Значення принципу політичного плюралізму для забезпечення прав і свобод особи, його конституційне закріплення 20 страница

Стаття 3. Умови, за яких статус біженця не надається

Статус біженця не надається особі:

за якою компетентними органами влади держави, де вона проживає, визнаються і забезпечуються права і обов'язки, пов'язані з громадянством цієї держави;

щодо якої встановлено, що вона вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено в міжнародному праві;

яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття на її територію;

яка до прибуття в Україну перебувала в державі, де вона могла у встановленому порядку отримати притулок чи оформити статус біженця. Це положення не поширюється на осіб, для яких чинним законодавством передбачено спрощений порядок набуття громадянства України.

РОЗДІЛІ!

НАБУТТЯ І ВТРАТА СТАТУСУ БІЖЕНЦЯ

Стаття 4. Органи, які вирішують питання про надання і позбавлення статусу біженця

Питання про надання і позбавлення статусу біженця вирішують в межах своєї компетенції органи міграційної служби Міністерства України у справах національностей та міграції в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Стаття 5. Повноваження Міністерства України у справах національностей та міграції

Центральним органом державної виконавчої влади, що координує взаємодію інших органів державної виконавчої влади при вирішенні всіх питань, що стосуються проблем біженців, є Міністерство України у справах національностей та міграції.

До відання Міністерства України у справах національностей та міграції і належить підготовка для розгляду Урядом України пропозицій щодо:

встановлення регіонів тимчасового розселення біженців;

визначення обсягів фінансування на утримання біженців і розподілу коштів по регіонах компактного проживання біженців.

Крім цього, до відання Міністерства України у справах національностей та міграції належить:

встановлення порядку оформлення надання статусу біженця за наявності умов, зазначених у статті 1 цього Закону, і позбавлення цього статусу;

утримання пунктів тимчасового розміщення біженців;

розгляд скарг на рішення про надання і позбавлення статусу біженця, що приймаються органами міграційної служби в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

ведення централізованого обліку осіб, які подали заяву про надання статусу біженця, та біженців;

контроль за виконанням цього Закону.

Стаття 6. Повноваження органів міграційної служби в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі

Органи міграційної служби в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються Міністерству України у справах національностей та міграції, Уряду Республіки Крим та відповідним державним адміністраціям.

До їх відання належить:

надання статусу біженця особам, які прибули на територію Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя за умов, передбачених статтею 1 цього Закону, і позбавлення цього статусу, а також видача біженцям відповідних посвідчень;

визначення місць тимчасового проживання осіб, які подали заяву про надання статусу біженця, та біженців, а також в разі потреби направлення їх в пункти тимчасового розміщення біженців;

надання грошової допомоги особам, які подали заяву про надання статусу біженця, та біженцям;

сприяння у тимчасовому працевлаштуванні осіб, які подали заяву про надання статусу біженця, та біженців;

надання особам, які подали заяву про надання статусу біженця, та біженцям соціально-побутових і медичних послуг;

ведення обліку осіб, які подали заяву про надання статусу біженця, та біженців;

вирішення інших питань, віднесених до їх компетенції законодавством. Стаття 7. Повноваження інших органів державної виконавчої влади щодо біженців

Державний комітет України у справах охорони державного кордону, Прикордонні війська України перешкоджають незаконному перетинанню державного кордону України, у встановленому порядку затримують осіб, які незаконно його перетнули, та організовують прийняття заяв про надання статусу біженця від тих осіб, які мають намір його набути.

Служба безпеки України та її органи на місцях, Служба безпеки Республіки Крим у межах своєї компетенції вживають заходів для виявлення серед осіб, які порушили клопотання про надання статусу біженця, таких, яким статус біженця не надається відповідно до статті 3 цього Закону.

Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство внутрішніх справ Республіки Крим, управління внутрішніх справ областей, міст Києва та Севастополя реєструють біженців, в межах своєї компетенції вживають необхідних заходів для виявлення серед осіб, які порушили клопотання про надання статусу біженця, таких, яким статус біженця не надається відповідно до статті 3 цього Закону.

Міністерство праці України надає по можливості допомогу в тимчасовому працевлаштуванні біженців.

Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України беруть участь у переговорах, підготовці документів і вносять пропозиції Уряду України щодо укладання міжнародних угод з питань, пов'язаних із захистом соціальних, економічних, інших прав та інтересів біженців, у тому числі з компенсацією збитків, заподіяних біженцям, витратами на їх приймання і облаштування, а також сприяють встановленню зв'язків біженців з іноземними громадянами та юридичними особами за кордоном та вживають заходів щодо повернення біженців у країну їх постійного проживання або переселення в держави, що можуть надати їм притулок.

Стаття 8. Оформлення документів з питань надання статусу біженця

Оформлення необхідних документів з питань надання статусу біженця провадиться на підставі особистої заяви особи або її законного представника, поданої до органу міграційної служби в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування відповідно до статті 2 цього Закону.

Стаття 9. Права та обов'язки особи, яка подала заяву про надання статусу біженця

Особа, яка подала заяву про надання статусу біженця, має право на: тимчасове працевлаштування чи навчання; медичну допомогу і соціально-побутові послуги; користування житлом, наданим у пункті тимчасового розміщення до вирішення питання про надання статусу біженця, але на строк не більше трьох місяців;

вільне сповідування своєї релігії.

Особа, яка подала заяву про надання статусу біженця, зобов'язана: подати до відповідного органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання про надання статусу біженця;

при одержанні направлення органу міграційної служби відбути до ви-, значеного місця тимчасового проживання і у триденний строк зареєструва-| тися в місцевому органі внутрішніх справ;

дотримувати встановленого чинним законодавством порядку перебувани на території України;

проходити медичний огляд на вимогу органів охорони здоров'я.

Стаття 10. Рішення про надання статусу біженця

Рішення про надання статусу біженця приймається органами міграцій-1

ної служби в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі неї

пізніше одного місяця з дня подачі заяви.

У разі відмови в наданні статусу біженця за підставами, передбаченими 1 статтею 3 цього Закону, орган міграційної служби повідомляє про це особу,| яка подала заяву, та відповідний орган внутрішніх справ.

Рішення про відмову в наданні статусу біженця може бути оскарженоЦ в тижневий строк до Міністерства України у справах національностей та міграції, яке приймає рішення не пізніше ніж у місячний строк. Стаття 11. Втрата та позбавлення статусу біженця Статус біженця надається на три місяці відповідним органом міграцій-1 ної служби, і за його рішенням цей строк може бути продовжено. Статус біженця втрачається, якщо особа: добровільно знову скористалася захистом держави, громадянином якої вона є, або країни постійного проживання;

набула нового громадянства та користується захистом держави свого ' нового громадянства;

засуджена до позбавлення волі за вироком суду України, що набрав законної сили.

Особа позбавляється статусу біженця органом міграційної служби: місцем її тимчасового проживання, якщо вона:

втратила підстави, за яких вона набула статусу біженця; набула статусу біженця внаслідок подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;

розглядається з поважних причин як загроза державній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.

Рішення про позбавлення статусу біженця може бути оскаржено в тижневий строк до Міністерства України у справах національностей та міграції або до суду.

Правовий режим іноземця, який втратив або позбавлений статусу біженця, визначається Законом України про правовий статус іноземців (3929-12).

Розділ III ПРАВОВИЙ СТАТУС БІЖЕНЦЯ

Стаття 12. Права біженця

Особа, яка набула статусу біженця, має право на:

вибір місця тимчасового проживання із запропонованого їй міграційною службою переліку населених пунктів і пересування на території України за умов дотримання правил, установлених для іноземців;

працю за наймом або на підприємницьку діяльність, придбання у власність майна за умов, передбачених законодавством України для іноземців;

охорону здоров'я та відпочинок у порядку, передбаченому законодавством для громадян України;

одержання грошової допомоги, пенсій та інших видів соціального забезпечення в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

користування житлом, наданим у місці тимчасового проживання;

навчання в порядку, передбаченому законодавством України для іноземців;

користування надбаннями культури;

свободу совісті та вільне відправлення релігійних обрядів;

недоторканність особи, житла, охорону законом особистого життя, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень;

судовий захист від посягань на честь і гідність, життя і здоров'я, особисту свободу та житло, а також захист майнових та немайнових прав;

вступ до легалізованих громадських організацій відповідно до їх статутів (положень).

Стаття 13. Обов'язки біженця

Біженець зобов'язаний:

дотримувати Конституції (888-09) та законів України, виконувати рішення і розпорядження органів державної виконавчої влади, регіонального та місцевого самоврядування;

виконувати законні вимоги державних органів і посадових осіб.

Стаття 14. Заборона вислання біженця або його примусового повернення до держави, з якої він прибув

Біженець не може бути висланий або примусово повернутий до держави, де ще існують умови, зазначені у статті 1 цього Закону, на підставі яких і він набув статусу біженця. і І

Р о з д і л IV МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

Стаття 15. Міжнародне співробітництво з метою захисту прав біженців

Україна співробітничає з іншими державами, міжнародними організаціями з метою усунення причин виникнення проблеми біженців, поліпшення їх матеріального становища і вдосконалення правового статусу, а також повернення біженців у країну їх постійного проживання.

Стаття 16. Міжнародні договори

Якщо міжнародним договором, укладеним Україною, встановлено інші норми, ніж ті, що містяться в цьому Законі, то застосовуються норми міжнародного договору.

Президент України Л.КРАВЧУК м. Київ, 24 грудня 1993 року №3818-ХІІ

ЗАКОН УКРАЇНИ Про національні меншини в Україні

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, №36, ст.529)

(Вводиться в дію Постановою ВР №2495-ХІІ (2495-12) від 25.06.92, ВВР, 1992, №36, ст.530)

Верховна Рада України, виходячи із життєвих інтересів української нації та всіх національностей в справі розбудови незалежної демократичної держави, визнаючи нерозривність прав людини і прав національностей, прагнучи реалізувати Декларацію прав національностей України (1771-12), дотримуючись міжнародних зобов'язань щодо національних меншин, приймає цей Закон з метою гарантування національним меншинам права на вільний розвиток.

Стаття 1. Україна гарантує громадянам республіки незалежно від їх на- 1 ціонального походження рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості й самови-? явлення.

Усі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах.

При забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин, держава виходить з того, що вони є невід'ємною частиною загальновизнаних прав людини.

Стаття 2. Громадяни України всіх національностей зобов'язані дотримувати Конституції та законів України, оберігати її державний суверенітет і територіальну цілісність, поважати мови, культури, традиції, звичаї, релігійну самобутність українського народу та всіх національних меншин.

Стаття 3. До національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою.

Стаття 4. Відносини, які виникають з приводу реалізації громадянами України прав і свобод, пов'язаних з їх належністю до національних меншин, регулюються Конституцією України (888-09), цим Законом, прийнятими на їх підставі іншими законодавчими актами, а також міжнародними договорами України.

Стаття 5. У Верховній Раді України, в разі необхідності — в місцевих Радах народних депутатів, діють постійні комісії з питань міжнаціональних відносин. В місцевих органах державної виконавчої влади можуть створюватися відповідні структурні підрозділи.

При місцевих Радах народних депутатів можуть утворюватися і функціонувати на громадських засадах дорадчі органи з представників національних меншин. Порядок формування цих органів визначається відповідними Радами народних депутатів.

Центральним органом державної виконавчої влади у сфері міжнаціональних відносин є Міністерство у справах національностей України. При Міністерстві функціонує як дорадчий орган Рада представників громадських об'єднань національних меншин України.

Стаття 6. Держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Пам'ятки історії і культури національних меншин на території України охороняються законом.

Стаття 7. Держава вживає заходів для підготовки педагогічних, культурно-просвітницьких та інших національних кадрів через мережу навчальних закладів. Державні органи на основі міждержавних угод сприяють національним меншинам у підготовці спеціалістів в інших країнах.

Стаття 8. У роботі державних органів, громадських об'єднань, а також підприємств, установ і організацій, розташованих у місцях, де більшість населення становить певна національна меншина, може використовуватися її мова поряд з державною українською мовою.

Стаття 9. Громадяни України, які належать до національних меншин, мають право відповідно обиратися або призначатися на рівних засадах на будь-які посади до органів законодавчої, виконавчої, судової влади, місцевого і регіонального самоврядування, в армії, на підприємствах, в установах і організаціях.

Стаття 10. Держава гарантує національним меншинам право на збереження життєвого середовища у місцях їх історичного й сучасного розселення. Питання про повернення на територію України представників депортованих народів вирішуються відповідними законодавчими актами та договорами України з іншими державами.

Стаття 11. Громадяни України мають право вільно обирати та віднов-| лювати національність.

Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національ ності не допускається.

Стаття 12. Кожний громадянин України має право на національні прізви-| ще, ім'я та по батькові.

Громадяни мають право у встановленому порядку відновлювати свої! національні прізвище, ім'я та по батькові.

Громадяни, в національній традиції яких немає звичаю зафіксовувати «пс батькові», мають право записувати в паспорті лише ім'я та прізвище, а свідоцтві про народження — ім'я батька і матері.

Стаття 13. Громадяни, які належать до національних меншин, вільні; виборі обсягу і форм здійснення прав, що надаються їм чинним законодав-І ством, і реалізують їх особисто, а також через відповідні державні органи та створювані громадські об'єднання..

Участь або неучасть громадянина України, який належить до національ-І ної меншини, у громадському об'єднанні національної меншини не може служити підставою для обмеження його прав.

Стаття 14. Державні органи сприяють діяльності національних грс мадських об'єднань, які діють відповідно до чинного законодавства.

Національні громадські об'єднання мають право висувати своїх канди-| датів у депутати на виборах органів державної влади відповідно до Консти-| туції України (888-09), законів про вибори народних депутатів України і де-І путатів місцевих Рад народних депутатів.

Стаття 15. Громадяни, які належать до національних меншин, націє нальні громадські об'єднання мають право у встановленому в Україні поря вільно встановлювати і підтримувати зв'язки з особами своєї національнос та їх громадськими об'єднаннями за межами України, одержувати від них до помогу для задоволення мовних, культурних, духовних потреб, брати учасі у діяльності міжнародних неурядових організацій.

Стаття 16. У державному бюджеті України передбачаються спеціальні асигнування для розвитку національних меншин.

Стаття 17. Україна сприяє розвиткові міжнародного співробітництва; забезпеченні й захисті прав та інтересів національних меншин, зокрема шля-І хом укладання й реалізації різносторонніх і двосторонніх договорів у цій сфері.

Стаття 18. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод грома-| дян за національною ознакою забороняється й карається законом.

Стаття 19. Якщо міжнародним договором України встановлено інші положення, ніж ті, які містяться в законодавстві України про національні меншини, то застосовуються положення міжнародного договору.

Президент України Л.КРАВЧУК М. Київ, 25 червня 1992 року №2494-ХІІ

ЗАКОН УКРАЇНИ Про Уповноваженого Верховної Ради України

з прав людини

•'\'

..;і (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, №20, ст.99)

Розділі 1 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина

Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі — Уповноважений), який у своїй діяльності керується Конституцією України (254к/96-ВР), законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 2. Сфера застосування Закону

Сферою застосування Закону є відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина лише між громадянином України, незалежно від місця його перебування, іноземцем чи особою без громадянства, які перебувають на території України, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами.

Стаття 3. Мета парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина

Метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений, є:

1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України;

2) додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина суб'єктами, зазначеними у статті 2 цього Закону;

3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню;

4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;

5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;

6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;

7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденцій- І ної інформації про особу. '•'

Стаття 4. Правовий статус Уповноваженого

Уповноважений є посадовою особою, статус якої визначається Конституцією України, цим Законом, Законом України «Про державну службу»; (3723-12).;

Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших держав-1 них органів та посадових осіб. Діяльність Уповноваженого доповнює ієну-\ ючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, неї відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпе-| чують захист і поновлення порушених прав і свобод. \

Повноваження Уповноваженого не можуть бути припинені чи обмежені' у разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України або її розпус~| ку (саморозпуску), введення воєнного або надзвичайного стану в Україні чи; в окремих її місцевостях. '

Уповноважений має печатку із зображенням малого Державного Герба' України та своїм найменуванням.

Місцезнаходженням Уповноваженого є столиця України — місто Київ;

)

РОЗДІЛІ!

ПРИЗНАЧЕННЯ НА ПОСАДУ, ЗВІЛЬНЕННЯ З ПОСАДИ

ТА ПРИПИНЕННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ УПОВНОВАЖЕНОГО

ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ

Стаття 5. Вимоги до кандидата на посаду Уповноваженого та призначення на посаду Уповноваженого

Уповноважений призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.

Уповноваженим може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх п'яти років

проживає в Україні.

Не може бути призначено Уповноваженим особу, яка має судимість за вчинення злочину, якщо ця судимість не погашена та не знята в установленому законом порядку.

Уповноважений призначається строком на п'ять років, який починається з дня складення ним присяги на сесії Верховної Ради України.

Стаття 6. Порядок висування кандидатури на посаду Уповноваженого

Пропозиції щодо кандидатур(и) на посаду Уповноваженого вносять Голова Верховної Ради України або не менше однієї четвертої народних депу-

татів України від конституційного складу Верховної Ради України. Відповідний комітет Верховної Ради України подає Верховній Раді України свої висновки щодо кожної кандидатури на посаду Уповноваженого, відповідності її вимогам, передбаченим цим Законом, та про відсутність причин, які б перешкоджали зайняттю нею цієї посади.

Висування кандидатури для призначення на посаду Уповноваженого здійснюється у двадцятиденний строк з наступного дня після:

1) набрання чинності цим Законом;

2) закінчення строку, на який було призначено Уповноваженого, або припинення його повноважень чи звільнення;

3) оголошення результатів голосування, якщо Уповноваженого не було призначено.

Голосування проводиться під час пленарних засідань Верховної Ради України бюлетенями для таємного голосування, але не раніш як через десять днів і не пізніше ніж через двадцять днів після закінчення строку для висування кандидатів для участі у виборах.

Призначеним вважається той кандидат, за якого проголосувала більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, про що приймається постанова.

.Якщо на посаду Уповноваженого було висунуто більше, ніж два кандидати і жодного з них не було призначено, Верховна Рада України проводить повторне голосування по двох кандидатах, які отримали найбільшу кількість голосів.

Повторне голосування з призначення Уповноваженого проводиться в порядку, визначеному цією статтею.

У разі якщо жоден із кандидатів на посаду Уповноваженого не набрав необхідної кількості голосів, знову проводиться висування кандидатур для призначення на посаду Уповноваженого. Стаття 7. Присяга Уповноваженого

При вступі на посаду Уповноважений на пленарному засіданні Верховної Ради України складає присягу такого змісту: «Я, (ім'я та прізвище), заступаючи на посаду Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, урочисто присягаю чесно та сумлінно захищати права і свободи людини і громадянина, добросовісно виконувати свої обов'язки, додержуватися Конституції України і законів України та керуватися справедливістю і власною совістю. Зобов'язуюся діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини і громадянина».

Повноваження Уповноваженого починаються з моменту складання присяги.

Стаття 8. Несумісність посади Уповноваженого Уповноважений не може мати представницького мандата, обіймати будь-які інші посади в органах державної влади, виконувати іншу оплачувану чи неоплачувану роботу в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаці-

ях незалежно від форми власності, крім викладацької, наукової або іншої

творчої діяльності.

Він не може бути членом будь-якої політичної партії. За наявності обставин, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, Уповноважений повинен їх усунути протягом десяти днів після його призначення. До усунення зазначених обставин він не може складати присяги.

Якщо обставини, зазначені у частинах першій та другій цієї статті, виникли під час діяльності Уповноваженого, вони повинні бути усунені протягом десяти днів з дня, коли про це стало відомо.

У разі неможливості усунути їх протягом десяти днів Уповноважений зобов'язаний зробити у зазначений строк заяву про відмову виконувати будь-які інші доручення чи повноваження, крім тих, що належать Уповноваженому. Якщо протягом зазначеного строку Уповноважений не виконає встановлених вимог, його повноваження припиняються і Верховна Рада України зобов'язана звільнити його з посади. Нове висування кандидатур і призначення Уповноваженого здійснюються за процедурою, передбаченою статтею

6 цього Закону.

Стаття 9. Припинення повноважень та звільнення з посади Уповноваженого

Повноваження Уповноваженого припиняються у разі:

1) відмови його від подальшого виконання обов'язків шляхом подання заяви про складення своїх повноважень;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;

3) набрання законної сили рішенням суду про визнання особи, яка обіймає посаду Уповноваженого, безвісно відсутньою або про оголошення її померлою;

4) складення присяги новообраним Уповноваженим;

5) смерті особи, яка обіймає посаду Уповноваженого.

Верховна Рада України приймає рішення про звільнення з посади Уповноваженого до закінчення строку, на який його було обрано, у разі:

1) порушення присяги;

2) порушення вимог щодо несумісності діяльності;

3) припинення громадянства України;

4) неспроможності протягом більше чотирьох місяців підряд виконува ти обов'язки через незадовільний стан здоров'я чи втрату працездатності

Висновок щодо наявності підстави для звільнення з посади Уповноваженого повинна дати тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради України.

Верховна Рада України за наявності зазначених у цій статті підстав розглядає питання і приймає відповідну постанову про звільнення з посади Уповноваженого за поданням Голови Верховної Ради України або не менш як однієї четвертої народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Уповноважений вважається звільненим з посади, якщо за це проголосувала більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Припинення повноважень та звільнення з посади Уповноваженого Оформляються відповідною постановою Верховної Ради України.

Р О З Д І Л III

І ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ УПОВНОВАЖЕНОГО

Стаття 10. Секретаріат Уповноваженого

Для забезпечення діяльності Уповноваженого утворюється секретаріат, який є юридичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановленого зразка.

Структура секретаріату, розподіл обов'язків та інші питання щодо організації його роботи регулюються Положенням про секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі — Положення). На працівників секретаріату поширюється дія Закону України «Про державну службу» (3723-12). Положення та кошторис секретаріату затверджуються Уповноваженим у межах кошторису витрат, пов'язаних із діяльністю Уповноваженого. Призначення на посаду та звільнення працівників секретаріату здійснюються Уповноваженим.

При Уповноваженому з метою надання консультаційної підтримки, проведення наукових досліджень, а також вивчення пропозицій щодо поліпшення стану захисту прав і свобод людини і громадянина може створюватися консультативна рада (яка може діяти і на громадських засадах) із осіб, що мають досвід роботи в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина. Стаття 11. Представники Уповноваженого

Уповноважений має право призначати своїх представників у межах виділених коштів, затверджених Верховною Радою України.

Організація діяльності та межі повноважень представників Уповноваженого регулюються Положенням про представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яке затверджується Уповноваженим. Стаття 12. Порядок фінансування діяльності Уповноваженого Фінансування діяльності Уповноваженого провадиться за рахунок Державного бюджету України та щорічно передбачається в ньому окремим рядком. Уповноважений розробляє, подає на затвердження Верховної Ради України та виконує кошторис своїх витрат.

Дата добавления: 2015-05-31