Види речей

Vis maior.

Нездоланна сила (непереборна сила) — vis major — дії стихійних сил природи, які неможливо ні передбачити, ні усунути. Загибель речі або інша неможливість виконання зобов'язання, що настала внаслідок дії нездоланної сили, звільняє боржника від відповідальності.

Розмежування поділу речей за субстанцією (суттю, матерією). Речі з матеріальною субстанцією називали тілесними, а без матеріальної субстанції – безтілесними. Тілесні речі можна було сприймати лише на дотик, а безтілесні – тільки думкою.

Речі рухому й нерухомі.

Рухомими вважали речі, які можна було пересувати в просторі, зокрема, тварин, рабів, дрібні домашні речі. Нерухомими – насамперед землю, будинки, дороги, а також все, що було створено чужою працею на землі власника.

Речі прості й складні

Простими оголошували речі, всі частини яких створювали дещо фізично зв’язане та однорідне, сформоване з єдиного матеріалу (раб, кінь, човен). Вони не розкладаються на частини.

Складні речі, вважалися, складаються зі штучно з’єднаних різнорідних речей, між якими існує матеріальний зв'язок, та мають загальну назву (корабель, шафа). Окремі частини такої складної речі не можуть належати різним особам.

Речі подільні та неподільні

Подільними доцільно вважати речі, які через поділ не змінюють ані свого виду, ані цінності. Земля, наприклад.

Неподільними вважають речі, які під час поділу знищуються або втрачають цінність.

Речі споживчі й неспоживчі.

У цьому випадку поділ зроблено з уваги на те, що одні речі (земля, будівлі, знаряддя праці, дорогоцінне каміння) у процесі користування не споживали або споживали непомітно, а інші (вино, хліб, м'ясо тощо) згідно з їхнім призначенням зменшували або знищували зовсім.

Речі з родовими ознаками та речі індивідуально визначені

Коли певна річ тим чи іншим способом вирізняється (придбання відомої картини, скульптури, золотої вази), то таку річ називали індивідуально визначеною.

Але, коли за умовами обігу річ нічим конкретним не вирізнялася, а характеризувалася загально, то її розглядали уже як визначену родовими ознаками. Такі речі не мали в обігу індивідуальності, їхню мінову цінність визначали вагою, мірою, кількістю і подібними параметрами (зерно, гроші, вино тощо).

Речі головні й побічні (придаткові)

Переважною називали річ, яка давала назву цілому, або річ, без якої інша не може використовуватися.

Речі побічні певним чином залежали від переважної та підпорядковувалися її юридичному становищу. До побічних речей належали: частини речі, належність, плоди і витрати.

Частини речі не були об’єктом юридично самостійного існування.

Належністю називали річ, пов’язану з іншою річчю не фізично, а економічно. Основну річ вважали незакінченою, якщо від неї була відокремлена належність.

Плід – органічна або фізична поява додаткової, нової речі, яка виробляється переважно річчю, і речі, яка відокремлюється від переважної без порушення її суті.

Витрати – всілякі затрати, понесені на ту чи іншу річ.

Речі в обігу та вилучені з обігу

Речі в обігу – речі, що становили об’єкти приватної власності й обігу між окремими людьми, - земля, раби, худоба, сервітути (спочатку сільські, а потім і міські).

Вилучені з обігу – речі, які не могли бути об’єктом особистої власності у зв’язку зі специфічним призначенням: речі присвячені богам (храми, вівтарі); речі, які перебували під заступництвом богів (міські стіни міста Рима, кладовища тощо); речі спільного користування, що безпосередньо служили всім людям (дороги, площі, великі ріки і моря тощо).

Майно

Сукупність різних речей, об’єднаних господарським призначенням, римські юристи розглядали, як одне ціле – майно. Спочатку лише матеріальні речі, а потім і сукупність прав і обов’язків власника.

12. Зміст права власності.

Основним речовим правом є право власності, обсяг і межі якого римляни визначали через правомочності власника. Сукупність таких правомочностей становила зміст права власності. Власник мав право володіти річчю, право користуватися нею на свій розсуд та право розпоряджатися річчю: продавати, заставляти, дарувати тощо. До прав власника іноді зараховували ще право на одержання плодів та право повернути собі річ від чужого фактичного володільця.

Право володіння. Власник може реально володіти річчю, тобто річ повинна фактично бути в його господарстві й виконувати господарське призначення. Право володіння власник може здійснювати як особисто, так і передаючи його іншим особам (наприклад, за договором), причому зберігаючи право власності на цю річ.

Право користування. Це найвагоміша правомочність власника. У ній закладена можливість задовольнити його особисті, побутові, господарські та інші потреби. Здійснюючи цю правомочність, власник мав право здобувати з речі її корисні якості. Правом користування річчю власник міг також поступитися іншій особі, зберігаючи за собою право власності.

Право розпоряджатися річчю. Власник міг вирішувати правове застосовування речі всіма дозволеними способами, зокрема, продавати, заповідати, встановлювати сервітут на користь іншої особи. Власник міг сам розпоряджатися річчю, а міг доручити це іншій особі, якщо сам був позбавлений такої можливості (приміром, віддати річ на комісію).

Дата добавления: 2015-05-31