Категорія роду іменників у сучасній українській мові

Іменник як частина мови

ПРОФЕСІЙНОГО МОВЛЕННЯ

РОЗДІЛ 3. МОРФОЛОГІЧНІ ЗАСОБИ

Іменник (имя существительное) – це частина мови, що називає предмети, істоти, явища природи, узагальнені ознаки або дії і відповідає на питання хто? що? Наприклад: парта, біолог, дощ, читання. Іменники мають граматичні категорії роду (чоловічого, жіночого, середнього), числа (однина, множина), відмінка. Змінювані іменники поділяються на чотири відміни. До першої відміни належать іменники чоловічого, жіночого роду на –а, -я (Марія, фірма); до другої – чоловічого роду з нульовим закінченням (бюджет), закінченням – о (Дніпро), середнього роду із закінченням –о, -е, -я (знання, поле, місто); до третьої відміни належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням та іменник мати (швидкість, радість); до четвертої відміни належать іменники середнього роду, що мають закінчення –а, -я і при відмінюванні приймають суфікси –ат, -ят, -ен (ім’я – імені, дівча – дівчати, ягня – ягняти). Іменники першої та другої відміни поділяються на три групи – тверду (степ, студент), м’яку (зоря, день), мішану (межа, площа).

В українській мові є іменники, які не належать до жодної з названих відмін: 1) загальні і власні назви іншомовного походження на – а: бра, Нікарагуа; на – о: трюмо, Токіо; на – у (ю): рагу, Баку; на –е (є): фойє, Данте; на – і (ї): леді, Кутаїсі, Луї; 2) іншомовні загальні назви осіб жіночої статі та імена і прізвища з кінцевим приголосним: міс, місіс, мадам, Жаклін; 3) іншомовні імена і прізвища з кінцевими наголошеними голосними –о, -а, -я: Золя, Ніколя, Дюма; 4) російські прізвища на – их, -ово: Черних, Сірих, Острово; 5) українські жіночі прізвища на – о і приголосні: Галина Грищенко, Надія Вихованець; 6) буквені та комбіновані абревіатури: СБУ, ФІФА, міськвно.

Іменники за значенням поділяються на конкретні (університет), абстрактні (навчання); власні (Київ), загальні (місто); істоти (людина), неістоти (документ); збірні (студентство) та одиничні іменники (зернина – зерно); речовинні іменники (сіль).

Іменник може виконувати синтаксичну роль підмета, означення, іменної частини складеного присудка, обставини, додатка.

Всі іменники у формі однини (і відмінювані, і невідмінювані) мають категорію роду: Київ – чол. р., Одеса – ж. р., Запоріжжя – сер. р., пенальті – сер. р., По (ріка) – ж. р.

Родові значення в українській мові виражаються морфологічними, словотвірними, синтаксичними та лексичними (семантичними) засобами.

До морфологічних засобів належить система закінчень. Кожний рід має свою типову систему закінчень: чоловічий - - о, -а, -у, -о, -ом, -і (Дніпро); жіночий – -а, -и, -і, -у, -ою, -і (вода); середній - е, -я, -ю, -е, -ем, -і (поле).

Словотворчий засіб полягає в тому, що окремі суфікси надають похідному іменникові значення певного роду: а) іменники з суфіксами – тель, -ик/-ник, -ич, -ин, -ак мають чоловічий рід (вихователь, лісник, грузин, степняк); б) іменники з суфіксами – к(а), -иц(я), -их(а), -ух(а), -ад(а) мають жіночий рід (учителька, молодиця, ковалиха).

Синтаксичний засіб виявляється в системі узгодження прикметників, дієприкметників, дієслів минулого часу з іменниками в тексті (теплий дощик, наше село).

Лексичний (або лексико-семантичний) засіб реалізується лише в іменниках назвах осіб та тварин (батько – мати, брат – сестра, син – дочка, хлопчик - дівчинка).

Основними засобами вираження родових значень в українській мові є морфологічний і синтаксичний. Словотвірний та лексичний – є допоміжними.

До чоловічого роду належать: 1) більшість іменників з кінцевим приголосним основи (степ, вітер, гараж), за винятком іменників жіночого роду; 2) частина іменників на –а (-я): Ілля, Микола; 3) деякі іменники на – о: батько, Павло, Дніпро.

До жіночого роду належать: 1) більшість іменників на –а (-я): премія, партія, Оксана; 2) частина іменників на приголосний: ніч, тінь, радість.

До середнього роду належать: 1) іменники з закінченням –о, -е: село, срібло, море, поле, олово; 2) частина іменників на –а (-я): насіння, життя, ягня, дівча.

Трирядна система категорії роду не охоплює всіх іменників мови. За її межами залишилися іменники, що мають форму тільки множини (парного роду): ножиці, ворота, Карпати та ін.

До іменників спільного роду відносяться такі, в яких рід не розрізняється (староста, базіка, трудяга, плакса). До цієї групи зараховують невелику кількість іменників зі значенням особи найчастіше за негативною ознакою, що мають закінчення –а ( писака, читака, посіпака, рубака), а також українські прізвища на приголосний (Стефаник, Федькович), на -ко (Франко, Шевченко), невідмінювані іншомовні прізвища на голосний (Дюма, Рабле), пестливі імена на –а, -я (Шура, Женя). Не належать до спільного роду іменники чоловічого роду з основою на приголосний, які називають осіб жіночої статі за посадою або професією: декан, ректор, педагог, професор. Оскільки вони не мають жіночого відповідника типу автор – авторка, учень – учениця, то легко заступають позицію жіночого відповідника при номінації осіб жіночої статі: прийшла декан Шавкун; виступає доцент Іванова. Але це не значить, що вони набули ознак жіночого роду, бо в тексті вони поєднуються лише з формою жіночого роду дієслів минулого часу і не поєднуються з формами прикметників, дієприкметників, жіночого роду (можна сказати прийшла професор, директор сказала, але не можна сказати дорога професор, відома доктор).

Труднощі у визначенні роду стосуються, насамперед, іменників з нульовим закінченням, які можуть належати і до чоловічого, і до жіночого роду. Слова аерозоль, картель, нежить, рояль, тюль, барель, шампунь, належать до чоловічого роду, а іменники бандероль, ваніль, вуаль, емаль, каніфоль, мігрень, папороть, розкіш – до жіночого.

Причиною помилкового визначення роду може стати вплив російської мови: кризис, недуг, филиал, тополь, путь, боль, летопись, Сибирь – криза (ж. р.), недуга (ж. р.), філія (ж.р.), тополя (ж. р.), путь (ж. р.), біль (чол. р.), літопис (чол. р.), Сибір (чол. р.).

Деякі іменники мають варіантні форми роду. Наприклад, чоловічий і жіночий рід: абрикос і абрикоса, вольєр і вольєра, жираф і жирафа, зал і зала, клавіш і клавіша, мотузок і мотузка.

Дата добавления: 2015-05-26