Завдання № 5. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «А» (Україна) до першого відповідача - фірми «Б»

Завдання № 4

Р ішенням господарського суду Дніпропетровської області позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «А» (Україна) до першого відповідача - фірми «Б» (Туреччина) і другого відповідача - фірми «С» (Туреччина) про стягнення з відповідача-2 на користь позивача матеріальної і моральної шкоди за втрату ділової репутації були задоволені частково. В обґрунтування можливості розгляду в господарському суді позову до іноземних юридичних осіб місцевий господарський суд послався на статті 2, 50, 56, 75 Закону України «Про міжнародне приватне право». Місцевим господарським судом було зазначено, що підставою для відкриття провадження у справі та її підсудності на території України господарському суду Дніпропетровської області є те, що рухоме майно відповідача-2, на яке могло бути звернуто стягнення (автомобіль), знаходилось на території міста Дніпропетровська.

Постановою апеляційної інстанції рішення господарського суду Дніпропетровської області було скасовано, а провадження у справі припинено. В постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду зазначалось, що при розгляді заяви позивача до іноземних підприємств (резидентів Республіки Туреччина) місцевий господарський суд повинен був керуватися саме нормами Господарського процесуального кодексу України в силу того, що відповідно до статті 14 Закону України «Про міжнародне приватне право» правила цього Закону не обмежують дію імперативних норм права України, що регулюють відповідні відносини, незалежно від права, яке підлягає застосуванню. Оскільки статті 15 і 124 ГПК України є імперативними нормами права України, вони регулюють порядок розгляду в господарських судах України спорів за участю іноземних підприємств та організацій. Господарський процесуальний кодекс України є спеціальним нормативним актом, яким не передбачено інший порядок розгляду зазначеної категорії справ (на відміну від Цивільного процесуального кодексу України, який визначає, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право», статті 2 Цивільного процесуального кодексу України), господарський суд помилково прийняв до провадження і розглянув спір по суті.

Чи вірною є позиція суду апеляційної інстанції?

До Ленінського районного суду м. Вінниці надійшло клопотання ТОВ «Гетекс» (Російська Федерація) про надання дозволу на примусове виконання рішення Арбітражного суду м. Москви від 17.06.2006 р. (в Російський Федерації існує система державних арбітражних спеціалізованих судів, які вирішують господарські чи комерційні спори) про стягнення 46 800 дол. США неустойки з ТОВ «Вінн-Агро-Експорт» (Україна). Ухвалою Ленінського районного суду було надано дозвіл на примусове виконання рішення арбітражного суду м. Москва з огляду на те, що вказане іноземне судове рішення набрало законної сили та оскаржено відповідачем не було. При цьому суд застосував ст. 3,4 Нью-Йоркської Конвенції «Про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень» та ст.. 7 Київської угоди «Про порядок вирішення спорів, повязанних з веденням господарської діяльності».

Чи вірно вчинив суд з точки зору застосування міжнародних договорів України? Як співвідносяться між собою Київська угода про порядок вирішення спорів, повязанних з веденням господарської діяльності, та Мінська Конвенція СНД про правову допомогу та правові відносини з цивільних, сімейних та кримінальних справ 1993 року?

Дата добавления: 2015-05-31