Система права та система законодавства

Трудовая книжка

Трудовая книжка установленного образца является основным документом о трудовой деятельности и трудовом стаже работника.

Форма, порядок ведения и хранения трудовых книжек, а также порядок изготовления бланков трудовых книжек и обеспечения ими работодателей устанавливаются уполномоченным Правительством Российской Федерации федеральным органом исполнительной власти.

Работодатель (за исключением работодателей — физических лиц, не являющихся индивидуальными предпринимателями) ведет трудовые книжки на каждого работника, проработавшего у него свыше пяти дней, в случае, когда работа у данного работодателя является для работника основной.

В трудовую книжку вносятся сведения о работнике, выполняемой им работе, переводах на другую постоянную работу и об увольнении работника, а также основания прекращения трудового договора и сведения о награждениях за успехи в работе. Сведения о взысканиях в трудовую книжку не вносятся, за исключением случаев, когда дисциплинарным взысканием является увольнение.

По желанию работника сведения о работе по совместительству вносятся в трудовую книжку по месту основной работы на основании документа, подтверждающего работу по совместительству.

Часть шестая утратила силу.

Система права — це внутрішня структура права, яка складається з взаємозалежних норм, логічно розподілених за галузями, підгалузями та інститутами.

Під структурою системи розуміється єдність елементного складу системи і взаємодія складових її елементів. Структурні елементи системи права:

- норми права;- інститути права;- підгалузі і галузі права;

Норма права — первинний компонент, із якого складаються інститути і галузі права. Не може існувати норма права, яка не входила б до певного інституту і галузі права. Інститут регулює не всю сукупність однорідних відносин, а тільки певну їх частину, яка відрізняється суттєвою своєрідністю. Підгалузь об’єднує кілька інститутів однієї і тієї ж галузі. Галузь права є найбільшим елементом серед тих, з яких складається система права. Цивільне право, кримінальне право, трудове право, та ін. — це галузі права.

Поділ системи права на галузі ґрунтується на певних критеріях. Такими критеріями є предмет і метод правового регулювання.

Предмет правового регулювання — сукупність якісно однорідних суспільних відносин, урегульованих правовими нормами. Предмет правового регулювання вказує, на яку групу суспільних відносин спрямований вплив норм права.

Метод правового регулювання — сукупність прийомів і засобів правового впливу на суспільні відносини. Кожна галузь права має свій специфічний метод правового впливу на суспільні відносини. Загальними є два методи правового регулювання: імперативний — суворо обов'язковий; диспозитивний —припускає дозволяння.

Система законодавства – це належним чином згрупований комплекс нормативно-правових приписів, що містяться у законах.

Ознаки системи законодавства:

1. Є підсистемою системи нормативно-правових актів.

2. Первинним елементом є нормативно-правовий припис, що міститься в законодавчих актах.

3. Має галузеву, ієрархічну структуру.

4. Має суб’єктивний характер.

5. Критерієм групування приписів є предмет і метод правового регулювання.

Структура системи законодавства:

1. Галузь законодавства.

а) інститут законодавства

- законодавчий припис

б) підгалузь законодавства.

14.Поняття і форми реалізації права.

Будь-яке розуміння права передбачає його здатність бути регулятором суспільних відносин. Для цього необхідно, щоб принципи і норми права втілювались у життя. Право втрачає свою соціальну цінність, якщо його положення не знаходять реалізації в діяльності людей та їх організацій у суспільних відносинах.

Реалізація норм права — це втілення приписів норм права в правомірній поведінці суб’єктів права.

Норми права можуть бути реалізовані в різних формах: у правовідносинах і поза ними, з участю державних органів та без них.

Розрізняють чотири основні форми реалізації права за складністю та характером дій суб’єкта;

— дотримання;

— виконання;

— використання;

— застосування.

В основу такого поділу покладено ступінь активності суб’єктів щодо реалізації правових норм. Дотримання, виконання і використання — це безпосередні форми реалізації норм права, а застосування — опосередкована (особлива)форма.

Дотримання — це така форма реалізації норм права, за якої суб’єкт дотримується встановлених заборон: утримується від протиправних дій, дотримуючись вимог правової норми. Дотримання норм права — це вид правомірної поведінки і, в той же час, найбільш загальна форма реалізації права:

1) в основному це пасивна форма поведінки суб’єктів — утримання від неправомірних дій;

2) це найбільш загальна форма реалізації права, яка охоплює як індивідуальних, так і колективних суб’єктів;

3) головним чином вона стосується правових заборон;

4) здійснюється поза правовідносинами;

5) як правило, відбувається непомітно без фіксації.

Виконання — це така форма реалізації норм права, за якої суб’єкт

здійснює активні дії щодо виконання покладеного на нього юридичного обов’язку. В такій формі реалізуються зобов’язуючі норми права:

1) розповсюджується в основному на зобов’язуючі норми;

2) передбачає наявність активних дій суб’єктів;

3) характеризується імперативністю, оскільки за невиконання юридичних приписів можуть застосовуватися санкції;

4) дії щодо виконання норм права знаходять своє відоб- Ш раження у вигляді відповідної фіксації, оформлення.

Використання — це така форма реалізації норм права, за якої суб’єкти на свій розсуд використовують надані їм права та можливості, задовольняючи свої законні інтереси.

Існує три форми щодо використання права:

1) безперешкодне здійснення або утримання від дій згідно із суб’єктивними правами, які безпосередньо входять до правового статусу громадянина (свобода слова, зібрань, демонстрацій та ін.)

2) здійснення юридично значущих дій на основі правоздатності суб’єктами приватного права і, відповідно до компетенції, — суб’єктами публічного права;

3) здійснення учасниками правовідносин таких можливостей: а) відповідної поведінки; б) вимагати відповідно до цієї поведінки дій інших осіб; в) за необхідності — звернення до правоохоронних органів держави з вимогою захисту порушеного права або його відновлення.

Застосування норм права — це особлива форма реалізації правових норм, яка становить владно-організуючу діяльність компетентних органів та посадових осіб щодо реалізації норм права в конкретних життєвих ситуаціях і винесення актів застосування права, тобто індивідуально-правових акл’в.

Окрім зазначених форм реалізації норм права, можна виділити такі:

1. За глибиною реалізації правових приписів, які містяться в нормативних актах:

а) реалізація правових приписів, які містяться в преамбулах законів та статтях, які фіксують загальні завдання і принципи права та правової діяльності;

б) реалізація загальних правових норм поза правовідносинами, тобто норм, які встановлюють правовий статус і компетенцію суб’єктів права:

— активна форма передбачає реалізацію загальних правових норм, якими користуються суб’єкти права відносно до всіх інших суб’єктів;

— пасивна форма — це реалізація норм, що містять заборони, за порушення яких настає юридична відповідальність;

в) реалізація норм права в конкретних правовідносинах — це вллення правових норм у реальні відносини.

2. За суб’єктами:

а) індивідуальна;

б) колективна.

15.Застосування права як особлива форма його реалізації

Деякі правові норми не можуть бути реалізовані без застосування права. Ця форма реалізації норм права визначається законом і підзаконними актами в тих сферах суспільних відносин, де особливо необхідно чітко визначити права й обов’язки сторін, здійснити державний контроль за розвитком відносин, надати такому розвитку стійкого, стабільного, визначеного характеру.

Застосування норм права як особлива форма реалізації відрізняється від форм безпосередньої реалізації рядом особливостей, а саме:

1. Застосування правових норм виступає як організуюча владна діяльність держави або інших спеціально уповноважених суб’єктів, за допомогою якої упорядковуються суспільні відносини. Вона потребує наявності професійних знань, навичок, пов’язана з особливими прийомами вирішення життєвих ситуації. Враховуючи це, держава визначає спеціальних суб’єктів, наділяючи їх владними повноваженнями для здійснення такої діяльності. До них належить цілий ряд державних органів, а саме: міліція, суд, прокуратура та різноманітні посадові особи (Президент України, прокурори, слідчі, судді та ін.).

Яскравим прикладом застосування норм права є діяльність судів. Так, виносячи вирок або приймаючи рішення, суд здійснює застосування норм права, реалізує свої владні повноваження, втручаючись у сферу прав і обов’язків громадянина чи відповідного структурного утворення. При цьому здійснюється підготовка особливого правового акта — акта застосування норм права, на основі якого може здійснюватись примус.

Що стосується громадян,™ вони не є суб’єктами застосування норм права, оскільки держава не уповноважила їх на здійснення цієї діяльності. Однак їх роль у правозастосовчій діяльності значна. Досить часто саме з їх ініціативи здійснюється застосування права (наприклад, заява громадянина про призначення І пенсії або про вступ до ВНЗ і т. д.).

Мета застосування права —г задоволення не особистих потреб тих, хто застосовує норми права, і не лише потреб осіб, які реалізують права й обов’язки, а законних інтересів усього суспільства.

2. Особливістю застосування норм права є те, що дана форма реалізації норм права завжди здійснюється в межах конкретних правових відносин, відносин, пов’язаних із процесом застосування права. Правове становище учасників у таких правовідносинах різне. Провідна роль належить суб’єкту, який наділений владними повноваженнями, він зобов’язаний використовувати їх з метою задоволення не власних інтересів, а інтересів інших учасників правових відносин у напрямі вирішення конкретних життєвих ситуацій.

3. Діяльність щодо застосування норм права здійснюється в особливих, встановлених законом формах.

4. Застосування норм права становить комплексну форму реалізації юридичних норм. Правозастосовчий орган, застосовуючи норму права, одночасно виконує вимоги правових норм (обов’язок розглянути справу, прийняти рішення), використовує закріплені в нормах можливості (право прийняти справедливе рішення в межах, які встановленні законом), а також дотримується встановлених заборон (неприпустимість перевищення функціональних повноважень).

5. Застосування норм права — це складний процес, який містить ряд послідовних стадій.

6. У процесі застосування норм права виноситься акт застосування права.

16.Характеристика стадій процесу застосування права.

17.Тлумачення правових норм:поняття види та способи

Тлумачення норм права — це складний вольовий процес діяльності різноманітних суб’єкл’в, спрямований на встановлення точного змісту, що міститься в нормі права.

Цей процес складається з двох стадій:

1) розкриття змісту норми права для себе;

2) роз’яснення змісту норми права всім зацікавленим особам.

Під змістом норми права необхідно розуміти волю законодавця, яка

в ній виражена. У поняття «з’ясування змісту норми права» включено не лише процес його розуміння, а й результат цього процесу. Тлумачення норм права може здійснюватись як з метою тлумачення взагалі, так і при застосуванні норм до конкретного випадку. Об’єктом тлумачення є нормативно-правові акти. Предметом тлумачення — воля законодавця, що знайшла своє відображення в нормативно-правовому акті.

Мета діяльності щодо тлумачення норм права — це правильне та одноманітне розуміння і застосування норм права, а в кінцевому результаті — охорона та всебічне зміцнення законності.

Тлумачення норм права спрямоване на досягнення чіткості і визначеності в уявленнях інтерпретатора щодо змісту юридичних норм. Його результати не можуть виходити за межі норми, щодо якої здійснюється тлумачення.

Існують певні критерії, за якими можна класифікувати тлумачення норм права на види, а саме:

1) тлумачення норм права за обсягом;

2) тлумачення норм права за суб’єктами.

Види тлумачення норм права за обсягом: буквальне (адекватне); розширене; обмежене.

Буквальне тлумачення — це таке тлумачення, згідно з яким дійсний зміст норм права, розкритий у результал тлумачення, відповідає буквальному тексту, тобто «дух» і «буква» закону збігаються. За загальним правовим критерієм тлумачення добре відпрацьованих нормативних актів є буквальним, тобто воно не є вужчим або ширшим, ніж їх буквальний текст. Наприклад, ст. 1 297 Цивільного кодексу України передбачає, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому.свідоцтва про права на спадщину на нерухоме майно.

Поняття та види тлумачення норм права

Розширене тлумачення — це таке тлумачення, згідно з яким дійсний зміст юридичних норм, розкритий у результал тлумачення, ширший, ніж буквальний зміст. Так, наприклад, у ЗУ «Про державну податкову службу України» (ст. 11) вказано, що органи державної по- ФСЛУ даткової служби в установленому законом порядку мають право зупиняти операції платників податків, інших платежів на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах, за винятком операцій щодо сплати податків, інших платежів у разі непред’явлення свідоцтв про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, спеціальних дозволів (ліцензій, патентів тощо) на її здійснення. Тобто дана норма передбачає можливість урахувати і те, що можуть бути непред’явлені й інші документи, крім ліцензій та патентів, що буде підставою для зупинення операцій платників податків. У цілому всі норми, які містять слова «інші», «і т. д.», «тощо» (тобто формують відкритий перелік), передбачають розширене тлумачення.

Обмежене тлумачення — це таке тлумачення, згідно з яким дійсний зміст юридичних норм, розкритий у результаті тлумачення, вужчий, ніж буквальний текст, «буква» закону. Так, наприклад, у нормі права, що визначає межі дії кримінального закону за колом осіб, передбачено, що всі, хто скоїв злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за КК України. Однак питання щодо кримінальної відповідальності дипломатичних представників та інших громадян, які користуються дипломатичним імунітетом, вирішується відповідно до норм міжнародного права. Отже, не всі особи, які скоїли злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності згідно з КК України.

Види тлумачення норм права за суб’єктами:

I. Офіційне тлумачення: нормативне; казуальне (індивідуальне).

Нормативне тлумачення може бути автентичне та легальне (делеговане). Казуальне (індивідуальне) поділяється на судове та адміністративне.

II. Неофіційне тлумачення: 1) професійно-правове: а) доктри- нальне; б) компетентно-юридичне; 2) компетентно-неправове; 3) буденне.

18. Структура і поняття правовідносин.

Правові відносини — це юридичний зв’язок між учасниками відносин, який регулюється нормами права і характеризується наявністю суб’єктивних прав та обов’язків. Правові відносини по суті здійснюються на основі чіткого дотримання принципу законності. Це особливий вид суспільних відносин, які, маючи самостійне значення, у той же час є формою фактичних життєвих відносин, виникають і здійснюються в процесі економічного, політичного, соціального та іншого виду діяльності людей.

Умови виникнення, зміст правових відносин, засоби їх забезпечення визначаються нормами права. У правовідносинах право однієї сторони нерозривно пов’язано з обов’язком іншої.

Залежно від галузевої належності норм, на основі яких виникають правові відносини, виокремлюють конституційно-правові, адміністративно-правові, цивільні, господарські, трудові, сімейні та інші правовідносини.

Під складом правовідносин розуміють їх внутрішню будову, сукупність елементів, до яких належать зміст, суб’єкти та об’єкти правовідносин.

Зміст правовідносин умовно поділяється на матеріальний та юридичний. Матеріальний характеризує фактичну поведінку сторін у межах даного правового зв’язку. Юридичний зміст — це ті права та обов’язки, що виникають у конкретних осіб на основі норм права, які регулюють у загальній формі даний вид суспільних відносин.

Суб’єктивне право — це міра можливої поведінки особи, гарантована законом. Суб’єктивне право являє собою персональну можливість особи діяти певним чином. Особа може нею скористатися або ні.

Складовою юридичного змісту правовідносин є також юридич­ний обов’язок, тобто встановлена законом міра необхідної поведінки однієї особи, яка відповідає суб’єктивному праву іншої особи. Як і суб’єктивне право, він встановлюється загальною нор­мою права, має персональний характер і забезпечується заходами державного примусу. Але, на відміну від суб’єктивного права, юридичний обов’язок полягає не в можливості, а в необхідності для певної особи поводитись чітко визначеним чином.

Суб’єктивне право та юридичний обов’язок нерозривно пов’я­зані між собою. Володіти суб’єктивним правом можна тільки стосовно зобов’язаної особи. Юридичний обов’язок виконується відносно того, кому він необхідний у зв’язку зі здійсненням свого суб’єктивного права.

Учасники суспільних відносин, які виступають носіями суб’єк­тивних прав та юридичних обов’язків, називаються суб’єктами права.

Для того, щоб особа могла бути носієм суб’єктивних юридичних прав та обов’язків, брати участь у правових відносинах, вона повинна володіти особливими юридичними якостями: правоздатністю та дієздатністю. Правоздатність — це встановлена законом здатність особи мати права та нести обов’язки. Дієздатність — встановлена законом здатність самостійно здійснювати права та обов’язки.

Організації (державні і недержавні) як юридичні особи також визнаються суб’єктами права. Їх правоздатність і дієздатність виникають та припиняються одночасно. Обсяг і характер правоздатності організації обмежується тими цілями, відповідно до яких вони створені. Дієздатність організацій реалізується через їх органи або представників.

Особливим суб’єктом права є держава. Як суб’єкт політичної системи вона у всіх випадках має право здійснювати свої політичні, владні функції.

Об’єкти правовідносин — це матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких суб’єкти права вступають у правовідносини. До них належать власність, національна рівноправність, праця, відпочинок, недоторканість особи, здоров’я, результати юридично значимих дій і т. п.

Виникнення, зміна та припинення правовідносин завжди пов’язано з певним життєвими обставинами, фактами. Закріплені в правових нормах такі обставини набувають значення юридичних.

Таким чином, юридичні факти — це закріплені в гіпотезах правових норм певні життєві обставини, з якими закон пов’язує виникнення, зміну або припинення правових відносин.

Залежно від джерела походження всі різноманітні юридичні факти поділяються на дві великі групи — події та дії. Події — це такі фактичні обставини, які відбуваються незалежно від волі людей. Подіям надається значення юридичних фактів у тих випадках, якщо вони впливають на відносини, що регулюються нормами права. Д ії — це юридичні факти, які залежать від волі та свідомості осіб.

Юридичні дії поділяються на правомірні та неправомірні. Правомірні відповідають правовим приписам. До них належать індивідуальні правові акти, юридичні дії, з якими норми права пов’язують юридичні наслідки в силу самого факту такої дії, а також результативні дії, тобто такі, що породжують юридичні наслідки в силу досягнення певного практичного результату. Неправомірні дії порушують правила правових норм, встановлений законом правопорядок. За ступенем суспільної небезпеки неправомірні дії поділяються на злочини та проступки. Неправомірні дії тягнуть за собою виникнення необхідності застосування юридичної відповідальності.

19.Юридичні факти:поняття значення види

Юридичні факти – передбачені нормами права конкретні обставини, з настанням яких виникають, змінюються та припиняються правові відносини.

Види юридичних фактів:

- За юридичними наслідками:

а) правостворюючі, б) правозмінюючі, в) правоприпиняючі.

- За складом:

а) прості, б) складні

- Залежно від реальності факту:

а) реальні, б) нереальні (юридичні функції). в) умовні (юридичні презумпції).

- За наявністю волі:

1. Дії:

- За їх відповідальністю законодавству:

а) правомірні, б) неправомірні.

- За юридичною природою:

а) юридичні акти, б) юридичні вчинки.

- За тривалістю:

а) триваючі, б) одноактні

- За формою вираження:

а) позитивні, б) негативні.

2. Події:

а) стихійне лихо.

20.Правомірна поведінка, поняття та її види

Правомірна поведінка – це діяння суб’єкта права, що відповідають вимогам нормативно-правових приписів.

Значення правомірної поведінки:

Є соціально корисною

Є бажаною для суспільства

Стійкість

Завдяки їй відбувається переведення нормативно-правових приписів у конкретну життєву ситуацію.

Види правомірної поведінки:

- За зовнішніми формами вираження:

а) усна (вербальна),

б) письмова,

в) діяльнісна (фізична).

- За мотивами поведінки (суб’єктивною стороною):

а) принципова (соціально активна),

б) узвичаєна,

в) конформістська (пристосувальна),

г) маргінальна.

- За суб’єктами:

а) фізичних осіб, б) юридичних осіб.

- За соціальною (державною) оцінкою:

а) бажана (необхідна), б) допустима.

- За галузевою належністю нормативно-правових приписів:

а) конституційно-правова, б) цивільно-правова,

в) прецедентна, г) фінансово-правова, д) адміністративно-правова.

- За ступенем активності (об’єктивною стороною):

а) активна, б) пасивна.

Дата добавления: 2015-05-31