Цивільно-правова відповідальність

Позовна давність.

Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації

3)про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу);

4) у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу);

5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу);

6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу);

7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу).

Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася-або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила

Перебіг позовної давності зупиняється:

1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);

2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;

3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;

4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

5) вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

6) пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

ЦПВ — один з видів юридичної відповідальності, суть якої полягає в покладанні на правопорушника несприятливих майнових наслідків.

ЦПВ носить компенсаційнийхарактер: її мета — відновити порушені майнові права кредитора або відшкодувати заподіяну йому моральну або майнову шкоду.

Підставами ЦПВ виступають; невиконання або неналежне виконання зобов'язань; спричинення шкоди.

У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржник зобов'язаний відшкодувати кредитору нанесені йому збитки. У збитки кредитора включаються: витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна (прямі збитки), а також неодержані кредитором доходи, які одержав би при виконанні зобов'язання боржником (упущена вигода).

Шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна юридичній особі, підлягає відшкодуванню винною особою в повному об'ємі. Відшкодування як моральної, так і майнової шкоди здійснюється в майновій, як правило, грошовій формі.

Однією з умов ЦПВ є вина правопорушника. Особа вважається винною, якщо не доведе зворотне. Відсутність вини, а значить — і підстав для ЦПВ, доводиться особою, що не виконала зобов'язання або заподіяла шкоду. Зокрема, особа звільняється від ЦПВ за шкоду, нанесену в умовах необхідної оборони або крайньої необхідності.

Виключенням із загального правила про необхідність вини як умови юридичної відповідальності є ЦПВ за шкоду, нанесену джерелом підвищеної небезпеки. ЮО і ФО, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточуючих, зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла унаслідок непереборної сили або наміру потерпілого.

Дата добавления: 2015-05-31