Принцип 3. Умовна природа церковного [канонічного] права

Принцип 2. Право служить церкві.

1.Право є слугою церкви.

2.Право повинно відображати дану в одкровенні волю Бога так, як це тлумачиться церквою.

3.Церковне [канонічне] право має історичний базис і теологічний початок та кінець.

4.Право є засобом для вираження ідентичності Церкви […]

[...]

3. [Канонічні] правила не можуть охопити всіх аспектів церковного життя.

4. В першу чергу, право функціонує у сфері громадського життя церкви.

5. Деякі [канонічні] правила формулюють незмінні цінності.

[...]»

Порівнюючи канонічне право англіканської церкви з православним та католицьким канонічним правом, можна впевнено стверджувати, що воно має набагато більше паралелей з правом римо–католицької церкви, ніж з правом православних церков. Гнучкість та змінність правил, орієнтація на соціальні проблеми, постійні уточнення та доповнення, якими характеризується англіканське канонічне право, мають відповідність у католицькому праві. Більшість норм канонічного права англіканської церкви мають формальний та досить лаконічний характер, і саме тому називаються у цитованому документі «принципами». Впровадження ж цих принципів у церковну практику є завданням окремих церков, які діють відповідно до своїх власних традицій. Загалом англіканське канонічне право, розроблене свого часу як альтернатива праву католицькому, є досить унікальним прецедентом у протестантизмі. Ця унікальність пов’язана як із влиттям церкви у політичну систему Великобританії (коли головою церкви став король), так і зі збереженням церковного централізму, зокрема єпископальної форми управління.

Отже, канонічне право є характерною особливістю деяких ранніх протестантських церков, зокрема лютеранської та англіканської. Інші напрями протестантизму розробили низку положень, які регулюють церковний устрій, проте загалом ці норми не підпадають під визначення канонічного права. Незважаючи на те, що окремі протестантські віросповідання містять низку приписів, які визначають сутність церкви, ставлення до світської влади та повноваженя церковних ієрархів, ця правова система не набула імперативно–правового змісту, а тому основними і фактично єдиним джерелом віровчення багатьох деномінацій пізнього протестантизму є тексти Старого і Нового Завіту. Окремі протестантські деномінації визнані національними церквами в деяких країнах Європи, а тому система їхнього канонічного права інтегрована в систему світської влади.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Охарактеризуйте роль Нікейського собору в християнській церкві.

2. Які з Вселенських соборів мали особливе значення для формування канонічного права?

3. Що Вам відомо про правила Василія Великого?

4. Розкажіть про розвиток канонічного права католицької церкви.

5. Коли і ким було проголошено Кодекс канонів католицької церкви (КККЦ)?

6. Які адміністративні акти канонічного права Вам відомі?

7. Якими документами керується православна церква у своєму канонічному праві?

8. Проаналізуйте структуру Кодексу канонів східних церков (ККСЦ).

9. У чому полягає специфіка ставлення протестантів до канонічного права?

10. Як розуміється канонічне право в англіканській церкві?

Дата добавления: 2015-05-31