Законодавчі акти, що лежать в основі податкового законодавства, становлять певну систему

1. Загальні нефінансові закони - конституційні закони або закони, які належать до інших галузей права, що містять податкові норми. Найбільш принципові положення, що регулюють основи оподаткування, закріплюються на конституційному рівні (повноваження органів державної влади й управління, загальні принципи оподаткування тощо).

2. Загальні фінансові закони - в основному їх представляють бюджетні закони. Причому це як фундаментальні бюджетні закони, які встановлюють основи бюджетної системи, місце податкових надходжень у доходах держави, так і поточні бюджетні закони, якими затверджується фінансовий план на рік. Багато законів про державний бюджет України на рік більш ніж наполовину складаються з податкових норм.

3. Загальні податкові закони - законодавчі акти, що містять положення, які регулюють податкову систему в цілому, її основи, головні характеристики податкових важелів. У таких актах відсутня деталізація конкретних видів податків. В основному до них належать податкові кодекси, що поєднують матеріальні й процесуальні сторони податкової системи, а також основні закони загального характеру.

4. Спеціальні податкові закони - законодавчі акти, які регулюють окремі групи або види податків. До них належать закони, що містять характеристику окремого виду податку, детальний механізм його обчислення й сплати.

Отже, якщо вказувати конкретні нормативні акти, то на сьогодні ієрархія податкового законодавства виглядає наступним чином:

1. Конституція України (ст. 67, 92, 116, 138, 143);

2. Бюджетний кодекс України від 8 липня 2010 року, яким встановлються засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства, а також основні напрями відносно податкової політики; Закон України «Про державний бюджет на 2011 рік».

3. Практично всі загальні податкові Закони України (Про систему оподаткування, Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами, Про Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів, тощо) втратили чинність з набуттям законної сили 02.01.2011 Податковим кодексом України, який став єдиним основним нормативно-правовим актом податкового законодавства. Згідно ст. 1 Податкового кодексу «Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства». Практично єдиним загальним податковим Законом України, що залишився чинним, є Закон України «Про державну податкову службу в Україні», котрий визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності.

4. Відносно спеціальних податкових нормативних актів (Декрети «Про прибутковий податок з громадян», «Про місцеві податки і збори», «Про податок на промисел», «Про акцизний збір», Закони України «Про податок з доходів фізичних осіб», «Про податок на додану вартість», «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів», «Про фіксований сільськогосподарський податок», «Про плату за землю», «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби», тощо), то вони, крім деяких положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (втратять чинність 01.01.2013), втратили чинність з набуттям законної сили 02.01.2011 Податковим кодексом України, який став єдиним основним нормативно-правовим актом і щодо спеціального податкового законодавства.

У своєму змісті Податковий кодекс навіть навів систему податкового законодавства. Згідно зі ст. 3 Податкового кодексу України Податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

4. Структурна побудова нормативних актів з податків.

Акти законодавства про податки й збори повинні бути сформульовані таким чином, щоб кожний точно знав, які податки (збори), коли й у якому порядку він повинен платити. Закріплення правової конструкції податку, втілення її у відповідну правову форму пов'язане з дослідженням і певними сутнісними підсумками при характеристиці поняття податкового механізму.

У теорії податкового права до групи основних елементів правового механізму податку необхідно віднести: а) платника податку; б) об'єкт оподаткування; в) ставка податку. Додаткові елементи правового механізму податку деталізують специфіку конкретного платежу, створюють завершену й повну систему податкового механізму, забезпечують логічний і раціональний режим його закріплення. Таким чином, як додаткові елементи правового механізму податку можна виділити такі: а) предмет, база, одиниця оподаткування; б) джерело сплати податку; в) методи, строки й способи сплати податку; г) особливості податкового режиму; д) бюджет або фонд надходження податку (збору); є) особливості податкової звітності.

Й основні і додаткові елементи носять обов'язковий характер, без якого неможливе закріплення відповідного податкового механізму. Додатковість елемента підкреслює не його необов'язковість, а особливості регулювання (можливість делегування компетенції тощо). Факультативні елементи є необов'язковими для правового механізму податку й можуть закріплюватися в законодавчих актах, підкреслюючи своєрідність саме цього податкового механізму, а можуть бути відсутніми.

Згідно зі ст. 7 ПК визначаються наступні елементи структурної побудови актів податкового законодавства: а) платники податку; б) об’єкт оподаткування; в) база оподаткування; г) ставка податку; д) порядок обчислення податку; є) податковий період; е) строк та порядок сплати податку; ж) строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Також у ст. 7 ПК відзначається, що «під час встановлення податку можуть ппередбачатися податкові пільги та порядок їх застосування. Будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства. Елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування визначаються виключно цим Кодексом».

5. Основні вимоги і умови ефективної ролі податків. Функції податків.

Функції податків, що визначають їхню сутність, є похідними від функцій фінансів і виконують ті ж самі завдання, але в порівняно більш вузьких рамках. Виходячи із цього функції податків можна згрупувати у два блоки: основні й додаткові.

Основні функції податку:

1. Найважливішою функцією податків є фіскальна. Відповідно до цієї функції податки виконують своє основне призначення - насичення дохідної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. У період становлення буржуазної держави ця спрямованість податків уважалася єдиною.

2. Регулююча функція слугує своєрідним доповненням попередньої й зачіпає як регулювання виробництва, так і регулювання споживання
(наприклад, непрямі податки). При цьому регулюючий механізм існує об'єктивно й вплив на платників здійснюється незалежно від волі держави.

3. Контрольна функція реалізується в ході оподаткування при
регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, одержанні доходів громадянами, вико­ристанні ними майна. За допомогою цієї функції оцінюється раціональність, збалансованість податкової системи, кожного важеля окремо, перевіряється, наскільки податки відповідають реалізації мети в сформованих умовах.

Додаткові функції податку утворюють підсистему, що охоплює такі види функцій:

1. Розподільча функція являє собою своєрідне відбиття фіскальної:
наповнити скарбницю, щоб потім розподілити отримані кошти. Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно переплітається з регу­люючою, і в одній дії можуть проявлятися обидві функції.

2. Стимулююча (дестимулююча) функція створює орієнтири для розвитку або згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, вона може бути пов'язана із застосуванням механізму пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням оподатковуваної бази. Іноді цю функцію розглядають як підвид регулюючої.

3. Накопичувальна функція являє собою своєрідне узагальнення всіх попередніх функцій і головну - з позицій реалізації цілей держави в податковій системі.

6. Поняття податку, ознаки та місце і доходах бюджету.

У теорії податкового права відзначають, що податок являє собою форму примусового відчуження результатів діяльності суб'єктів, які реалізують свій податковий обов'язок, що на підставі закону (або акту органу місцевого самоврядування) вноситься до бюджету відповідного рівня (або цільового фонду) і виступає як обов'язковий, безу­мовний, нецільовий, безоплатний, безповоротний грошовий платіж.

Згідно зі ст. 6 ПК податком є обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до ПК.

Ознаками податку є:

1. Податок являє собою вид платежу, закріплений актом органу державної влади. Податкове регулювання здійснюється насамперед на основі права (компетенції) державного органу влади встановлювати податки й стягувати їх. Безумовно, у цьому випадку треба виходити з положення ст. 92 Конституції України, відповідно до якої податки й збори, система оподаткування встановлюються виключно законами України. Виходячи із цього не складно визначити, що як такий орган може виступати тільки Верховна Рада України. ПК встановлює, що податки та збори встановлюється лише відповідно до ПК

2. Однією з найбільш концептуальних ознак податку є його обов'язковий характер. Ця риса властива фактично всім платежам податкового характеру й базується на конституційній вимозі,
закріпленій у ст. 67 Конституції України. Обов'язковий характер податкового вилучення забезпечує надходження коштів у дохідні частини бюджетів, без яких неможливе реалізація функцій державної влади на будь-якому рівні. Саме це й забезпечує закріплення на конституційному рівні сплати податків як першочергового обов’язку громадян.

3. Безумовний характер податку означає обов'язкову сплату податку, що припускає, якщо буде потреба, застосування мір примусового характеру.

4. Нецільовий характер податкового платежу означає надходження його до фондів, які акумулюються державою й територіальними громадами і використовуються на задоволення публічних потреб. При цьому не ясно, назадоволення яких саме цілей витрачаються надходження від конкретного податку, тобто формується як би розмитий, знеособлений грошовий фонд держави. Ознака нецільового, абстрактного податкового стягнення засно­вана на бюджетно-правовому принципі заборони на індивідуалізацію (спеціалізацію) бюджетних доходів. Це означає, що податкові доходи не призначені для конкретних публічних видатків. Іншими словами, здійснення публічних видатків не повинне бути обумовлене надходженням окремих податків, пов'язане прямо зі сплатою того або іншого платежу.

5. Важливий момент у характеристиці податку вноситься ознакою індивідуальної безоплатності або однобічного характеру його встановлення. В основу цієї ознаки податку закладено односпрямований рух коштів від платника до держави. При цьому платник не одержує (на перший погляд) нічого замість, що означає відсутність зустрічних обов'язків держави. Кошти платника йдуть на задоволення суспільних потреб.

6. Аналізуючи зміст податку, необхідно звернути увагу й на його безповоротний характер. Сплата платником податків не припускає зворотного їх повернення. Основою даної характеристики є сама мета, призначення податків - формування фондів для фінансового забезпечення реалізації завдань держави й територіальних громад. Податок не породжує у держави зустрічного обов'язку стосовно особи, що його сплатили, він стягується з метою задоволення потреб суспільства, які можуть бути відособлені, а іноді й суперечити особистим потребам особи, що сплатила податок.

7. Платіж у грошовій формі. Внесення податку до бюджету відбувається в грошовій формі. Сплата податку майном чинним законодавством за загальним правилом не передбачена. Грошова форма сплати податку визначена самою суттю податку, що є, як уже було сказано, внеском. У зв'язку із цим обов'язок платника податків щодо сплати податку є однооб'єктним, оскільки тільки сплата податку в грошовій формі, за загальним правилом, розглядається (при дотриманні інших умов - про строки, бюджети тощо) як належне виконання його обов'язку.

Необхідно відзначити, що податок надходить до бюджету відповідного рівня. Розподіл податків по бюджетах, фондах здійснюється відповідно до бюд­жетної класифікації й може йти по двох основних напрямах: закріплення податку за певним бюджетом або розподілу податку між бюджетами.

7. Поняття прямих та непрямих податків. їх особливості.

Залежно від форми обкладання податки поділяють на:

1. Прямі (прибутково-майнові) - податки, які стягуються в про­цесі придбання й акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об'єкта обкладання, включаються в ціну товару й сплачуються виробником або власником. Прямі податки, у свою чергу, підрозділяються на: а) особисті - податки, що сплачує платник податків за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) і враховуючи платоспроможність платника; б) реальні - податки, що сплачують із майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній дохід.

2. Непрямі (на споживання) - податки, які стягуються в процесі витрачання матеріальних благ, визначаються розміром споживання, включаються у вигляді надбавки до ціни реалізації товару й спла­чуються споживачем. Відзначимо, що до непрямих податків згідно з ПК відносяться акцизний податок та податок на додану вартість. При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), що виступає посередником між державою й споживачем товару (робіт, послуг). Останній же являє собою платника реального. Саме критерій збігу юридичного й фактичного платника є одним з основних при розмежуванні податків на прямі й непрямі. При прямому оподат­куванні - юридичний і фактичний платники збігаються, при непрямому - ні.

Ще одну важливу обставину варто враховувати при розмежуванні прямих і непрямих податків - їх участь в утворенні ціни. Якщо прямі податки закладаються в ціну на стадії виробництва, у виробника, то непрямі - тільки на стадії реалізації і як надбавка до ціни товару.

8. Податкові правовідносини, їх основні особливості. Виникнення, зміна та припинення податкових правовідносин.

У податкових правовідносинах найбільш виразно, порівняно з усіма іншими формами фінансових правовідносин, простежуються державно-владна і майнова сторони. Відносини щодо зборів і податків є владно-майновими. Держава наділяє компетентні органи владними повноваженнями і контролює надходження коштів до бюджету. З іншого боку, надходження податків є одним з основних каналів формування об’єктів власності держави (хоча спочатку й у специфічній грошовій формі).

Розглядаючи цю проблему, Ю. А. Ровинський звертав увагу на різну міру прояву владного характеру, що відмежовує фінансове право від інших галузей.

Конкретизація податкових правовідносин передбачає два елементи:

1) реалізацію волі держави як власника коштів;

2) певну поведінку учасників податкових відносин.

Податкові правовідносини стосуються різних суб’єктів (держави, юридичних, фізичних осіб), між якими формується певна підпорядкованість. Безперечно, що обов’язок платника має безумовний характер, за якого немає рівності сторін. Відмінність податкових правовідносин від інших майнових

правовідносин, наприклад цивільних, полягає насамперед у нерівності положення їх учасників. Відносини сторін тут основані на підпорядкуванні однієї сторони (платника податків) іншій (державі в особі її органів чи органів місцевого самоврядування). На думку Н. І. Хімічевої, основною особливістю, що визначає інші відмінні риси фінансових правовідносин (у тому числі й податкових), є те, що вони виникають у процесі утворення, розподілу й використання державних грошових фондів, тобто в процесі фінансової діяльності держави2. Крім того, одним із суб’єктів податкових правовідносин завжди виступає держава в особі податкових органів, наділених владними повноваженнями. Це єдина система контролю за додержанням податкового законодавства, за правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю внесення у відповідний бюджет податків

і зборів, установлених законодавством. Відмінність податкових правовідносин від інших фінансових правовідносин, що також характеризуються як владно-майнові (грошові) відносини, полягає у своєрідності структурних елементів змісту податкових правовідносин.

Отже, податкові правовідносини являють собою відносини, що виникають відповідно до податкових норм (регулюють встановлення, зміну і скасування податкових платежів) і юридичних фактів, учасники цих відносин наділені суб’єктивними правами і мають юридичні обов’язки, пов’язані зі сплатою податків і зборів до бюджетів і фондів.

Обов’язковим елементом характеристики податкових правовідносин є підстави їх виникнення. Податкові правовідносини виникають, змінюються, припиняються і реалізуються на підставі певного комплексу різних за змістом взаємозалежних юридичних явищ, взаємодія яких припускає розвиток правовідносин. Податкові правовідносини можуть змінюватися під впливом:

а) нормативних основ, за яких норми права регулюють сферу податкових правовідносин;

б) правосуб’єктних основ, що характеризують здатність особи до участі у правовідносинах (досягнення віку тощо);

в) фактичних основ — власне основ виникнення, зміни чи припинення податкових правовідносин, що базуються на юридичних фактах.

Юридичний факт — конкретна життєва обставина, з якою норми права пов’язують виникнення, зміну чи припинення податкових правовідносин. Це: по-перше, факти реальної дійсності; по-друге, факти, передбачені нормами податкового права; по-третє, факти, що спричиняють певні юридичні наслідки.

Класифікувати юридичні факти можна за різними підставами. За юридичними результатами:

1) правовстановлюючі — юридичні факти, з якими норми права пов’язують виникнення податкових правовідносин;

2) правозмінюючі — юридичні факти, з якими норми права пов’язують зміну податкових правовідносин;

3) правоприпиняючі — юридичні факти, з наявністю яких норми права пов’язують припинення податкових правовідносин.

Той самий факт може спричинити кілька юридичних наслідків. Наприклад, смерть одночасно є причиною припинення правовідносин зі сплати податків і причиною виникнення правовідносин зі сплати податку на майно, що переходить у порядку спадкування чи дарування.

За вольовою ознакою:

1) дії — юридичні факти, що є результатом вольової поведінки людей, результатом волевиявлення особи. Вони можуть виступати у формі:

а) правомірних дій — дій, що відбуваються відповідно до вимог податкових норм або норм, що не суперечать їм;

9. Суб'єкти та учасники податкових правовідносин, їх права та обов'язки.

Дата добавления: 2015-05-31