Заключення 1 страница

5. Контрольні запитання

линський) вказує нам шлях до людської душі,

1. Предмет теорії фізичного виховання і її місце в системі наукових знань

Відповідь на питання "Що таке теорія фізичного виховання?" вимагає пояснення терміну "теорія". Це тим більше важливо, зважаючи, що серед частини фахівців-практиків поняттю "теорія" часто надається негативний відтінок; теоретики ж адресують йому перебільшено позитивну перевагу над практичним досвідом. Шкідливість таких підходів очевидна, що давно доведено життєвою практикою.

Згідно з енциклопедичним визначенням, теорія - це система основних ідей, в тій чи іншій галузі знань; форма наукового знання, що дає цілісне уявлення про закономірності і суттєві зв'язки дійсності. На відміну від теоретичних знань, які є сукупністю з певної теми, теорією є лише ті знання, які пояснюють дану галузь з певних, чітко визначених позицій.

В історичному аспекті першою з'явилась практика фізичного виховання. Усвідомивши потребу фізичного загартування своїх нащадків у жорстких умовах боротьби за виживання, первісні люди здійснювали його, керуючись власним досвідом. Необхідність передачі досвіду від покоління до покоління, його узагальнення у вигляді систематично організованих знань зумовило появу теорії, яка відображає та виявляє її суть і способи застосування.

Як інтегративна наука, теорія фізичного виховання пройшла складний і довгий шлях розвитку, перш ніж стала самостійною галуззю наукових знань. Ще в дописьменний період розвитку людської культури повсякденна діяльність поступово збагачувала знання людини. Фахівці зі стародавньої культури стверджують, що первісна людина володіла достатньо широкими⁴ емпіричними знаннями, без яких боротьба за життя була б неможливою. Вона мала вже і способи передачі досвіду, що прискорювало розвиток культури. Про це свідчать пам'ятники матеріальної культури, що є археологічними документами передісторії науки.

Теорія фізичного виховання є складовою частиною педагогічних наук. Вона вивчає фізичне виховання як феномен соціального життя, його мету і

завдання на різних етапах розвитку суспільства, його кореляції з Іншими науками, способи, методи та форми організації спортивної практики. Теорія фізичного виховання пояснює шляхи розвитку та передбачає тенденції еволюції фізичного виховання як суспільного явища, обґрунтовуючи свої педагогічні положення соціальними, психологічними і біологічними закономірностями.

Місце науки в системі знань визначається, насамперед, її предметом. Предметом теорії фізичного виховання є загальні закономірності функціонування і розвитку фізичного виховання. При цьому, в залежності від прийнятих вихідних засад, процес фізичного виховання може бути інтерпретований і зрозумілий по-різному. Згідно з прийнятими у даному підручнику засадами, цей процес трактується: з одного боку — як невідкладне формування організму (якщо занедбати його в дитячі роки, то, щоб досягти позитивних зрушень пізніше, буде архіскладно), з іншого - як формування особи в напрямку піклування про свій організм (тому що жоден рівень тренованості організму в молодості не забезпечує його фізичної підготовленості на все життя).

При цьому піклування про стан організму після закінчення шкільного навчання залежить не від рівня фізичної підготовленості, а від стану свідомості, розуміння особою значення і необхідності такого пожитгєвого піклування.

Наукові судження і гіпотези про процес формування організму і вплив на нього рухової активності та про процес формування свідомості і вплив на неї соціального середовища належать до різних галузей знань, тому теорія фізичного виховання (враховуючи неподільність особи вихованця) є інтегральною наукою, яка займає проміжне місце між природознавчими і суспільними науками. Вона тлумачить значення фізичного виховання для формування уміння піклуватися про організм, спираючись при цьому на знання про біологічні причини короткочасності, невідкладних ефектів його тренування.

Предмет вивчення теорії у практиці наукових досліджень представлений У вигляді об'єкта і суб'єкта.

Під об'єктом дослідження розуміють певний педагогічний фактор, що вивчається (метод навчання, шляхи активізації учнів, організація їх діяльності, ефективність фізичних вправ тощо).

Під суб'єктом розуміють людину, в якої вивчають реакцію на ті зміни, що вносяться до навчального процесу (застосування вправ, використання певних методів навчання чи організації діяльності учнів та ін.).

Зрозуміло, що об'єкт і суб'єкт вивчення існують завжди разом, бо будь-яке дослідження здійснюється з метою впровадження в практику найефективніших засобів, методів, умов та форм роботи, оцінку яким

можна дати, простеживши зміни, що відбулися в розвитку учнів, їх фізичній і технічній підготовленості, знаннях, ставленні до фізичного виховання.

Крім теорії, процес фізичного виховання вивчають інші науки, які можна поділити на дві групи:

а) суспільні дисципліни, що вивчають соціальні закономірності розвитку фізичного виховання: історія й організація, управління й економіка фізичного виховання в суспільстві; психологія фізичного виховання; соціологія спорту;

б) природничі дисципліни, що вивчають закономірності розвитку і функціонування організму в умовах виконання фізичних вправ та передумови раціонального здійснення процесу фізичного виховання: динамічна анатомія, фізіологія, біохімія та гігієна фізичних вправ, біомеханіка, біометрія.

Будучи методологією фізичного виховання, теорія узагальнює дані, одержані названими дисциплінами, розкриває багатогранні внутрішні (наприклад виховання фізичних якостей і навчання техніки) і зовнішні (інтелектуальне

виховання у процесі занять фізичними вправами) зв'язки фізичного виховання І представляє його як цілісне явище, тому розуміння суті фізичного виховання, його теоретичних основ неможливе без ґрунтовного оволодіння належним обсягом медико-бюлогічних, суспільних та психолого-педагогічних дисциплін. Проте тільки теорія І методика фізичного виховання займаються вивченням фізичного виховання як цілісного процесу. Решта дисциплін висвітлює певні аспекти цього процесу (психологічні, фізіологічні та ін.) або розглядає його окремі практичні фрагменти (плавання, гімнастика, ігри та ш.). Це накладає на теорію фізичного виховання особливо відповідальний обов'язок -об'єднання цих аспектів в логічно завершену, компактну дисципліну, яка виступає основою для методики. В цьому полягає її дидактична функція при підготовці фахівців, формуванні їх педагогічної свідомості.

Таким чином, теорія фізичного виховання - синтезуюча наука, предметом пізнання якої є людина у процесі її соціальної інтеграції (при допомозі фізичних вправ) з метою фізичного і духовного вдосконалення та підвищення соціальної активності, її завданнями є:

• інтеграційно-цілісно осмислювати всю сукупність компонентів, найсуттєвіших властивостей І зв'язків, що утворюють і об'єднують різні сторони фізичної культури;

• виявляти її фундаментальні природні і соціальні основи та відношення до інших явищ;

• формувати в інтересах практики загальні закономірності доцільно спрямованого використання і дальшого розвитку фізичної культури в суспільстві.

Загальні закономірності — ті, яким підпорядковується фізичне виховання будь-якого контингенту населення та будь-якого напрямку розвитку. Вони є окремим проявом загальних закономірностей розвитку природи І суспільства.

Практика фізичного виховання могла б існувати і без теорії. Але поява теорії сприяла бурхливому росту фізичних та духовних можливостей людини, підвищенню її соціальної активності. Про це свідчить хоча б динаміка результатів спортивних змагань за програмою Олімпійських ігор та особисті успіхи багатьох колишніх спортсменів у політичній, соціальній та економічній діяльності.

Теорія як наука розробляє лише ті закономірності, які є однаковими для всієї багатогранної практики фізичного виховання і поширюються на всі основні напрямки та вікові ланки системи фізичного виховання.

Для вирішення завдань фізичного виховання на основі теорії будується методика навчально-виховної роботи з фізичного виховання, її методи, прийоми засоби є суто специфічними, що зумовлено особливостями предмета її викладання, в основі якого лежить рухова діяльність, і що відрізняє її від методик інших шкільних предметів.

Більше того, залежно від віку і статі тих, хто займається, характеру і напрямку вирішуваних у навчально-виховному процесі завдань, у методиці фізичного виховання можна виділити методику навчання, методику виховання певних фізичних якостей особи, методику фізичного виховання дітей дошкільного, молодшого шкільного, середнього і старшого шкільного віку, методику фізичного виховання чоловіків і жінок. Має відповідну методику і кожен напрямок системи фізичного виховання: методика загального фізичного виховання, методика фізичного виховання з професійною спрямованістю, методика фізичного виховання зі спортивною спрямованістю.

Це спонукало одного з відомих російських теоретиків Б. А. Ашмаріна (1990) назвати редагований ним підручник для факультетів фізичного виховання «Теория й методики физического воспитания», а нас «Теорія і методика фізичного виховання школярів».

Методика викладання кожного предмета мас свою історію, досягнення і проблеми.

Методики фізичного виховання існували ще і в рабовласницьких державах Стародавньої Греції. В середні віки з'являються посібники з гімнастики, плавання, верхової їзди, а в епоху Відродження педагоги-гуманісти фізичне виховання вважали обов'язковою частиною педагогічного процесу. Однак, як самостійна галузь знань, вона оформилась лише на початку XIX століття.

Таким чином, методика фізичного виховання є спеціальною галуззю педагогіки, упорядкованою сукупністю методів, методичних прийомів, засобів і форм фізичного виховання.

Базуючись на загальних закономірностях, які розробляє теорія, методики відкривають окремі закономірності, створюючи базу для теоретичних узагальнень, а реалізуючи загальні закономірності у вигляді систем педагогічних рекомендацій, трансформують загальні теоретичні положення в опис конкретних дій учителя й учнів у процесі фізичного виховання. Цей процес є безперервним, бо всі його розділи і підрозділи об’єднані внутрішньою логікою пізнання практики фізичного виховання як цілісного явища з поступовим переходом від вузьких до широких узагальнень. У всій масі явищ практики фізичного виховання теорія прагне відкрити закономірне, відділивши суттєве від несуттєвого, необхідне від випадкового, прогресивне від відживаючого для того, щоб озброїти практику науковим скеруванням до дії.

Знання предмета викладання (фізична культура) і його методики лежить в основі педагогічної майстерності вчителя фізичного виховання, тому для студентів факультетів фізичного виховання засвоєння методики є рубежем їх професіоналізації. З моменту засвоєння ними засобів, методів і форм організації фізичного виховання починається їх професійне розуміння майбутньої роботи в школі. І дуже важливо, щоб кожен студент усвідомив, що найсуттєвішим в методиці є рівень індивідуальної майстерності педагога. Через його діяльність методика реалізується і віддзеркалюється в конкретних досягненнях учнів.

Зміст підготовки фахівців визначається, насамперед, характером і особливостями їх майбутньої професійної діяльності. В цьому контексті вважаємо доцільним розглянути передумови і перспективи становлення національної системи фізичного виховання школярів, що вирішальною мірою визначає зміст навчально-виховного процесу в школі і методику фізичного виховання, якою належить оволодіти майбутнім фахівцям.

''Зміст професії визначається, перш за все, вимогами суспільства. Для вчителів фізичної культури загальноосвітньої школи ці вимоги визначені в меті і завданнях фізичного виховання школярів" (К.А.Козлова, З.С.Скібенко, Н.В.Лезнік, 1994).

"Не знаючи достатньо точно, "кого готувати", ми не зможемо аргументовано обґрунтувати зміст освіти ("чого навчати"), тому що вона повинна бути спрямована на забезпечення майбутньої професійної діяльності" (О.С.Куц, В.А.Леонова,М.А.Галайдюк, 1996).

"Тобто структура професії буде виступати як "замовник", а викладання дисциплін - як "постачальник'" (С.М.Сінгаєвський, О.С.Сінгаєвська, 1994).

Обидва предмета (теорія і методика) не можуть існувати один без одного і розвиватись окремо, бо теорія без методики втрачає сенс, не знаходячи реалізації у практичній діяльності, а методика без теорії втрачає свою наукову базу.

Нагромаджені в результаті досліджень дані формуються в певну систему і утворюють навчальну дисципліну, яка і є предметом викладання.

Таким чином, теорія фізичного виховання є не лише науковою, але й навчальною дисципліною. Як навчальна дисципліна, теорія фізичного виховання є основним загальнотеоретичним профілюючим предметом професійної освіти фахівців з фізичного виховання і спорту. Цей предмет має першочергове значення у формуванні професійного кредо майбутнього фахівня, його професійних поглядів і переконань.

Значення теорії фізичного виховання в системі професійної освіти визначається не тільки тим, що вона створює необхідний для фахівця запас конкретних знань. Не менш важливим є і те, що вона розвиває його здатність широко осмислити свою професійну діяльність, бачити за окремими явищами їх загальну суть, правильно орієнтуватись у всій сукупності найскладніших зв'язків і відношень. Іншими словами, теорія фізичного виховання має важливе світоглядне значення.

Як навчальна дисципліна, теорія фізичного виховання визначає: '"

• суть мети і завдань, які повинні бути вирішені у процесі фізичного виховання;

• принципові підходи до досягнення мети і вирішення завдань;

• ефективні засоби вирішення завдань;

• методи спільної роботи вчителя й учнів у процесі фізичного виховання,

• оптимальні форми побудови процесу фізичного виховання,

• закономірності управління процесом навчання І виховання фізичних якостей

При цьому всі теми курсу тісно взаємопов'язані І утворюють єдину логічно побудовану систему Тому спроба вивчити будь-який розділ курсу Ізольовано, без засвоєння Інших, приречена на невдачу, так само, як І спроба засвоїти предмет в цілому без відповідної бази, що закладається при вивченні Інших дисциплін, які досліджують процес фізичного виховання

2. Джерела виникнення і розвитку теорії фізичного виховання

Як уже зазначалось вище, першою в Історичному аспекті була практика фізичного виховання Вона І стала найпотужнішим джерелом виникнення наукових знань про цей процес На сучасному етапі розвитку теорії фізичного виховання практика залишається й рушієм, І в цьому контексті для нас важлива як сучасна практика вітчизняних та зарубіжних шкіл фізичного виховання, так І українські національні традиції Сьогодні практика є джерелом розвитку І критерієм ефективності теорії Вона значною мірою обумовлює І визначає форми, зміст та методи фізичного виховання

Другим джерелом теорії фізичного виховання є практика суспільного життя Звідси ми одержуємо Інформацію про завдання, ефективність методів, засобів І форм фізичного виховання на кожному конкретному відтинку розвитку суспільства, його потреби

Третім джерелом розвитку теорії фізичного виховання є прогресивні Ідеї філософів, педагогів, психологів, лікарів про зміст І шляхи виховання гармонійно розвиненої особистості, про зміст І шляхи виховання в людини потреби дотримуватись здорового способу життя

Нарешті, четвертим джерелом теорії фізичного виховання є результати досліджень у суміжних галузях знань Жодна наука не може повноцінно розвиватись, обмежившись лише власними результатами досліджень Вирішуючи спеціальні педагогічні проблеми, теорія фізичного виховання знаходиться на стику декількох галузей науки

Так, філософія дає їй можливість об'єктивно оцінити дію соціальних законів у галузі фізичної культури На основі теорії пізнання розробляються методи навчання рухових дій

Теорія фізичного виховання тісно пов'язана з педагогікою, загальною І віковою психологією

Зв'язок з біологічними науками продиктований необхідністю вивчення реакцій організму на фізичні навантаження

В свою чергу, розвиток науки про фізичне виховання впливає на суміжні науки Так, теорія І практика спорту вносить суттєві корективи в уявлення психологів, фізіологів І морфологів про потенційні можливості організму дітей І дорослих людей

3. Вихідні поняття теорії фізичного виховання

Теорія фізичного виховання як наука І навчальна дисципліна оперує певними поняттями, які узагальнено віддзеркалюють суть явищ, що вивчаються нею Саме основні поняття, якщо вони Істинні І глибоко відбивають суттєві ознаки і відношення явищ до дійсності, утворюють систему наукових знань 3 розвитком знань поняття уточнюються, поглиблюються І можуть навіть переходити в Інші поняття з ширшим змістом

Концентрованим (лаконічним, коротким), логічно оформленим виразом змісту понять є визначення, які формулюються в науці на порівняно високому ступені й розвитку Визначення передає найсуттєвіші ознаки, сторони, риси, призначення явища або предмета, його зв'язки з Іншими явищами, закони розвитку

Визначення, що містять Інформацію лише про зовнішні ознаки предмета, необхідно відрізняти від змістовних визначень

В даному розділі будуть розглянуті лише визначальні поняття, які

характеризують явище, пов'язане з усвідомленим використанням рухової

Діяльності з метою виховання, а саме "фізична культура", "фізичне виховання",

фізичний розвиток", "спорт" Поняттю "система фізичного виховання",

зважаючи на його вагомість, присвячується окремий розділ Такі поняття, як

фізичні вправи", "якості", "навички", "принципи", "методи" та ш, будуть

характеризуватись І визначатися при вивченні відповідних тем

3.1. Фізична культура

Культура - це сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людиною у процесі суспільно-історичної практики, що характеризує досягнутий рівень у розвитку суспільства на кожному конкретному етапі.

Відповідно до статті І Закону України "Про фізичну культуру і спорт" фізична культура — це «складова частина загальної культури суспільства, що спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості».

Фізична культура є важливим засобом підвищення соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення миру".

Сама мета гармонійного (всебічгого) розвитку особистості є продуктом історії розвитку людства. Але умови для її реалізації особистість одержує лише на певному етапі історичного розвитку. Всебічний розвиток людині необхідний для того, щоб мати можливість брати участь у всіх напрямках діяльності (професійній, громадській, спортивній, художній та ін.). Але для цього потрібно розвинути структуру особистості, зробити її комунікативною, здатною до перетворюючої художньої діяльності, сформувати ціннісні орієнтації. Це можливо за умови різноманітності змісту, форм і способів діяльності людини та їх оптимального поєднання у процесі її кульїурного розвитку.

У процесі культурного розвитку людина послідовно діє у трьох напрямках. Перш за все, вона засвоює культуру, виступаючи об'єктом її впливу. Іншими словами, під впливом культури формується людська особистість, розвиваються її здібності.

По-друге, у процесі творчої діяльності особа створює нові культурні цінності, виступаючи в даному випадку як суб'єкт культурної творчості (пошук нових шляхів, засобів, раціональних методів фізичного виховання тощо).

Нарешті, третій аспект культурного розвитку полягає в тому, що культура інтегрується в суті самої особи, яка функціонує в культурному середочищі як конкретний носій культурних цінностей, поєднуючи в собі загальне, властиве культурі в цілому, і особисте, привнесене в культуру на основі індивідуального життєвого досвіду, рівня знань, світогляду тощо.

Специфічною основою змісту фізичної культури як особливої і самостійної галузі культури є раціональна рухова активність людини як фактор її підготовки до життєдіяльності через оптимізацію фізичного стану. Вона виникла і розвинулась одночасно з загальною культурою людства. Майже одночасно (ще в первісному суспільстві) виник І один з її основних компонентів — фізичне

виховання; пізніше виникають спорт І фізична рекреація.

В особистішому аспекті фізична культура є тією частиною загальної культури людини, яка виражається ступенем розвитку її фізичних сил і рухових навичок та здоров'я. Вона дозволяє з допомогою своїх специфічних засобів і методів розкривати потенційні фізичні можливості людини.

Діяльність у галузі фізичної культури має і матеріальні, і духовні форми вираження. Впливаючи на біологічну сферу людини комплексом засобів і методів, фізична культура неминуче впливає на інтелектуальну, емоційну, духовну сфери особистості в силу єдності та взаємообумовленості функціонування матеріального і духовного в людині.

З матеріальною культурою фізична культура пов'язана процесом рухової діяльності, яка є її головним змістом, що матеріалізується у фізичних якостях людини. Крім того, вона спирається на матеріальну базу (спортивні снаряди, інвентар, майданчики, зали, палаци та ін.).

З духовною культурою фізична культура пов'язана наукою, спортивною етикою, естетикою, тощо.

Таким чином, характеризуючи фізичну культуру, необхідно розглядати щонайменше три аспекти.

1. Діяльнісний аспект, який включає доцільну рухову активність у вигляді різних форм фізичних вправ, спрямованих на формування необхідних в житті рухових умінь і навичок; розвиток життєво важливих фізичних здібностей; онтимізацію здоров'я і працездатності.

2. Предметно-ціннісний аспект представлений матеріальними (матеріально-технічні засоби) і духовними (наукові знання, методи) цінностями, створеними суспільством для забезпечення ефективності фізкультурної

ДІЯЛЬНОСТІ.

3. Результативний аспект характеризується сукупністю корисних результатів використання фізичної культури, які виражаються у володінні людиною її цінностями, надбанні нею високого рівня фізичної дієздатності. Найсуттєвішим результатом повноцінного використання фізичної культури є виховання готовності людини взяти на себе відповідальність за свій фізичний стан і здоров'я після закінчення шкільного курсу "фізична культура".

Таким чином, фізичну культуру можна визначити як сукупність досягнень суспільства у створенні і раціональному використанні спеціальних засобів, методів і умов цілеспрямованого фізичного та духовного Удосконалення людини.

Термін "фізична культура" використовується і в інших, вужчих значеннях. Ізк, наприклад, кажуть про "фізичну культуру особистості", розуміючи під цим втілені в самій людині результати використання матеріальних і духовних Цінностей фізичної культури в широкому розумінні цього поняття.

Отже, фізичну культуру особистості можна визначити як сукупність властивостей людини, які набуваються у процесі фізичного виховання І виражаються в й активній діяльності, спрямованій на всебічне удосконалення своєї фізичної природи та ведення здорового способу життя

"Фізичною культурою" називають навчальну дисципліну в школі, профілактичні І лікувальні заняття в лікарнях та Інших аналогічних закладах, вона широко використовується у виробничій сфері та ш У цих випадках, щоб уникати плутанини, необхідно користуватись терміном, додаючи відповідні прикметники, "особиста фізична культура", "шкільна фізична культура", "лікувальна фізична культура", "виробнича фізична культура" тощо

У змісті фізичної культури І пов'язаних з нею явищах умовно можна виділити дві основні частини (сторони)

• функціонально-забезпечуючу, представлену всім тим цінним, що створюється І використовується суспільством як спеціальні засоби, методи й умови їх застосування, що дозволяють оптимізувати фізичний розвиток та забезпечити певний рівень фізичної підготовленості людей,

• результативну, представлену позитивними результатами у фізичному розвитку І підготовленості, що стали наслідком використання цих засобів, методів І умов

Названі сторони фізичної культури єдині Перша сторона ніби переходить у другу завдяки практичній діяльності у процесі фізичного виховання, фізкультурно-оздоровчій діяльності та масовому фізкультурно-спортивному русі Проте між сторонами фізичної культури на певних етапах й розвитку можуть виникати несуттєві І навіть суттєві невідповідності їх причиною є неузгодженість окремих елементів змісту Наприклад, при високому рівні матеріального забезпечення І низькому рівні кваліфікації фахівців неможливо досягти належного рівня фізичної підготовленості

Фізична культура є результатом багатогранної творчої діяльності суспільства Вона успадковує культурні цінності, створені суспільством на попередніх етапах, І розвиває їх залежно від політичних, економічних, матеріальних можливостей певної Історичної епохи

Основні сфери та напрямки впровадження фізичної культури передбачені Главою II Закону України "Про фізичну культуру І спорт" Показниками стану розвитку фізичної культури є

• рівень здоров'я, фізичного розвитку та підготовленості різних верств населення,

• ступінь використання фізичної культури в різних сферах діяльності,

• рівень розвитку системи фізичного виховання,

• рівень розвитку самодіяльного масового спорту,

• рівень забезпеченості кваліфікованими фахівцями,

• рівень впровадження у фізичну культуру досягнень науково-технічного прогресу,

• відображення явищ фізичної культури у творах мистецтва І літератури,

• матеріальна база,

• рівень спортивних досягнень

3.2. Фізичний розвиток

Мабуть, кожна доросла людина колись дивувалась енергійності й рухливості маленьких дітей Якщо дорослий спробує повторювати всі рухи в такому самому режимі, йому буде важко витримати й кілька годин Життєва енергія новонародженого насамперед прагне якнайшвидше розвинути його фізичне тіло Пізніше починається активний розвиток емоційної сфери, потім — Інтелектуальної

Яка з названих сфер є найбільш важливою, потрібною⁷ Без розвинених фізичних якостей, без фізичного здоров'я І можливості повноцінно здійснювати основні функції організму людина часто відчуває себе неповноцінною Без достатньої сформованості та здатності до культурного прояву емоційних якостей вона не спроможна брати участь в емоційному житті сім'ї та соціуму Без Інтелектуальних напрацювань неможливо повноцінно аналізувати ситуацію, здійснювати логічно щленаправлену діяльність, а відсутність моральних надбань віддаляє від реалізації в собі духовних якостей, що викликає природне почуття невдоволення, внутрішнього розладу Відсутність високої мети, духовного орієнтиру сприяє виникненню бар'єра нерозуміння сенсу життя як Індивіду

Отже, кожна сфера по-своєму важлива І, як справедливо вважали предки, "в людині немає нічого зайвого" Взаємопов"язаність названих сфер зумовлює необхідність їх гармонійного розвитку, а фізична культура є невід'ємною ланкою на шляху до культури духовної Врахування цієї природної послідовності знайшло відображення у фундаментальних концепціях багатьох духовних шкіл Для прикладу доцільно звернутися до стародавньої системи йоги, проте, на жаль, розуміння цього терміну нерідко асоціюється лише з першим п розділом — хатха-иогою Для своєрідної духовної реабілітації цього стародавнього вчення достатньо Розглянути взаємопов'язаність його основних розділів (табл 1)

Таблиця 1. Основні розділи йоги та їх призначення

№ п/п	Розділ йоги	Призначення
	Хатха	Розвиток фізичної сфери
	Шакті	Оволодіння внутрішніми енергіями
	Лайя	Оволодіння вольовими якостями
	Мантра	Оволодіння звуковими вібраціями
	Карма	Корекція зовнішньої діяльності
	Сахаджа	Управління нервовою системою
	Дх'яна	Оволодіння силами інтелекту
	Раджа	Ментальна дисципліна
	Бхакті	Розкриття сили духовної любокі
	Джнана	Оволодіння духовними знаннями
	Інтегральна йога Шрі Ауробіндо	Одухотворення ментальної, вітальної та фізичної природи
	Агні-йога (Жива Етика) О.Реріх	Розвиток свідомості в повсякденному житті

Як видно з табл. 1, розвиток духовної сфери являє собою завершення попереднього розвитку фізичної, емоційної та інтелектуальної сфер. Фізичний розвиток при цьому — перший необхідний крок до гармонізації.

Дата добавления: 2015-05-26