Дипломних і курсових робіт, звітів та інших навчальних текстових матеріалів

ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ

для студентів напряму підготовки / спеціальності

"Фінанси і кредит"

Полтава 2014

Автори: Губачов В.П., доцент кафедри фінансів ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі», к.е.н.

Рецензенти: Костишина Т.А., завідувач кафедри управління персоналом і економіки праці ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі», професор, д.е.н.

Буцька О. Ю., доцент кафедри фінансів ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі», к.е.н.

Правила оформлення обговорені і схвалені на засіданні кафедри фінансів (протокол № 2 від 12 вересня.2014 р.)

Завідувач кафедри фінансів _____________________проф. С. Б. Єгоричева

УЗГОДЖЕНО
Декан факультету фінансів і обліку _____________проф. Н. С. Педченко

УЗГОДЖЕНО
Начальник науково-методичного центру

управління якістю діяльності ___________________доц. Н. І. Огуй

УЗГОДЖЕНО
Директор науково-навчального центру___________доц. Н. В. Герман

Загальні положення

Правила визначають вимоги до оформлення усіх текстових навчальних матеріалів: дипломних і курсових робіт, звітів з практики, рефератів тощо.

Усі перераховані роботи є також науковими документами і тому їх необхідно оформлювати відповідно до державного стандарту України (ДСТУ 3008-95 "Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення")1).

Як правило, роботи виконують шляхом поєднання самостійно набраного тексту та виконаних ілюстрацій й таблиць. Робота не повинна містити сканованих фрагментів.

Друкують роботи за допомогою принтера на одному боці аркуша білого паперу формату А4 (210 х 297 мм) з використанням шрифту Times New Roman розміром 14 пунктів через півтора інтервали.

Розміри берегів: верхній, нижній - 20мм, лівий - 30 мм, правий - 10 мм.. Абзацний відступ повинен бути однаковим впродовж усієї роботи і дорівнювати 5 (п’яти) знакам.

Умовно кожну роботу поділяють на вступну частину, основну частину й додатки. Вступна частина містить такі структурні елементи:

– титульний аркуш;

– реферат (у дипломних роботах магістрів);

– зміст;

– перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів (за необхідності).

Основна частина містить:

– вступ;

– суть роботи;

– висновки;

– список використаних джерел.

Текст структурного елемента «суть роботи» поділяють на розділи й підрозділи, які повинні мати заголовки.

Кожний структурний елемент роботи "РЕФЕРАТ", "ЗМІСТ", "ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ", "ВСТУП", "ВИСНОВКИ", "СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ", "ДОДАТКИ", а також кожний розділ в межах суті роботи, слід починати з нової сторінки.

Заголовки структурних елементів робіт та заголовки розділів слід розташовувати посередині рядка і друкувати великими літерами без крапки в кінці, не підкреслюючи.

Заголовки підрозділів слід починати з абзацного відступу і друкувати маленькими літерами, крім першої великої, не підкреслюючи. Крапку в кінці заголовка не ставлять.

Якщо заголовок складається з двох і більше речень, їх розділяють крапкою.

Перенесення слів у заголовках не допускається.

Відстань між заголовком і подальшим чи попереднім текстом має дорівнювати подвійному інтервалу між рядками у тексті. Відстань між рядками заголовку, а також між двома заголовками приймають такою, як у тексті.

Не допускається розміщувати назву підрозділу в нижній частині сторінки, якщо після неї залишається місце тільки для одного рядку тексту.

На останній сторінці тексту, тобто після висновків, автор роботи (студент) ставить свій підпис і дату її закінчення.

Нумерація сторінок, розділів, підрозділів

Сторінки, розділи, підрозділи, рисунки, таблиці, формули нумеруються арабськими цифрами без знака №.

Сторінки роботи нумеруються наскрізно впродовж усього тексту, включаючи і додатки. Номер проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Не включається до загальної нумерації завдання на виконання дипломної роботи, відгук наукового керівника, лист-замовлення (за наявності), акт про впровадження (за наявності) - номер сторінки на цих документах відповідно не ставиться. Титульний аркуш вважається першою сторінкою, його включають до загальної нумерації, але номер сторінки на ньому не проставляють.

Ілюстрації й таблиці, розміщені на окремих сторінках, включають до загальної нумерації сторінок роботи. Аркуш формату А3 нумерується як одна сторінка.

Усі структурні елементи роботи не мають порядкового номера. Аркуші, на яких їх розміщено, нумерують звичайним чином.

Розділи повинні мати порядкову нумерацію в межах викладення суті роботи. Номер розділу ставлять після надрукованого великими літерами слова "РОЗДІЛ", після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують назву розділу.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, відокремлених крапкою, наприклад, "2.3" (третій підрозділ другого розділу). Після номера підрозділу крапка не ставиться.

Потім у тому ж рядку наводять назву підрозділу.

Порядок оформлення ілюстративного матеріалу

У роботах широко використовуються ілюстрації (схеми, діаграми тощо).

Розміщують ілюстрації безпосередньо після тексту, де вони згадуються вперше, або на наступній сторінці, або у додатках.

На всі ілюстрації мають бути посилання. Не варто здійснювати посилання на ілюстрацію окремим реченням, у якому лише повторюється те, що міститься у підписі. У тому місці, де викладається матеріал, пов'язаний з ілюстрацією, і де читачеві треба вказати на неї, розміщують посилання у круглих дужках "(рис. 3.1)" або зворот типу: "…як це видно з рис. 3.1" або "…як це показано на рис. 3.1".

Якщо ілюстрації створені не автором, необхідно при поданні їх у роботі дотримуватись вимог чинного законодавства про авторські права і посилатися на джерело, звідки вони взяті.

Ілюстрації, приведені у роботі, мають відповідати вимогам стандартів Єдиної системи конструкторської документації та Єдиної системи програмної документації.

Під ілюстрацією з абзацного відступу розміщується її назва, а за необхідності і пояснювальні дані (підрисунковий текст).

Ілюстрації позначають словом «Рисунок», яке разом з назвою розміщують після пояснювальних даних до ілюстрації.

Ілюстрації нумерують послідовно в межах розділу, за винятком тих, що наведені у додатках. Номер ілюстрації складається з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, відокремлених крапкою. Наприклад, Рисунок 3.2 (другий рисунок третього розділу).

Після номера рисунку крапка не ставиться. Між номером рисунку та його назвою ставиться тире, наприклад, «Рисунок 3.1 – Схема розміщення».

Якщо ілюстрація не вміщується на одній сторінці, її можна переносити на інші сторінки, вказуючи назву ілюстрації на першій сторінці, пояснювальні дані – на кожній сторінці, і під ними позначають: «Рисунок __, аркуш __».

Усі ілюстрації, що виносяться на захист (у вигляді ілюстративного матеріалу), повинні бути присутніми в основній частині роботи або у додатках.

Обираючи форму діаграми, необхідно чітко уявляти собі її особливості. У студентських роботах найчастіше зустрічаються графіки, стовпчасті та лінійні, кругові (секторні), радіальні (сітчасті) та біржові діаграми.

Графіки використовуються для зображення трендів та функціональних залежностей. Вони служать як для аналізу, так і для підвищення наочності матеріалу. Окрім геометричного образу, графік повинен містити ряд допоміжних елементів:

– загальну назву графіка;

– пояснення умовних знаків і значення окремих елементів графіка;

– осі координат, шкалу з масштабами і числові сітки;

– числові дані, що доповнюють або уточнюють величину нанесених на графік показників.

Числові значення масштабу шкал осей координат пишуть за межами графіка. Найбільш уживаним масштабом є арифметичний.

На осях координат повинні бути вказані умовні позначення і розмірність відкладених величин у прийнятих скороченнях. На графіку потрібно писати тільки прийняті в тексті умовні позначення. Написи, що відносяться до кривих і точок, залишають тільки в тих випадках, коли їх мало і вони є короткими. Багатослівні написи замінюють цифрами, а розшифровку приводять в підрисунковому тексті (рис. 1).

Рисунок 1 – Динаміка показників ліквідності ТОВ «Мрія» за 2011-2014 рр. (на кінець року)

Якщо крива на графіку займає невеликий простір, то для економії місця числові позначки на осях координат можна починати не з нуля, а в межах тих значень, в яких розглядається дана функціональна залежність.

Якщо головна мета графіка – показати загальний характер якого-небудь процесу, характер зміни функціональної залежності в загальних рисах, то доцільно застосувати графік без координатної сітки. Графік з координатною сіткою переважає в тих випадках, коли повинна проводитися інтерполяція.

Кількість параметричних ліній на графіку повинна бути обумовленою цілями його застосування, але не більше трьох-чотирьох. Більша кількість ліній ускладнює рисунок і графік втрачає наочність. Найдоцільніший вигляд параметричних ліній за показниками швидкості і точності сприйняття – прямі, потім ламані і менш доцільні – криві.

Стовпчасті та лінійні діаграми за формою являють собою прямокутники, орієнтовані відносно осі ординат або абсцис. Графічна величина, що зображується на цих діаграмах, представлена площею прямокутного стовпчика і, якщо ширина всіх стовпчиків однакова і незмінна, їх висота (або довжина) є прямо пропорційною зображуваним величинам (див. рис. 2).

Стовпчасті та лінійні діаграми застосовуються для спостереження змін в часі або за різних умов для невеликої кількості даних. Широко використовуються згруповані (найчастіше за роками) стовпчасті діаграми, наприклад, для порівнянні споріднених показників, або показників різних суб’єктів підприємництва (рис. 2).

Рисунок 2 – Структура майна ПАТ машзавод «Комсомолець» і ПАТ машзавод «Шліфверст» за 2012-2014 рр. (на кінець року)

Стовпчасті та лінійні діаграми зручно використовувати для показу відносних розмірів досліджуваного явища, коли потрібно показати зміну частки кожної величини у загальному обсязі у часі.

Так на рис. 3 однакова висота стовпчиків свідчить, що кожний рік аналізується уся сума оборотних активів, різна тональність окремих частин стовпчика показує структуру цих активів за рівнем ліквідності.

Рисунок 3 – Структура оборотних активів ТОВ «Мрія» за рівнем ліквідності у 2012-2014 рр. (на кінець року)

На круговій (секторній) діаграмі діапазон змінної величини або розмір якого-небудь показника представлений колом (100 %). Сектори кола означають частку того або іншого об'єкта. За допомогою кругової діаграми зручно відображати процеси і явища, що допускають поділ за якою-небудь ознакою (рис. 4).

Рисунок 4 – Структура власного капіталу ПАТ «Тон» на 31.12.2014 року, у %

Сектори можна зображувати як в одному колі, так і окремо на невеликій відстані між ними.

Як бачимо на рисунках 3 і 4, діаграми з відносними розмірами не мають координатних осей, а необхідні числові помітки розміщуються, як правило, на самій діаграмі. Частини діаграми можна по-різному «залити».

Студентам при виборі графічних методів надання інформації потрібно мати на увазі наступне.

1. Застосування діаграми доцільне в тих випадках, коли потрібно наочно показати характер поведінки дискретних величин, що стрибкоподібно змінюються. Якщо наочність не є обов'язковою умовою надання інформації, можна використовувати таблицю.

2. Діаграми потрібно застосовувати у випадках, коли головна мета – наочно показати співвідношення величин, їх питому вагу в більшому показнику або в тих випадках, коли необхідно наочно порівняти які-небудь величини. У першому випадку доцільніші кругові діаграми, у другому – стовпчикові.

3. Якщо застосовується стовпчикова діаграма, то вертикальне розташування стовпців більш доцільне, ніж горизонтальне, оскільки воно дозволяє побачити навіть невелику відмінність у їх висоті.

4. Застосування ілюстрацій – це подання наукової інформації, тому ілюстрація повинна бути простішою, чітко інтерпретуватися, не мати зайвої художності, такої як використання тривимірних геометричних фігур замість двовимірних тощо.

За допомогою Ехсеl можна побудувати будь-які види діаграм.

У дипломних роботах часто приводяться схеми (блок-схеми) алгоритмів автоматизації розрахунків на ПК. Основні елементи такого процесу краще зображувати за допомогою стандартного інструменту Word «Малювання», опція «Блок-схема».

Порядок оформлення таблиць

Цифровий матеріал, як правило, оформлюють у вигляді таблиць відповідно до рисунка 5.

Таблицю слід розташовувати безпосередньо після тексту, у якому вона згадується вперше, або на наступній сторінці. На всі таблиці мають бути посилання у роботі.

Графу "№ з/п" у таблицю не включають, за необхідності номери рядків проставляють перед їх назвами.

Горизонтальні та вертикальні лінії, які розмежовують рядки таблиці, а також лінії зліва, справа і знизу, що обмежують таблицю, можна не проводити, якщо їх відсутність не ускладнює користування таблицею.

Таблиця_______ – ____________________________________

Номер назва таблиці

Рисунок 5 – Схема побудови таблиці

Кожна таблиця повинна мати назву, яку друкують малими літерами (крім першої великої) і вміщують над таблицею з абзацного відступу. Багаторядкову назву таблиці форматують за шириною сторінки.

Назва таблиці має бути стислою, повинна відображати її зміст, містити інформацію про час і місце соціально-економічних явищ, про які йде мова в таблиці (наприклад, «Динаміка основних фінансово-економічних показників діяльності ПАТ «Полтавакондитер» за 2013-2015 рр.»). Не слід називати таблиці «Аналіз та/або оцінка ….», тому що ці слова вказують на зміст дії користувача фінансової інформації за результатами аналітичних розрахунків, наведених в таблиці.

Нумерувати таблиці слід арабськими цифрами послідовно в межах розділу, за винятком таблиць, що наводяться у додатках. Номер таблиці складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, відокремлених крапкою, наприклад, "Таблиця 2.1" (перша таблиця другого розділу).

Після номера таблиці крапка не ставиться. Між номером таблиці та її назвою ставиться тире, наприклад, «Таблиця 2.2 – Динаміка …»

Заголовки граф таблиці починають з великої літери, а підзаголовки - з малої, якщо вони складають одне речення з заголовком.

Підзаголовки, що мають самостійне значення, пишуть з великої літери. В кінці заголовків і підзаголовків таблиць крапки не ставлять. Заголовки і підзаголовки граф указують в однині. Знак % можна ставити тільки після числа, але у заголовку графи потрібно писати словами "проценти". Текст у таблиці доцільно друкувати через один інтервал.

Розмір шрифту матеріалу таблиці можна зменшувати до 10 пунктів.

Якщо одиниця виміру єдина для усіх показників таблиці, то вона вказується над її правим кутом між назвою і самою таблицею. Як варіант, одиниця виміру може вказуватися в кінці назви таблиці у дужках. Якщо розмірність показників в таблиці різна, то одиниці виміру вказують у заголовках граф або рядків.

Числа в таблицях розміщують так, щоб їх класи у графі знаходились один під одним. Числові величини в одній графі повинні мати однакове число десяткових знаків. Неоднорідні дані розміщують посередині графи; лапки використовують тільки замість однакових слів, що стоять одне під одним. Ставити лапки замість повторюваних цифр, символів не дозволяється.

У таблиці не повинно бути пустих клітинок. Тому при її заповненні користуються такими умовними позначками:

… - дані відсутні;

― (тире) - дані не мали місця;

х - показник не має сенсу;

0,0 - дані є, але їх числові значення менше прийнятої у таблиці точності.

Для наочності громіздкі числа слід округлювати до одиниць більшої розмірності (наприклад, тис. грн замість грн тощо).

Закінченого вигляду таблиці набувають за допомогою підсумків, що можуть бути як горизонтальними так і вертикальними. Підсумок з певної частини сукупності означають словом "Разом", підсумок за сукупністю у цілому - словом "Усього".

Якщо таблиця (ілюстрація) побудована на аркуші в альбомній орієнтації, то вона повинна бути розміщена у роботі так, щоб її можна було читати повернувши аркуш з книжкової орієнтації на 90 градусів за годинником.

Якщо рядки або графи таблиці виходять за межі формату сторінки, таблицю поділяють на частини, розміщуючи одну частину під одною, або поруч, або переносячи частину таблиці на наступну сторінку, повторюючи в кожній частині таблиці її головку і боковик.

При поділі таблиці на частини допускається її головку або боковик заміняти відповідно номерами граф чи рядків, нумеруючи їх арабськими цифрами у першій частині таблиці.

Слово «Таблиця___» вказують один раз зліва над першою частиною таблиці, над іншими частинами ліворуч пишуть «Продовження таблиці___» із зазначенням її номера.

Якщо інформація, наведена у таблиці, запозичена необхідно посилатися на джерело, звідки вона отримана.

Усі таблиці, що виносяться на захист (у вигляді ілюстративного матеріалу), повинні бути присутніми в основній частині роботи або у додатках.

Переліки

У тексті будь-якої роботи, за потреби, можуть бути наведені переліки. Такі переліки (списки) допомагають відокремити послідовність важливих елементів або пунктів від іншого тексту. Перед переліком ставлять двокрапку.

Перед кожною позицією переліку слід ставити малу літеру української абетки з дужкою, або, не нумеруючи - дефіс (перший рівень деталізації). Для подальшої деталізації переліку слід використовувати арабські цифри з дужкою (другий рівень деталізації).

Приклад

Внутрішні джерела фінансової санації:

а) збільшення вхідних грошових потоків:

1) збільшення виручки від реалізації;

2) реструктуризація активів;

б) зменшення вихідних грошових потоків.

Переліки першого рівня деталізації друкують малими літерами з абзацного відступу, другого рівня — з відступом відносно місця розташування переліків першого рівня.

Примітки, виноски

Примітки. За необхідності приведення довідкових і пояснювальних даних до тексту, таблиці або ілюстрації вміщують примітки, що розташовують безпосередньо після тексту, таблиці, ілюстрації, яких вони стосуються.

Одну примітку не нумерують. Слово «Примітка» друкують з великої літери з абзацного відступу, не підкреслюють, після слова «Примітка» ставлять крапку і з великої літери в тому ж рядку подають текст примітки.

Приклад

Примітка. __________________________________________

Декілька приміток нумерують послідовно арабськими цифрами з крапкою. Після слова «Примітки» ставлять двокрапку і з нового рядка з абзацу після номера примітки арабськими цифрами з крапкою з великої літери подають текст примітки.

Приклад

Примітки:

1. ________________________________________________

2. ________________________________________________

Виноски. Пояснення до окремих даних, наведених у тексті або таблицях, допускається оформляти виносками.

Виноски позначають надрядковими знаками у вигляді арабських цифр (порядкових номерів) з дужкою. Нумерація виносок - окрема для кожної сторінки.

Знаки виноски проставляють безпосередньо після того слова, числа, символу, речення, до якого дають пояснення, та перед текстом пояснення.

Текст виноски вміщують під таблицею або в кінці сторінки й відокремлюють від таблиці або тексту лінією довжиною 30—40 мм, проведеною в лівій частині сторінки.

Починають текст виноски з абзацного відступу і друкують з мінімальним міжрядковим інтервалом.

Приклад

Цитата в тексті: «Він базується на використанні інтуїтивного прогнозування за методом Дельфі ¹⁾».

Відповідне подання виноски:

___________________

¹⁾ У стародавньому місті Дельфі жреці змагались у пророкуванні майбутнього. Метод, який названо ім'ям цього міста, спочатку використовувався для «прорікання» часу настання події, що прогнозувалася. Він не допускає прямих контактів між експертами.

Загальні правила цитування та посилання на використані джерела

При написанні роботи автор повинен посилатися на джерела, матеріали з яких наводяться у тексті, або на ідеях і висновках яких базується його дослідження. Цього вимагає як науковий етикет, так і можливість пошуку документу і перевірки достовірності цитованого.

Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише у тих випадках, коли наявний у них матеріал не включений до останнього видання.

Посилання в тексті на джерела слід зазначати порядковим номером за списком використаних джерел, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, «... у роботах [12, 25, 38]...». Якщо необхідно послатися на конкретний запозичений факт (цитата, число, таблиця, рисунок тощо), приведений у літературному джерелі на відповідній сторінці, посилання виглядає так: [12, с. 75]

Допускається наводити посилання на джерела у виносках, при цьому оформлення посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком джерел із зазначенням номера. Це доцільно тоді, коли у тексті роботи необхідно вказати на складову частину та конкретні сторінки джерела.

Приклад

Цитата в тексті: «... у загальному обсязі робочого часу частка інформаційної роботи перевищує 70% [39]¹⁾».

Відповідне подання виноски:

_______________________

¹⁾[39] розд. 5. Інформаційне забезпечення управління, С. 403.

При посиланнях на розділи, підрозділи, ілюстрації, таблиці, формули, рівняння, додатки зазначають їх номери. Посилання в тексті на порядкові номери формул подають у дужках.

При посиланнях слід писати: «... у розділі 4...», «… дивись 2.1 …», «... відповідно до 3.4...», «... на рис. 1.3...», або «… на рисунку 1.3 …», «... у таблиці 3.2...», «… (див. 3.2) …», «... за формулою (3.1)...» «... у рівняннях (1.23) - (1.25)...», «... у додатку Б...».

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет потребує точно відтворювати цитований текст, бо найменше його скорочення може викривити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться у тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання.

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту та без перекручень думок автора. При цитуванні допускається пропуск слів, речень, абзаців, що позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати. Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора і коректним в оцінці його результатів і відповідно посилатися на джерело;

д) цитування не повинно бути ні надмірним, ні недостатнім, бо і одне і інше знижує рівень роботи: надмірне цитування створює враження компілятивності праці, а недостатнє – знижує наукову цінність викладеного матеріалу.

е) коли автор, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, то робиться спеціальне застереження. Після тексту, що пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора роботи. Текст застереження вміщується у круглих дужках, типу: (курсив наш. – Г.П.), (підкреслено мною. – Г.П.), (розбивка моя. – Г.П.).

Формули та рівняння

Формули та рівняння розташовують безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються, посередині сторінки.

Вище і нижче кожної формули або рівняння повинно бути залишено не менше одного вільного рядка. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною.

Невеликі і нескладні ненумеровані формули, що не мають самостійного значення, можна розміщувати всередині рядків тексту.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів слід наводити безпосередньо під формулою у тій послідовності, що і у формулі. Значення кожного символу і числового коефіцієнта записують з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки.

Приклад

«Відомо, що

(3.1)

де - коефіцієнт кореляції;

COV_ij – коваріація дохідності двох активів i та j;

– середнє квадратичне відхилення дохідності активів i та j».

Переносити формули чи рівняння на наступний рядок допускається тільки на знаках виконуваних операцій: після знаків рівності (=), плюс (+), мінус (–), множення (×) і ділення (:) Знаки виконуваних операцій необхідно повторювати на початку наступного рядка.

Примітка. Знак множення у формулах набирається у вигляді "×", а не "*". Знак множення не ставиться між числами й буквами, між дужками.

Формули і рівняння у тексті (за винятком формул і рівнянь, наведених у додатках) нумерують у межах розділу. Номер формули або рівняння складається з номера розділу і порядкового номера формули, відокремлених крапкою.

Номер формули або рівняння зазначають на рівні формули або рівняння в круглих дужках у крайньому правому положенні на рядку без крапок від формули до її номера.

Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули.

Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації: а) у тексті перед формулою є узагальнююче слово; б) цього вимагає побудова тексту, що передує формулі.

Формули, що йдуть одна за одною і не розділені текстом, відокремлюють комою безпосередньо за формулою до її номера.

Усі формули слід набирати в «Редакторі формул».

Особливості оформлення додатків

Допоміжні або додаткові матеріали, які ускладнюють текст основної частини роботи, вміщують у додатках. Їх слід оформлювати як продовження роботи на її наступних сторінках, розміщуючи їх у порядку появи посилань на них у тексті роботи.

Кожний додаток повинен починатися з нової сторінки і мати заголовок, надрукований вгорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово «Додаток___» і велика літера, що позначає додаток.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки за винятком літер Ґ, Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Ь. Для використання залишаються: А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, И, К, Л, М, Н, П, Р, С, Т, У, Ф, Х, Ц, Ш, Щ, Ю, Я. Навіть єдиний додаток позначається як додаток А.

Коли для нумерації додатків не вистачає літер абетки, пропонується використовувати загальноприйнятий спосіб: за додатком Я слідують додатки АА, АБ, АВ і далі.

Додатки повинні мати спільну з рештою роботи наскрізну нумерацію сторінок.

Ілюстрації, таблиці, формули та рівняння, що є у тексті додатка, слід нумерувати в межах кожного додатка, наприклад, рисунок Г.3 — третій рисунок додатка Г; таблиця А.2 — друга таблиця додатка А; формула (А.1) — перша формула додатка А.

В посиланнях у тексті роботи на ілюстрації, таблиці, формули, рівняння, розміщені у додатках, рекомендується писати: «...на рисунку А.2…», «… в таблиці Б.3...», або «...в табл. Б.3...»; «... за формулою (В.1)…».

Якщо додаток являє собою документ, що має самостійне значення і оформлюється згідно з вимогами до документу даного виду, то його копію вміщують у звіті без змін в оригіналі і оформлюють як черговий додаток. Сторінки копії документу нумерують, продовжуючи наскрізну нумерацію сторінок роботи (незважаючи на власну нумерацію сторінок документа).

Оформлення списку використаних джерел

У студентських роботах усі використані джерела включаються до списку за алфавітним принципом у такій послідовності:

1. Джерела українською та російською мовами (наукові та навчальні видання, нормативно-правові акти України, документи і матеріали міністерств і відомств України, електронні ресурси та ін.).

2. Праці іншими мовами.

В списку використаних джерел застосовується суцільна нумерація, назви вищенаведених тематичних груп не вказуються. Джерела першої групи приводяться в алфавітному порядку згідно із зведеним українсько-російським алфавітом: А, Б, В, Г, Ґ, Д, Е, Є, Ж, З, И, І, Ї, Й, К, Л, М, Н, О, П, Р, С, Т, У, Ф, Х, Ц, Ч, Ш, Щ, Ъ, Ы, Ь, Э, Ю, Я, другої групи – за латинською абеткою.

Основні правила алфавітного розміщення документів:

– праці одного автора розміщують у хронологічному порядку;

– праці одного автора одного року видання розміщують за абеткою першого (другого) слова назви;

– праці авторів з однаковими прізвищами розміщують за абеткою їх ініціалів, у разі збігу прізвищ і ініціалів – за абеткою праць.

Дані про використані джерела повинні приводитися згідно з цілим рядом нормативних документів, основним серед яких є ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 "Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання".

Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором чи електронним носієм мовою оригіналу за правилами сучасної орфографії.

Бібліографічні відомості приводять в опису у тому вигляді, у якому вони надані у джерелі інформації. Джерелом інформації для бібліографічного опису є документ у цілому. Тому, якщо оригінальний опис складений не за сучасними вимогами або частини відомостей не вистачає, необхідні дані формулюють на основі самостійного аналізу документу.

Якщо при складанні бібліографічного опису використовуються відомості, що розміщені не на титульній сторінці чи в оригінальному бібліографічному опису джерела, а, наприклад, на обороті аркуша чи в різних містах документу, і виявлені вони шляхом самостійного аналізу документу, то такі відомості приводять у квадратних дужках.

Важливу роль в бібліографічному опису відіграє пунктуація. Вона виконує дві функції – звичайних граматичних розділових знаків і знаків приписаної пунктуації, тобто знаків розпізнавального характеру для окремих складових (областей й елементів) бібліографічного опису.

Для чіткішого поділу складових, а також для розпізнавання приписаної та граматичної пунктуації застосовують пропуски в один друкований знак до і після приписаного знаку. Виняток становлять крапка та кома – пропуски залишають тільки після них. Знак крапка з комою (;) та три крапки (…) до винятку не відносяться.

Приписана пунктуація передує елементам і областям опису або завершує їх. Її використання не пов’язано із мовними нормами. У якості приписаної пунктуації використовують розділові й математичні знаки. У кінці бібліографічного опису ставиться крапка.

При поєднанні граматичного і приписаного розділових знаків в опису приводять обидва знаки.

При складанні опису для забезпечення його компактності застосовують скорочення слів і словосполучень, пропуск частини елемента тощо відповідно до правил української мови. Наприклад:

Видавництво вид-во

Науково-дослідний інститут НДІ

Рік р.

Сторінка с.

Інститут ін-т

Університет ун-т

Науково-дослідний н.-д.

Місто м.

Міністерство М-во

Професор проф.

Доктор (наук) д-р

Автореферат автореф.

Конференція конф.

Редактор (редакція) ред.

Переклад пер.

Англійська (мова) англ.

Французька (мова) фр.

Міжнародна міжнар.

Спеціальність спец.

Том т. (Т.)

Інші ін.

Гривня грн

При застосуванні скорочень треба пам’ятати, що скорочення слів застосовують у всіх областях бібліографічного опису, крім назви, а також користуватися прикладами бібліографічного опису джерел.

При опису матеріалів, де потрібно вказувати дату (законодавчі та нормативні документи, статистичні збірники, матеріали конференцій, частини газет тощо) потрібно використовувати скорочені назви місяців:

Січень січ. Липень лип.

Лютий лют. Серпень серп.

Березень берез. Вересень верес.

Квітень квіт. Жовтень жовт.

Травень трав. Листопад листоп.

Червень черв. Грудень груд.

У бібліографічних описах скорочення географічних назв місць видання до першої букви не допускається.

У студентських роботах при бібліографічному опису джерел кафедра фінансів рекомендує використовувати однорівневий їх опис за такою схемою:

Основна назва [Загальне позначення матеріалу]: відомості, що відносяться до назви / Перші відомості про авторство чи відповідальність; наступні відомості про відповідальність. – Відомості про повторність видання. – Вихідні дані. – Обсяг. – (Основна назва серії чи підсерії; номер випуску серії чи підсерії). – Примітки.

Основну назву вказують у тому ж вигляді, в якому вона приведена у джерелі інформації, у тій самій послідовності і з тими ж знаками. Вона може складатися з одного чи декількох речень.

Загальне позначення матеріалу приводиться після основної назви у квадратних дужках з великої літери: [Текст], [Електронний ресурс] тощо. У зв’язку з тим, що у роботах переважна частина посилань здійснюється на текстові документи, кафедра рекомендує використовувати цей елемент опису тільки у випадку, якщо матеріал представлений у вигляді електронного ресурсу. В іншому разі цей елемент опису рекомендується опустити.

Відомості, що відносяться до назви містять пояснювальну інформацію, що розкриває й пояснює основну назву. Це може бути друга назва, відомості про вид, жанр, призначення документу, вказівка на те, що документ перекладений з іншої мови, тощо. Наприклад,

Інформатика [Електронний ресурс]: підручник

Управління витратами на забезпечення якості промислової продукції: автореф. дис. … канд. екон. наук.: спец. 07.00.04 «»

Офшорний світ: довідник

Екологія землекористування: тези допов. всеукр. конф. (Київ, 11-12 верес. 2010р.)

Вступ до психоаналізу: лекції: пер. з фр.

Відомості про відповідальність містять інформацію про осіб й організації, що приймали участь у створенні змісту документу.

Інформатика [Електронний ресурс]: підручник / О. П. Юхно

Першим відомостям про відповідальність передує знак навкісна риска; наступні групи даних (редактор, перекладач тощо) відокремлюють одну від одної крапкою з комою. Однорідні дані в межах групи відокремлюють комою.

За усталеною практикою в бібліографічних посиланнях та пристатейних списках кому між прізвищем і ініціалами авторів опускають.

Офшорний світ: довідник / упорядник П. М. Логно; за заг. ред. проф. В. І. Сомова

Дані про відповідальність із найменуванням головної організації та її підрозділів або підпорядкованої організації приводять у тому ж вигляді, що і у документу, і відокремлюють комою. Наприклад:

/ Полтав. ун-т екон. і торг., Факультет фінансів і обліку, Кафедра фінансів; Полтав. держ. аграр. акад.

Відомості про повторність видання приводять у формулюваннях і у послідовності джерела інформації. Наприклад:

. – 10-е вид.. – Вид. 6-е, випр. і доповн.

. – Вид. 7-е. – Вид. 7-е, стер.

. – 2-а ред.. – Вид. 6-е, перероб. і доповн.

Область вихідних даних містить відомості про місце і час публікації, а також про видавця.

. – Дніпропетровськ: БББ, 2011.

Дані про організаційно-правову форму видавця, як правило, не приводять.

В джерелі інформації	В опису
Видавництво «Наука»	Наука
Видавничий дім «ІНЖЕК»	ІНЖЕК
ПАТ «ЄВРО-АДРЕС»	ЄВРО-АДРЕС
але Видавництво Київського національного економічного університету	Вид-во КНЕУ

Область специфічних даних застосовується у студентських роботах при опису серій та інших продовжуваних видань, стандартів, електронних ресурсів.

Якщо видавцем є фізична особа, то у бібліографічному опису приводять його прізвище й ініціали за формою і відмінком джерела інформації.

За наявності декількох груп відомостей щодо місця видання і відповідного видавця їх вказують послідовно й відокремлюють крапкою з комою.

. – Київ: Знак; Москва: Эксмо; Санкт-Петербург: Домино

Час видання вказують арабськими цифрами, йому передує кома.

Область фізичної характеристики містить позначення фізичної форми об’єкта у сполученні з зазначенням кількості фізичних одиниць та, за потреби, розмірів документа, його ілюстрацій і супроводжувального матеріалу.

. – 8 т.

. – 2 електр. опт. диски.

Дані про нумерацію сторінок приводять тими цифрами, що використані в об’єкті опису.

. – 186 с.

. – С. 11–46.

Останнім елементом області є дані про супроводжувальний матеріал, яким передує знак плюс.

. – 186 с. + 2 електр. опт. диски.

Область серії містить відомості про складний документ, окремим випуском якого є об’єкт опису. Наприклад:

. – (Підручник ХХІ століття)

Номеру випуску серії передує знак крапка з комою.

Відомості про підсерію розміщують після даних про основну серію.

Примітки містять додаткову інформацію, що не була вказана в інших елементах опису. Примітки обов’язкові для опису депонованих наукових робіт та електронних ресурсів (системні вимоги чи режим доступу). Кожній примітці передує знак крапка і тире.

. – Деп. в ВИНИТИ 18.05.09, № 14432.

. – Режим доступу: www.un.org.

У наукових роботах часто виникає потреба в аналітичному бібліографічному опису. Об’єктом аналітичного бібліографічного опису є частина документу, для ідентифікації й пошуку якої потрібні відомості про документ, у якому вона розміщена. До складових частин відносять:

– самостійний твір;

– частину твору, що має самостійний заголовок;

– частину твору, що не має самостійного заголовку, але виділена у цілях бібліографічної ідентифікації

Джерелами інформації про складову частину є перша, остання й інші сторінки складової, якщо вони містять дані про заголовок складової частини, її авторах, інших особах чи організаціях, що приймали участь у створенні, публікації, виготовленні складової.

Мови бібліографічних описів складової й документу, у якому вона розміщена, можуть не співпадати.

Аналітичний бібліографічний опис складається за такою схемою:

Дата добавления: 2015-05-31