Правовий статус біженців і переміщених осіб

Під терміном " біженець " слід розуміти іноземця (або особу без громадянства), який внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками расової, національної належності, ставлення до релігії або громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань вимушений покинути територію держави, громадянином якої він є (або на території якої він постійно проживає), і не може або не бажає користуватися захистом цієї держави внаслідок вказаних побоювань.

До цієї категорії осіб не належать так звані економічні біженці, які залишають свою країну у пошуках кращої економічної долі.

Найчастіше біженці з'являються внаслідок міжнародних або внутрішніх військових конфліктів. У міжнародному праві термін "біженці" з'явився після Першої світової війни. В ООН на основі резолюції Генеральної Асамблеї 428 (V) від 14 грудня 1950 р. було створено Управління Верховного комісара у справах біженців (УВКБ), а в 1951 р. була укладена багатостороння Конвенція про статус біженців. Згідно з Конвенцією під терміном "біженець" мається на увазі особа, яка розглядалася як біженець через ряд угод, укладених у період між двома світовими війнами, а також у результаті подій, що відбулися до 1 січня 1951 р. У 1967 р. був прийнятий Протокол про статус біженців, відповідно до якого Конвенція 1951 р. поширювалася на осіб, що стали біженцями після 1951 р. Для впорядкування діяльності УВКБ у 1954 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Статут УВКБ, на основі якого Управління повинне здійснювати свою діяльність.

У вирішенні проблем біженців важливу роль покликане відігравати не тільки міжнародне право, а й національне законодавство держав, оскільки біженці, залишаючи свої країни, поселяються на території певних держав. Є біженці і в Україні. У зв'язку з цим у 2001 р. Україна прийняла Закон "Про біженців", який регламентує процедуру отримання статусу біженця в Україні і визначає сам статус. Завдяки наявності цього статусу біженці можуть отримувати певну допомогу (грошові виплати і пенсії, отримання освіти, охорону здоров'я, відправлення релігійних культів, судовий захист і т. ін.) від держави, що надала такий статус.

На пострадянському просторі є сотні тисяч біженців, що стали жертвами військових конфліктів у Нагірному Карабаху, Придністров'ї, Таджикистані, Чечні, Абхазії, Південній Осетії. Багато з них приїжджають в Україну, сподіваючись отримати статус біженця. 8гідно зі ст. 1 Закону "Про біженців" під терміном "біженець" розуміється особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань та щодо якого в порядку та за умов, визначених цим Законом, прийнято рішення про надання йому статусу біженця.

Процедура надання такого статусу досить складна. Відповідно до ст. 10 Закону України "Про біженців" статус біженця не надається особі: за якою компетентними органами влади держави, де вона проживає, визнаються і забезпечуються права і обов'язки, пов'язані з громадянством цієї держави; щодо якої встановлено, що вона вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено в міжнародному праві; яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття на її територію; яка до прибуття в Україну перебувала в державі, де вона могла у встановленому порядку отримати притулок чи оформити статус біженця.

Ми бачимо, що фраза "внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань" є головною у визначенні терміна "біженець". З огляду на ту обставину, що "побоювання" суб'єктивні, це визначення привносить суб'єктивний елемент у положення особи, яка звертається з проханням визнати її біженцем. Згідно з посібником, виданим Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців "Щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженця" (Женева, 1992 р.) вважається, якщо тільки особа не шукає пригод, або не бажає просто подивитися світ, то вона ніколи за звичайних умов не залише домівку та країну без підстав, що примушують до цього (ст. 39). Вказане в поєднанні з нормою ст. 3 Закону України "Про біженців" дає підстави казати про існування презумпції того, що особа, яка звертається з проханням визнати її біженцем, відповідає вимогам відповідності цьому статусу. А спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції повинен встановити наявність або відсутність передбачених Законом України "Про біженців" обставин.

Переміщені особи - це люди, насильно вивезені під час подій Другої світової війни фашистською Німеччиною та її союзниками з окупованих ними територій для використання на різних роботах. Після закінчення війни СРСР уклав низку двосторонніх угод про репатріацію (повернення на батьківщину) переміщених осіб з радянських громадян. Для сприяння поверненню на батьківщину переміщених осіб у 1946 р. була створена Міжнародна організація у справах біженців, яка припинила існування в 1951 р. у зв'язку зі створенням УВКВ.

Термін "переміщені особи" не використовується в Конвенції про статус біженців 1951 р. На практиці УВКБ застосовує цей термін щодо деяких категорій "внутрішніх біженців", які також називаються вимушеними переселенцями. Це ті особи, які покинули певний конфліктний регіон держави і поселилися в іншому регіоні цієї держави. Така проблема є гострою для Росії, тому в 1993 р. Російська Федерація прийняла Закон "Про вимушених переселенців".

Проблемами біженців опікуються і регіональні організації. Так, ОАЄ в 1969 р. прийняла Конвенцію щодо специфічних аспектів проблеми біженців в Африці. Відомо, що на Африканському континенті чимало "гарячих точок", тому проблеми біженців вельми актуальні для цього регіону світу.

Слід підкреслити, що діяльність міжнародних органів і організацій, які опікуються проблемами біженців, повинна мати гуманний і соціально орієнтований характер і бути аполітичною.

Дата добавления: 2015-05-31