Основні ідеї

Основні твори

Біографія

Св. Фома народився в сім’ї відомого італійського феодала графа Ландольфа поблизу містечка Аквіно в Неаполітанському королівстві. Батьки Фоми призначали йому духовну кар’єру, розраховуючи, що він стане аббатом монастиря Монте Кассіно, наймогутнішого в цій частині Італії. Там він і виховувався з п’яти років. Незважаючи на вимоги сім’ї, Фома не схотів залишатися в бенедиктинському монастирі й у 1244 році вступив до цілком нового ордену – домініканського. Після навчання в університеті Неаполя він вирушив до Паризького університету, де й зустрівся зі своїм майбутнім учителем – Альбертом Великим. Разом з Альбертом Фома провів чотири роки в Кельнському університеті.

Потім почався період мандрувань Фоми (за традицією домініканського ордену). Він відвідав найкрупніші університети Риму, Болоньї, Неаполя. Близько десяти років (1259-1268 рр.) він знаходився в Римі при папському дворі, де закінчив розпочатий ще в Парижі твір «Сума проти язичників» (який також називають "Філософською сумою"). Відновлення латинського аверроїзму спонукало Папу направити Фому в Паризький університет.

Нікчемність усього мирського, в тому числі своєї роботи, відкрилась Аквінату перед смертю, її незбагненною таємницею й очікуванням зустрічі з Богом. 7 березня 1274 року на шляху в Ліон Аквінат помер у віці 54 років. Після смерті йому було надано титул "янгольський доктор", а в 1323 році рішенням папськой курії він причислений до лику святих римсько-католицької церкви.

«Філософська сума (про істинність католицької віри проти язичників)» (1261-1264)
«Сума теології» (1265-1273)

Про філософію

Фома Аквінський перший спробував ясно описати різницю між філософською рефлексією й теологією. Є два різновиди знання – природне (філософське, наукове) і надприродне (знання через віру – благодать). За Фомою Аквінським, філософія як школа природного споглядання є важливим елементом, необхідним для повного розвитку людської природи.

Про філософію буття

Серцем філософії св. Фоми є метафізика, філософія буття. В кожному бутті він розмежовує сутність (essentia) і існування (esse). Для нього кожна річ через існування дотикається Бога. Але для існування всіх речей необхідно дещо таке, що само за своєю природою є існуванням. В ньому немає різниці між сутністю й існуванням, тому що сутність цього дещо є існування (essentia = esse). Це ядро будь-якого існування, існування за сутністю, св. Фома називає Богом.

Відношення Бога до світу

Буття, сутністю якого є існування, є причиною всієї дійсності. Бог знаходиться біля джерела будь-якої речі й усе пронизує: "Бог є існування всього не за сутністю, але як причина". Сама філософія відкриває нам присутність Бога абсолютно в кожній речі в якості джерела існування. Бог є те, чим "ми живемо, рухаємося, існуємо". Бог, який знаходиться в глибині речей, одночасно з цим нескінченно перевищує кожну річ. Це таємниця, яка не може бути осягнута.

Про щастя

Бог як шлях, істина й життя ототожнюється Фомою Аквінським зі щастям: "Бог за своєю сутністю є щастям, яке не належить нічому іншому". Ніхто за своєю сутністю не може бути щасливий, але може бути щасливий тією мірою, якою він наближається до Бога, тобто до Того, Хто є самим щастям.

Про людину

Людина, на думку св. Фоми, має раціональну природу: "Розум є наймогутніша природа людини". Призначення людини – розуміти й діяти з розумінням. Людині природним чином властиво осягати мету, до якої тяжіє будь-яка річ, природний порядок речей, завершенням якого є вище благо – Бог.

Про свободу людини

В земному вимірі розум знає добро й зло у речах і діях, що нижче Бога, а тому наша воля вільна хотіти чи не хотіти щось із земних цінностей. Це і є суть вільної розумної волі: розум – причина свободи. Людина вільна в тому смислі, що, йдучи до мети, вона веде себе сама. Людина грішить саме тому, що вільна – вільна віддалятися від мети й забувати універсальні закони, які відкриваються розумом і Одкровенням божества.

Про добро і зло

Для Фоми Аквінського витоки фізичного й морального зла – можливість кінцевого буття, в межах якого нам знайомі мутації й смерть, свобода раціональних істот, які не визнають своєї спорідненості з Богом. Зло – в непідкореності Богу, втраті зв’язку й пам’яті про фундаментальну залежність від нього. Корінь зла в псуванні духу й свободи.

Про душу й можливість до пізнання

Фома Аквінський визначає людину як мікрокосм, як цілісність. Оформлюючим початком цієї цілісності є душа. Душа містить всю природу людини – від найнижчих до найвщих її проявів. Чим сильніше в людині душа, чим більше душа домінує над матерією, тілесним початком, тим більше в людині здібність до пізнання. Ті чи інші типи чуттєвого чи розумового пізнання не існують в чистому вигляді. На кожне враження відкликається ніби вся людина. При цьому пізнання завжди збагачує того, хто пізнає.

Про пристрасті

У Фоми Аквінського мова йде про те, щоб вірно зрозуміти природу пристрастей і пізнати те, чим вони є по відношенню до тієї невимірно багатої й таємничої цілісності, якою є людина і її природа. Згідно з Фомою, пристрасті не належать до сфери розуму. Для нього існує тільки дві розумові, дві духовні здібності – інтелект і воля. Пристрасті, бажання, емоційні переживання знаходяться у позарозумовій сфері людини, в тій сфері, яку мають як люди, так і тварини. Це та галузь, над якою повинна головувати освячена інтелектом воля.

Про любов

Любов, стверджує Фома Аквінський, в основі своїй завжди є пристрастю й стає істинною любов’ю в тій мірі, в якій вона перетворюється актом волі, і з пристрасної любові переходить у любов духовну. Фома розмежовує любов на два роди. Перший, нижчий, – це любов-жага, в якій завжди є прагнення до нашої вигоди, прагнення до відшкодування наших недоліків. Істинна любов ґрунтується на прагненні встановити єдність між любимим і тим, хто любить без роздумів про те, чи принесе це який-небудь зиск чи ні. Цей пошук істинного добра в приязні Фома називає дружньою любов’ю.

Дата добавления: 2015-05-26