Функції похідних фінансових інструментів

Загальна характеристика похідних фінансових інструментів.

Деривативи, або похідні фінансові інструменти мають спільні риси:

- всі вони передбачають виконання зобов’язань через певний проміжок часу, як правило на умовах більше ніж 3 робочі доби;

- всі деривативи мають в своїй основі певний фінансовий актив, що називають базовим.

Перед тим як почати вивчення деривативів потрібно ознайомитись з деякими термінами:

Базовий актив - предмет деривативу: цінні папери, товари або кошти;

Варант - різновид опціону на купівлю, який випускається емітентом разом із власними привілейованими акціями чи облігаціями та надає його власнику право на придбання простих акцій даного емітенту протягом певного періоду за певною ціною;

Варіаційна маржа - грошова сума, яка має бути нарахована на кліринговий рахунок учасника торгівлі ф'ючерсними контрактами або списана з цього рахунку за підсумками клірингу щодо кожного торговельного дня;

Дериватив - стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати чи продати цінні папери, кошти (валютні цінності), матеріальні або нематеріальні активи (товари) на визначених ним умовах у майбутньому;

Клас опціонів - сукупність усіх опціонів на купівлю одного базового активу або сукупність усіх опціонів на продаж одного базового активу;

Опціон - стандартний документ, укладений як стандартизований контракт, який закріплює право (але не зобов'язання) його власника на придбання від емітента опціону (опціон на купівлю) чи на продаж емітенту (опціон на продаж) у термін, визначений в ньому, зазначену в ньому кількість базового активу за зафіксованою при укладанні ціною;

Ф'ючерсний контракт (далі - ф'ючерс) - стандартний документ, укладений як стандартизований контракт, який засвідчує зобов'язання продати (придбати) відповідну кількість базового активу у визначений час у майбутньому з фіксацією ціни базового активу під час укладання контракту;

Форвардний контракт – документ який засвідчує зобов'язання продати (придбати) відповідну кількість базового активу у визначений час у майбутньому з фіксацією ціни базового активу під час укладання контракту.

Похідні папери виконують багато функцій, роблячи виробничі та економічні процеси більш безпечними для підприємців і надаючи можливість особам, схильним до ризику, заробити кошти. Отже обіг похідних паперів має два аспекта:

Макроекономічний аспект. Взагалі з деривативами пов’язані два традиційних соціальних блага. По-перше, фінансові похідні інструменти допомагають знизити загальний ризик ринку, зробити рух ринку більш прогнозованим, а його коливання більш передбачуваними. По-друге, укладання угод з фінансовими деривативами призводять до встановлення цін, які використовуються в якості орієнтиру на спотовому ринку. Таким чином, ринок стає більш прозорим у відношенні коливання цін, тому що існує велика різниця між простим прогнозом і прогнозом, підтвердженим сумами коштів, що вкладені в деривативи. Теоретично, якщо строковий ринок визначив майбутню ціну активу, то вірогідність того, що спотова ціна наблизиться до строкової, дуже велика, за винятком ситуації зміни кон’юнктури ринку та зміни загального підходу до ціноутворення. Наприклад, значною мірою зміниться строкова (форвардна) ціна на фінансові деривативи, випущені під довгострокові боргові зобов’язання держави, якщо суттєво зміниться рівень відсоткових ставок на ринку. Більш класичним прикладом є аграрні ринки, де зміна кон'юнктури пов’язана з врожайністю тих чи інших сільгосп. культур.

Функціонування будь якого фінансового ринку обумовлює присутність спекулятивного капіталу або «гарячих грошей», для яких не існує ніяких кордонів і які вливаються до сегменту ринку, де є можливість заробити якомога більше грошей при відносно невеликих витратах. Сьогодні в Україні ці гроші працюють на валютному ринку, ринку міжбанківського кредиту і іноді призводять до сплесків і падінь на фондовому ринку. Частину цих ресурсів можна було б “прив’язати” до строкового ринку, отже, потенційні прибутки його необмежені. Таким чином, спекулятивний капітал може сприяти повноцінному функціонуванню реальних виробництв, шляхом чіткого визначення як ціни, за якою постачаються ті чи інші матеріали, так і ціни реалізації продукції.

Також важливою функцією похідних цінних паперів є інформативна, тобто, отримуючи інформацію про ціни, які склалися на строковому ринку, більшість трейдерів спотового ринку можуть будувати свою цінову політику, що призведе до зближення кон’юнктури спотового і строкового ринків. Тобто, якщо на строковому ринку присутнє коливання цін, а спотовий ринок на них не реагує, то для більшості учасників ринку це означає можливість арбітражу між строковим та спотовим ринком. Такий арбітраж, в свою чергу, призведе до зміни кон’юнктури на спотовому ринку. Отже, строковий та спотовий ринок взаємопов’язані, що дає можливість отримувати якісну інформацію для наступних дій.

Ще однією рисою, яка підтверджує необхідність існування похідних цінних паперів в Україні, є те, що вони значно підвищують ліквідність базового активу, на який випущені. Наприклад, випуск деривативу на певну акцію сприятиме залученню додаткових коштів на її ринок, здійсненню реклами емітента та дозволить, в кінцевому рахунку, підняти ринок цієї акції і забезпечити його стабільність.

Сам факт існування строкового ринку по певному базовому активу призведе до збільшення інтересу з боку трейдерів, які раніше не цікавились цим активом. В результаті може збільшитись кількість реально працюючих маркет-мейкерів, які зацікавлені в стабільності цін на базовий актив, будь то акція, валюта чи сільгосппродукція. Збільшення ж кількості трейдерів, в свою чергу, призведе до демонополізації ринку і зниження можливості впливу окремих юридичних або навіть фізичних осіб на структуру попиту та пропозиції.

Таким чином, саме існування ринку похідних цінних паперів несе в собі функцію вирішення соціально-економічних проблем функціонування спотового ринку. Підтвердженням цьому є постійне зростання обсягів операцій з похідними цінними паперами у світових фінансових центрах.

Мікроекономічний аспект. Повноцінне функціонування строкового ринку дозволяє вирішити не тільки загальноекономічні, але й проблеми конкретних суб’єктів господарювання. По-перше, велика кількість фінансових організацій на Заході мають можливість надавати клієнтам такі послуги, надання яких було б неможливими без повноцінного функціонування строкового ринку. Так, хеджування фінансових ризиків зробило можливим існування послуг, які передбачають довгострокове фінансування (фінансування навчання, житлового будівництва тощо). Річ в тім, що стабільність відсоткових ставок є маркетинговою особливістю деяких фінансових послуг на Заході, але досягається вона за рахунок хеджування фінансовими інститутами своїх процентних доходів та витрат. Ця функція дуже тісно переплітається з соціальною проблемою пенсійного забезпечення та створення довгострокових коштів, що надають можливість налагодження стабільного інвестиційного процесу. Отже, як в Україні так і на Заході сьогодні розуміють всі, що пенсійний фонд або страхова компанія, яка гарантує пенсійні виплати, не мають права на банкрутство, а за допомогою простою диверсифікації не існує стовідсоткової гарантії по запобіганню ризику.

По-друге, фінансові установи кожного дня стикаються з проблемою управління ресурсами. Такі проблеми є не тільки у банків, але і у крупних торгівців цінними паперами, що виступають маркет - мейкерами. По великому рахунку, всі проблеми зводяться до питань управління активами та пасивами банку або іншого фінансового посередника. Не існує однозначних рекомендацій щодо управління процентним ризиком, бо процентна політика кожної фінансової установи є унікальною. І якщо в компаніях-емітентах цінних паперів вона тісно пов’язана з дивідендною політикою, то для фінансових посередників вирішувати питання щодо збалансованості процентного ризику є щоденною проблемою. Від успішності вирішення цієї проблеми залежать не тільки прибутки фінансових посередників але й прибутки їх клієнтів, швидкість розрахунків, швидкість придбання, або продажу цінних паперів для клієнта. Дивлячись на динаміку рівня відсоткових ставок, на українському ринку можна тільки здивуватись, чому сьогодні фінансові посередники не використовують такі інструменти, як процентні свопи, опціони та ф’ючерси, адже рівень коливання ставок, особливо на міжбанковському ринку є дуже великим, а елементарні стандарти фінансового менеджменту для будь якої організації передбачають збалансування активів і пасивів з фіксованою та плаваючою дохідністю. Сьогодні проблема створення ринку процентних похідних цінних паперів в Україні є суто інформаційною, так як більшість операторів ринку, особливо в регіонах, не розуміють тих механізмів запобігання ризику, які надають процентні похідні цінні папери. Хоча ми і маємо прецеденти випуску та обігу свопів і інших деривативів в національній банківській або окремих філіальних системах, та популярності ці інструменти не здобули.

По-третє, виробники або трейдери, які займаються експортом або імпортом продукції можуть регулювати рівень доходів чи витрат за допомогою інструментів строкового ринку. І хоча більшість експертів оцінюють український валютний ринок як ведмежий, але в більшості випадків застосування ф’ючерсних та форвардних контактів призведе до прогнозованості виручки експортерів або видатків імпортерів. Поки що в Україні немає транснаціональних компаній українського походження, менеджмент яких передбачає хеджування валютного ринку навіть без утворення резервного валютного портфелю. Але в Україні діють ТНК, які мають можливість хеджування валютного ризику за кордоном, не сприяючи при цьому розвитку національного строкового ринку.

В-четвертих, для України розвиток строкового ринку є особливо актуальними, тому що приоритетною галуззю національної економіки є сільське господарство, розвиток якого є проблематичним. Так, головною особливістю фінансів сільського господарства сезонність руху грошових потоків. Тому застосування таких інструментів, як ф’ючерс або форвард може частково вирішити проблему функціонування сільського господарства, особливо на фоні земельної реформи. Цікаво було б підрахувати та порівняти, скільки ресурсів піде на створення земельного банку чи ф’ючерсної біржі, де потенційний покупець і продавець продукції можуть безпосередньо зустрітись і вирішити проблему фінансування, наприклад, у вигляді авансових платежів по форвардному контракту. Зауважимо, що створити ф’ючерсну біржу або підтримати вторинний строковий ринок не важко з технічної точки зору, але на практиці потрібно провести дуже велику роз’яснювальну роботу. Окрім цього можуть виникнути проблеми з національним законодавством. Хоча наша юридична система і не є прецендентною, але арбітражна практика має дуже великий вплив на поведінку суб’єктів ринку, тому потрібно розробити конкретні правила відповідальності сторін строкових угод, які б гарантувались не тільки нормативно-правовими актами але й забезпечували фінансову відповідальність як за участю ф’ючерсної біржі, так і поза біржових клірингових центрів.

Не дивлячись на те, що деривативи виконують багато соціальних і загальноекономічних функцій, що задовольняють потреби як фірми, так і конкретної особи. Вони привертають увагу фінансових інститутів, що за своєю суттю не є спекулятивними, але вважають за доцільне вкладення частки коштів в операції на строковому ринку. У трейдерів є “золоте правило”, що на великий ризик можна йти тільки тоді, коли прибуток від операції може значною мірою перевищити об’єм вкладених коштів. У сучасній економічній практиці є тільки два інструмента, які надають можливість отримання значних прибутків за допомогою спекулятивних операцій: маржинальні операції на фінансовому ринку (за схемою ділінгових операцій) та операції на строковому ринку. Ідеологія операцій на строковому ринку полягає в тому, що дериватив має ціну тільки тоді, коли стає можливим арбітраж між строковим та спотовим ринком. Так не має ніякого сенсу купляти або продавати деривативи, особливо фінансові, якщо можна купити базовий актив на звичайному ринку і додержати його до потрібного строку. Передумовою наявності арбітражу є коливання цін. Отже як і у маржінальних операціях існує так званий фінансовий важіль, тому навіть на ринках які є відносно стабільними, дохідність вкладень коштів в похідні цінні папері може сягати за 300 %. А на українському валютному ринку дохідність від операцій з деривативами може бути необмеженою. Якщо ми не будемо враховувати процентну складову ціни деривативу (яка до речи на міжбанківському ринку є мізерною), то наведемо спрощений приклад: якщо курс гривні до долару складав 5,45, а Вам пропонують купити ф’ючерсний (форвардний) контракт з поставкою валюти через 2 місяці, але за курсом 5,43, то теоретично вартість контракту складає 2 копійки за кожен долар. Через місяць курс долару зростає до 5,78, отже тепер Ваш контракт буде коштувати 35 коп. за кожен долар (5,78-5,45). Отже дохідність операцій складає 1750% за місяць ((35/2)*100%), що в перерахунку на річну дохідність складає більше 20000%. Навряд чи якісь легітимні операції на інших сегментах ринку цінних паперів в Україні можуть принести дохідність, що навіть теоретично наблизитися до цієї цифри.

Дата добавления: 2015-05-26