Види шлюбу (nuptiae)

Сім'я утворювалася за допомогою шлюбу. Римські юристи ідеалістично визначали шлюб. Так, відомий юрист Модестін писав: «Шлюб є союз чоловіка і жінки, з'єднання всього життя, спільність божественного і люд­ського права». Ідеалістичне трактування шлюбу не відображувало реальний стан речей. Насправді жінка ніколи не мала рівного з чоловіком правового стану, оскільки завжди залежала від батька, чоловіка, бра­та чи опікуна.

Римському праву відомі два види шлюбу: законний рим­ський шлюб (matrimonium ustum) і шлюб, що укладався між перегрінами та іншими вільними, які не мали права укладати римський законний шлюб. Законний римський шлюб укладався відповідно до норм цивільного права лише між римськими громадянами, що мали jus conubii, і поділявся на два види: шлюб з чоловічою владою (cum manu mariti) і шлюб без чоловічої влади (sine manu mariti). Шлюбні відносини між римськими громадя­нами і перегрінами (латинами, вільновідпущениками, колона­ми) заборонялися навіть після того, коли усіх вільних людин Римської імпе­рії було проголошено римськими громадянами. Перегріни брали шлюб між собою відповідно до норм jus gentium, латини, вільновідпущеники, колони – відповідно до свого правового статусу, однак такі шлюби правових наслідків рим­ського законного шлюбу не мали. Дитина, народже­на в такому шлюбі, не набувала статусу римського громадянина. Шлюбні відносини людей, позбавлених права на законний римський шлюб внаслідок розбіжностей у їх правовому стані, отрима­ли назву конкубінат.

Конкубінат практично не мав правових наслідків для жінки, яка не отримувала громадського й соціального стану чоловіка, та їх дітей, які не отримували імені й статусу батька, не мали права на аліменти і на спадкування після його смерті. Внаслідок укладення шлюбу з чоловічою владою дружина підпадала під владу чоловіка або під владу домовласника, якщо сам чоловік був підвладною особою. Дружина займала становище дочки батьків свого чоловіка і позбавлялась агнатських зв’язків з близькими родичами.

Інший вид шлюбу – sine manu mariti – мав своїм наслідком збереження підвладності жінки колишньому домовласнику або перетворював її на майже самостійну особу. Зовні цей вид шлюбу був подібний до конкубінату, але, на відміну від останнього, надійніше захищав права дітей. Поява шлюбу без чоловічої влади знаменувала докорінні зміни в істо­рії римського сімейного права, оскільки жінка виходила з-під необмеженої влади голови родини і власного чоловіка. Водночас незалежність дружини, свобода розлучення розмивали сімейно-моральні підвалини римського суспільства.

Укладення шлюбу з чоловічою владою зводилося до одного з трьох способів: а) здійснення релігійних обрядів; б) манципація; в) дія принципу набувальної давнини. Утвердження шлюбу без чоловічої влади практично скасувало ці форми. Замість них ввели просту угоду осіб, що беруть шлюб, з наступним урочистим введенням дружини в дім чоловіка і за присутності родичів. Умови укладення шлюбу були такі: а) угода між тими, хто укладали шлюб, за наявності згоди pater familias (цього не вимагали, якщо він був у полоні або перебував у подорожі); б) досягнення шлюбного віку (12 років для дівчинки і 14 років для хлопчика); в) наявність права брати римський шлюб як необхідного елементу цивільної правоздатності; г) відсутність нерозірваного шлюбу в нареченого чи наре­ченої на момент укладення нового шлюбу; д) відсутність інших перешкод до укладення шлюбу, перед­бачених законом (спорідненості по прямій лінії, свояцтва по пря­мій лінії, а за християнських імператорів – і побічній, відносини опіки та іншої залежності). Шлюб припинявся за наявності таких умов: смерть одного з подружжя, відпадіння якоїсь з умов існування подружжя, за бажанням чоловіка або дружини або їх взаємною згодою на припинення шлюбу.

Дата добавления: 2015-05-31