Тестові завдання

Науково-методичний центр аграрної освіти

для заміру залишкових знань студентів

що навчаються за ОПП підготовки фахівців ОКР «бакалавр» напряму 6.080101 «Геодезія, картографія та землеустрій»

Навчальна дисципліна

«Земельне право»

Тестові завдання підготовлено на виконання наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 30.08.2011 р. № 436 «Про підсумки незалежного заміру знань студентів (шляхом незалежного тестування)». Вони направлені на визначення повноти і якості відтворення студентами змісту навчання, що викладено в програмі навчальної дисципліни «Земельне право» для підготовки фахівців ОКР «бакалавр» напряму 6.080101 «Геодезія картографія та землеустрій» у вищих навчальних закладах ІІ-ІV рівнів акредитації Міністерства аграрної політики України, затвердженої Департаментом аграрної освіти, науки та дорадництва Міністерства аграрної політики України 10 березня 2010 р.

Розробка тестових завдань здійснена робочою групою складі:

Возняк Р.П. – відповідальний, Львівський національний аграрний університет;

Корецький А.В. Харківський національний аграрний університет ім. В.В.Докучаєва;

Кузін Н.В. Сумський національний аграрний університет.

Рецензенти:

Кандидат юридичних наук, в.о. доцента кафедри права і підприємництва Львівського національного аграрного університету В.І.Андріїв

Заступник начальника головного управління Держкомзему у Львівській області І.М.Падляк

1.Предметом земельного права є:

майнові та немайнові цивільні відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників;

+ певна група суспільних відносин, що виникають у зв’язку з розподілом, використанням та охороною земель і регулюються нормами земельного права;

земельні відносини, що регулюються нормами цивільного та господарського законодавства;

майнові та адміністративні відносини у галузі використання та охорони земель.

2. Суб’єктами земельних правовідносин є:

тільки громадяни та юридичні особи України;

тільки громадяни України та інших країн;

+ учасники земельних відносин;

тільки громадяни, юридичні особи України, органи місцевого самоврядування та органи законодавчої влади.

3. Система земельного права — це:

+ сукупність нормативно-правових актів, що регулюють земельні відносини;

сукупність правових інститутів, кожен з яких складається з групи;

сукупність юридичних норм, що регулюють тільки однорідні земельні відносини;

єдність принципів і функцій земельного права.

4. Інститутами земельного права є:

+ цивільно-правові та земельно-правові відносини, в які вступають громадяни, юридичні особи і держава;

історичні юридичні джерела регулювання земельних відносин;

правові норми, що регулюють діяльність сільськогосподарських підприємств;

правові норми, що регулюють діяльність лісогосподарських підприємств;

5. Закони приймає:

Президент;

Кабінет Міністрів України;

+ Верховна Рада України;

Міністерство юстиції.

6. Із наведених нормативних актів до законів України відносять:

+ Лісовий кодекс України;

Постанова Кабінету Міністрів України «Порядок проведення інвентаризації земель»

Указ Президента України «Про Положення про Державне агентство земельних ресурсів України»;

Постанова Кабінету Міністрів України «Про експертну грошову оцінку земельних ділянок».

7. Офіційним виданням для законів є:

Збірники постанов Уряду України;

+ Офіційний вісник України;

Газета «Дело»;

Газета «Дзеркало тижня».

8. Постанова Кабінету Міністрів з питань регулювання земельних відносин приймається:

+ якщо це передбачено Законами України;

відповідно до норм Земельного кодексу;

з будь-яких питань земельного законодавства;

якщо ці питання не врегульовані земельним законодавством.

9. Основою власності в Україні є:

Закон України «Про форми власності на землю»;

+ Конституція України;

Закон України «Про власність»;

Акт проголошення незалежності України.

10. Суб'єктами права приватної власності на землю є:

+ громадяни та юридичні особи на землі приватної власності;

територіальні громади на землі комунальної і державної власності;

держава усіх форм власності;

іноземні юридичні особи на землі усіх форм власності.

11. Право власності на землю – це право:

володіння і користування землею;

володіння і розпоряджання землею;

+ володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками;

використовування корисних властивостей земельної ділянки.

12. Особам (їх спадкоємцям), які мали у власності земельні ділянки до 15 травня 1992 року, земельні ділянки:

повертаються в розмірі норм земельного законодавства;

повертаються;

+ не повертаються;

не повертаються, але компенсується вартість землі за умови представлення відповідних документів;

13. Об’єктом права власності на землю є:

+ земельна ділянка;

землеволодіння;

угіддя;

землекористування.

14. Земля в Україні може перебувати:

лише у державній власності;

лише у комунальній власності;

лише у приватній власності;

+ у державній, комунальній і приватній власності.

15. Суб’єктами права комунальної власності на землю є:

громадяни України;

держава;

землекористувачі;

+ територіальні громади сіл, селищ, міст;

16. Суб’єктами права державної власності на землю є:

громадяни України;

+ держава;

землекористувачі;

територіальні громади сіл, селищ, міст;

17. Право власності на землю в Україні іноземні громадяни:

не мають;

мають на всі землі;

мають на землі сільськогосподарського призначення;

+ мають на земельні ділянки несільськогосподарського призначення.

18. Право власності на землю в Україні особи без громадянства:

не мають;

мають на землі без забудови за межами населених пунктів для підприємницької діяльності;

мають на землі сільськогосподарського призначення;

+ мають на земельні ділянки несільськогосподарського призначення.

19. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах:

лише на поверхневий (ґрунтовий) шар;

лише на водні об'єкти;

лише на ліси і багаторічні насадження на ній;

+ на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

20. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є:

громадською власністю;

+ комунальною власністю;

муніципальною власністю;

спільною власністю.

21. У державній власності перебувають:

усі землі України;

усі землі України, крім земель іноземних держав;

+ усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності;

усі землі України, в тому числі землі іноземних держав.

22. Суб’єктами права спільної власності на земельні ділянки територіальних громад можуть бути:

громадяни;

юридичні особи;

+ районні та обласні ради;

сільські, селищні, міські ради.

23. Однією з форм власності на землю є:

колективна;

акціонерна;

сільськогосподарська;

+ державна.

24. У спільній частковій власності перебувають земельні ділянки:

подружжя;

співвласників жилого будинку;

членів фермерського господарства;

+ прийняті у спадщину двома чи більше особами.

25. Суб'єктами спільної сумісної власності на земельні ділянки можуть бути:

+ подружжя;

підприємства;

державні органи;

сільські, селищні, міські ради.

26. Суб’єктами права власності на землі державної власності є:

+ держава в особі органів виконавчої влади;

юридичні особи державної форми власності;

релігійні організації;

юридичні особи державної форми власності, релігійні організації.

27. Іноземні громадяни та особи без громадянства приймати земельні ділянки у спадщину:

не можуть;

+ можуть;

можуть окрім земель сільськогосподарського призначення;

можуть окрім земель сільськогосподарського призначення та земель лісогосподарського призначення.

28. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є:

+ комунальною власністю;

державною власністю;

приватною власністю;

колективною власністю.

29. Суб’єктами права комунальної власності на земельні ділянки можуть бути:

виконавчі комітети сільських, селищних міських рад;

+ сільські, селищні, міські ради;

районні та обласні ради;

Верховна Рада України.

30. Підставами припинення права державної власності є:

+ передача земельної ділянки державної власності у комунальну власність;

забруднення землі;

конфіскація землі;

відкриття спадщини.

31. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, підлягають відчуженню:

+ протягом року;

протягом 6 місяців;

протягом 3 місяців;

протягом 2 років.

32. Право на безоплатну передачу із земель державної та комунальної власності мають:

іноземні громадяни;

+ громадяни України;

юридичні особи;

особи без громадянства.

33. Земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності:

+ громадянам;

громадянам та юридичним особам приватної форми власності;

громадянам та органам місцевого самоврядування;

органам місцевого самоврядування та місцевим органам виконавчої влади.

34. Громадяни України можуть бути суб’єктами права власності на землю за таких обставин:

наявності у них іншого майна;

відсутності кредитів;

погашеній або знятій судимості;

+ за наявності у них цивільної дієздатності.

35. Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам:

+ без відшкодування затрат, що їх зазнали за час незаконного користування ними;

з частковим відшкодуванням затрат, що їх зазнали за час незаконного користування ними;

з повним відшкодуванням затрат, що їх зазнали за час незаконного користування ними;

з відшкодуванням половини затрат, що їх зазнали за час незаконного користування ними.

36. У постійне користування передаються земельні ділянки:

які перебувають у користуванні сільськогосподарських підприємств;

+ які перебувають у державній та комунальній власності;

які перебувають у власності фізичних осіб;

які перебувають у власності юридичних осіб.

37. Право оренди земельної ділянки засвідчується:

Державним актом;

усною домовленістю;

+ договором оренди;

розпорядження органу виконавчої влади.

38. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

громадяни України;

+ громадські організації інвалідів України;

іноземні громадяни;

іноземні держави.

39. До прав землекористувачів належать:

право продавати земельну ділянку;

право змінювати цільове призначення землі;

+ самостійно господарювати на землі;

передавати земельну ділянку у користування будь-яким особам на необмежений строк.

40. Право постійного користування земельною ділянкою – це право:

володіння;

користування;

+ володіння і користування;

розпорядження.

41. Форма орендної плати за земельні ділянки комунальної власності:

натуральна;

відробіткова;

+ грошова;

поєднання різних форм.

42. Орендодавцями землі є громадяни і юридичні особи, в яких перебувають земельні ділянки:

на праві повного господарського відання;

на праві довічного користування;

+ у власності;

у суборенді.

43. Довгострокова оренда земельної ділянки встановлюється терміном:

до 25 років;

+ до 50 років;

від 50 до 100 років;

більше 100 років.

44. Покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути:

Кабінет Міністрів України;

+ громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи в сільському господарстві;

сільські ради;

будь-які фізичні і юридичні особи.

45. Найдовший строк надання землі в оренду чинне законодавство передбачає (у роках):

до двадцяти п’яти;

до тридцяти п’яти;

+ до п’ятдесяти;

до сімдесяти п’яти.

46. Орендована земельна ділянка або її частина може передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (в суборенду):

+ за згодою орендодавця;

за вимогою органів виконавчої влади

без згоди орендодавця;

лише за згодою органів влади.

47. Форми орендної плати:

короткострокова, довгострокова;

+ грошова, натуральна, відробіткова;

строкова, безстрокова;

відсоткова.

48. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб називається:

сервітут;

концесія;

+ емфітевзис;

суперфіцій.

49. Право користування чужою земельною ділянкою для потреб будівництва називається:

сервітут;

концесія;

емфітевзис;

+ суперфіцій.

50. Охоронні зони створюються навколо таких об’єктів:

+ лінії електропередач;

джерела водопостачання;

підприємства, що виділяють шкідливі речовини;

військові частини.

51. Право земельного сервітуту виникає:

+ з моменту його державної реєстрації;

з моменту підписання сторонами договору;

з моменту прийняття рішення суду;

з моменту досягнення домовленості між сторонами.

52. Санітарно-захисні зони створюються навколо об’єктів:

які використовуються об’єктами транспорту;

+ які є джерелами підвищених рівнів шуму і вібрації;

збройних сил України;

уздовж державного кордону України.

53. У межах санітарно-захисних зон забороняється:

діяльність, яка може призвести до завдання шкоди відкритим джерелам водопостачання;

+ будівництво об’єктів соціальної інфраструктури, пов’язаних із постійним перебуванням людей;

будівництво гідрометеорологічних станцій;

будівництво ліній зв’язку.

Дата добавления: 2015-05-31