Правове регулювання відносин власності у системі споживчої кооперації

У Законі «Про споживчу кооперацію» зазначено, що власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності [4, ст. 9]. Вона складається з власності споживчих товариств, спі­лок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та їх спілок.

Стосовно підприємств та організацій як суб'єктів права власності, то в юридичній літературі їх правовий статус характеризується неоднозначно. Так, у п. 1 ст. 9 Закону «Про споживчу кооперацію» йдеться лише про те, що майно підпоряд­кованих споживчим товариствам і спілкам підприємств та організа­цій входить до складу власності споживчої кооперації. Таке формулювання дозволило деяким науковцям висловлювати сумнів, що суб'єктами права власності на це майно можуть вважатися самі підприємства.

Зміст Примірного засновницького договору про створення підприємства споживчої кооперації та Примірного статуту підприємства споживчої кооперації, затверджених Радою Укоопспілки 25 січня 2006 р. [71], містить положення, що обмежують правомочності підприємства щодо розпорядження основними засобами (прийняття рішень про це є виключною компетенцією зборів засновників). Це дає підстави вважати, що основні засоби належать підприємству споживчої кооперації на праві господарського віддання.

Ще одне дискусійне положення закріплено п. 6 ст. 9 Закону «Про споживчу кооперацію» [4], в якому записано, що суб'єктами права власності споживчої кооперації, крім юридичних осіб, є також члени споживчого товариства. Слід ураховувати, що власником майна кооперативу є сам кооператив. Передаючи у власність кооперативу своє майно у вигляді паю, члени кооперативу стають суб'єктами зобов’язальних прав (права вимоги), тобто член кооперативу має право вимагати частку (пай) в майні кооперативу в разі виходу з нього. Тільки після того, як частка конкрет­ного майна буде передана членові кооперативу (в натурі або грошима), він стає її власником.

Статтею 9 Закону «Про споживчу кооперацію» передбачено, що власність споживчих товариств утворюється з внесків їх членів, прибутків, одержуваних від реалізації товарів, продукції, послуг, цінних паперів та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством. Власність спілок споживчих товариств утворюється з майна, переданого їх членами, коштів, одержаних від господарської діяльності підприємств і організацій спілки, реалізації цінних паперів та іншої діяльності.

Згідно з «Положенням про громадське майно (основні засоби) споживчої кооперації України», затвердженим Радою Укоопспілки 3 квітня 2003 р. [74], громадське майно (основні засоби) – це матеріальні активи, які споживчі товариства, споживспілки утримують з метою використання їх у процесі виробництва, реалізації товарів, надання послуг, здійснення адміністративних, соціально-культурних функцій тощо, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). Всі основні засоби споживчої кооперації поділяються на неподільне і подільне громадське майно.

Неподільне громадське майно – це сукупність необоротних активів (основних засобів) споживчого товариства, споживспілки, які розподілу не підлягають і слугують як сьогоднішнім членам споживчих товариств, так і майбутнім поколінням. У разі ліквідації споживчого товариства, споживспілки неподільне громадське майно передається за рішенням ліквідаційної комісії споживспілці, до складу якої входить споживче товариство, споживспілка. Об’єкти основних засобів (будівлі, споруди), які зараховані до неподільного громадського майна споживчої кооперації, не можуть бути продані, безоплатно передані, внесені до статутного капіталу інших підприємств, передані в заставу, фінансовий лізинг (крім організацій і підприємств системи Укоопспілки).

Подільне громадське майно – це сукупність необоротних активів (основних засобів) споживчого товариства, споживспілки, які в установленому законодавством України та нормативними актами Укоопспілки порядку можуть бути переведені в оборотні активи, а також внесені до статутних капіталів інших підприємств і організацій, передані в заставу, надані в оренду тощо.

Важливими внутрішньокооперативними актами, якими регулюються майнові відносини у споживчій кооперації, стали також «Положення про неподільний фонд споживчого товариства» та «Положення про організацію пайового господарства споживчої кооперації України», затверджені постановою четвертих зборів Ради Укоопспілки 19-го скликання 24 січня 2007 р. [72], а також «Програма завершення розмежування і закріплення власності в споживчій кооперації України (Укоопспілки)», затверджена постановою ХVШ (позачергового) з’їзду споживчої кооперації України 19 грудня 2000 р. [82].

На рівні спілок споживчих товариств за рішенням повноважних органів управління (конференцій, з'їздів, рад) у відповідності з їх статутами утворюються централізовані фонди. Централізовані фонди в спілках споживчих товариств формуються за рахунок внесків споживчих товариств або ж з фондів спілок нижчого до фондів вищого рівня, а також за рахунок доходів від власної діяльності спілок та від діяльності створених спілками підприємств. Так, постановою Ради Укоопспілки від 15 березня 1995 р. «Про формування централізованих фондів Укоопспілки» було передбачено, що Кримспоживспілка та облспоживспілки після закінчення кожного кварталу відраховують певні кошти у централізовані фонди (фонд фінансування капітальних вкладень, резервний фонд Укоопспілки, фонд соціального розвитку споживчої кооперації, фонд науки і техні­ки, фонд фінансування підготовки і перепідготовки кадрів та ін.). У такому ж порядку утворюються централізовані фонди на рівні Кримспоживспілки та облспоживспілок [108, с. 147].

6. Види і напрями діяльності споживчих кооперативів (товариств), їх об’єднань і створених ними підприємств та організацій

Якщо сільсько­господарські обслуговуючі кооперативи займаються обслуговуван­ням товарного сільськогосподарського виробництва своїх членів, то споживчі товариства здійснюють торговельне, побутове та інше обслуговування переважно сільського населення, здебільшого своїх членів та їх родин. Основні напрями діяльності споживчих товариств визначені Примірним статутом споживчого товариства [80].

Споживче товариство:

- організовує торговельне обслуговування, громадське харчу­вання та надання населенню послуг;

- закуповує у населення, сільських (фермерських) госпо­дарств, колективних сільсько-господарських підприємств та інших господарств сільськогосподарську продукцію і сировину, вироби підсобних виробництв і промислів, дикорослі плоди, ягоди, гриби, лікарсько-технічну сировину для наступної переробки і реалізації;

- виробляє продовольчі і непродовольчі товари із закуповува­ної сільськогосподарської продукції, дикорослої та іншої сировини, а також з сировини і матеріалів, що централізовано виділяються державою та набуваються в іншому порядку, не забороненому чинним законодавством України;

- розвиває матеріально-технічну базу торгівлі, заготівель і переробки сільськогосподарської продукції і сировини, максималь­но наближає свою діяльність до місць її виробництва і населення, створює комплексну систему заготівель, переробки і торговельного обслуговування, яка дозволяє трудівникам села й іншим громадя­нам, які мають особисті підсобні господарства, збувати на місці лишки сільськогосподарських продуктів і придбавати необхідні то­вари;

- на взаємовигідних умовах сприяє розвитку фермерських та особистих підсобних господарств громадян з вирощування і відго­дівлі худоби, птиці, кролів, вирощування овочів і фруктів, плодів і ягід, виробництва меду тощо, а також їх первинної переробки.

Практичну допомогу споживчим товариствам у здійсненні торговельної, виробничої та іншої діяльності, організації матеріаль­но-технічного постачання, впровадженні досягнень науково-технічного прогресу, підготовці і підвищенні кваліфікації кадрів, вирішенні соціальних питань надають спілки споживчих това­риств усіх рівнів.

У ст. 11 Закону «Про споживчу кооперацію» [4] закріплено основи господарської діяльності споживчих товариств та їх спілок. Вони самостійно розробляють програми економічного і соціального розвитку, мають повну господарську самостійність, покривають свої витрати за рахунок доходів від своєї господарської діяльності та забезпечують схоронність власності споживчої кооперації.

Споживчі товариства, спілки та їх підприємства самостійно або на договірних засадах встановлюють вільні ціни і тарифи на продукцію виробничо-технічного призначення, сировину, сільгосппродукцію і товари народного споживання, що виробляються і закуповуються ними, надані послуги виходячи з попиту і пропозицій, за винятком продукції, товарів і послуг, на які передбачено державне регулювання цін і тарифів.

Організації та підприємства споживчої кооперації формують товарні та матеріально-технічні ресурси за рахунок закупівель на договірних засадах у підприємств (виробників), в оптовій торгівлі, на біржах, аукціонах, шляхом заготівель сільськогосподарської продукції і сировини у громадян, фермерських господарств, сільськогосподарських підприємств, виробництва товарів на власних підприємствах та з інших джерел, не заборонених чинним законодавством.

Споживчі товариства та їх спілки як власники мають організаційно-установчі повноваження (можуть виступати засновниками, співзасновниками і учасниками юридичних осіб). Вони можуть придбавати майно державних підприємств та підприємств, створених на інших формах власності, а також інше майно і майнові права, а також одержувати у встановленому порядку земельні ділянки у користування.

Глосарій: споживча кооперація, споживчий кооператив (споживче товариство), кооперативна дільниця, дільничний комітет, комісія кооперативного контролю, районна спілка споживчих товариств, обласна спілка споживчих товариств, Центральна спілка споживчих товариств України (Укоопспілка), підприємство споживчої кооперації, громадське майно споживчої кооперації.

Дата добавления: 2015-05-31