Адміністративні проступки на транспорті та особливості адміністративної відповідальності за них

Надобность в судебной защите у наследника могла возникнуть вследствие того, что кто-то не признавал тех прав, которые входят в состав наследства, или вследствие того, что кто-то своим поведением нарушал или не признавал права данного лица как наследника.

ЗАЩИТА НАСЛЕДСТВЕННЫХ ПРАВ

Право Юстиниана объединило фидеикомисс, легат и дарение в случае смерти.

Дарение в случае смерти (donatio mortis causa) — это особый вид до говора, заключаемого между дарителем и одаряемым. Он заключался в том, что даритель дарил какую-то вещь, но в случае, если оставался жив после какого-то события или переживал одаряемого, мог забрать ее обратно. Такое дарение обычно осуществлялось перед войной, битвой, путешествием по морю, т. е. в тех случаях, когда опасность не остаться в живых была существенной.

Для защиты своих наследственных прав наследнику были предоставлены следующие иски о наследстве:

– общий иск о наследстве (hereditatis petitio) – виндикационный иск наследника или лица, заступающего на его место (универсального фидеико-миссария, фиска и т. д.), которым отыскивалось все наследство. Не владеющий наследственным имуществом наследник предъявлял этот иск к владеющему ненаследнику. Этот иск был направлен против всякого, кто или оспаривал наследственное право истца, выдавая себя за наследника, или удерживал у себя наследственные вещи, не указывая в свое оправдание никакого титула (например, оспаривает действительность завещания, из которого выводит данное лицо право наследования). На основании senatusconsultum Juventianum 129 г. ответчик, добросовестно веривший в свое право, обязан был выдать только то, что у него еще из наследства осталось. Добросовестный владелец наследства должен был выдать истцу свое обогащение за счет наследства (на момент предъявления иска), за удержанием понесенных им издержек на наследственное имущество (вне зависимости от того, были ли эти издержки необходимыми, полезными или производились только для удовольствия данного лица). Недобросовестный владелец должен был выдать истцу все полученное из наследства со всеми плодами и приращениями, нес ответственность за виновную (а с момента предъявления иска – и за случайную) гибель или порчу полученных ценностей и мог удержать лишь сумму понесенных им издержек, необходимых и полезных, но и то лишь постольку, поскольку полезные издержки все еще увеличивали ценность тех вещей, на которые они были произведены;

– специальный защитный интердикт претор-ского наследника (hereditatis petitio possessoria), с помощью которого преторский наследник мог получить владение вещами, принадлежащими к составу наследства. Интердикт преторского наследника подлежал тем же правилам, что и вышеуказанный иск. С переходом к процессу экстраординарному различие между обоими видами защиты наследственных прав окончательно стерлось, a интердикт стал средством для скорейшего получения провизорного владения наследством;

– сингулярный иск – иск, который находился в распоряжении наследодателя. Предъявлялся против лиц, которые не оспаривали наследственного права наследника, а только по другим основаниям не желают возвращать наследственных вещей или платить по наследственным требованиям. Например, если третье лицо задерживает у себя вещь из состава наследства, наследник может предъявить тот же виндикационный иск, который был бы предъявлен наследодателем, если бы он был жив.

Lex Julia el Papia Poppaea установил, что в некоторых случаях наследство, уже принятое наследником, может быть отнято у него как у недостойного. Отнимаемое таким образом наследство передавалось или другим наследникам, или в казну; причем казна выполняет все назначенные в завещании отказы, уплачивает наследственные долги и т. д.

Адміністративним проступком визнається протиправна вина (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на власність, права і обов'язки громадян, на державний або громадський порядок, на встановлений порядок управління і за яку законодавством України передбачено адміністративну відповідальність.

Загально-правові ознаки, які властиві адміністративному проступку. По-перше, це виключно вчинок, тобто дія (наприклад, куріння в автобусах, маршрутних таксі, тролейбусах або трамваях чи бездіяльність (невиконання правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху. По-друге, антигромадська спрямованість адміністративного проступку, яка характеризується суспільною шкідливістю. Суспільно небезпечні діяння які не заподіяли і не могли заподіяти істотної шкоди не належать до злочинів і їх необхідно кваліфікувати як інші правопорушення. По-третє, до ознак адміністративного проступку належить його протиправність, а саме, стосовно транспортного права, заборона транспортно-правовою нормою вчинку як такого, що завдає шкоди чи загрожує небезпекою. По-четверте, важливою ознакою адміністративного проступку є винність, яка виражається як прояв волі і свідомості особи, її психічного ставлення до відповідного вчинку і його наслідків. Діяння має бути вчинено умисно або з необережності. По-п'яте, юридичною ознакою адміністративного проступку є адміністративна карність, тобто протиправне, винне діяння буде визнано адміністративним проступком тільки тоді, коли за його вчинення передбачена адміністративна відповідальність, застосування якої у сфері транспортної діяльності має свої особливості.

Структуру складу правопорушень складають: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона — елементи проступку, які характеризують поведінку людини як взаємозв'язок і взаємозалежність вчинку (діяння) і свідомості, тобто об'єктивного і суб'єктивного.

Родовим об'єктом адміністративних проступків на транспорті є суспільні відносини у сфері порушення правил охорони порядку і безпеки руху на транспорті, які утворюються в процесі експлуатації і користування різними видами транспорту. Ці проступки загрожують життю та здоров'ю людей, посягають на порядок і безпеку руху, порядок експлуатації транспорту і управління у сфері дорожнього руху, завдають матеріальну шкоду транспортним засобам, рухомому складу, шляхам сполучення, порушують право власності.

Більш повна класифікація об'єктів проступків на транспорті дозволяє виділити видові об'єкти як різновид родового об'єкта, але більш спільні для ряду проступків суспільні відносини. Виходячи з цього всі проступки на транспорті можна класифікувати за ознаками об'єктів як:

1) порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на залізничному, повітряному, морському, річковому;

2) порушення водіями правил безпеки руху і експлуатації транспортних засобів (на автомобільному транспорті;

3) керування транспортними засобами або суднами особами, що не мають на це права керування;

4) керування транспортними засобами або суднами, а також допуск до керування ними осіб, які перебувають у стані;

5) керування транспортними засобами або суднами, не за реєстрованими в установленому порядку, з підробленими номерними знаками та експлуатація транспортних засобів зі знищеними або підробленими номерами агрегатів;

6) випуск на лінію технічно несправних транспортних засобів, а також випуск у плавання суден з несправностями, з якими заборонено їх експлуатацію;

7) порушення правил утримання споруд для стоянки суден, утримання доріг, норм і стандартів стосовно забезпечення безпеки дорожнього руху, пошкодження магістральних трубопроводів, доріг, залізничних переїздів та інших споруд;

8) порушення правил руху пішоходами та іншими учасниками дорожнього руху;

9) порушення правил пожежної безпеки на залізничному, морському, повітряному та річковому транспорті;

10) порушення правил громадського порядку і громадської безпеки на транспорті;

11) порушення правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів та іншого майна — ст. 134; ч. 2 ст. 126; статті 136, 137 КпАП; порушення права власності.

Аналіз зазначених проступків дає змогу визначити чотири основні видові об'єкти проступків у сфері транспортної діяльності, суспільні відносини яких регулюють:

• порядок охорони і безпеки руху та транспорті;

• порядок реєстрації і безпеки експлуатації транспорту;

• громадський порядок і громадську безпеку на транспорті, порядок управління;

• право власності та майнові відносини на транспорті.

Об'єктивна сторона характеризується зовнішнім проявом посягання на об'єкт, який охороняється адміністративно-правовою санкцією. Вона включає в себе такі ознаки, як:

· протиправне діяння — дія чи бездіяльність;

· шкідливі наслідки діяння;

· причинний зв'язок між протиправним діянням і шкідливими наслідками, які наступили;

· місце, час, умови та засоби вчинення правопорушення.

Протиправне діяння є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони адміністративного проступку. Забороняючи ті чи інші діяння, законодавець у першу чергу описує їх зовнішні прояви (самовільний проїзд, пошкодження залізничної колії, порушення водіями правил руху, порушення правил випуску на лінію транспортних засобів і т. ін.), що характеризує саме діяння як протиправне, громадське шкідливе.

Залежно від наявності шкідливих наслідків адміністративних проступків у сфері транспортної діяльності виділяють:

а) адміністративні проступки з матеріальним складом —наприклад, порушення внутрішнього обладнання пасажирських вагонів, морських і річкових суден, автобусів, маршрутних таксі, тролейбусів або трамваїв, залізничної колії, аеродромного устаткування і т. ін. — коли передбачаються шкідливі наслідки у вигляді заподіяння певної матеріальної шкоди;

б) адміністративні проступки з формальним складом — наприклад, випуск судна в плавання без документів, проведення без належного дозволу водолазних робіт, керування водіями транспортними засобами з технічними несправностями і т. ін. — коли не передбачається настання шкідливих наслідків у вигляді певних матеріальних збитків.

Проте на відміну від кримінального злочину, де до обов'язкових ознак об'єктивної сторони включають шкідливі наслідки і причинний зв'язок, склади адміністративних проступків у своїй більшості конструюються законодавцем як формальні, вчинення яких не спричиняє будь-яких матеріальних наслідків, «а тому й самі наслідки, і причинний зв'язок не можуть розглядатися як обов'язкові ознаки складу адміністративного правопорушення».

Інші ознаки об'єктивної сторони — місце, час, умови та засоби вчинення проступку встановлюються законодавством виходячи з реально існуючих явищ світу і врахуванням особливостей транспортної діяльності.

Суб'єкт адміністративного проступку на транспорті характеризується окремими ознаками, за якими особа визнається як той, хто вчинив проступок. До ознак відносяться: осудність особи, її вік та виконання визначених законом протиправних діянь. Зазначені ознаки можна поділити на дві групи: загальні та спеціальні. Відповідно до цього і суб'єктів прийнято поділяти на загальні та спеціальні.

Загальні ознаки властиві будь-якому суб'єкту, будь-якій особі, що піддається адміністративному стягненню. До загальних ознак належить вік і осудність.

Вік, після досягнення якого наступає адміністративна відповідальність, встановлюється з 16 років. Це загальне положення стосується і адміністративних проступків на транспорті. Отже, загальним суб'єктом транспортних проступків буде особа 16-річного віку, звичайно осудна (деліктоздатна).

Осудність — це здатність особи усвідомлювати свої дії, керувати ними і нести за них відповідальність.

Наявність у конкретних складах правопорушень додаткових, специфічних характеристик суб'єкта відокремлює його від загального суб'єкта. Такі суб'єкти називаються спеціальними. Стосовно правопорушень на транспорті до них можна віднести, наприклад, посадових осіб; командира повітряного судна; капітанів суден; судноводіїв; водіїв; осіб, які не мають права керування; пішоходів; водіїв велосипедів; водіїв-осіб, які перебувають у стані сп'яніння; землекористувачів тощо.

Природно, що правопорушення на транспорті здійснюють крім загальних і спеціальних суб'єктів ще й інші особи, правовий статус яких визначається законом й іншими нормативними актами, але характеристики цих осіб як суб'єктів не входять до складу правопорушень. Це особливі суб'єкти, до них належать: неповнолітні; військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані; рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ; депутати; інваліди.

Суб'єктивна сторона адміністративних проступків на транспорті описує психічне ставлення суб'єкта до скоєного ним діяння і його наслідків. Ознаками суб'єктивної сторони є: вина, мотив та мета.

Вина є основною, обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони, вона охоплює дві можливі форми свідомості — намір і необережність, тобто умисна вина і необережна вина.

Правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Правопорушення визнається вчиненим з необережності коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Мотив та мета — це факультативні ознаки суб'єктивної сторони. Мета як уявне бачення наслідків у результаті вчинення проступку.

За вчинення адміністративних проступків на транспорті застосовують такі стягнення, як попередження, штраф, оплатне вилучення транспортного засобу, позбавлення права керування транспортними засобами.

Дата добавления: 2015-05-31