Крах золотого стандарту

7) Дотації нерентабельним галузям і підприємствам.

8) Надмірна кредитна емісія.

9) Наявність маси посередників між виробниками і споживачами.

Крім названих внутрішніх причин, існують зовнішні: необґрунтоване встановлення валютного курсу при конвертації валют; ріст цін на імпортні товари і послуги тощо.

За розмірами зростання цін інфляцію поділяють на:

1) Повзуча, коли ціни зростають у незначному обсязі (до 5% на рік).

2) Галопуюча - коли ціни зростають за рік на 10% і дещо більше.

3) Гіперінфляція – коли ціни зростають на 1 – 2% щоденно.

Темп інфляції визначають за формулою:

Розрізняють також інфляцію попиту та інфляцію (пропозиції).

Інфляція попиту виникає в умовах надлишкового сукупного попиту.

Інфляція витрать (пропозиції) виникає зі збільшенням витрат виробництва і зменшення сукупної пропозиції.

Інфляція викликає суттєві негативні наслідки в соціально-економічному житті суспільства. Вона: знецінює заощадження; зменшує поточне споживання; поглиблює майнову нерівність; зменшує зацікавленість виробників у продуктивній праці; гальмує технічний прогрес тощо.

Інфляцію не можна подолати її можна лише приборкати з допомогою певних антиінфляційних заходів. Серед них жорстке обмеження грошової маси.

13. Економічні наслідки інфляції

По-перше, інфляція руйнує нормальні господарські зв'язки, посилює хаос і диспропорції в економіці, дезорганізує інвестиційний процес, оскільки при нестримному зростанні цін мета виробництва (прибуток) може бути досягнута і без зростання виробництва.

По-друге, капітали переливаються зі а}>ери виробництва у сферу обігу, насамперед у спекулятивні комерційні структури, де вони швидше обертаються і приносять величезні прибутки, а також переміщаються за кордон у пошуках прибутковішого застосування й гарантованого прибутку. Зростають спекуляція, тіньова економіка, корупція.

По-третє, порушується нормальне функціонування кредитно-грошової системи. Знецінення грошей підриває стимули до нагромадження їх, породжуючи таке явище як "втеча від грошей", коли підприємці й населення надають перевагу вкладанню грошових заощаджень у товари, нерухомість та інші матеріальні цінності. Розриваються кредитні угоди, бо при інфляції невигідно надавати довгострокові кредити під невеликі проценти, оскільки кредиторові доведеться отримувати борги у знецінених грошах.

По-четверте, поступово згортаються товарно-грошові відносини й розширюється прямий продуктообмін на основі бартерних угод. Це призводить до втрати грошима своїх економічних функцій, і відносини обміну повертаються назад - до простої, або випадкової, форми вартості.

По-п'яте, інфляція негативно впливає і на міжнародне економічне та валютно-кредитне становище країни. Вона підриває конкурентоспроможність і експорт вітчизняних товарів, водночас стимулює імпорт товарів з-за кордону, оскільки на внутрішньому ринку вони продаються за вищими цінами. Інфляція стримує надходження іноземного капіталу, знижує офіційний і ринковий курси національної валюти через її знецінення.

Соціальні наслідки інфляції

Економічна наука вважає, що інфляція е своєрідним податком, яким держава шляхом емісії нічим не забезпечених грошей додатково обкладає доходи населення, що веде до негативних соціальних наслідків. Ще Дж.М. Кейнс писав, що "тривалим процесом інфляції уряди можуть конфіскувати таємно і непомітно значну частину багатства своїх громадян".

По-перше, інфляція знижує життєвий рівень усіх верств населення, особливо тих, які мають сталий дохід, оскільки темпи зростання доходів відстають від темпів зростання цін на товари й послуги.

По-друге, інфляція знецінює попередні грошові заощадження населення в банках, страхових полісах, щорічну ренту та інші паперові активи з фіксованою вартістю.

По-третє, інфляція посилює безробіття, підриває мотивацію до ефективної трудової діяльності, посилює соціальну диференціацію населення і соціальну напругу в суспільстві.

Антиінфляційна державна політика

Для боротьби з інфляцією держава проводить антиінфляційну політику, яка передбачає здійснення тактичних (короткострокових) заходів щодо зниження рівня наявної інфляції та стратегічних (довгострокових) заходів, спрямованих на недопущення інфляції у тривалій перспективі.

До основних заходів антиінфляційної державної політики належать:

- зростання виробництва і насичення ринку товарами;

- обмеження емісії грошей;

- подолання дефіциту державного бюджету;

- стимулювання нагромаджень та інвестицій;

- проведення обґрунтованої кредитної політики;

- скорочення ставок податків;

- проведення приватизації і стимулювання розвитку середнього й малого бізнесу;

- збільшення безготівкового обігу;

- широке впровадження електронної системи розрахунків;

- скорочення бартерних операцій;

- регулювання валютного курсу;

- розвиток ринку цінних паперів;

- подавлення інфляційних очікувань населення;

- проведення грошових реформ конфіскаційного типу.

Дефляція - загальне зниження середнього рівня цін в економіці. Процес, протилежний інфляції.

У результаті проведення в Україні грошової реформи у вересні 1996 р. тимчасова грошова одиниця купоно-карбованець була замінена новою українською національною валютою - гривнею, яка стала єдиним законним засобом платежу на території України. Введення гривні та проведення довгострокової антиінфляційної державної політики стали важливими факторами значного зниження рівня інфляції та стабілізації грошового обігу в країні.

14. Поняття «власність» використовують у двох значеннях: економічному та юридичному.

З економічного погляду власність - це виробничі відносини між суб'єктами відносин з приводу об'єктів (земля, засоби виробництва, знання, інформація, робоча сила тощо). Такий підхід дає змогу встановити:

§ хто з членів суспільства розпоряджається чинниками виробництва, тобто має економічну владу;

§ як здійснюється поєднання робочої сили із засобами виробництва;

§ хто і які отримує доходи від господарської діяльності.

Розвинені країни у своїй практичній діяльності користуються системою прав власності, розробленою англійським юристом А. Оноре, яка містить такі елементи:

1. Право володіння.

2. Право користування.

3. Право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ).

4. Право на доход (право володіння результатами використання благ).

5. Право суверена на капітальну вартість (право на використання, споживання, зміну чи знищення блага).

6. Право на безпеку (право на захист від експропріації або від пошкодження чинниками навколишнього середовища).

7. Право на передачу благ у спадок.

8. Право на безстроковість володіння благом.

9. Заборона щодо використання блага недозволеним способом.

10. Право на відповідальність (можливість використання блага як сплати боргу).

11. «Зворотний» характер прав власності, тобто повернення переданих кому-небудь правочинностей після закінчення строку угоди або достроково - у випадку порушення її умов тощо.

Отже, між власністю як економічною та юридичною категоріями, незважаючи на відмінність між ними, існує тісна взаємодія і взаємозв'язок.

Індивідуальна власність означає, що фізична особа (суб'єкт) є власником певного об'єкта власності (засобів виробництва, нерухомих речей домашнього вжитку, одягу, робочої сили тощо). Якщо об'єкт власності використовується для задоволення особистих потреб, така власність є особистою.

У разі використання об'єктів власності з метою отримання певного доходу або вигоди власність характеризується як індивідуально-приватна.

Якщо об'єкти власності використовуються їх власниками без залучення найманої робочої сили, це - приватно-трудова власність, а з її залученням - приватно-нетрудова власність.

Об'єкти індивідуальної власності за бажанням їх власника можуть використовуватися як для особистого використання (привласнення), так і для передачі іншим суб'єктам (у тимчасову оренду або для використання споживних вартостей певного блага).

Колективна власність - це соціальне (колективне) утворення, яке вступає в економічні відносини від імені певного товариства, в якому об'єднані кілька або багато суб'єктів.

Партнерська власність є об'єднанням чинників виробництва, фізичних та юридичних осіб з метою спільної господарської діяльності, в якій кожний учасник є власником певної частки капіталу.

Акціонерна (корпоративна) власність заснована на володінні акціонерним капіталом, розподіленим на певну кількість акцій. її особливістю є поєднання рис індивідуальної і колективної форм власності.

Важливе місце в економічних системах країн із ринковою економікою посідають кооперативні форми господарювання. У світі налічується близько 800 тис. кооперативних організацій понад 120 різновидів, які діють у різних сферах і об'єднують понад 765 млн. осіб (якщо врахувати, що сім'я складається у середньому з чотирьох осіб, то з діяльністю кооперативних організацій пов'язано більше ніж 40 % населення Землі). В Європейському економічному співтоваристві близько 46 % населення є членами різних видів кооперативів, у скандинавських країнах - понад 50 %, у США та Японії - близько 30 %. Така популярність кооперативних організацій серед широких верств населення зумовлена їх соціально-економічною природою та специфікою кооперативу як форми господарювання.

Суспільна власність - вид власності, майно і нерухомість, які на противагу до приватної власності належать групі осіб (громаді) або державі.

Комуністичне суспільство будується на основі суспільної власності на засоби виробництва.

Право суспільної власності - сукупність закріплених законом правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері володіння, розпорядження та користування об’єктами права суспільної власності.

15 Історії відомі два основних типи власності - приватна і суспільна.

Приватна характеризується тим, що засоби виробництва, а отже, і вироблений продукт належать приватним особам. Вони можуть привласнювати продукт як своєї, так і чужої праці. Тому розрізняють приватну власність трудову і нетрудову, що має вирішальне значення для характеристики різних форм приватної власності: дрібнотоварної, рабовласницької, феодальної, приватнокапіталістичної.

Досить довго в Україні панувала суспільна власність. Вона існувала в двох основних формах: загальнонародній власності і кооперативній власності.

Сьогодні в Україні за умов демократизації економіки і формування ринку відбуваються істотні зміни у відносинах власності. Вони ґрунтуються на прийнятих Верховною Радою України законах "Про власність", "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актах. Дані закони передбачають певні заходи для здійснення переходу від монополії держави на привласнення засобів і результатів виробництва і на управління ним до різноманітних форм власності.

Власність в Україні виступає в таких формах: індивідуальна (особиста і приватна трудова), колективна, державна, інтелектуальна. Всі форми власності є рівноправними і держава створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту. Суб'єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи, держава, а також спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства.

Згідно з законом нашої держави "Про власність" формується нова система відносин власності, яку можна представити наступним чином:

Індивідуальна власність громадян

Зазначена форма власності формується за рахунок індивідуальної праці, участі в суспільному виробництві, ведення підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також майна, одержаного внаслідок успадкування. Громадяни можуть мати в індивідуальній власності житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, предмети домашнього господарства, продуктивну і робочу худобу, засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Колективна власність:

a) власність колективу орендарів - це вироблена продукція, одержані доходи та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом;

b) власність колективного підприємства - це форма власності, яка виникає у тому випадку, коли все майно державного підприємства, вироблена продукція, одержані доходи переходять у власність трудового колективу;

c) власність кооперативу - це будівлі, споруди, грошові та інші майнові внески його членів; виготовлена ними продукція; доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу;

d) власність акціонерного товариства - це майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності;

e) власність громадських організацій. Вони можуть мати у власності будинки, споруди, грошові кошти та інше майно, необхідне виключно для забезпечення виконання статутних функцій;

f) власність релігійних організацій: культові споруди, предмети релігійної обрядовості, благодійного, культурно-просвітницького і виробничого призначення, житлові будинки, грошові кошти.

Державна власність:

a) загальнодержавна власність - майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів служби безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; кошти державного бюджету; національний банк; інші державні банки; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; страхові, резервні та інші фонди та майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток;

b) комунальна власність - майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевого бюджету; житловий фонд; місцеві енергетичні системи; комунальне господарство;

c) майно державних підприємств - це те майно, яке закріплене за державним підприємством і яким воно може розпоряджатися.

Інтелектуальна власність

Інтелектуальна власність - це є твори науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, результати наукових досліджень.

Власність спільних підприємств, іноземних громадян, організацій і держав

Спільні підприємства з участю юридичних осіб і громадян України та юридичних осіб і громадян інших держав можуть мати на території України у власності майно, необхідне для здійснення діяльності, визначеної установчими документами.

Іноземні держави мають право на території України у власності майно, необхідне для здійснення дипломатичних, консульських та інших міжнародних відносин, у випадках і порядку, встановлених міжнародними договорами і законодавчими актами України.

Приватна власність

Закон України "Про власність" передбачає існування приватної власності. В Законі зазначається: праця громадян є основою створення і примноження їх власності. Власник має право на договірній основі використовувати працю громадян. Власник зобов'язаний забезпечити громадянину, праця якого використовується, соціальні, економічні гарантії та права, передбачені законом.

17. Ринок – це сукупність відносин (актів) купівлі-продажу товарів і послуг; спосіб взаємодії виробників і споживачів, заснований на децентралізованому, безособовому механізмі цінових сигналів. Він є механізмом розподілу товарів і послуг між членами суспільства шляхом добровільного обміну.

Головними суб'єктами ринку є домашні господарства, фірми (підприємства), держава. Об'єктами ринкових відносин виступають різноманітні матеріальні і нематеріальні цінності (активи).

Ринковий механізм –це механізм стихійного регулювання ціни, темпів і пропорцій суспільного виробництва. Він виконує свої функції та розв‘язує три основні проблеми: що, як і для кого виробляти.

Елементами ринкового механізму є попит, пропозиція і ціна.

Попит є найважливішою категорію ринку, що формується на основі потреб та інтересів споживачів. Для функціонування ринку, ринкових відносин потрібно задовольняти ці потреби, тобто, щоб ці різноманітні блага і потреби хтось створював, пропонував споживачам на ринку. Таким чином, другою важливою категорією ринку є пропозиція товарів і послуг. Ринковий механізм виявляється у дії об'єктивних економічних законів, які управляють товарним виробництвом і ринком через систему ринкових відносин.

Між величиною попиту і ціною існує зворотна залежність, яка містить у собі закон попиту.

На основі попиту на товари виробники формують пропозицію. Пропозиція представляє собою можливість і спроможність виробників (продавців) надавати товари для продажу на ринку. В основі величини пропозиції лежать ціна товару і купівельна спроможність споживачів. Зв'язок між ціною товару та його пропозицією пояснює закон пропозиції.

Закон попиту і пропозиції виражає взаємозалежність між кількістю товарів, які хоче купити або отримати споживач, і обсягом товарів і послуг, які пропонує виробник. Особливості дії закону попиту і пропозиції залежать, передусім, від рівня цін: чим вищі ціни, тим менше буде реалізовано товарів та послуг і навпаки.

Величина цін координує співвідношення попиту і пропозиції та поведінку суб'єктів ринку — споживачів і виробників. Ситуація, коли плани й інтереси продавців і споживачів на ринку цілком співпадають, а величина попиту дорівнює величині пропозиції називається ринковою рівновагою. Споживчий надлишок та надлишок виробника є стимулами активізації споживача та виробника як суб'єктів ринку, стимулом формування попиту і пропозиції товарів на ринку.

Надмірний попит або дефіцит виникає, коли при встановленні певної ціни величина попиту перевищує запропоновану кількість товару. За умов дефіциту виникає "чорний ринок". Надлишок пропозиції виникає у тому разі, якщо величина пропозиції товару за певною ціною перевищує величину попиту на нього.

Хоча ціна рівноваги влаштовує покупця і продавця, така рівновага, здебільшого, негативно впливає на рух економічної системи, оскільки у цьому випадку товаровиробники значною мірою втрачають стимули до ведення конкурентної боротьби, а отже, стимули до виробництва.

Проаналізована модель "попит — пропозиція" дала змогу розглянути, як функціонує ринковий механізм, як підтримується рівновага ринку, як його суб'єкти пристосовуються до ринкових умов.

Суб'єкти ринкових економічних відносин - ті, хто є їх носієм, тобто хто продає та купує:

практично кожна фізична особа, яка не обмежена законом у правоздатності та дієздатності;

групи громадян;

трудові колективи;

юридичні особи всіх форм власності,

держава.

Об'єктами ринкових відносин є те, для чого вони існують: насамперед, це:

• товари та послуги (предмети споживання та засоби виробництва),
• капітал,
• праця,
• земля та інша нерухомість,
• цінні папери,
• інтелектуальні досягнення (ідеї, відкриття тощо), інформація (у тому числі реклама).

Тобто об'єктами ринкових відносин є все те, що продається і купується.

18. Структура ринку

Під структурою ринку розуміють кількість і потенціал покупців і продавців, співвідношення між покупцями й можливостями їх споживання, з одного боку, і продавцями, їх здатністю створювати товари й надавати послуги, з іншої сторони

Оскільки кількість і потенціал покупців і продавців не однакові на різний товар і в різних регіонах, виникають різні типи ринкових структур, або моделі ринку. Аналіз кожної з них - дуже складна річ. Тому в економічній літературі розглядаються тільки деякі укрупнені ринкові структури (моделі). Досліджуються, в основному, чотири моделі ринку, які найбільше чітко відрізняються між собою: ідеальний або чисто конкурентний ринок, чисто монопольний, монополістично конкурентний і олигополистический. Ці ринкові структури відрізняються між собою:

кількістю фірм і часткою кожної з них у ринковому обсязі попиту або пропозиції;

ступенем однорідності продукції на ринку;

можливістю входу нових фірм на ринок і виходу з нього;

умовами взаємодії продавців і покупців між собою, можливістю домовленості між учасниками ринку;

можливістю одержання необхідної інформації для визначення поведінки на ринку

Ринок ідеальної або чистої конкуренції – це такий тип ринку, на якім жоден із продавців або покупців не здатний суттєво впливати на формування рівня поточних цін.

20. Попит — кількість продукту, який споживачі готові та спроможні купити за певну ціну протягом відповідного проміжку часу і в певному місці.
Фактори, які впливають на попит. Очевидно, що відповісти на запитання, від чого залежить величина попиту, однозначно неможливо, оскільки слід передусім з'ясувати, який саме продукт збираються купувати споживачі. Так, шведський економіст К. Еклунд, розглядаючи попит покупців на сорочки, називає такі основні чинники: 1) величина їх доходу; 2) кількість сорочок, яку вони вважають за необхідне мати; 3) наявність у них відповідного одягу (джемпери, жилети тощо), який можна використати замість сорочок; 4) ціни на ці товари (дешевші чи дорожчі вони за сорочки); 5) смак, мода; 6) ціна подібних сорочок.
До цих чинників можна додати цінові та дефіцитні очікування, зміни в структурі населення, економічну політику уряду (зокрема, допомога бідним верствам та ін.).
Закон попиту. В процесі розгляду еластичності попиту залежно від рівня цін сформульовано відповідний закон попиту.
Закон попиту — за незмінюваності всіх інших параметрів зниження ціни зумовлює відповідне зростання попиту і навпаки, отже, між ціною і величиною попиту існує обернена залежність.
Про дію цього закону свідчить, по-перше, те, що низькі ціни посилюють у споживача бажання купувати товари, практика розпродажу товарів за зниженими цінами. По-друге, оскільки споживання підлягає дії принципу знижувальної граничної корисності (покупець товару отримує менше задоволення або корисності від кожної наступної одиниці продукції*), то споживачі купують додаткові одиниці продукту лише за умови, що його ціна знижується. По-третє, підтвердженням цього є ефект доходу та ефект заміщення.
Ефект доходу — за нижчої ціни товару споживач може купити його, не відмовляючись від придбання інших альтернативних товарів.
Ефект заміщення — за нижчої ціни споживач хоче придбати дешевий товар замість аналогічних, які стали відносно дорожчими.
Ці два ефекти діють в одному напрямі (тобто спричиняють зростання обсягу попиту при зниженні цін) за купівлі товарів середньої та високої якості та в протилежних напрямах — за купівлі низькоякісних товарів. При цьому у разі незначної кількості товарів низької якості (наприклад, маргарину у співвідношенні з маслом) ефект заміщення переважатиме ефект доходу, і споживачі купуватимуть велику кількість маргарину.
На практиці буває, коли при зниженні ціни на товар попит на нього зменшується, а при підвищенні — зростає (наприклад, при підвищенні ціни на картоплю сім'ї з невисокими доходами починають споживати її більше, повністю відмовляючись при цьому від м'яса), що означає переважання ефекту доходу над ефектом заміщення.
Водночас цей закон не діє за ажіотажного попиту (тобто значного додаткового попиту, зумовленого очікуванням значного підвищення цін на товар або у разі його зникнення з обігу), для окремих рідкісних, дорогих і невідтворюваних товарів (картини, антикваріат та ін.), а також при "переключенні" попиту споживачів на якісніші та дорожчі товари (наприклад, масових закупівлях масла замість маргарину).
В останньому випадку частково діє ефект престижного попиту, визначений американським ученим Т. Вебленом.
Ефект престижного попиту - купівля товарів за престижними цінами (цінами на вироби високої якості), причому за зростання цін на дорогі товари, які виготовляють престижні фірми, попит на них до певної межі може зростати.

Фактори зміни попиту:

1. Число покупців. Очевидно, що збільшення числапокупців на ринку призводить до зростання попиту, азменшення - до спаду попиту.

2. Смаки споживачів. Під впливом моди, реклами та інших факторів смаки споживачів змінюються з тією чи іншою швидкістю, що призводить до зміни попиту. Наприклад, виробництво одягу разом із популярною музикою відносяться до тих галузей, де

смаки змінюються найшвидше,

тому й попит у цих галузях дуже мінливий. Технологічні зміни у вигляді появи нового продукту теж можуть виступати одним із факторів зміни споживчих смаків.

3. Зміна доходів споживачів. Вплив цього фактора на зміну попиту дещо складніший. Із збільшенням доходів у споживачів виникатиме все більший попит на модний сучасний одяг, дорогі меблі, аудіо- та відеотехніку. Ці товари називають товарами вищої категорії, або нормальними товарами. Проте водночас із зростанням доходів споживачів знизиться попит на однокімнатні комунальні квартири, окремі продукти харчування (хліб, картопля, капуста,маргарин), ношений одяг та інші вживані речі тощо. Такі товари називають товарами нижчої категорії, або товарами Гіффена.

4. Зміна цін на взаємопов'язані товари, тобто товари, споживання яких певним чином пов'язане зі споживанням даного товару. В цій ситуації напрямок зміни попиту залежить від того,якими є спряжені товари: взаємозамінними чи взаємодоповнюваними. Наприклад, яловичина і свинина є взаємозамінними товарами. Коли ціна на яловичину зростає, покупці куплятимуть її в меншій кількості, але в той же час зросте їхній попит на свинину. Тобто, коли два товари є взаємозамінними, між ціною на один із них і попитом на другий завжди існує прямий взаємозв'язок. А інші товари, наприклад, магнітофони і касети до них, євзаємодоповнюваними в тому плані, що попит на ці так звані супутні товари пред'являється одночасно. Коли знижується ціна магнітофонів, споживачі купують їх охочіше, і, відповідно,збільшується попит на магнітофонні касети. Отже, якщо товари є взаємодоповнюваними, то між ціною на один із них і попитом на інший існує зворотний взаємозв'язок.

5. Очікування споживачів. Міркування споживачів щодо темпів інфляції в майбутньому, зміни відносної вартості товарів, наявності товарів у магазинах, зміни майбутнього доходу можуть суттєво змінювати попит на ті чи інші товари. Наприклад, очікування значних темпів інфляції, як це було на початку 90-их років у нашій країні, стимулює витрачання всіх наявних коштів на покупку різних товарів. Отже, можна зробити висновок, що зміна смаків, очікувань і доходів споживачів, а також числа споживачів на ринку та цін на спряжені товари приводить до того, що споживачі за тими ж самими цінами купують більшу (або меншу), ніж раніше кількість одиниць даного товару, тобто крива попиту перемішується вправо або вліво на нову позицію.

21. Пропозиція – це обсяг товарів та послуг, який виробники хочуть і можуть поставити на ринок за різною ціною за певний проміжок часу.

Крива пропозиції показує співвідношення між ринковими цінами і кількістю товарів, які виробники бажають запропонувати.

Крива пропозиції. Р — це ціна, Q — кількість пропозиції.

Коли пропозиція зростає - крива SS зміщується праворуч. Коли пропозиція спадає - крива SS зміщується ліворуч.

Закон пропозиції

Сталий причинно-наслідковий зв'язок між ціною та обсягом товарів (послуг), який товаровиробник здатний поставити на ринок, виражається законом пропозиції.

Закон пропозиції – чим вища ціна (за інших однакових умов), тим більше товару за такою ціною товаровиробники готові запропонувати на ринок упродовж певного проміжку часу, і навпаки, чим нижча ціна, тим менше товарів виробник бажатиме і зможе поставити на ринок.

Нецінові фактори впливу на пропозицію

• Технологічний прогрес: застосування нових технологій дозволяє зменшити собівартість одиниці продукції.
• Зміна цін на ресурси: зростання цін на ресурси (за інших однакових умов) призводить до збільшення витрат на виробництво, зростання собівартості одиниці продукції, що змушує підприємця скорочувати пропозицію свого товару.
• Зміна цін на спорідненні товари: якщо ціна на споріднений товар спадає, то попит на нього зростає, за попитом зростає пропозиція, а пропозиція на наш товар буде спадати.
• Зміни у бюджетно-податковій політиці: у випадку зростання ставки оподаткування, то при інших однакових умовах пропозиція зменшиться (крива SS зміститься ліворуч), а якщо зростатимуть трансферти бізнесу, то пропозиція збільшиться (крива SS зміститься праворуч).
• Очікування підприємців: оптимістичні прогнози сприятимуть зростанню пропозиції, а песимістичні – падінню.

22. 4. Еластичність попиту і пропозиції

Для різних товарів форма та нахил кривих попиту можуть дуже відрізнятися. Спостерігаються дві ситуації:

1) коли за незначної зміни ціни попит зазнає відносно великих змін;
2) коли зміна ціни не викликає значних змін попиту.

У першому випадку попит називають еластичним, а в другому - нееластичним.

Отже, еластичність описує, в якому ступені зміни ціни впливають на величину попиту. До еластичних відносяться товари, від яких споживач відносно легко може відмовитись при загальному зростанні цін (електроміксери, делікатеси, автомобілі).
Як правило, нееластичний попит на ті товари, від споживання яких не можна відмовитись при будь-якому зростанні цін, пояснюється однією з таких причин:

* це товари першої необхідності;
* для них важко знайти замінники;
* вони відносно недорогі;
* покупець знаходиться у безвихідному становищі.

Прикладами нееластичних товарів можуть бути хліб, взуття, сіль, житло, ліки тощо.

Сутність цінової еластичності попиту визначається коефіцієнтом еластичності, який розраховується за формулою:

Еп показує, наскільки змінюється обсяг попиту при зміні ціни на 1%. Попит буде еластичним, якщо Еп > 1, тобто відносна зміна ціни приведе до більшої відносної зміни попиту. Попит буде нееластичним, якщо Еп < 1, тобто відносна зміна ціни буде більшою відносно зміни попиту. Якщо ж зміна ціни і попиту відбуваються в однаковій пропорції, такий випадок назвали одиничною еластичністю (Еп = 1).

Значення Еп визначає ринкову поведінку виробників товарів. Якщо попит еластичний, то зростання ціни призведе до зменшення доходу, а при нееластичному попиті зростання цін викличе збільшення доходу виробника.

На величину Еп впливає ряд факторів: замінність товару; питома вага в доході споживача; життєва необхідність товару; час реалізації і використання продукту. Саме тому попит на хліб, тютюнові вироби, електроенергію, як правило, нееластичний (Еп < 1), а на автомобілі, холодильники, маргарин, делікатеси, як правило, еластичний (Еп >1).

Цінова еластичність характерна і для пропозиції товару. Коефіцієнт еластичності пропозиції розраховується так:

На відміну від Еп, Епр має плюсове значення.

Із факторів, що впливають на еластичність пропозиції, найбільш важливим є кількість часу, тобто ринковий період, який є у розпорядженні виробників, щоб відреагувати зміною обсягу пропозиції на зміну ціни продукту.

Дата добавления: 2015-05-31