КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Взаємозв'язок інформатики та права в інформаційному суспільстві 1 страница
Взаємозв'язок інформатики та права в інформаційному суспільстві виявляється у кількох аспектах. По-перше — як наук. Інформатика відпрацьовує методи дослідження, які після відповідної адаптації дають можливість вирішувати проблеми правової науки. Серед таких методів — методи формування гіперсистем, агрегації, комп'ютерного моделювання, алгоритмізації тощо. По-друге — як галузей суспільної діяльності. Право визначає межі дозволеної поведінки, правопорушення і відповідальності у сфері інформаційних відносин. Право може забороняти, стримувати або стимулювати інформаційні відносини, розвиток їх, тенденції тощо. На межі інформатики та права виникло таке соціальне явище, як інформаційне право. Категорія "інформаційне право" може розглядатися в кількох аспектах: • як галузь суспільних відносин; • як інституція в юридичній науці; • як навчальна дисципліна. Як галузь суспільних відносин інформаційне право може розглядатися у двох змістах: об'єктивному і суб'єктивному. В об'єктивному змісті інформаційне право — це врегульований нормативними актами комплекс суспільних відносин, об'єктом яких є інформація. У суб'єктивному змісті інформаційне право — це комплекс прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин щодо інформації. Як інституція в юридичній науці інформаційне право — це відносно автономна інституція правової науки щодо дослідження проблем суспільних відносин, об'єктом яких є інформація. Як навчальна дисципліна інформаційне право — це комплекс знань, що подаються для вивчення теорії і практики регулювання суспільних відносин, об'єктом яких є інформація.
Поняття, зміст та сутність інформаційного права
2.2. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ЗМІСТУ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА Юридична наука має кілька концептуальних підходів до формування змісту інформаційного права. Побутує думка, що інформаційне право — це комплексна галузь права, яка має спеціальний предмет — суспільні інформаційні відносини. Така позиція ґрунтується на теоретичних положеннях, сформованих такими вченими, як В.К. Райхер, Ю.К. Толстой, О.С. Іоффе, М.Д. Шаргород-ський1. Ця позиція обґрунтовується також на основі праць О.А. Красавчикова2. За цією концепцією право умовно поділяється на основні та комплексні галузі. Не сприймають такого підходу прихильники іншої концепції, один з представників якої — Л.С. Галесник — ще у 1957 р. зазначав, що прямування таким шляхом може призвести до трамвайно-тролейбусного, банно-прального, бакалійно-гастрономічного права і т. п.3 Як контраргумент можна зазначити, що за цією концепцією припиняється розвиток права і, відповідно, — розвиток суспільних відносин. У соціальній природі такого, звичайно, не може бути. Практика правотворення свідчить, що не може бути безмежного творення права на основі автономного галузевого законодавства. У теорії права виникла нова концепція: формування міжгалузевих, комплексних інститутів права, що базують- ся на галузевих інститутах комплексних галузей права (конституційного, цивільного, адміністративного, трудового та кримінального). За цією концепцією право розглядається як велика складна соціальна гіперсистема. У кожній провідній галузі права є умовно визначений галузевий інститут, який на міжгалузевому рівні утворює нове явище — міжгалузевий комплексний інститут права. Названа концепція є новою в теорії права. Вона ще не набула глибокого наукового обґрунтування, проте активно застосовується у правотворенні. Приклад реалізації цієї концепції можна знайти у Законі України "Про інформацію", де у частині першій ст. 47 зазначено: "Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України". 1 Див.: Райхер В.К. Общественно-исторические типы страхования. — М.; Л., 1947. — С. 189—190; О системе права // Правоведение. — 1975. — № 3. — С.60—70. 2 Система права и система законодательства (гражданско-правовой аспект) // Правоведение. — 1975. — № 2. — С. 64—65. 3 Галесник Л.С. О проблемах систематизации права // Сов. государство и право. — 1957. — № 2. — С. 112.
Поняття, зміст та сутність інформаційного права
2.3. СИСТЕМА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН Відповідно до основних положень, поданих вище, розглянемо систему правового регулювання суспільних інформаційних відносин. Ця система умовно поділяється (за суб'єктами регулювання і виникнення норм права) на дві частини: 1) приватно-правове регулювання (на рівні правочинів, звичаїв, угод, традицій, норм суспільної моралі, корпоративної (ділової) етики); 2) публічно-правове (державне) регулювання. Публічно-правове регулювання знаходить місце у законодавстві: законах, нормативно-правових актах, прирівняних до законів, та підзаконних нормативно-правових актах. Під категорією "інформаційне законодавство України" ми розуміємо множину нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою України у формі законів та постанов нормативного змісту, які регулюють суспільні відносини щодо інформації. За правовою доктриною нашої країни основні положення інформаційного права базуються на юридичних нормах, визначених у Конституції України, тобто основоположним законодавчим актом у сфері регулювання інформаційних відносин у нашій країні є Конституція України. У публічному праві України вже створено велику кількість нормативних актів, які прямо або опосередковано регулюють інформаційні відносини у різних галузях суспільного буття. Зазначені у Конституції України положен- ня набувають розвитку в 260 Законах України та у 290 Постановах Верховної Ради. Окремі положення правового регулювання суспільних інформаційних відносин відображено (у дужках показано кількість нормативно-правових актів): в Указах (370) та розпорядженнях Президента України (87); постановах (1160) та розпорядженнях (210) Кабінету Міністрів України; нормативних актах міністерств і відомств (близько 1095). Системоутворюючим інформаційного законодавства є Закон України "Про інформацію" (від 2 жовтня 1992 p.). Цей Закон закріплює конституційні засади щодо права громадян України на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності. На підставі Декларації про державний суверенітет України та Акта проголошення незалежності України Закон визначає правові форми міжнародного співробітництва в галузі інформації. Мету і завдання Закону викладено у ст. 2: "Закон встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації". Ст. З Закону визначає сферу його дії. Вона поширюється на інформаційні відносини, які виникають в усіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації. Законодавство України про інформацію утворюють: Конституція України; Закон України "Про інформацію"; законодавчі акти про окремі галузі, види, форми і засоби інформації; міжнародні договори та угоди, ратифіковані Україною; принципи і норми міжнародного права.
Поняття, зміст та сутність інформаційного права
Окремі підінститути інформаційного законодавства формуються на основі системоутворюючих законів України. Наприклад, Закон УРСР "Про мови в Українській РСР" (від 22 жовтня 1989 р. № 8312-ХІІ) визначає такі принципові положення щодо мови в інформаційних відносинах. Україна визнає життєдайність та суспільну цінність усіх національних мов і беззастережно гарантує своїм громадянам національно-культурні та мовні права, виходячи з того, що тільки вільний розвиток і рівноправність національних мов, висока мовна культура є основою духовного взаєморозуміння, культурного взаємозбагачення та зміцнення дружби народів. Україна забезпечує українській мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних, творчих сил українського народу, гарантування його суверенної національно-державної майбутності. Виховувати у громадян незалежно від їхньої національної належності розуміння соціального призначення української мови як державної в Україні, а російської — як мови міжнаціонального спілкування народів — обов'язок державних, партійних, громадських органів та засобів масової інформації республіки. Вибір мови міжособового спілкування громадян України є невід'ємним правом самих громадян. Законодавство України про мови має своїм завданням регулювання суспільних відносин у сфері всебічного розвитку і вживання української та інших мов, якими користується населення республіки, в державному, економічному, політичному і громадському житті, охорону конституційних прав громадян у цій сфері, виховання шанобливого ставлення до національної гідності людини, її культури і мови, подальшого зміцнення дружби і співробітництва народів. Декларуючи плюралізм мовної політики, законодавець добре розуміє необхідність стандартизації інформаційних відносин, зокрема у сфері діловодства і документації. Ст. 11 "Мова роботи, діловодства і документації" Закону визначає, що в Україні мовою роботи, діловодства і документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій є українська мова. У випадках, передбачених у частині другій ст. З цього Закону, мовою роботи, діловодства і документації поряд з українською може бути й національна мова більшості населення тієї чи іншої місцевості, а у випадках, передбачених у частині третій цієї ж статті, — мова, прийнятна для населення певної місцевості. У ст. 13 Закону "Про мови в Українській РСР" виділяється в окрему норму мова технічної і проектної документації: технічна і проектна документація в Україні виготовляється українською або російською мовами. Це пов'язано з багатовіковою традицією і державною політикою, які сформувались і впроваджувались на території нашої держави у складі колишньої Російської імперії. Слід звернути увагу на третій розділ Закону "Про мови в Українській РСР" "Мова освіти, науки, інформатики і культури". У ньому визначаються важливі засади здійснення інформаційних відносин. Ст. ЗО "Мова у сфері науки" визначає, що в Україні результати науково-дослідних робіт оформляються українською або російською мовами. Виконавці науково-дослідних робіт можуть вибирати мову публікацій наукових результатів. У періодичних наукових виданнях, що публікуються українською мовою, виклад основних положень наукових результатів подається російською та іншими мовами. У періодичних наукових виданнях, які публікуються російською або іншою мовою, виклад основних положень наукових результатів подається українською мовою. Слід зазначити, що в юридичний лексикон законодавець вперше вводить (ст. 31) категорію мова інформатики. В
Поняття, зміст та сутність інформаційного права
Україні інформатика здійснюється на основі української та російської мов. Комп'ютери, що використовуються в роботі державних, партійних, громадських органів, науково-дослідних, конструкторських установ, засобів зв'язку, у сфері торгівлі, обліку, постачання, у закладах освіти й культури, повинні забезпечувати можливість працювати з україномовними і російськомовними текстами. Розділ IV Закону про мови визначає загальні засади мови інформації та зв'язку. Мовою офіційних засобів масової інформації відповідно до ст. 33 Закону в Україні є українська мова. Мовою офіційних засобів масової інформації можуть також бути мови інших національностей. Мова роботи пошти і телеграфу визначена у ст. 34 Закону. Поштово-телеграфна кореспонденція від громадян, державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій для пересилання в межах республіки приймається українською або російською мовами. Пошта і телеграф забезпечуються конвертами, листівками, бланками і т. ін., написи на яких виконані українською та російською мовами. Мова маркування товарів визначена у ст. 36 Закону. Маркування товарів, етикетки на товарах, інструкції щодо користування товарами, виробленими в Україні, виконуються українською мовою. Маркування товарів для вивозу за межі України здійснюється українською або російською мовами. Назви у знаках для товарів і послуг українськими заявниками подаються українською мовою, якщо товари реалізуються, а послуги надаються виключно на території України (частину третю ст. 36 Закону змінено згідно із Законом від 28 лютого 1995 р. № 75/95-ВР). Отже, Закон України "Про мови в Українській РСР" започаткував регламентацію інформаційних відносин, ство- ривши передумови для формування комплексного інституту національного законодавства нашої країни. Закон України "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності" (від 13 грудня 1991 p.). Мета Закону — створення правових основ державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності (далі — науково-технічної політики), які базуються на Декларації про державний суверенітет України та Акті проголошення незалежності України. Науково-технічний прогрес є головним фактором розвитку суспільства, підвищення добробуту його громадян, духовного та інтелектуального зростання їх. Держава надає пріоритетну підтримку розвитку науки як визначального джерела економічного зростання і невід'ємної складової національної культури та освіти, створює необхідні умови для реалізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері науково-технічної діяльності, забезпечує використання досягнень вітчизняної та світової науки і техніки для вирішення соціальних, економічних, культурних та інших проблем. Закон визначає роль держави в розвитку науки і техніки, використанні науково-технічних результатів для перетворення суспільного виробництва та задоволенні потреб людей; основні цілі, напрями та принципи державної науково-технічної політики; форми та методи державного регулювання в науково-технічній сфері; повноваження державних органів у здійсненні науково-технічної політики; економічні та правові гарантії розвитку науково-технічної діяльності. Закон України "Про Національну програму інформатизації" (від 4 лютого 1998 р.) вводить у сферу державного регулювання на законодавчому рівні загальні засади формування, виконання та коригування Національної програми інформатизації, якою визначається стратегія розв'язав-
Поняття, зміст та сутність інформаційного права
ня проблеми забезпечення інформаційних потреб та інформаційної підтримки соціально-економічної, екологічної, науково-технічної, оборонної, національно-культурної та іншої діяльності у сферах загальнодержавного значення. Цим Законом визначаються організаційно-правові засади державного регулювання процесів інформатизації в Україні. За Законом, Національна програма інформатизації включає: • Концепцію Національної програми інформатизації; • сукупність державних програм з інформатизації; • галузеві програми та проекти інформатизації; • регіональні програми та проекти інформатизації; • програми та проекти інформатизації органів місцевого самоврядування. Національна програма інформатизації формується, виходячи з довгострокових пріоритетів соціально-економічного, науково-технічного, національно-культурного розвитку країни з урахуванням світових напрямів розвитку та досягнень у сфері інформатизації, і спрямована на розв'язання найважливіших загальносуспільних проблем (забезпечення розвитку освіти, науки, культури, охорони довкілля та здоров'я людини, державного управління, національної безпеки та оборони держави, демократизації суспільства) та створення умов для інтеграції України у світовий інформаційний простір відповідно до сучасних тенденцій інформаційної геополітики. Національна програма інформатизації становить комплекс взаємопов'язаних окремих завдань (проектів) інформатизації, спрямованих на реалізацію державної політики та пріоритетних напрямів створення сучасної інформаційної інфраструктури України за рахунок концентрації та раціонального використання фінансових, матеріально- технічних та інших ресурсів, виробничого і науково-технічного потенціалу держави, а також координації діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та громадян у сфері інформатизації (ст. 2 Закону). Завдання законодавства про Національну програму інформатизації визначаються у ст. З названого Закону. Це створення таких засад регулювання процесу формування і виконання цієї Програми та окремих її завдань (проектів): • правових; • організаційних; • науково-технічних; • економічних; • фінансових; • методичних; • гуманітарних. Законодавство про Національну програму інформатизації складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів. Сферу дії Закону визначено у ст. 4: відносини, що виникають у процесі формування та виконання Національної програми інформатизації. Закон України "Про Концепцію Національної програми інформатизації" (від 4 лютого 1998 р.) розвиває попередній закон, відкриваючи в Україні новий етап взаємодії інформатики та права в соціальних відносинах, — вводить до законодавчої практики державного регулювання такий соціальний феномен, як інформатизація. Цим законом Верховна Рада України схвалила названу Концепцію. У Цьому нормативному акті подається визначення кількох суттєвих понять інформаційних відносин.
Поняття, зміст та сутність інформаційного права
Прийняттю цих законодавчих актів передувала відповідна законотворча робота, спрямована на створення правових основ регулювання соціальних інформаційних відносин в Україні. Особливу інституцію в інформаційному законодавстві започатковує Закон України "Про захист інформації в автоматизованих системах" (від 5 липня 1994 p.). Метою цього Закону є встановлення основ регулювання правових відносин щодо захисту інформації в автоматизованих системах за умови дотримання права власності громадян України і юридичних осіб на інформацію та права доступу до неї, права власника інформації на її захист, а також встановленого чинним законодавством обмеження на доступ до інформації. Дія Закону поширюється на будь-яку інформацію, що обробляється в автоматизованих системах. Закон України "Про національний архівний фонд і архівні установи" (від 24 грудня 1993 р.) визначає, що національний архівний фонд України є складовою вітчизняної і світової історико-культурної спадщини та інформаційних ресурсів суспільства. Цей фонд перебуває під охороною держави і призначений для задоволення інформаційних, соціально-культурних, наукових та інших потреб суспільства, реалізації законних прав та інтересів громадян. Держава гарантує умови для зберігання, примноження і використання Національного архівного фонду, сприяє досягненню світового рівня в розвитку архівної справи. Цей Закон регулює суспільні відносини, пов'язані з формуванням, обліком, зберіганням і використанням Національного архівного фонду, та інші основні питання діяльності архівних установ. Ст. З Закону визначає, що законодавство про Національний архівний фонд і архівні установи складається з цього Закону та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Закон України "Про бібліотеки і бібліотечну справу" (від 27 січня 1995 р.) визначає загальні засади бібліотечної справи і бібліотечну систему України, встановлює вимоги до формування і збереження бібліотечних фондів, бібліотечного обслуговування з метою задоволення інформаційних, наукових і культурних потреб суспільства, збагачення духовного потенціалу народу. Ст. 1 цього Закону визначає, що бібліотечна справа — складова інформаційної, виховної, культурно-освітньої діяльності, яка включає комплекс державних, громадських, наукових та практичних заходів, що забезпечують організацію діяльності бібліотек, їхню науково-дослідну і методичну роботу, а також підготовку бібліотечних фахівців. Закон України "Про науково-технічну інформацію" (від 25 червня 1993 р.) є системоутворюючою інституцією інформаційного права України, визначає основи державної політики в галузі науково-технічної інформації, порядок її формування і реалізації в інтересах науково-технічного, економічного і соціального прогресу країни. Метою Закону є створення в Україні правової бази для одержання та використання науково-технічної інформації. Законом регулюються правові й економічні відносини громадян, юридичних осіб, держави, що виникають при створенні, одержанні, використанні та поширенні науково-технічної інформації, а також визначаються правові форми міжнародного співробітництва у цій галузі. Дія Закону поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадян, які мають право на одержання, використання та поширення науково-технічної інформації. Дія Закону не поширюється на інформацію, яка містить державну та іншу таємницю, що охороняється законодавством.
Поняття, зміст та сутність інформаційного права
Ст. 4 Закону визначає законодавство України у сфері науково-технічної інформації. Відповідно до Конституції законодавство України у сфері науково-технічної інформації складається із Закону України "Про інформацію", цього Закону та інших актів законодавства. Виходячи з інформаційного суверенітету України та загальновизнаних принципів міжнародного порядку у сфері інформації, Закон України "Про державну таємницю" (від 21 січня 1994 р.) регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, її засекречуванням та охороною з метою захисту життєво важливих інтересів України у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку. Згідно із Законом (ст. 1) державна таємниця — це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки й охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоду життєво важливим інтересам України і які визнані у поряд- • ку, встановленому цим Законом, державною таємницею та підлягають охороні з боку держави. Ступінь секретності — категорія, яка характеризує важливість такої інформації, можливу шкоду внаслідок її розголошення, ступінь обмеження доступу до неї та рівень її охорони державою. Ст. 2 Закону визначає, що законодавство України про державну таємницю базується на Законі України "Про інформацію" і складається з цього Закону та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Дія законодавства України про державну таємницю не поширюється на відносини, пов'язані з охороною комерційної чи банківської таємниці, іншої конфіденційної та таємної інформації, якщо остання одночасно не є державною таємницею. Закон України "Про зв'язок" (від 16 травня 1995 р.) встановлює правові, економічні й організаційні основи діяльності в галузі зв'язку в Україні та визначає відносини підприємств, об'єднань, установ і організацій зв'язку з органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування і споживачами послуг зв'язку, а також особливості галузі, пов'язані з особливими суспільними інтересами. Закон захищає інтереси держави, громадян, підприємств, об'єднань, установ і організацій, що користуються послугами зв'язку, а також працівників галузі зв'язку. Відносини у галузі зв'язку (ст. 3) регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими актами законодавства України та нормативними актами міністерств і відомств України. Правовий статус, повноваження та обов'язки операторів зв'язку, а також використання радіочастотного ресурсу визначаються окремими законодавчими актами України. Відповідно до ст. 4 Закону його дія поширюється на відносини у галузі зв'язку, в яких беруть участь органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи й організації зв'язку та споживачі послуг зв'язку і радіочастот. Дія цього Закону не поширюється (крім питань використання радіочастотного ресурсу) на державну систему урядового зв'язку, а також на мережі технологічного зв'язку, відомчі мережі зв'язку та відносини, що забезпечують функціонування їх, за винятком питань їхньої взаємодії з мережами зв'язку загального користування. Закон України "Про власність" (від 7 лютого 1991 р.) визначає, що Українська держава є суверенною в регулюванні всіх відносин власності на своїй території, у тому числі власності на інформацію, що визначено Законом "Про інформацію". Закон "Про власність" спрямований на реалізацію Декларації про державний суверенітет України. Мета цього Закону полягає в забезпеченні вільного економічного самовизначення громадян, використанні природного, економічного, науково-технічного та культурного потенціалу республіки для підвищення рівня життя її народу.
Поняття, зміст та сутність інформаційного права
Закон України "Про авторське право і суміжні права" (від 23 грудня 1993 р.) у ст. 1 визначає, що охороняються особисті (немайнові) і майнові права авторів та їхніх правонаступників, пов'язані зі створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), та права виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (суміжні права). Ст. 2 визначає, що законодавство України про авторське право і суміжні права складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, що охороняють особисті (немайнові) та майнові права осіб, яким належать авторське право і суміжні права. Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (від 15 грудня 1993 р.) регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на винаходи і корисні моделі в Україні. Системоутворюючим інститутом галузі інформаційного права можна вважати Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (від 16 листопада 1992 p.). Цей Закон створює правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні, встановлює державні гарантії свободи їх відповідно до Конституції України, Закону України "Про інформацію" та інших актів чинного законодавства і визнаних Україною міжнародно-правових документів. У ст. 1 "Друковані засоби масової інформації (преса) в Україні" подається визначення, що друкованими засобами масової інформації (пресою) в Україні є періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію. Додатки до друкованих засобів масової інформації у вигляді видань газетного та журнального типу є окремими періодичними і такими, що продовжуються, друкованими виданнями і підлягають реє-
Дата добавления: 2015-05-31; Просмотров: 603; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |