Тема 16. Пакти

Поняття та види пактів. На відміну від контрактів, пакти були результатами взаємних домовленостей, що ґрунтувалися на довірі і не захищалися в позовному порядку. Пакти вважалися неформальними договорами. Однак, вони мали юридичне значення, оскільки їх захищав претор спеціальним едиктом «De pactis et conventionibus», де зазначалося: «Я захищу пакти, укладені не зі злого умислу і не всупереч законам, плебісцитам, постановам сенату, едиктам і декретам принцепсів, і не в обхід будь-чого з цього.» (D. 2.14.7.7). Однак, суть цього едикту зводилася до негативної форми захисту. Тобто, захистом був забезпечений тільки відповідач і здійснювався як заперечення (exeptio pacti conventi) з посиланням на укладений пакт. З огляду на те, що забезпечення пактів позовом не було, вони отримали назву «голі пакти» (pacta nuda).

Незважаючи на відсутність позовного захисту, обсяг укладення пактів постійно зростав, оскільки така форма була досить зручною. Крім того, з розвитком торгівлі та промисловості виникали неформальні угоди, що не підпадали під жоден із встановлених видів контрактів. Тому поступово деякі види пактів отримують позовний захист. Отже, виникає два види пактів — pacta nuda («голі пакти»), не забезпечені позовним захистом, і pacta vestita («одягнені пакти»), забезпечені позовом. Залежно від юридичної природи та джерел захисту останні поділялися на види: pacta adiecta — пакти, приєднані до контракту, що захищався позовом, pacta praetoria — пакти, що отримали захист від претора, і pacta legitima — пакти, що отримали імператорський захист через закріплення в імператорських законах.

Пакти, що приєднані до контрактів (pacta adiecta). Pacta adiecta — це додаткові до будь-якого виду контракту умови, що доповнювали його. Пакти використовувалися тоді, коли чітко встановлена форма контракту не дозволяла сторонам включити певні, важливі для них умови. Метою пактів було внесення певних змін до контракту, зокрема, надати сторонам додаткових прав або, навпаки, покласти на них додаткові обов’язки.

Існувало два способи приєднання пактів до контракту: під час укладення останнього або за якийсь час після цього (ex inter­vallo). Перший варіант приєднання використовувався частіше, оскільки сторони переважно одразу обговорювали всі умови (і контракту, і пакту). Наприклад, особи, що укладали договір купівлі-продажу будинку, домовлялися, що він не одразу переходить до покупця, а якийсь час залишається у володінні продавця. У разі порушення пакту сторони мали право звернутися до суду за захистом своїх прав (навіть якщо контракт не був порушений).

Другий варіант приєднання пактів характеризується тим, що такий пакт укладали за якийсь час після укладення контракту. Такий пакт міг мати місце, якщо сторони виявили бажання внести певні зміни до свого зобов’язання. Цей пакт також мав позовний захист, але з врахуванням певної специфіки. Пакт, приєднаний до контракту через певний час, захищався в суді лише в тому разі, якщо він покращував становище боржника (наприклад, пакт спрямований на зниження пені). І навпаки, якщо метою приєднання пакту було погіршення становища боржника, він позовного захисту не отримував.

Преторські пакти. Преторськими пактами називалися пакти, що отримали захист від претора, а отже, і набули обов’язкового характеру. До числа таких пактів римляни відносили constitutum debiti, receptum.

Constitutum debiti (підтвердження боргу) — угода, за якою одна особа зобов’язувалася сплатити борг другій особі і тим самим його визнавала. Боржник за цим пактом урочисто зобов’язувався сплатити свій або чужий борг.

Підтвердження свого боргу мало на меті уточнення терміну його сплати, причому, зазвичай, боржник водночас отримував відстрочку платежу. Підтвердження бажання сплатити чужий борг —це одна із форм поручительства.

Суттю пактів receptum були певні зобов’язання особи, яких раніше вона не мала. Весь масив цих пактів можна поділити на три групи: взяття на себе обов’язків третейського судді (receptum arbitri), прийняття банкіром зобов’язання сплатити борг клієнта (receptum argentarii), прийняття відповідальності за збереження речей пасажирів та постояльців (receptum nautarum, cauponum, stabulariorum).

Receptum arbitri — це взяття на себе ролі третейського судді за пропозицією сторін, що уклали між собою позасудову угоду про те, щоб віддати спір на розгляд арбітра (compromissum). Зобов’язана особа повинна була розглянути спір та винести відповідне рішення. В протилежному випадку претор міг накласти на нього штрафні санкції (D. 4.8.3.1).

Receptum argentarii — так називалася угода, за якою банкір (argentarius) брав на себе зобов’язання перед своїм клієнтом сплатити його борг третій особі. Банкір відповідав за невиконання зобов’язання за спеціальним позовом — actio recepticia. В силу такої угоди банкір не ставав боржником третьої особи: третя особа залишалася кредитором тільки клієнта банкіра, до клієнта третя особа і повинна була направляти претензію. Якщо ж боржникові бракувало коштів, він пропонував кредитору отримати борг з банкіра, що уклав відповідну угоду з боржником (клієнтом).

Receptum nautarum, cauponum, stabulariorum — прийняття відповідальності за збереження речей пасажирів та постояльців. У Стародавньому Римі досить часто траплялися випадки, коли хазяї кораблів (nautae), утримувачі трактирів та готелів (cau­pones), постоялих дворів (stabularii) мали злочинні зв’язки із злодіями та грабіжниками. Особи, що подорожували та зупинялися в даних містах, нерідко страждали від організованих ними спільно злочинів.

Ситуацію загострювала та обставина, що потерпілими від протиправних дій, організованих зговором злодіїв та хазяїв кораблів, постоялих дворів, готелів і трактирів, ставали досить поважні в римському суспільстві особи, що являли собою верхівку еліти. Тому необхідно було терміново вжити заходів щодо безпеки мандрівників. З цією метою преторський едикт встановив підвищену відповідальність хазяїв згаданих місць за зберігання грошей та речей їхніх клієнтів.

Офіційно укладати договір зберігання не вимагалося. Обов’я­зок зберігання речей клієнта виникав у хазяїна з моменту заселення подорожнього. Причому хазяїн не мав права відмовитися від взяття їх на зберігання. Однак римське право розуміло таку передачу як певну угоду — пакт, за яким на хазяїна покладалася підвищена відповідальність. Причому така відповідальність наставала навіть у тому випадку, якщо річ пропала або була пошкоджена не з вини хазяїна. Вони звільнялися від відповідальності тільки тоді, коли шкода наставала внаслідок дії непереборної сили.

Для захисту подорожнього чи особи, що зупинилася в готелі, трактирі, постоялому дворі тощо, претор надавав позов про відшкодування шкоди, що заподіяна речі (actio in factum).

Пакти, що отримали позовний захист імператорів (pacta legitima). Це пакти, що отримали позовний захист за часів встановлення в Римі монархії. Захист їх відбувався за допомогою кондикційного позову, що випливав із закону, яким було визнано дану угоду. Стародавнє законодавство вирізняло такі види імператорських пактів: compromissum (компроміс), pactum donationis (угода про дарування), pactum dotis (угода про посаг).

Compromissum (компроміс) — це угода, метою якої була домовленість осіб, між якими був спір про передачу цього спору на розгляд третейському судді. Угода з самим суддею, як уже зазначалося вище, називалася receptum arbitri. Компроміс отримав позовний захист тільки в період абсолютної монархії. В класичну епоху для здійснення правосуддя третейським суддею сторони передавали йому спірну річ або грошову суму для того, щоб він потім передав її тій стороні, на чию користь буде вирішений спір. Іншим варіантом була процедура стипуляції. За невиконання рішення третейського судді на порушника накладався штраф.

Pactum donationis — неформальна угода про дарування. Даруванням в Стародавньому Римі називалася така угода, згідно з якою, аби виявити свою щедрість, одна особа безоплатно передавала другій особі певну річ або інший об’єкт. Дарування могло полягати у передачі права власності на річ, гроші, у встановленні сервітуту тощо. Для здійснення дарування в юстиніанівський період необхідно було дотримуватися певної процедури — судової інсинуації актів дарування. Вона передбачала проголошення заяви про дарування перед судом із занесенням цього факту до реєстру. Спершу інсинуація була обов’язковою для дарування на будь-яку суму, потім Юстиніан встановив обов’язковість insi­nuatio тільки для дарування на суму понад 500 золотих. Дарування на меншу вартість отримували юридичну силу без всіляких формальностей. Таким чином pactum donationis отримав позовний захист.

Pactum dotis — неформальна угода про посаг, внаслідок якої батько нареченої зобов’язувався передати майбутньому чоловікові своєї дочки певне майно. Відповідно до цього пакту чоловік отримував право вимагати від батька дружини передачі йому обіцяного майна в позовному порядку.

Семінарське заняття

1. Поняття та види пактів.

2. Пакти, що приєднані до контрактів (pacta adiecta).

3. Преторські пакти.

4. Пакти, що отримали позовний захист імператорів (pacta le­gitima).

Термінологічний словник

actio recepticia — спеціальний позов, за яким особа несла відпові­дальність за невиконання взятого на себе зобов’язання

argentarius — банкір

caupones — утримувачі трактирів та готелів

compromissum — позасудова угода про те, щоб віддати спір на розгляд третейському судді

constitutum debiti — підтвердження боргу

de pactis et conventionibus — преторський едикт, що захищав пакти

ex intervallo — після спливу певного строку

exeptio pacti conventi — заперечення пакту

insinuatio — процедура проголошення заяви про дарування перед судом із занесенням цього факту до реєстру

nautae — хазяї кораблів

pacta adiecta — пакти, приєднані до договору, що захищався по
зовом

pacta legitima — пакти, що отримали імператорський захист через закріплення в імператорських законах

pacta nuda — голі пакти

pacta praetoria — пакти, що отримали захист від претора

pacta vestita — одягнені пакти

pactum donationis — неформальна угода про дарування

pactum dotis — угода про посаг

receptum — взяття на себе особою певних зобов’язань, які раніше вона не мала

receptum arbitri — взяття на себе ролі третейського судді

receptum argentarii — угода, за якою банкір брав на себе зобо­в’язання перед своїм клієнтом сплатити його борг третій особі

receptum nautarum, cauponum, stabulariorum — прийняття відповідальності за збереження речей пасажирів та постояльців

stabularii — хазяї постоялих дворів

Завдання для перевірки знань

1. Чому пакти називають неформальними договорами?

2. Дайте визначення голих та одягнених пактів.

3. Що таке приєднані пакти?

4. Які пакти отримали захист?

Рекомендована література

1. Дождев Д. В. Римское частное право: Учеб. для вузов / Под общ. ред. академика РАН д-ра юрид. наук, проф. В. С. Нерсесянца. — М.: НОРМА, 2002. — С. 600—604.

2. Підопригора О. А. Основи римського приватного права: Підруч. для студ. юрид. вузів і ф-тів. — К.: Вентурі, 1997. — С. 245—252.

3. Новицкий И. Б. Основы римского гражданского права. — М.: Юрид. литература, 1972. — С. 245—252.

Дата добавления: 2015-05-31