Об'єктивна природа начал фінансового права

Історія правової думки підтверджує, що відмінності в методологічних підходах до дослідження права неминуче починаються з тлумачення категорії начала права, тому що в кожного підходу своє розуміння цих начал. Проте субстанціональною ознакою категорії начала права є те, що вона може бути адекватно «охоплена», ґрунтовно осмислена не як суто абстрактне поняття, а тільки у зв'язку з її конкретним змістовним наповненням, об’єктивною правовою реальністю. Таке осмислення здійснюється вченим цілком і повністю в залежності від обраного ним методологічного підходу.

Водночас необхідно підкреслити, що категорія начала права як першооснова теорії, завжди залишаючись висхідною для відповідної правової концепції, перебуває в органічному зв'язку з іншими базисними правовими категоріями, насамперед з такими, як поняття права і сутність права. Причому у взаємодії з іншими категоріями вона зберігає своє самостійне значення, особливий статус, оскільки весь понятійно-категорійний ряд, що забезпечує «розгортання» начал у концепції, їх втілення в менш загальні і конкретні правові поняття, починається з неї. Отже, методологічне значення категорії начала права для правової теорії полягає у висхідному положенні даних витоків, у їх базисності для всієї подальшої конструкції відповідної теорії. Від начал права, визнаних тією чи іншою теорією, залежить і вибір дослідницького шляху, і кінцеві висновки теорії.

Однією з примітних ознак нової, постсоціалістичної фінансово-правової дійсності стала незрівнянно більша різноманітність її змістовних і формальних вимірів, прискорення її руху, зміни фінансово-правової матерії, переходів її від одних якісних і формальних виражень до інших. Останнє з неминучістю спричинює зміну традиційних та появу нових категорій і понять, що відображають і виражають цю дійсність, створює своєрідну ілюзію нестійкості, плинності відповідних категорій і понять, а це психологічно нерідко сприймається болісно, насамперед «старожилами» науки, створює у певної частини наукової громадськості помилкове почуття неспроможності фінансово-правової науки. Насправді ж, як влучно висловився А.Хоцей, «пливуть не поняття, а тече реальність, що відображається в них. Самі ж поняття як інструмент мислення схоплюють у невпинно мінливій реальності тільки її усталені риси, тільки її визначеність». Тому достатньо обґрунтованим видається нам висновок В.Селіванова про те, що «приведення наукових абстракцій у відповідність з реальністю, яка змінюється, є постійною методологічною проблемою кожної науки», в тому числі і фінансово-правової.

Якщо ж врахувати поряд з першим фактом і те, що наявний нині на озброєнні науки фінансового права категорійно-понятійний апарат в основному був сформований ще радянською наукою фінансового права за вимогами іншої її парадигми, то цілком очевидною стає необхідність не просто вдосконалення його, а глибокої якісної переробки цього інструментарію. Вихідною системоутворюючою категорією науки пострадянського фінансового права, на нашу думку, повинна стати категорія «начала фінансового права». Наукою фінансового права вона ніколи раніше не тільки не досліджувалась, але й не вживалась. Це зумовлено безліччю причин, з яких ми в даній темі виділимо лише декілька. По-перше, у попередній період розвитку науки фінансового права не було ні практичної, ні теоретичної потреби у виділенні цієї категорії. По-друге, наука фінансового права ще не досягла була необхідного рівня розвитку для виділення цієї категорії. В даний час визріла об'єктивна необхідність в обґрунтуванні даної категорії, а досягнутий рівень розвитку науки фінансового права дозволяє це зробити. Така зміна вихідних категорій науки фінансового права цілком природна, тому що вже відбулася зміна парадигм суспільного розвитку.

Глибинні начала фінансового права зумовлені первинною потребою індивіда і держави – забезпечити своє існування, зберегти себе як явище, як феномен, тобто поява й існування цих начал продукуються первородними інстинктами самозбереження індивіда і держави. Однак якщо індивід є продуктивною силою суспільства й у силу своєї природи здатний сам створювати умови свого самовідтворення (у тому числі, створивши із собі подібних суспільство, і продукувати появу держави на відповідному етапі свого розвитку), то держава такою властивістю не наділена. Тобто, маючи природну потребу у функціонуванні держави, індивід приречений утримувати не тільки себе, але й державу, сам розподіляти через відповідні суспільні інститути в необхідних пропорціях створені ним блага між собою і державою. У сучасних умовах цивілізованою формою такого розподілу виступає фінансове право. Саме цей феномен життя сучасного цивілізованого суспільства і покликана адекватно розкрити пострадянська наука фінансового права і тим самим виробити теоретичні передумови нової, по-справжньому ефективної фінансової політики держави як особливого суб'єкта фінансових правовідносин. Адже вона може відігравати у них від вкрай конструктивної до вкрай деструктивної роль.

Дата добавления: 2015-05-31