження та мобілізації значної частки національного до­ходу у формі інвестицій задля нарощення темпів економічного розвитку.

До 70-х років XX ст. економічний розвиток розглядався еконо­містами як суто економічне явище. Вважалося, що швидке збіль­шення обсягів ВНП та ВВП на душу населення автоматично на­дасть блага за рахунок створення нових робочих місць та інших можливостей. При цьому проблемам бідності, безробіття та розподілу доходів відводилась другорядна роль. Однак в 1950-60 роки, підвищен­ня рівня життя практично не відбулося і тоді увага була сконцентрована на скороченні масштабів нерівності та безробіття у процесі економіч­ного зростання.

Більш широкого трактування теорія економічного розвитку набула протягом 70-х років XX ст, коли головну увагу економістів було акцентовано на структурній трансформації пе­реважно аграрної економіки слаборозвинутих країн. Основні по­ложення теорії прихильників підходу структурних трансформа­цій описуються в рамках двосекторної моделі Артура Льюїса. Підґрунтям теорії є теза про існування двох секторів в еконо­мічній системі, що розвивається: сучасний, з відносно передовою технікою і добре функціонуючим ринковим механізмом, і тради­ційний - з відсталою технікою і слабким зв'язком із ринком.

Наприкінці XX ст. Едгар Оуенс висловив тезу, що настав час для розгляду не тільки шляхів підвищення продуктивних сил суспільства, а й його якісних ха­рактеристик, пов'язаних із політичними ідеями, формою держав­ного управління та роллю людей у суспільному житті. Розвиток почав розглядатись як багатоплановий процес, що веде до ради­кальних змін у соціальних структурах, поведінці людей, суспіль­них інститутах, а також до прискорення економічного зростання, скорочення нерівності та викорінювання безробіття. Інакше ка­жучи - це комплекс змін, за допомогою яких соціальна система, орієнтована на задоволення основних потреб та попиту окремих людей і груп населення, рухається від стану загальної незадово­леності до нових сприятливіших матеріальних та духовних умов життя.

Ціннісні складові умови розвитку: за­безпечення елементарних умов існування, самоповага та свобода.

Основні параметри економічного розвитку: характеристика груп бідності, рівень безробіття та структура справедливого перерозподілу.

Із розпадом Радянського Союзу проблеми економічного роз­витку і економічних трансформацій набули принципово нових характерних рис. Серед економістів всього світу ведуться дискусії про трактування сутності трансформаційних процесів, визначен­ні критеріїв оцінки, виявленні основних закономірностей їх ди­наміки тощо.

Загальна аналітична уява стосовно фундамента­льних основ функціонування економічної системи в процесі ринкових перетворень може бути сформована на основі поєднання наявних методологічних підходів, які можна поділити на дві основні групи:

1. теорії перехідної економіки;

2. теорії трансформації економічної системи.

Згідно з фундаментальними припущеннями неокласиків, еко­номічна система вільної конкуренції (в її статичному розумінні) завжди перебуває у стані рівноваги. Виходячи із зазначеного, пе­рехідний стан економічної системи трактується як перехід від одного рівноважного стану до іншого, де основна увага приділя­ється сумісності значень змінних між собою, їх сумісності із за­гальним рішенням та стабільності рівноважних значень змінних.

Економічна система може бути виведена зі стану загальної рів­новаги через дію безлічі детермінант, більшість зводиться до та­ких причин:

1. цінові очікування суб'єктів господарювання (в разі їх невідповідності економічна система ймовірно вийде зі стану рівноваги);

2. невідповідність планів у господарській поведінці індивідів;

3. невідповідність оцінки поточної ситуації;

4. невизначеність із основними параметрами економічної системи вносить відповідний ризик у систему прийняття рішень суб'єктів господарювання (тим самим порушуватиметься рівновага між попитом і пропозицією).

У подальшому теорія загальної рівноваги зумовила форму­вання нормативної економічної теорії добробуту. Основні результати цих досліджень узагальнено у дві фундаментальні тео­реми.

Парето-ефективність – це те, що зазвичай розуміють під економічною ефективністю.

Друга теорема економіки добробуту: кожна точка на кривій утилітарних можливостей може досягатися конкурентною економікою за умови здійснення правильного розподілу ресурсів, який має відповідати таким умовам:

1. гранична норма заміщення в споживанні між двома благами має бути однаковою для всіх споживачів; гранична норма заміщення в споживанні - така кількість одного товару, яка необхідна споживачеві для того, щоб компенсувати відмову відповідної кількості іншого товару;

2. гранична норма технічного заміщення має бути однаковою в усіх виробничих процесах; гранична норма технічного заміщення виробничого ресурсу - кількість одного фактора, необхідного для заміщення іншого, для збе­реження незмінним загального рівня виробництва; розраховується як відношення граничної продуктивності першого і другого факторів, або як кут на­хилу ізокванти.

3. гранична норма трансформації будь-яких двох благ має дорівнювати граничній нормі заміщення у споживанні цих благ; гранична норма трансформації - числове значення нахилу кривої виробничих можливостей. Гранична норма трансформації першого блага в друге представляє собою величину спаду виробництва першого блага задля збільшення виробництва другого.

На думку прихильників марксизму, трансформація еконо­мічної системи капіталізму є невід'ємною складовою економіч­ного розвитку суспільства, що зумовлена дією ендогенних (внут­рішніх) чинників соціального характеру.

Ідея ендогенної зумовленості трансформаційних процесів в економічних системах отримала розвиток у теоретичних концеп­ціях кейнсіанців. Характерною рисою розвитку економічної системи, на думку кейнсіанців, є її ендогенна (внутрішньо притаманна) нестабіль­ність. Ринкова економічна система функціонує циклічно навіть за відсутності екзогенних (зовнішніх) детермінант. У цілому, циклічність розвитку економічної системи зумовлена невідповід­ністю структури сукупного попиту і пропозиції, яка формується внаслідок трансформації політичних, соціальних та організацій­но-економічних детермінант. Відповідно до концепції Дж. М. Кейнса динаміка національного доходу та відповідного рівня зайнятості детермінується такими незалежними змінними: схильність до споживання, перевага ліквідності, попит та пропо­зиція грошей, гранична ефективність капіталу, процентна ставка та стимули до інвестицій.

Окремо слід виділити концепцію трансформації централізова­но керованої економіки Німеччини після Другої світової війни, розроблену кейнсіанцями Фрайбурзької школи ордолібералів. Використання міждисциплінарного підходу дало змогу А. Мюллеру-Армаку, В. Ойкену, В. Репке, Ф. Бьому та А. Рюстову роз­робити концепцію соціально орієнтованої економіки, в основі якої були критичний аналіз монополістичного капіталізму та відповідний пошук шляхів створення економічного порядку, звільненого від пороків приват­нокапіталістичних фінансово-промислових груп, що забезпечу­ють собі протекції державної влади.

Сучасне нове кейнсіанство ґрунтується на тій передумові, що економічні процеси протікають у реальному часі, і кінцевий ре­зультат економічного розвитку значною мірою залежить від ходу трансформації економічних змінних. Нові кейнсіанці підкреслюють активну самостійну роль гро­шей і відсотка як перехідного фактора від грошових змінних до реальних та рекомен­дують активне втручання держави у фінансову сферу і тверде ре­гулювання діяльності фінансових посередників. Таким чином вони концентрують увагу на тих самих завданнях перехідного періоду, що і прихильники «ве­ликого удару» (стабілізації і лібералізації), але підходять до них на більш конкретному рівні, що дає змогу обґрунтувати висновки про наявність внутрішніх суперечностей і недоцільності швидко­плинних рішень. Саме в цьому полягає суперечність між транс­формаційними концепціями «шокової терапії» і «градуалізму».

Інституціональні концепції виходять із базисного припущен­ня про еволюційний характер розвитку економічної системи. Такі припущення ґрунтуються на аналізі базисних детермінант внут­рішньої нестабільності ринкового господарства, що зумовлю­ють як неефективність, так і несправедливість розподілу ресур­сів і доходів між суб'єктами господарювання. До таких детермі­нант можна віднести: боротьбу за економічну владу (Т. Веблен), невідповід­ність у динаміці грошових операцій в економіці, що впливають на взаємодію таких економічних змінних, як ціни на товари кін­цевого та проміжного споживання, обсяги кредитування, ставка відсотка тощо (У. Мітчел), кумулятивність та еволюційний харак­тер інституціональних змін (Д. Норт, О. Вільямсон), гістерезис (відставання) та блокування в змі­нах рутин, які зумовлюють залежність еволюції економічної сис­теми від її минулих результатів (теоретична концепція представників еволюційного або нового інституціоналізму I. Нельсона та С. Уінтера).

Інститути є ключем до розуміння відносин між суспільством і економікою і впливу цих відносин на економічний розвиток.

Основна функція інститутів - забезпечення стабільності за допомогою згладжування змін відносних цін.

Зміна світосприйняття людей, що відображається в зміні від­носних цінностей та уподобань, є джерелом інституціональних трансформацій.

Сут­ність інституціональних трансформацій розкривається через розуміння таких питань:

1. стабільність інституціональних характеристик;

2.джерела трансформацій;

3.діюча сила трансформацій;

4. напрям трансформацій.

Залучення до аналізу процесів економічної трансформації ін­ституціональних перетворень значно розширює можливості по­яснення кризових явищ перехідної економіки соціалізму. Зміна передумов аналізу в рамках неоінституціоналізму, які стосують­ся самих економічних суб'єктів і середовища, у якому вони діють спи­рається на широку фактичну базу реальної політичної практики і тому дозволяє використовувати отримані висновки і застосовува­ти методи аналізу до поточної практики господарювання.

Центральну роль у цій теорії відіграють три базові перед­умови:

1. для опису поведінки людини в політичній сфері використо­вуються ті самі гіпотези, що й у неокласичній економічній теорії;

2. процес виявлення переваг індивідів у політичній сфері розуміється в термінах ринкової взаємодії;

3. досліджуються питання, аналогічні тим, що виникають у неокласичній економічній теорії, тобто питання про існування, стабільність і ефективність політичної рівноваги, шляхи її досягнення тощо.

На відміну від неоінституціоналізму, еволюційний інститу­ціоналізм фокусує увагу на виникненні самих інститутів та чинниках їх змін у часі. Основою еволюційного аналізу еконо­мічних змін є «способи поведінки» або «рутини», що нечітко простежувались у динамічній концепції «конструктивного руйнування» Й. Шумпетера та були розвинені Р. Нельсоном й С. Уінтером.

Відповідно до постулатів еволюційної теорії економічного розвитку, яка спирається на філософські принципи «холізму», трансформаційні процеси трактуються через внутрішньо властиві характеристики індивідуалістичного суспільства, що формують свідомість людини через механізми культури і соціальної взає­модії.

Трансформаційна економіка (транзитологія). Перехідна економіка. Мета транзитології. Предмет транзитології. Перехідний процес. Економічний розвиток. Ціннісні складові умови розвитку. Основні параметри економічного розвитку. Загальна рівновага. Пе­рехідний стан економічної системи.Перша теорема економіки добробуту.Парето-ефективність. Друга теорема економіки добробуту. Гранична норма заміщення у споживанні. Гранична норма технічного заміщення виробничого ресурсу. Гранична норма трансформації.

Дата добавления: 2015-05-26